21 серпня 2025 року м. Рівне №460/12963/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 30.01.2025 доплати непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 з 30.01.2025 нарахування та виплату доплати непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», що дорівнює 2361 гривні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в селі Антонівка Вараського району Волинської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, позивач з 07.04.1986 по даний час був зареєстрований та фактично проживає у селі Антонівка Вараського району Рівненської області, а тому просить адміністративний позов задовольнити.
Ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, причини не подання суду не повідомив. Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , знаходиться на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області, як одержувач пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської області №109 від 03.02.2025 позивач з 07.04.1986 по 30.06.1989 та з 23.10.2000 по даний час зареєстрований і проживає в селі Антонівка Вараського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Крім того, проживання ОСОБА_1 у селі Антонівка Вараського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення у період з 01.07.1989 по 22.10.2000 року підтверджено довідкою Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Дубок» села Антонівка Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської області №2 від 03.02.2025 та Антонівського ліцею Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської області №14 від 03.02.2025 про навчання його дітей.
Відповідач листом повідомив позивача про те, що постановою від 27.12.2024 №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» передбачено, що відповідно до статті 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік від 19.11.2024 №4059-IX (далі - Закон №4059-ІХ), у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Уважаючи таку бездіяльність ГУ ПФУ в Рівненській області протиправною позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 45 Закону №4059-IX установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Відповідно до статті 45 Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.12.2024 №1524 Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, пунктами 1, 1-1 якої (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2025 №263) установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Установлено, що у 2025 році виплата за проживання на забруднених територіях встановлюється у розмірі, передбаченому статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України" на 2025 рік», як самостійна доплата до пенсії, на яку має право особа згідно із законом.
Суд враховує правову позицію, викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, яка полягає у такому.
Передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі. Вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання такої доплати або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві. У разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, згідно з усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 23.04.2013 №21-239а11, від 19.03.2013 №21-53а13, від 05.11.2013 №21-293а13, від 07.07.2014 №21-222014 тощо), відступу від якої не здійснювалось Верховним Судом, виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.
Отже, у зв'язку із набранням чинності з 01.01.2025 Законом №4059-ІХ, змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення.
Статтею 45 Закону №4059-ІХ чітко регламентовано розмір доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення 2361,00 грн.
Однак відповідач не здійснює таку виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 2361,00 грн, мотивуючи це тим, що на даний час в Єдиному державному демографічному реєстрі відомості про проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення відсутні.
З цього приводу суд зауважує, що позивачу вже було призначено підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення на підставі рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02.06.2022 у справі №460/13340/22.
В даному випаду позивачу припинено таку виплату з 01.01.2025.
Надаючи оцінку таким діям пенсійного органу, суд зазначає, що підстави припинення такої виплати визначені саме частиною третьою статті 45 Закону №4059-ІХ, якою передбачено, що виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Як встановлено судом вище, відповідно до довідки Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської області №109 від 03.02.2025 позивач з 07.04.1986 по 30.06.1989 та з 23.10.2000 по даний час зареєстрований та проживає в селі Антонівка Вараського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Крім того, проживання ОСОБА_1 у селі Антонівка Вараського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення у період з 01.07.1989 по 22.10.2000 року підтверджено довідкою Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Дубок» села Антонівка Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської області №2 від 03.02.2025 та Антонівського ліцею Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської області №14 від 03.02.2025 про навчання його дітей.
Отже, відповідачем у спірному випадку не підтверджено, що позивач після призначення доплати до пенсії на виконання рішення суду залишив своє місце постійного проживання та реєстрації на території гарантованого добровільного відселення. Більше того, відповідач не надав доказів постійного проживання та реєстрації місця проживання позивача за межею зони гарантованого добровільного відселення. Відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів про реєстрацію місця проживання позивача за межею зони гарантованого добровільного відселення відповідач суду не надав.
Саме пенсійний орган, припиняючи виплату спірного підвищення до пенсії, зобов'язаний встановити підстави для припинення такої доплати, а не покладати такий обов'язок на отримувача цієї доплати. При цьому, частина 4 статті 45 Закону №4059-ІХ передбачає, що для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524 визначено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Оскільки Пенсійний фонд України було зобов'язано забезпечити звірення відомостей про зміну місця проживання (проживання за межею зони гарантованого добровільного відселення) такою особою у період після 1 січня 1993 року, а вказані обставини відповідачем встановлені не були, то суд дійшов висновку, що позивачу протиправно припинено з 01.01.2025 нарахування та виплати доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік.
Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних дій в порядку статті 77 КАС України, а тому позов підлягає задоволенню шляхом визнання таких дій протиправними та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, відповідно до статті 45 Закону №4059-IX, у розмірі 2361,00 грн, з 01.01.2025.
Відповідно до статті 139 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією № 4661-6849-5442-3102 від 06.08.2025.
Поряд з цим, щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 та ч.4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про стягнення на його користь судових витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн.
На обґрунтування вказаних витрат позивач додав до матеріалів позову копію договору про надання правової допомоги від 25.07.2025 №124/25, акт приймання-передачі наданих послуг за вказаним договором із описом виконаних послуг від 28.07.2025 на загальну суму 3000 грн.
Так, згідно з Актом приймання-передачі наданих послуг адвокатом в ході надання правничої допомоги в межах даної справи надано позивачу послуги на загальну вартість 3000 грн.: 1) надання первинної консультації клієнту - 1000 грн.; 2) підготовка процесуальних документів в адміністративній справі, пошук актуальної судової практики - 2000 грн. При цьому, згідно з договором та актом оплата послуг здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту ухвалення судом першої інстанції рішення по суті справи.
Разом з тим, щодо відсутності документа про фактичну сплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу (платіжного документа), то суд враховує таке.
У постанові Верховного Суду від 21.01.2021 (справа №280/2635/20, провадження №К/9901/29763/20) судова колегія зазначила, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Так, на переконання колегії суддів, норми ст.ст. 134, 139 КАС були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів - суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що долученими до матеріалів цієї справи доказами доведено факт надання адвокатським бюро «Тетяни Бевз» правничої допомоги позивачу у межах розгляду даної адміністративної справи.
Разом з тим, стосовно розміру витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", "East/West Alliance Limited" проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи встановлені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складання та подання позову явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Зважаючи на те, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, її розгляд здійснювався в порядку письмового провадження, а також беручи до уваги значну кількість сталої судової практики у спірних правовідносинах та фактичний обсяг виконаної роботи, на переконання суду, розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у розмірі 200 грн., а їх стягнення з відповідача у такому розмірі не становитиме надмірний тягар для державної установи.
Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 200 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо припинення ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року нарахування та виплати доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01 січня 2025 року нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX, що дорівнює 2361,00 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати у розмірі 1168 (одна тисяча сто шістдесят вісім) грн. 96 коп., з яких 968,96 грн. - судовий збір та 200 грн. - витрати на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 серпня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Д.П. Зозуля