Справа № 420/26682/25
21 серпня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
До Одеського окружного адміністративного суду 07 серпня 2025 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 08.11.2016 року №0024401301 та 08.11.2016 року №0024421301;
- стягнути з Головного управління Державної Податкової Служби в Одеській області за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму основного боргу -23 153 грн., інфляційні нарахування 33 418,26 грн., 3% річних 6 070,25 грн;
- стягнути з Головного управління Державної Податкової Служби в Одеській області за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 20 000 грн та судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Ухвалою суду від 12 серпня 2025 року адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.
На виконання вищезазначеної ухвали суду 18 серпня 2025 року представником позивача надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду (віхд. ЕС/84479/25).
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у позові та заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, у запереченнях відповідача на заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд виходить з наступного.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
У заяві про поновлення строку звернення до суду, позивач посилається в цілому на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення станом на 2016 рік, з урахуванням листа Державного ощадного банку про анулювання боргу були законними, з ними погодився Позивач і оплатив їх. Більш того, зазначені ППР не тільки не порушували прав Позивача, а навпаки покращували його становище. Відповідно до акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 від 27.10.2016 р. ОСОБА_1 було прощено 108 456,50 грн, що за курсом нбу станом на 01.01.2015 р. складає 15,76 грн. за 1 дол. США складає 6881,75 дол. США. В матеріалах податкової справи були відсутні будь-які документи, які б свідчили про помилковість листа Державного ощадного банку України.
Остаточну та юридично значиму ясність у цьому питанні було досягнуто після ухвалення Постанови Одеського апеляційного суду від 17.04.2025 р. у справі №520/533/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Як вказує позивач, лише 17.04.2025 р. позивач отримав об'єктивну можливість усвідомити протиправність ППР і зібрати належні докази для їх оскарження. За доводами позивача, саме податкові повідомлення-рішення, на момент їх прийняття не порушували прав позивача, адже вони покращували становище боржника - ОСОБА_1 , так як були пов'язані з анулюванням боргу банком і лише після з'ясування обставин, що прощення боргу не відбулось, зазначене право було порушено.
Разом з тим, суд зазначає, що вищезазначені доводи позивача не можуть бути прийняті судом, з огляду на наступне.
Оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0024401301 від 08.11.2016 року та №0024421301 від 08.11.2016 року є актами індивідуальної дії, які породжують для платника податків юридичні наслідки з моменту їх прийняття. Отже, саме з листопада 2016 року позивач повинен був усвідомлювати наявність правових наслідків для себе та мав можливість їх оскаржити у встановленому законом порядку.
Законодавство не ставить початок перебігу процесуального строку у залежність від суб'єктивної оцінки особи про доцільність чи вигідність оскарження акта. Позивач не може посилатися на власне тлумачення вигідності або невигідності податкових повідомлень-рішень як на об'єктивну перешкоду для реалізації права на позов.
Посилання на те, що податкові повідомлення-рішення начебто покращували становище боржника, не свідчить про існування непереборних обставин, які позбавляли позивача можливості реалізувати право на звернення до суду. Натомість обрання очікувальної позиції є проявом суб'єктивної волі особи, а не поважною причиною пропуску строку.
Однією з засад адміністративного судочинства є принцип правової визначеності, що передбачає обмеження у часі можливості оскарження рішень суб'єкта владних повноважень. Безпідставне поновлення пропущеного строку після майже дев'яти років з моменту прийняття податкових повідомлень-рішень призвело б до порушення стабільності правовідносин і суперечило б принципу належного урядування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності об'єктивних та непереборних причин пропуску строку звернення до суду, у зв'язку з чим підстави для його поновлення відсутні.
Враховуючи наведене вище вбачається, що позивач порушив строки звернення до суду, які передбачені статтею 122 КАС України.
Отже, зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач подав адміністративний позов з пропуском строку звернення до суду та у суду відсутні підстави вважати пропуск позивача строку на звернення до суду таким, що було пропущений з поважних причин.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, заявник зобов'язаний демонструвати свою готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи та утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у її розгляді, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури судового розгляду.
При цьому, позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Жодних об'єктивних причин пропущення строку на звернення до суду позивачем у заяві про поновлення процесуального строку не наведено.
Натомість сторона позивача просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб позивачу.
Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем - суб'єктом владних повноважень права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України, -
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя С.О. Стефанов