Справа №755/13881/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6417/2024
19 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
розглянувши у порядку письмового провадженняцивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , третя особа: акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго», про стягнення виплаченого страхового відшкодування,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Гаврилової О.В.,-
встановив:
У серпні 2021 року ПрАТ «СК «АРКС» звернулося до суду з названим позовом.
Товариство просило стягнути з ОСОБА_1 суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 30 718 грн 46 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 2 270 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 жовтня 2018 року у м. Києві, по вул. Великій Кільцевій, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 .
Винним у вчиненні ДТП визнано відповідача.
На момент ДТП діяв договір добровільного страхування наземного транспорту між ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» (змінено назву на ПрАТ «Страхова компанія «АРКС») та ПП «Компанія Надежда» (власником автомобіля) щодо транспортного засобу «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 .
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ АСК «Інго Україна».
ПрАТ «СК «АРКС» виплатило страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 58 147 грн 57 коп. та звернулось до ПрАТ АСК «Інго Україна» із заявою про виплату вказаної суми.
ПрАТ АСК «Інго Україна» виплатило позивачу страхове відшкодування з урахуванням зносу його складових у розмірі 27 429 грн 11 коп.
Позивач вважав, що сума невідшкодованих збитків у розмірі 30 718 грн 46 коп. підлягає стягненню з відповідача.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 рокуназваний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» виплачене страхове відшкодування у розмірі 30 718 грн 46 коп. та сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 270 грн 00 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
24 липня 2025 року від представника відповідача на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання про зупинення розгляду справи до припинення перебування ОСОБА_1 в складі Збройних Сил України.
Колегія суддів відхиляє вказане клопотання з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
У постановіВерховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 380/7845/21 зазначено, що для вирішення питання про зупинення провадження недостатньо самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони у складі Збройних Сил України, оскільки не кожен структурний елемент в складі Збройних Сил України переведений на воєнний стан, тобто виконує бойові завдання у зоні бойових дій.
У постанові Верховного Суду від 29 березня 2023 у справі № 756/3462/20 висловлено правову позицію про те, що згідно з п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня2008 року № 1153/2008, встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу.
Відтак, для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, в матеріалах цивільної справи мають бути докази не лише перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а й докази того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема, приймають участь у виконанні бойових завдань.
Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан о 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено.
Так, згідно довідки Міністерства оборони України від 28 квітня 2025 року солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 з 21 квітня 2025 року.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів про переведення військової частини НОМЕР_3 , в якій проходить військову службу ОСОБА_1 , на воєнний стан або залучення до проведення антитерористичної операції, що виключає можливість відповідачу прибувати в судові засідання.
Відтак, підстави для задоволення клопотання представника відповідача про зупинення розгляду справи до припинення перебування ОСОБА_1 в складі Збройних Сил України відсутні.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та ґрунтуються на доказах, яким дана правильна оцінка.
Встановлено, що 29 жовтня 2018 року у м. Києві, по вул. Великій Кільцевій, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 .
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП.
На момент ДТП діяв договір добровільного страхування наземного транспорту між ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» (змінено назву на ПрАТ «Страхова компанія «АРКС») та ПП «Компанія Надежда» (власником автомобіля) щодо транспортного засобу «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 .
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ АСК «Інго Україна».
ПрАТ «СК «АРКС» виплатило страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 58 147 грн 57 коп. та звернулось до ПрАТ АСК «Інго Україна» із заявою про виплату вказаної суми.
ПрАТ АСК «Інго Україна» виплатило позивачу страхове відшкодування з урахуванням зносу його складових у розмірі 27 429 грн 11 коп.
Обґрунтовуючи поданий позов, ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» зазначило, що із відповідача на його користь мають бути стягнуті невідшкодовані збитки у розмірі 30 718 грн 46 коп.
Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (правовласності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 та ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, а у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц зазначено: « з огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦКУ), особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.»
У постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15 та у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц зроблено висновок про те, що: «розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі ст. 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.»
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Так, постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП.
Оскільки ПрАТ «АСК «Інго Україна» виконало свої зобов'язання, відшкодувавши витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням його зносу, відтак згідно зі ст. 1194 ЦК України, у зв'язку із заміною сторони кредитора у деліктному правовідношенні у межах фактичних витрат, до ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» перейшло право вимоги у відповідній частині до ОСОБА_1 щодо стягнення не відшкодованих збитків у розмірі 30 718 грн 46 коп.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що згідно із положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» , позивач отримав право вимоги на відшкодування 30 718 грн 46 коп.
Матеріали справи не містять жодних належних доказів на спростування розрахунку суми страхового відшкодування ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» та розрахунку ПрАТ «АСК «Інго Україна».
Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги мають бути пред'явлені до ПрАТ «Страхова компанія «АРКС», колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» компанія виконала свої зобов'язання за договором обов'язкового страхування.
Відтак, саме у ОСОБА_1 виник обов'язок щодо відшкодування різниці між фактично витраченими коштами на відновлення автомобіля страховою виплатою ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» та страховою виплатою ПрАТ «Страхова компанія «АРКС», в якій враховано знос автомобіля.
Вказаний висновок суду першої інстанції є правильним.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не повідомлено про місце, дату і час судового засідання, що є обов'язковою та безумовною підставою для скасування рішення суду, колегія суддів відхиляє, оскільки судом першої інстанції розглянуто позовну заяву ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 29 квітня 2024 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Оскільки в силу положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України дана справа є малозначною, тому у відповідності до ч. 3 ст. 389 ЦПК України винесена постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 19 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко