21 серпня 2025 року Справа № 480/64/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/64/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України і наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06.01.2021 року №3 позивача звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Проте, як в подальшому було встановлено при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 року у справі № 480/12209/21 відповідачем було виплачено індексацію грошового забезпечення 30.12.2022 року у розмірі 6 235,95 грн. та 06.12.2024 року у розмірі 77 856,84 грн.
Тобто фактичний розрахунок зі всіх належних при звільненні коштів відповідачем здійснено лише 06.12.2024 року. Загальна сума невиплачених при звільненні коштів становить 84 092,79 грн. (6 235,95 грн + 77 856,84 грн).
Таким чином, встановлено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 07.01.2021 року по 06.12.2024 року.
На думку представника позивача, при розрахунку суми середнього заробітку, яка належить до виплати, період стягнення середнього заробітку потрібно поділити на 2 частини до та після 19 липня 2022 року, а саме на період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року.
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року становить 558 днів. В даний період підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року та висновків Верховного Суду, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, зокрема висвітлені у постанові від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19, де при касаційному розгляді Верховним Судом враховувалися висновки Великої Палати Верховного Суду висвітлені у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц. Тобто, принцип співмірності повинен застосовуватися саме з урахуванням “частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат».
За період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Обмежений 6 місяцями період - це період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року, що становить 184 дні.
Виходячи з вищезазначеного відповідач протиправно не здійснив нарахування середнього заробітку: 1) за період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року - 558 днів, виходячи з принципу пропорційності; 2) за період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року - 184 дні без застосування принципу співмірності, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 07.01.2025 відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач за змістом позову просить визнати протиправними бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , та зобов'язання вчинити дії, але за сталою судовою практикою рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом. Тому, як вбачається з наведеного, зазначені вимоги позивача є надуманими та необґрунтованими.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щод виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду 30.11.2020 за справою №480/3105/19 було розглянуто та прийнято рішення щодо подібних правовідносин саме стосовно військовослужбовців НГУ, які проходили службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ.
Також відповідач просить застосувати принцип співмірності при визначенні суми стягнення, що відповідає засадам справедливості в даному випадку.
Враховуючи вищезазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у справі № 480/64/25 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити за період з 07.01.2021 по 18.07.2022 та період з 19.07.2022 по 06.12.2024, а провадження по справі закрити (а.с. 18-21).
Ухвалою суду від 24.01.2025 у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Ухвалою суду від 07.07.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі № 480/64/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Ухвалою суду від 21.07.2025 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України надати суду довідку про доходи ОСОБА_1 за останні повні 2 місяці роботи відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 року №100.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 06.01.2021 Військовою частиною НОМЕР_1 прийнято наказ, яким припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення сержанта ОСОБА_1 (а.с.9).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року по справі № 480/12209/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо врахування серпня 2015 року, січня 2016 року як місяців за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базових місяців) при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не врахування вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 11.01.2021. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 10.01.2021 відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104835621).
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року по справі № 480/12209/21 Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення 30.12.2022 у розмірі 6235,95 грн. та 06.12.2024 у розмірі 77856,84 (а.с. 9 звор.бік - 10 звор.бік).
Вважаючи, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 4 та 7 статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» від 07.11.2007 № 1294, постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889 тощо.
Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників військовослужбовця, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 у справі № 340/401/20, від 05.08.2020 у справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 у справі № 824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.
З огляду на матеріали справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем станом на день звільнення (06.01.2021) грошового забезпечення у належному розмірі.
Відповідачем 06.12.2024 виплачено на користь позивача донараховане грошове забезпечення у загальній сумі 84092,79 грн.
Відтак предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за період з 07.01.2021 (наступна дата після звільнення) по 06.12.2024 за час затримки виплати позивачу на день звільнення індексації грошового забезпечення.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) в редакції, діючій на день звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями частини 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, діючій на день звільнення позивача) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ (далі по тексту - Закон України № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом України № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Верховний Суд у справі № 761/9584/15-ц вказав, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Проте суд зауважує, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
При цьому, суд зазначає, що з 19.07.2022 відбулися зміни в правовому регулюванні спірних правовідносин, які необхідно враховувати під час розгляду цієї справи.
У даному випадку суд ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, про необхідність диференційованого підходу до періодів, за які стягується середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні залежно від дії редакції статті 117 КЗпП України на відповідний період.
Зокрема, Верховний Суд у справі № 560/9586/22 вказав, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ.
Водночас, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом України № 2352-ІХ.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до 18.07.2022 року і після цього.
Застосовуючи висновки Верховного Суду у справі № 560/11489/22 до обставин зазначеної справи, суд зазначає, що період з 07.01.2021 до 18.07.2022 (наступний день звільнення позивача до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом України № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Однак, період з 19.07.2022 до 06.12.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19.07.2022 підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, і за такий період доцільно застосовувати принцип пропорційності. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, наявні підстави для обмеження розміру виплати шістьма місяцями, але не застосовувати при цьому принцип співмірності.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 18.07.2022, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 18.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція також узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.
Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд зазначає, що з наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача встановлено, що розмір його грошового забезпечення за листопад 2020 року становить -11791,29 грн. та за грудень 2020 року- 11798,81 грн.
Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення становить (11791,29 +11798,81)/ 43 (робочі дні)=548,61 грн.
Здійснюючи диференційований підхід до розрахунку суми середнього заробітку, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 07.01.2021 по 18.07.2022 (558 календарних днів) та з 19.07.2022 по 06.12.2024 (872 календарних днів).
За період з 07.01.2021 по 18.07.2022 (сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 558 календарних дні х 548,61 грн. (середньоденне грошове забезпечення) = 306124,38 грн.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 84092,79 грн/306124,38грн. (сума виплати/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,28.
З урахуванням вказаного, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні та з врахуванням принципу співмірності становить 85714,83 грн (548,61 грн х 558 календарних днів х 0,28).
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 по 06.12.2024, суд виходить з такого.
Період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції статті 117 КЗпП), становить 6 місяців.
Суд звертає увагу на те, що 6 місяців у періоді з 19.07.2022 по 06.12.2024 становить 184 дні.
Відтак, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (184 календарних дні) становить 100944,24 грн.= (548,61 грн х 184 дні), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача та така сума не підлягає зменшенню.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у загальному розмірі 186659,07 грн. =(85714,83 грн +100944,24 грн).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 9 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України уд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в редакції: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 06.12.2024 року та стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 по 06.12.2024 у розмірі 186659,07 грн.
Таким чином, позовні вимоги щодо зобов'язання військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо доводів представника відповідача про пропуск позивачем строків звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що в розумінні КАС України військова служба є публічною службою.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Отже, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Як свідчить зміст позовної заяви, предметом оскарження, є протиправні, на думку позивача, дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судом встановлено, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року по справі № 480/12209/21 Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення 30.12.2022 у розмірі 6235,95 грн. та 06.12.2024 у розмірі 77856,84 (а.с. 9 звор.бік-10 звор.бік).
06.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із наведеним позовом.
Визначаючись із тим, чи дотримано позивачем строку звернення до адміністративного суду, слід врахувати висновки Верховного Суд, викладені у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, які полягають у наступному (дослівно):
"Звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п'ятій статті 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів)."
Відтак, строк звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав та інтересів. При цьому реалізувати своє право на звернення до суду протягом одного місяця позивач може після фактичного розрахунку за кожною складовою грошового забезпечення.
З матеріалів справи встановлено, що розрахунок при звільнені позивача був проведений 06.12.2024, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача, а з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся 06.01.2025, тобто в межах визначеного строку звернення до суду.
Наведене свідчить про те, що позивачем не пропущено місячний строк звернення до суду, а тому зазначені доводи представника відповідача є помилковими.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково .
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 06.12.2024 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 по 06.12.2024 у розмірі 186659,07 грн.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук