21 серпня 2025 року Справа № 480/11213/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - ГелетиС.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 і просить суд: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 ч. 4 та 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу. Позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 та ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки його мати є особою з інвалідністю 2 групи та потребує постійного догляду. Натомість відповідач за результатом розгляду рапорту безпідставно відмовив у звільненні.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, зазначає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п.2 ч.4 та ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина як необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2 групи або за особою, яка за висновком МСЕК або ЛКК закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
При цьому, законодавець визначив альтернативно документи, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою: або висновок МСЕК або ЛКК.
Визначення терміну "медичний висновок" наведене у п.3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів (без відмітки про відміну запису) в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У п.3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, медичний висновок визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У п.3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 значиться, що медичний висновок це висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, як вбачається з вищенаведеного, медичний висновок це документ, який містить об'єктивні дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я. Суб'єктами формування чи видачі медичного висновку зазначені лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Своєю чергою, відповідно до п.19, 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Отже, як вбачається з вищенаведеного лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія за результатами проведеного лікування чи обстеження можуть формувати медичний висновок, а МСЕК за результатами проведеного огляду довідку, акт огляду (витяг з акту огляду) та протокол засідання комісії.
Щодо повноважень ЛКК та МСЕК на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, зазначає наступне.
Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, регламентована процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
У формулюванні прав та обов'язків МСЕК відсутнє поняття "постійного догляду", є лише право визначати необхідність догляду, стороннього нагляду, аж ніяк не постійного догляду. При цьому доцільно звернути увагу, що поняття "сторонній догляд" є не є тотожним поняттю "постійний догляд", позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказу Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 №189, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я утворюються ЛКК (п.1 розділу III).
Пункт 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з п.2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974. Повноваження ЛЛК визначені ще в одному нормативно-правовому акті наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". В цій Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (п.1).
Позивач зазначає, що дійсно є недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання "яким документом необхідно підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду" та "який орган має видавати цей документ". Таким чином у відповідача відсутні підстави не приймати до уваги висновок лікарської комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи II групи № 180 від 22.07.2024 р. Даний висновок був наданий для оформлення соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі для одержання грошової компенсації.
В той же час поки позивач отримує грошове забезпечення, то позивач не може цим правом скористатись, відповідно і витягу з реєстру надавачів та отримувачів соціальної послуги отримати не можливо.
Обов'язок піклуватися та утримувати членів своєї сім'ї встановлено Сімейним кодексом України. Так, відповідно до ст. ст. 202, 203 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Главою 22 СК України встановлено обов'язок по утриманню інших членів сім'ї та родичів, які потребують матеріальної допомоги.
Тобто, зазначений обов'язок виникає, якщо члени сім'ї потребують матеріальної допомоги та непов'язаний зі станом здоров'я, встановленою інвалідністю та нездатністю і особи до самообслуговування у зв'язку з чим ця особа потребує постійного догляду.
При цьому, постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки. Постійний догляд за особою є по своїй суті різновидом соціальної послуги, яка надається такій особі за наявності потреби у зв'язку з життєвими обставинами.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про соціальні послуги" обов'язковою умовою здійснення постійного догляду є спільне проживання надавала та отримувача послуги з догляду та пов'язаність спільним побутом, взаємними правами та обов'язками.
Позивач зазначає, що до листопада 2024 року постійний догляд за матір'ю позивача, поки він проходив військову службу, здійснювала сестра ОСОБА_2 , в листопаді 2024 р. чоловік сестри ОСОБА_3 отримав тяжке поранення і сам потребує стороннього догляду, на даний час оформлюється інвалідність, відповідно сестра не може доглядати матір, і, починаючи з грудня 2024 року, постійний догляд здійснювався позивачем.
Позивач зазначає, що проживає разом із матір'ю ю за адресом реєстрації, у зв'язку з чим має взаємні права та обов'язки і пов'язані спільним побутом.
Після мобілізації і переводу до іншого місця служби у іншу область позивача, матір фактично лишилась постійного догляду, тому що крім позивача нікого немає особи, яка б здійснювала догляд.
Державою передбачена можливість для військовозобов'язаних, які мають зазначені вище сімейні обставини, як відстрочки від мобілізації так і звільнення з військової служби під час воєнного стану, але для підтвердження цих обставин необхідно надати докази, як здійснення постійного догляду так і докази у необхідності військовозобов'язаного здійснювати такий догляд.
Під час мобілізації у позивача не було можливості надати зазначені докази, тому що, до введення воєнного стану в Україні, офіційно оформлювати здійснення ним фактичного постійного догляду не було потреби. При цьому, необхідність здійснення догляду позивачем підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду та висновком ЛКК.
Також, звертає увагу, що надати докази щодо відсутності у матері інших осіб немає можливості, у зв'язку з тим, що законодавством не передбачено надання таких довідок. Так, у листі Міністерства юстиції "Щодо видачі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян" № 112984/19.3.2/11-23 від 25.08.2023 зазначено, що оскільки законодавством встановлено конкретні форми витягів з Реєстру, які формуються з нього автоматично, видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов'язаного дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), а також витягу з Реєстру про відсутність працездатних інших дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов'язаного батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), не передбачена чинним законодавством.
До того ж, підстава для звільнення, яка передбачена підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, не містить будь якої додаткової умови, у тому числі такої умови як, - у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Така умова визначена законодавцем у підставі для звільнення передбаченої підпункту "г" пункту 2 частини 4,12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд
Також позивач звертає увагу, що один з абзаців пункту 2і Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (зі змінами), яким надано право перегинати державний кордон у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану особам, які потребують постійного догляду - у супроводі одного із членів сім'ї першого ступеня споріднення, за умовами, у тому числі, надання акту встановлення факту здійснення догляду.
При цьому, згідно абзацу 5 пункту 2-1 Правил також надано право перетинати державний кордон у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану особам, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю І чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за умовами, у тому числі, надання акту встановлення факту здійснення догляду.
У відповідності до абзаців 3, 4, 8, 10 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ - підтверджувати потребу у постійному догляді висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я встановлено для осіб які не мають інвалідності І чи II групи.
Відсутність обов'язку підтверджувати потребу у постійному догляді особам з інвалідністю І чи II групи обумовлена в першу чергу тим, що відповідно до Положення "Про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності", яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України про "Питання медико-соціальної експертизи" № 1317 від З грудня 2009 року одним із критеріїв встановлення Медико-соціальними експертними комісіями інвалідності І та II групи є потреба особи у постійному сторонньому догляді. Тобто, якщо особа не має потребу у сторонньому догляді, інвалідність І чи II групи їм не встановлюється.
Тому, словосполучення "необхідність здійснення постійного догляду" в підпункту "г" пункту 2 частини 4 та 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ потрібно розуміти не як потребу в догляді особі з інвалідністю І групи, а наявність потреби у виконанні цих функцій особою, яка претендує на звільнення з військової служби.
Враховуючи зазначене, наголошує на тому, що зазначені відповідачем у листі №2/7-2191 від 17.12.2024 підстави відмови у звільненні ОСОБА_1 із військової служби стосовно не підтвердження необхідності постійного догляду за матір'ю позивача є неправомірними, а відтак відповідач при розгляді рапорту позивача допустив неправомірні дії.
Відповідач у відзиві на позов просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що матеріали, що додавались до рапорту позивача, наявність підстав для звільнення, передбачених п.п. «г» п. 2 ч. 4 та 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», не підтверджують. Документи, які додавались позивачем до адміністративного позову від 25.12.2024 та не докладались до рапорту позивача від 13.12.2024, не оцінювались відповідачем при прийнятті рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про звільнення, а тому не можуть бути доказами протиправності дій Військової частини НОМЕР_1 . Разом з тим, і ці документи підстав для звільнення ОСОБА_1 не встановлюють.
Наданими до рапорту позивача від 13.12.2024 доказами, а також додатково доданими до позову від 25.12.2024 документами, підтверджується лишень ступінь споріднення заявника та наявність у матері позивача ОСОБА_4 інвалідності ІІ групи. Решта обставин позивачем не підтверджено.
Зокрема, з довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії від 17.10.2024 вбачається, ОСОБА_4 встановлено ІІ групу інвалідності. Надано рекомендації - протипоказані важка фізична праця. Рекомендовано спостереження ревматолога, сімейного лікаря. Висновків про необхідність постійного догляду за матір'ю позивача у такі довідці не зазначено.
Щодо посилання позивача на висновок №180 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 22.07.2024, то відповідач звертає увагу суду, що даний акт не може братися судом до уваги з огляду на те, що цей акт до рапорту позивача від 13.12.2024 не долучався, військовою частиною при прийняття рішення про відмову у звільненні позивача не оцінювався.
Твердження позивача про те, що висновком №180 від 22.07.2024 встановлено необхідність постійного стороннього догляду за інвалідом І та ІІ групи, не підтверджується документально, не зазначено у висновку. Звертає увагу, що у висновку №180 від 22.07.2024 не можливо визначити до яких висновків дійшла комісія, зокрема, невідомо чи рекомендовано денний догляд, догляд вдома, паліотивний догляд, чи інші форми соціальної послуги.
До рапорту позивача від 13.12.2024 додавався акт про встановлення факту здійснення постійного догляді від 27.11.2024, складений комісією за формою додатку 8 до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», в редакції постанови Кабінету Міністрів України №930 від 16.08.2024.
Поданий до рапорту позивача акт про встановлення факту здійснення постійного догляду від 27.11.2024 вказує на можливі наміри ОСОБА_1 здійснювати у майбутньому постійний догляд за своєю матір'ю - ОСОБА_4 , не є належним медичним висновком про стан здоров'я матері позивача, та не встановлює необхідність постійного догляду за нею.
Також відповідач зазначає, що, звертаючись до командування військової частини, позивач умисно приховав обставину щодо наявності у нього рідної сестри - ОСОБА_2 , у зв'язку з чим при прийнятті рішення про відмову у задоволенні рапорту від 13.12.2024 зазначена обставина відповідачем не оцінювалась.
Разом з тим, обставина про наявність у позивача рідної сестри ОСОБА_2 не підтверджує позовні вимоги ОСОБА_1 , а навпаки їх спростовує.
Крім того, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, самовільно залишив військову частину в умовах воєнного стану, що унеможливлює звільнення ОСОБА_1 за будь-яких підстав.
Так, отримавши негативну відповідь 19.12.2024 ОСОБА_1 в той же день самовільно залишив місце несення служби. Військовою частиною за фактом відсутності ОСОБА_1 проведено службове розслідування, складено акт службового розслідування від 30.12.2024, та затверджено результати наказом командира (з основної діяльності) №3622 від 30.12.2024.
На підставі матеріалів службового розслідування та акту службового розслідування від 30.12.2024 командир Військової частини НОМЕР_1 видав наказ (з основної діяльності) №3622 від 30.12.2024, яким солдата резерву 11 запасної роти ОСОБА_1 вирішено вважати таким, що самовільно залишив військову частину та відсутній на військовій службі без поважних причин, накладено дисциплінарне стягнення, вжито заходів припинення виплати грошового забезпечення, наказано повідомити територіальне управління ДБР про злочин, скоєний ОСОБА_1 , та вжити інші організаційні заходи.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовою частиною НОМЕР_1 14.01.2025 направлено до Територіального управління ДБР у м. Полтава повідомлення про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України. Таким чином, після відкриття кримінального провадження Територіальним управлінням ДБР у м. Полтава за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 військова служба ОСОБА_1 буде призупинена, що унеможливлює звільнення ОСОБА_1 за будь-яких обставин.
Від позивача надійшло заперечення на відзив, в якому позивач не погоджується із позицією відповідача, зазначає, що відповідач не бере до уваги наявний акт про встановлення факт догляду від 27.11.2024. Зазначає, що вимога надати довідки про відсутність інших членів сім'ї, що мають здійснювати догляд законом та наявними державними реєстрами не передбачено. Стосовно того, що позивач самовільно залишив військову частину зазначає, що мати позивача залишилась без догляду, стан хвороби загострився, і позивач залишив службу. Крім того, звертає увагу, що відповідачем ігнорувалися звернення позивача.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, витребувано у відповідача документи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із матеріалів справи судом встановлено, що позивач на час виникнення спірних правовідносин проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 . Дані обставини не є спірними, сторонами не заперечуються.
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 НОМЕР_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною матір'ю позивача.
Відповідно до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №641388 від 17.10.2024 вбачається, що ОСОБА_4 встановлено другу групу інвалідності, надано рекомендації - протипоказані важка фізична праця. Рекомендовано спостереження ревматолога, сімейного лікаря.
13.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до командира 11 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 з рапортом по команді, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 та 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (а.с.54).
До рапорту ОСОБА_1 від 13.12.2024 додано нотаріально посвідчена копія паспорту ОСОБА_1 серія НОМЕР_3 , копія картки фізичної особи - платника податків, видана ОСОБА_1 , витяг з реєстру територіальної громади від 23.07.2024 щодо адреси місця проживання ОСОБА_1 , нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 НОМЕР_2 , нотаріально посвідчена копія паспорту ОСОБА_4 (мати позивача) серія НОМЕР_4 , копія картки фізичної особи - платника податків, видана ОСОБА_4 , витяг з реєстру територіальної громади від 23.07.2024 щодо адреси місця проживання ОСОБА_4 , копія акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 27.11.2024, складений невизначеною комісією, та посвідченого виконавчим комітетом Городнищенської селищної ради, нотаріально посвідчена копія довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 17.10.2024 серія 12 ААГ №641388, виданої інваліду ОСОБА_4 , копія військового квитка ОСОБА_1 серія НОМЕР_5 .
Згідно відміток на рапорті від 13.12.2024 командир 11 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 , який є безпосереднім начальником позивача, погодив рапорт ОСОБА_1 та звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом від 13.12.2024 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Командування Військової частини НОМЕР_1 , розглянувши рапорт позивача та додані до нього документи, у звільненні ОСОБА_1 відмовило, про що позивача повідомлено листом від 17.12.2024 № 2/7-2191, який було отримано позивачем 19.12.2024
Підставою для відмови у звільненні у листі від 17.12.2024 № 2/7-2191 відповідач зазначив, що наданими ОСОБА_1 документами не доведено наявність потреби у постійному догляді за ОСОБА_4 , як за особою з інвалідністю ІІ групи, а також те, що акт про встановлення факту здійснення постійного догляду від 27.11.2024, посвідчений секретарем виконавчого комітету Городнищенської селищної ради, не може бути визнаний документом, що підтверджує необхідність постійного стороннього догляду за матір'ю позивача. Із наданих позивачем разом з рапортом документів, не можливо встановити наявність або відсутність у ОСОБА_4 інших осіб першого або другого ступеню споріднення, які можуть доглядати за нею.
Позивач не погодився із підставами відмови у задоволенні рапорту про звільнення, у зв'язку із чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам , суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992(надалі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент подання адміністративного позову та розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме подання відповідного рапорту про звільнення від 13.12.2024 відповідно до абз. 5 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачені підстави та умови звільнення з військової служби ( далі - Закон №2232 в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин ) .
Зокрема, відповідно до відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232 передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах
…
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 ст. 26 закону №2232 передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
…
3) під час дії воєнного стану:
…
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем у поданому рапорті зазначено таку підставу звільнення «у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю 2 групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Судом враховується, що підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби відповідачем зазначено не надання позивачем до рапорту документів, які свідчать про те, що матір позивача потребує саме постійної допомоги, а надані позивачем документи МСЕК не містить інформації про те, що матір позивача потребує постійної допомоги, а акт від 27.11.2024, складений Городнищенською селищною радою не є документом, що повинен був складений або МСЕК або ВЛК. Крім того, відповідачем підставою для відмов зазначено про неможливість згідно наданих документів встановити наявність чи відсутність у ОСОБА_4 інших членів сім'ї першого чи другого ступеню спорідненості.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та підставам відмови у задоволенні рапорту позивача, судом враховується наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що інформації про те, що матір позивача потребує постійного стороннього догляду, довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №641388 від 17.10.2024 не містить.
До рапорту позивача від 13.12.2024 додавався акт про встановлення факту здійснення постійного догляді від 27.11.2024, складений комісією за формою додатку 8 до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», в редакції постанови Кабінету Міністрів України №930 від 16.08.2024. Комісією, з числа посадових осіб Городнищенської селищної ради, яка склала акт від 27.11.2024, встановлено, що ОСОБА_4 дійсно потребує постійного стороннього догляду сином ОСОБА_5 .
Суд зазначає, що питання про те, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду дослідив Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, в якій звернувся увагу, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі по тексту - Положення №1317; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд.
При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (п.1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема:
1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку;
2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, а також у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
В даному випадку, висновками медико-соціальної експертної комісії чи ЛКК не визначено потребу в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі ОСОБА_4 .
Такий документ відсутній, до рапорту про звільнення не надавався позивачем.
Позивачем до матеріалів справи надано висновок №180 від 22.07.2024 (а.с.26) про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують отримання соціальної послуги з догляду на професійній основі.
Разом із тим, такий документ взагалі не містить висновку у п. 4, а саме які рекомендовано послугу подавати ОСОБА_4 , жодної інформації про необхідність здійснення за ОСОБА_4 саме постійного догляду зазначений висновок ЛКК також не містить.
Згідно із преамбулою Закону України "Про соціальні послуги" саме цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах. Статтею 1 Закону України "Про соціальні послуги" визначено, що надавачі соціальних послуг - юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу "Надавачі соціальних послуг" Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, а отримувачі соціальних послуг - це особи/сім'ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги.
Статтею 15 Закону України "Про соціальні послуги" визначено порядок ведення та внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг щодо надавачів та отримувачів таких соціальних послуг.
Статтею 16 Закону України «Про соціальні послуги» передбачено, що соціальні послуги залежно від строку надання поділяються на послуги, що надаються:
1) екстрено (кризово) - невідкладно (протягом доби) у зв'язку з обставинами, що загрожують життю та/або здоров'ю отримувача соціальних послуг;
2) постійно - не менше одного разу на місяць протягом більше одного року;
3) тимчасово - не менше одного разу на місяць протягом до одного року;
4) одноразово.
Перелік соціальних послуг, що надаються відповідно до цього Закону, визначається класифікатором соціальних послуг, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Частиною 6 ст. 16 Закону України «Про соціальні послуги» визначено перелік базових соціальних послуг.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про соціальні послуги" до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать: 1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення; 2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації; 3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про соціальні послуги" надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів.
До надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об'єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності.
Працівники надавачів соціальних послуг державного/комунального та недержавного секторів та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, забезпечують надання соціальних послуг на професійній основі відповідно до вимог цього Закону.
Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.
З аналізу вищенаведених норм закону слідує, що особи, які у встановленому законом порядку визнані такими, що потребують стороннього постійного догляду, є соціально захищеними державою, а надання їм такого захисту, зокрема і в частині постійного догляду особами з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки, - здійснюється і передбаченому законом порядку, а отже - підтверджується відповідними доказами, зокрема, але не виключно, - актами про встановлення факту здійснення постійного догляду за особами, які потребують постійного догляду, доказами отримання компенсації за догляд за такою особою, тощо.
При цьому до рапорту про звільнення позивачем не надано доказів того, що за висновками МСЕК чи ЛКК рекомендовано такий вид послуги матері позивача як постійний догляд, вид соціальної послуги у витягу з протоколу засідання ЛКК №180 взагалі не зазначено.
При цьому, підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду.
Крім того, висновок №180 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 22.07.2024 до рапорту позивача від 13.12.2024 не долучався, військовою частиною при прийняття рішення про відмову у звільненні позивача не дослідувався.
Надані позивачем документи до рапорту про звільнення не свідчать, що до відповідача надано належним чином оформлені документи, з яких відповідач мав встановити, що матір позивача, як особа з інвалідністю 2 групи, повинна отримувати такий вид послуги, як здійснення постійного догляду.
Такий висновок відсутній як у висновку МСЕК, жодного посилання про необхідність здійснювати саме постійний догляд за батьком позивача у висновку відсутні.
З огляду на відсутність документів, складених або МСЕК або ЛКК про наявність таких порушень у матері позивача, унаслідок яких вона потребує постійний догляду, відповідач правомірно відмовив у задоволенні рапорту позивача, оскільки позивач не надав відповідачу доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 та ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Надання до відповідача акт від 27.11.2024 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (а.с. 27), складений комісією Городнищенської селищної ради за формою додатку 8 до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», в редакції постанови Кабінету Міністрів України №930 від 16.08.2024, не є тим документом, який підтверджує потребу у здійсненні постійного догляду.
Як зазначено вище, такий висновок згідно чинного законодавства належить виключно МСЕК або ЛКК.
Стосовно підстав відмови щодо ненадання позивачем документів, які б свідчили про те, що у ОСОБА_4 відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступнею споріднення такої особи, суд зазначає наступне.
Дійсно матеріалами справи не підтверджується, що до рапорту від 13.12.2024 позивачем надано докази або письмова інформація, що у ОСОБА_4 станом на 13.12.2024 були відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Посилання позивача на те, що законодавством не передбачено надання таких довідок, суд зазначає наступне. В даному випадку, позивачем не зазначено такої інформації взагалі не в рапорті від 13.12.2024, не надано будь-якої заяви від ОСОБА_4 , належним чином оформленої із такою інформацією.
Таким чином матеріали справи не містять доказів того, що станом на 13.12.2024, тобто день подання відповідного рапорту, позивач є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за матір'ю і відсутні інші особи, які за законом зобов'язані утримувати чи здійснювати догляд, і матері позивача за висновком МСЕК та ЛКК встановлено, що ОСОБА_4 потребує сторонньої постійної допомоги.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеному в постанові від 21.02.2024 справа № 120/1909/23 адміністративне провадження № К/990/27884/23, яка враховується судом під час розгляду справи.
Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 ч. 4 та 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", судом відмовляється як передчасно заявлені, враховуючи наступне.
В даному випадку, позивачем не надано до відповідача доказів належним чином оформлених документів від медичних установ ( МСЕК чи ЛКК), які б містили висновок про необхідність здійснення саме постійного догляду за матір'ю позивача ОСОБА_4 . Надані документи не відображають необхідність здійснення постійного догляду, а прийняття таких висновків є дискреційними повноваженнями відповідних комісій (МСЕК чи ЛКК), які несуть відповідальність за складання відповідних медичних документів.
Позивач висновок №180 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 22.07.2024, відповідачу не надавався, а тому позивач не позбавлений звернутися до відповідача із відповідним рапортом до якого долучити всі наявні документи, в т.ч. висновок №180, для дослідження їх відповідачем та врахуванні під час прийняття відповідного рішення.
Крім того, слід зазначити, що відповідач у листі про відмову у звільненні зазначив, що умовою для звільнення є не лише здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2 групи, а і відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Позивачем документів, в т.ч. і щодо своєї рідної сестри, документів про догляд сестри за своїм чоловіком позивачем до рапорту не надавалося, про дані обставини взагалі не повідомлялося, відповідачем не досліджувалося, рішення не приймалося.
Враховуючи зазначене, суд зазначає, що позивач до рапорту про звільнення від 13.12.2024 не надав належним чином оформлених документів, які б надавали право позивачу на звільнення з військової служби, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Разом із тим, позивач не позбавлений права повторного звернення до відповідача у встановленому порядку подати відповідний рапорт із наданням належним чином оформлених документів, які б свідчили про наявність підстав, які надають право відповідачу звільнити позивача з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч.4 ,ч.12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Стосовно посилання позивача та відповідача на обставини самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, звернення до правоохоронних органів відносно позивача, підстав та мотивів вчинення позивачем таких дій, суд зазначає, що такі обставини судом не досліджується, не надається оцінка, не є підставою ні для задоволення, ні для відмови у задоволенні позовних вимог, враховуючи те, що відповідачем у листі про відмову у звільненні не зазначено такі факти як підстави для відмови у задоволенні рапорту позивача.
Як свідчать матеріали справи підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби відповідачем зазначено не надання позивачем до рапорту документів, які свідчать про те, що матір позивача потребує саме постійної допомоги, а надані позивачем документи МСЕК не містить інформації про те, що матір позивача потребує постійної допомоги, а акт від 27.11.2024, складений Городнищенською селищною радою не є документом, що повинен був складений або МСЕК або ВЛК. Крім того, відповідачем підставою для відмов зазначено про неможливість згідно наданих документів встановити наявність чи відсутність у ОСОБА_4 інших членів сім'ї першого чи другого ступеню спорідненості. Інших підстав для відмови у листі від 17.12.2024 відповідачем не зазначено.
Решта доводів та заперечень учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
У рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 ч. 4 та 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета