справа №754/16125/24 Головуючий у суді І інстанції: Бабко В.В.
провадження №22-ц/824/10125/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
20 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кузнецова Іллі Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про стягнення коштів,
У листопаді 2024 року позивач звернувся з вказаним позовом до суду про стягнення коштів.
Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 18.06.2014 року у справі № 1723-5/410/14 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 490059483 від 18.03.2008 року в розмірі 718538,20 грн, витрати по сплаті третейського збору в розмірі 400,00 грн та судові витрати у розмірі 243,60 грн. На підставі зазначеного рішення третейського суду Новозаводським районним судом міста Чернігова було видано виконавчий лист № 751/8345/14, за яким в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого 29.07.2019 року приватним виконавцем Кошарським О.В., з урахуванням своєї винагороди і витрат, постановлено стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 791168,98 грн, а постановою від 17.11.2020 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». За час поки виконавче провадження № НОМЕР_1 було відкрите, виконавцем 25.09.2019 року в числі стягнутої з ОСОБА_1 загальної суми 124465,83 грн були стягнуті кошти у розмір 119317,56 грн на користь банку.
У подальшому банк подав до іншого приватного виконавця Фесик М.О. заяву від 28.10.2020 року про відкриття нового виконавчого провадження про примусове виконання все того ж рішення третейського суду, та 20.11.2020 року було відкрито нове виконавче провадження № НОМЕР_2, за яким жодних коштів з ОСОБА_1 стягнуто не було.
17.09.2024 року ухвалою Чернігівського апеляційного суду, по справі № 4823/2506/19 рішення третейського суду скасовано, у зв'язку з чим постановою від 10.10.2024 року виконавче провадження № НОМЕР_2 було закінчено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».
Таким чином, всього з ОСОБА_1 було стягнуто на підставі скасованого рішення третейського суду коштів в розмірі 132 012,31 грн. Оскільки грошові кошти не були сплачені ОСОБА_1 добровільно, їх стягнення відбувалось примусово на підставі рішення третейського суду, яке скасовано, ці гроші отримані банком безпідставно і підлягають поверненню. На підставі викладеного просять витребувати у Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 119317,56 грн, інфляційні нарахування в розмірі 80584,69 грн, 3% річних в розмірі 18379,47 грн, заподіяну шкоду в розмірі 12694,75 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 119 317, 56 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь держави судовий збір в розмірі 1211, 20 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Кузнецов І.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат 80 584,69 грн, 3% річних 18 379,47 грн, заподіяної шкоди в розмірі 12 694,75 грн і витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що скасування рішення третейського суду відбулось у 2024 році, вимогу про повернення грошей Бондаренку банк отримав у жовтні 2024, однак на переконання скаржника це не означає, що за весь цей час з 2019 року банк за неправомірне використання 119317,56 грн грошей ОСОБА_1 не повинен нести ніякої фінансової відповідальності, тому, на думку скаржника банк мав за весь час оплатити по ст.625 ЦК України інфляційні втрати і 3% річні.
Стягнуті гроші не були сплачені ОСОБА_1 добровільно, їх стягнення відбувалось в примусовому порядку, наслідком чого також було і стягнення з ОСОБА_1 виконавцем 763,00 грн витрат виконавчого провадження та 11931,75 грн основної винагороди приватного виконавця, і все це є наслідок все того ж завідомо обраного банком хибного способу стягнення - через рішення третейського суду у 2014 році боргу попри виключення такої можливості ще з 2011 року.
Тому скаржник вважає, що стягнуті на користь виконавця гроші є завданою ОСОБА_1 шкодою, які слід компенсувати шляхом їх стягнення з банку, який спричинив неправомірне стягнення з ОСОБА_1 коштів в загальній сумі 132 012,31 грн.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо витрат на правничу допомогу понесених в суді першої інстанції, представник апелянта зазначав те, що позивач у позовній заяві зазначав, що у зв'язку із розглядом даної цивільної справи позивач ОСОБА_1 понесе витрати на правничу допомогу в орієнтовній сумі 20 000 грн на цю ж суму стягнення було і подано заяву з угодою про оплату витрат у фіксованому розмірі на умовах відстрочення, розрахунком вартості правничої допомоги у фіксованому розмірі та акт приймання-передачі наданої правничої допомоги у цій справі.
Представник апелянта зауважив, що він тричі з іншої області приїжджав у м. Київ для участі в судових засіданнях, для доведення обставин справи адвокатом збиралися докази стягнення грошей з позивача па користь банку, адвокат проводив з банком досудову роботу по поверненню цих грошей, а складені ним у справі документи є змістовними, що підтверджує обґрунтованість витраченого на роботу над ними часу. Тому, апелянт вважає, що суд першої інстанції занадто зменшив стягнення з банку витрат на правничу допомогу з суми 20000 грн до 8000 грн.
Крім того представник апелянта зазначав, що відповідач взагалі не просив зменшити витрати на професійну правничу допомогу. Також відповідач не наводив обґрунтованих підстав для зменшення розміру правової допомоги.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
20 серпня 2025 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшла заява представника АТ «Сенс Банк» - адвоката Пересунько С.С., в якій просив провести розгляд справи № 754/16125/24 без участі представника банку (а.с. 122-123).
Разом з вищевказаною заявою представник відповідача надав свої письмові пояснення (а.с. 124-125). Зазначав, що суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні інфляційних нарахувань та 3 % річних, зокрема через те, що у банку були відсутні грошові зобов'язання перед ОСОБА_1 та будь-яка додаткова шкода йому не заподіяна. Оскільки АТ «Сенс Банк» не отримував зазначених грошових коштів у вигляді винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, а кошти були отримані безпосередньо приватним виконавцем в якості основної винагороди та витрат по виконавчому провадженню.
Також представник відповідача погодився з висновками суду першої інстанції про те, що АТ «Сенс Банк» не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги в частині понесених позивачем витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, представник відповідача зазначав, що винагорода у розмірі 20 000 грн є завищеною, надуманою, недоведеною жодними доказами, та такою, що не відповідає складності справи.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що правові підстави набуття відповідачем Акціонерним Товариством «Сенс Банк» грошових коштів у розмірі 119317,56 грн, що стягнені з ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа виданого за рішенням Постійно діючим Третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз», яке в подальшому було скасовано Чернігівським апеляційним судом, відпали, тому отримані відповідачем Акціонерним Товариством «Сенс Банк» грошові кошти у розмірі 119 317,56 грн підлягають поверненню позивачу ОСОБА_1 відповідно до статті 1212 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що АТ «Сенс Банк», в рамках виконавчого провадження, отримав 119 317,56 грн, в якості примусового виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 490059483 від 18.03.2008 року. А отже АТ «Сенс Банк», у відповідності до вимог статті 625 ЦК України, не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання. Також у банку були відсутні грошові зобов'язання перед ОСОБА_1 .. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що в задоволенні стягнення інфляційних втрат та 3% річних слід відмовити, оскільки такі виплати є компенсаційними виплатами, а АТ «Сенс Банк» не порушував жодних грошових зобов'язань перед позивачем.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача заподіяної шкоди, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що під час виконання виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за виконавчим листом, приватним виконавцем Кошарським О.В. на відповідній правовій підставі, при виконанні професійних обов'язків, визначених законодавством України були отримані кошти, як витрати виконавчого провадження, які складались з 763,00 грн - витрат виконавчого провадження та 11931,75 грн - основної винагорода приватного виконавця. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що стягнення з АТ «Сенс Банк» заподіяної шкоди, яка складається з основної винагорода приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, в загальному розмірі 12694,75 грн не підлягає до задоволення, оскільки АТ «Сенс Банк» не отримував зазначених грошових коштів, а ці кошти були отримані приватним виконавцем в якості основної винагороди та витрат по виконавчому провадженню.
Вирішуючи питання щодо судових витрат на правничу допомогу, які поніс позивач, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що заявлені стороною позивача витрати в розмірі 20 000,00 грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки перевіряючи детальний опис виконаних робіт наданий представником позивача з матеріалами справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи. Суд першої інстанції враховувавши обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, взявши до уваги, що позов задоволено частково, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до розмір 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, яка відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем в частині незадоволених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 80 584,69 грн, 3% річних у розмірі 18 379,47 грн, заподіяної шкоди у розмірі 12 694,75 і витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а тому не становить предмет даного апеляційного розгляду.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частинами 2, 3 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 (провадження № 61-88св21) зазначив, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановлено, що 18.06.2014 року Постійно діючим Третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» ухвалено рішення у справі № 1723-5/410/14, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 490059483 від 18.03.2008 року у розмірі 718 538,20 грн: по відсотках 5061,29 грн, пеня 713476,91 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» судові витрати, а саме витрати по сплаті третейського збору у сумі 400 грн.
29.07.2019 року приватним виконавцем Кошарським О. В. на підставі виконавчого листа № 751/8345/14 постановлена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 490059483 від 18.03.2008 року в розмірі 718538,20 грн, стягнення судових витрат по сплаті третейського збору в розмірі 400,00 грн та судові витрати в розмірі 243,60 грн.
У межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з боржника ОСОБА_1 стягнуто загальну суму в розмірі 132012,31 грн, з яких: 763,00 грн - витрати виконавчого провадження; 119317,56 грн - кошти перераховані на користь стягувача АТ «Альфа Банк»; 11931,75 грн - основна винагорода приватного виконавця, що підтверджується листом приватного виконавця Кошарського О.В. від 12.11.2024 року № НОМЕР_1/5411.
17.11.2020 року приватним виконавцем Кошарським О. В., в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, постановлено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 25-26).
20.11.2020 року приватним виконавцем Фесик М.О. на підставі виконавчого листа № 751/8345/14 постановлена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 490059483 від 18.03.2008 року в розмірі 718538,20 грн, стягнення судових витрат по сплаті третейського збору в розмірі 400,00 грн та судові витрати в розмірі 243,60 грн (а.с. 29-30).
17.09.2024 року Чернігівським апеляційним судом, по справі № 4823/2506/19, рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у складі судді Бендик О. В. (одноособово) від 18 червня 2014 року (місце третейського розгляду: місто Чернігів, пр. Перемоги, 62) у справі № 1723-5/410/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 490059483 від 18 березня 2008 року - скасовано (а.с. 16-21).
10.10.2024 року приватним виконавцем Фесик М.О. в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 постановлено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 31-32).
Відповідно до відповіді приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О.В. від 12.11.2024 року № НОМЕР_1/5411, встановлено, що у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з боржника ОСОБА_1 стягнути загальну суму 132 012,31 грн, яка складається з 119 317,56 грн - кошти, перераховані на користь стягувача АТ «Альфа Банк», 11931,75 грн - основна винагорода приватного виконавця, 763 грн - витрати виконавчого провадження (а.с. 35).
Представник позивача - адвокат Кузнецов І.С. звертався до АТ «Сенс Банк» з заявою про повернення коштів у розмірі 132 012,31 грн, 3% річних - 18193 грн та інфляційні втрати - 77 050,66 грн у добровільному порядку (а.с. 33). Однак представник позивача відповіді на вказану заяву не отримав.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат 80 584,69 грн, 3% річних у розмірі 18 379,47 грн, заподіяної шкоди в розмірі 12 694,75 грн та судових витрат на правову допомогу.
Доводи апеляційної скарги про те, що дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошову зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України, тому з огляду на прострочення відповідачем виконання зобов'язання зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки як вірно зазначив суд першої інстанції АТ «Сенс Банк» не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання. Кошти за виконавчим документом були перераховані у зв'язку з наявними у сторін договірними відносинами, та наявністю заборгованості у ОСОБА_1 ..
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності стягнути на користь позивача 763 грн - витрат виконавчого провадження та 11 931,75 грн - основної винагороди приватного виконавця, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи приватний виконавець Кошарський О.В. не був залучений у справі в якості співвідповідача, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача АТ «Сенс Банк» вказані витрати виконавчого провадження.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції з суми 20 000 грн до 8000 грн, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, які викладені у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав правових підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, так як відповідач не наводив обгрунтованих підстав для зменшення розміру правової допомоги, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 922/3812/19, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно, з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Кузнецова Іллі Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «21» серпня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко