20 серпня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5537/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення весь час затримки виплати - за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що у 2020-2023 роках відповідачем протиправно застосовано розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення та інших видів виплат у зв'язку із проходженням військової служби, в той час належною розрахунковою величиною повинен бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Крім ого, позивач вкзує на обов'язку відповідача нарахувати та виплатити компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Відповідач подав заперечення проти позову та вказав, що відсутні правові підстави для обрахунку грошового забезпечення позивача у спірні періоди виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а не 01 січня 2018 року, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 22.11.2024 року адміністративний позов залишено без руху. 04.12.2024 року позивачем виправлено недоліки адміністративного позову, у зв'язку із цим, судом відкрито провадження у справі, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Позивач проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні у період 2020-2023 роки. (а.с. 25-27, 30).
Матеріали справи містять відомості нарахованого грошового забезпечення позивача за період проходження служби у 2020-2023 роках. (а.с. 31-38).
Мотивувальна частина
Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з п. 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції станом на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Поряд з цим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін. Тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з тим суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Закон України від 15.12.2020 року № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Закон України від 02.12.2021 року № 1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Закон України від 03.11.2022 року № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу (Закону №294-IX) із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2020, 01.01.2021,01.01.2022, 01.01.2023 роки.
Отже, з урахуванням того, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2020-2023 роках є відмінним (більшим) від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році, та оскільки розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, у позивача є право на перерахунок грошового забезпечення.
На підставі вказаних вище висновків Верховного Суду, а також постанови Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні грошового забезпечення та інших додаткових видів грошового забезпечення у 2020-2023 роках такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, діяв протиправно.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 березня 2022 року у справі №320/9431/21, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, виплата грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
З огляду на викладене суд вважає, що розмір грошового забезпечення позивача за спірний період та одноразових видів грошового забезпечення має обчислюватися, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року, суд зазначає наступне.
Згідно з п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року (у редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин) грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
За змістом п.3 цього Порядку виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Відповідно до п.4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З врахуванням наведеного вище, суд вважає, що належна до виплати позивачу сума індексації грошового забезпечення відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, тому вищенаведений Порядок в спірному випадку підлягає застосуванню.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд вважає, що дії (бездіяльність) відповідачів щодо не вірного нарахування та невиплати грошового забезпечення позивача у належному розмірі за спірний період є протиправними, а тому з метою належного відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за спірний період із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ врегульовано, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом ст. 2 вказаної статті Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі-компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
За змістом п.2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Відповідно до п. 3 Порядку № 159 унормовано, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру пенсії.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 522/9778/16-а, від 17 вересня 2020 року у справі № 300/544/19, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 та від 29 жовтня 2020 року у справі № 0840/3175/18.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 зауважив, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Отже зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи встановлено наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків такої виплати.
Водночас, щодо періоду, за який відповідачу належить нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Так, наведене судом правове регулювання свідчить про те, що компенсація втрати частини доходів нараховується та виплачується за період невиплати періодичних платежів, тобто безпосередньо за той період, у який вони підлягали виплаті.
Тобто, сума нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення на виконання даного рішення суду буде розміром недоплаченого позивачу грошового забезпечення у період проходження військової служби з 29.01.2020 по 20.05.2023 року. Відтак, саме за цей період та по день виключення зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону - 13.11.2023 року, позивачу належить виплатити компенсацію втрати частини доходів.
Натомість, період після дати звільнення по день виплати належних позивачу сум на виконання рішення суду не є тим часом, за який у розумінні Закону №2050-III та Порядку №159, підлягає виплата компенсація втрати частини доходів. У цьому випадку мова йде про несвоєчасну виплату позивачу сум, належних до виплати при звільненні, за що для роботодавця настає окрема відповідальність, передбачена зокрема КЗпП України.
Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2023 року у справі № 205/8443/19 викладено наступну правову позицію: “Апеляційний суд також дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату та інші належні до фонду оплати праці виплати у зв'язку з заниженням посадового окладу та непроведенням індексації заробітної плати за період роботи станом на 03 березня 2020 року в розмірі 1 509,87 грн, вказавши, що ці виплати не підлягають стягненню в порядку, визначеному Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки до відповідача за результатами розгляду цієї справи застосовано спеціальний вид відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Отже, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій».
Таким чином, суд вважає, що період після виключення зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону та по день здійснення фактичної виплати за даним позовом заявлений позивачем безпідставно, що позбавляє суд можливості задовольнити позов в цій частині.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами розгляду справи по суті суд дійшов висновку про протиправність застосування у спірний період розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення.
Водночас, позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів за період після виключення зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону та по день здійснення фактичної виплати за даним позовом, у зв'язку із чим суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині. Натомість належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення весь час затримки виплати - за період з 29 січня 2020 року по день виключення зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону - 13.11.2023 року.
З вказаних підстав суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1 та ч. 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження сум понесених витрат на правничу допомогу в сумі 9000 грн позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги; акт виконаних робіт; квитанцію до прибуткового касового ордера про отримання адвокатом гонорару в сумі 9000 гривень.
Таким чином, матеріали справи містять достатні докази щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу
Однак, суд вважає, що визначений позивачем розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи. При цьому, на момент відкриття провадження по справі, судом встановлено можливість розгляду справи на підставі наявних матеріалів справи, які були достатніми для прийняття рішення по даній справі та не потребували надання учасниками справи додаткових обґрунтувань, пояснень та доказів по справі. Таким чином, судом встановлено, що обсяг виконаних робіт адвокатом не співмірний фактичним витратам, необхідних для розгляду даної справи.
Водночас, матеріалами справи підтверджено понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 2000 грн, які співмірні із складністю справи; узгодженою судовою практикою з приводу спірних правовідносинах; виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); необхідним часом, які витрачає адвокат на виконання відповідних робіт (надання послуг) у спірних правовідносинах; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, у зв'язку із частковим задоволенням позову, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню, пропорційно до задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а саме в сумі 2000 гривень.
У зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору, суд не вирішує питання про відшкодування вказаних судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 139, 241, 250, 257 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
4. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року.
5. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
6. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року.
7. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
8. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року.
9. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
10. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення весь час затримки виплати - за період з 29 січня 2020 року по день виключення зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону - 13.11.2023 року.
11. В решті позову відмовити.
12. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на правничу допомогу в сумі 2000 гривень.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення складання.
Найменування сторін:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Т.М. Брезіна