Справа № 420/2092/25
21 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, стягнення додаткової винагороди,
Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №204 від 04.11.2024 року "Про результати службового розслідування"; визнати протиправним та скасувати Акт службового розслідування щодо самовільного залишення військової частини начальника такелажної команди відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 головного корабельного старшини ОСОБА_1 ; визнати протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо утримання з грошового забезпечення начальника такелажної команди відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 головного корабельного старшини ОСОБА_1 додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за жовтень, листопад 2024 року в розмірі 30 000 грн щомісячно; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за жовтень, листопад 2024 року в розмірі 30 000 грн щомісячно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02 листопада 2024 року було завершено службове розслідування щодо самовільного залишення військової частини щодо військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 повідомив телефонним засобом зв'язку повідомив про погіршення здоров'я, в медичний пункт військової частини НОМЕР_1 не звернувся та не прибув до місця несення служби. Вищевказані акт службового розслідування та наказ №204 «Про результати службового розслідування» від 04 листопада 2024 року позивач вважає протиправними та такими що підлягають скасуванню. Відповідно до направлення на медичний огляд та освідчення військово-лікарською комісією на предмет визначення придатності №475/4/4887 від 13.10.2024 року - головного корабельного старшину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було направлено на проходження ВЛК з діагнозом гіпертонічна хвороба, хронічний тонзіліт. Тому останній проходив військово-лікарську комісію. Проходження військово-лікарської комісії було завершено 07 листопада 2024 року, про що головному корабельному старшині військової служби за призовом - ОСОБА_1 , було видано довідку №1318 від 07 листопада 2024 року. В період проходження військово-лікарської комісії військовослужбовець ОСОБА_1 перебував на денному стаціонарі в КНП «Центр первинної медикосанітарної допомоги №5», про що в частину було направлено відповідні документи як самим військовослужбовцем ОСОБА_1 , так і його представником адвокатом Жмурко С.Л. Рапорт начальника відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 , капітан-лейтенанта ОСОБА_2 не містить дати його складення (аркуш службового розслідування 8). Рапорт начальника відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 , капітан-лейтенанта ОСОБА_2 не містить дати його складення (аркуш службового розслідування 9). Пояснювальна начальника відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 капітан-лейтенанта ОСОБА_3 датована 02 листопада 2024 року (аркуш службового розслідування 10). Пояснювальна старшого кухара їдальні продовольчого відділення забезпечення військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_4 , аркуш справи службового розслідування 11 дати не містить. Пояснювальна старшого кухаря їдальні продовольчого відділення забезпечення військової частини НОМЕР_1 старшого матроса Білої, аркуш службового розслідування 12 - дати не містить.
Ухвалою судді від 27.01.2025 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження по справі за його позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування акту службового розслідування щодо самовільного залишення військової частини начальника такелажної команди відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 головного корабельного старшини ОСОБА_1 .
Крім того, згідно вказаної ухвали суду, позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху для надання, зокрема, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
01.02.2025 року позивачем на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху була подана заява про поновлення строку на звернення до суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
18.02.2025 до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що за результатами службового розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2024 № 204 головного корабельного старшини ОСОБА_1 за порушення вимог 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України притягнуто до дисциплінарної відповідальності - понижено у військовому званні на один ступінь. З метою реалізації вищезазначеного наказу від 04.11.2024 № 204, командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 09.11.2024 № 35-РС про пониження головного корабельного старшину ОСОБА_1 у військовому званні на один ступінь, який 14.12.2024 було доведено до ОСОБА_1 у присутності військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 капітан - лейтенанта ОСОБА_5 , старшини 2 статті ОСОБА_6 та капітан - лейтенанта ОСОБА_7 , про що вищевказаними військовослужбовцями було складено та підписано відповідний акт. Таким чином, станом на 14.12.2024 військовослужбовець ОСОБА_1 був обізнаний про існування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про його пониження у військовому званні, однак звернувся до суду з позовною заявою у строк, який перевищує встановлений законом місячний строк для його оскарження, а тому провадження у цій частині позову вважаю за необхідним закрити. Крім того, за результатами згаданого вище службового розслідування військовою частиною НОМЕР_1 у встановленому порядку до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ТУ ДБР розташованого у місті Миколаєві направлено повідомлення про наявність в діях ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення військової частини на строк більше трьох діб, вчинене в умовах воєнного стану). Таким чином, наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.11.2024 № 204 «Про результати службового розслідування», а також всі рішення (накази) командира військової частини НОМЕР_1 , прийняті на його підставі відносно ОСОБА_1 відповідають вимогам законодавства та підстав для їх скасування немає.
В подальшому ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 року, за наслідком надання судом оцінки питанню про дотримання позивачем строку звернення до суду після подання відповідачем відзиву на позовну заяву, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, стягнення додаткової винагороди - було залишено без руху та надано строк для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
24.02.2025 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду та залишено адміністративний позов ОСОБА_1 без розгляду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду 15 квітня 2025 р. ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 скасовано; справу № 420/2092/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, стягнення додаткової винагороди - направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
15.05.2025 справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду після апеляційного розгляду.
Ухвалою судді від 20.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2024 № 248 головний корабельний старшина військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 був призначений на посаду командира такелажного відділення забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу від 01.12.2023 № 38-РС головного корабельного старшину ОСОБА_1 призначено начальником такелажної команди відділення забезпечення речовим майном військової частини НОМЕР_1 .
Наказом № 3-РС від 01.02.2023 головного корабельного старшину ОСОБА_1 призначено на посаду начальника такелажної команди відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 .
Згідно рапортів від 28.10.2024 вн. № 5405 та вн. № 5406 начальника відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 капітан-лейтенанта ОСОБА_3 28.10.2024 головний корабельний старшина ОСОБА_8 повідомив телефонним засобом зв'язку про погіршення здоров'я, однак в медичний пункт військової частини НОМЕР_1 не звертався, відправив зі свого телефону фотографію з виписки із медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого ККП “Центру Первинної медико-санітарної допомоги № 5» із зазначенням що військовослужбовець оглянутий та направлений на лікування на денному стаціонарі, до місця розташування військової частини НОМЕР_1 не прибув. За наявним номером телефону відповідає на дзвінки та зазначає, що проходить військово-лікарську комісію. Станом на теперішній час головний корабельний старшина ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 не прибув, його місцезнаходження не відоме.
Згідно рапорту начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 майстер старшини ОСОБА_9 від 31.10.2024 вн. № 5423, головний корабельний старшина ОСОБА_1 до медичного пункту військової частини НОМЕР_1 звертався 21.10.2024 року з приводу його направлення на освідчення військово-лікарською комісією. З 28.10.2024 по теперішній час до медичного пункту ОСОБА_1 не звертався. Відповідно до наданої фотографії з виписки із медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого ККП “Центру Первинної медико-санітарної допомоги № 5» знаходиться на амбулаторному лікуванні (вдома). Звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку із хворобою у медичному пункті військової частини НОМЕР_1 йому не оформлювалося.
Відповідно до письмових пояснень старшого кухара їдальні відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_10 з 28.10.2024 на території військової містечка (об'єкт НОМЕР_2 ) військової частини НОМЕР_1 головного корабельного старшину ОСОБА_1 він не бачив, на зв'язок зазначений військовослужбовець з ним не виходив.
Відповідно до письмових пояснень старшого кухара їдальні відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_11 з 28.10.2024 на території військової містечка (об'єкт НОМЕР_2 ) військової частини НОМЕР_1 головного корабельного старшину ОСОБА_1 вона не бачила, на зв'язок зазначений військовослужбовець з нею не виходив.
Супровідним листом адвоката Жмурко С.Л., який надійшов до військової частини 29.10.2024 та зареєстрований за вх. № 7770, до військової частини НОМЕР_1 був надісланий рапорт ОСОБА_1 про його перебування на амбулаторному лікуванні.
Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017, № 608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за номером 1503/31371, за фактом самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини начальником відділення забезпечення продовольством військової частини НОМЕР_1 капітан-лейтенантом ОСОБА_3 було проведено службове розслідування.
За результатами зазначеного службового розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2024 № 204 головного корабельного старшини ОСОБА_1 за порушення вимог 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України притягнуто до дисциплінарної відповідальності - понижено у військовому званні на один ступінь. З метою реалізації вищезазначеного наказу від 04.11.2024 № 204, командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 09.11.2024 № 35-РС про пониження головного корабельного старшину ОСОБА_1 у військовому званні на один ступінь.
Крім того, за результатами згаданого вище службового розслідування військовою частиною НОМЕР_1 у встановленому порядку до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ТУ ДБР розташованого у місті Миколаєві направлено повідомлення про наявність в діях ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення військової частини на строк більше трьох діб, вчинене в умовах воєнного стану).
Також позивачу було призупинено виплату додаткової винагороди військовослужбовцю у зв'язку із вчиненням ним самовільного залишення військової частини у період з 28.10.2024 по 09.11.2024.
Позивач зважаю на те, що в його діях відсутній склад правопорушення у вигляді самовільного залишення військової частини, оскільки залишення військової частини у вказаних період було пов'язане з перебуванням його на амбулаторному лікуванні в умовах денного стаціонару, пов'язане зі станом крайньої необхідності, пов'язаної із необхідністю збереження життя та здоров'я військовослужбовця, звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі Дисциплінарний статут).
Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Частинами другою та третьою статті 5 Дисциплінарного статуту встановлено, що стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів (начальників) підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Згідно зі статтею 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Згідно з частиною першою статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Статтею 87 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Предметом спору у цій справі є накази відповідачів щодо накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді пониження у військовому званні на один ступінь. Підставою для застосування дисциплінарних стягнень слугувало самовільне залишення місця несення служби та систематичне неналежне виконання позивачем службових обов'язків, яке встановлено за результатами службового розслідування.
Вказуючи на порушення процедури проведення службового розслідування, позивач зазначає, що його не ознайомлено з матеріалами службового розслідування.
Порядок проведення службового розслідування у ЗСУ затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608.
При цьому зазначеним Порядком не встановлено обов'язку осіб, що проводять службове розслідування, ознайомлювати військовослужбовця з наказом про проведення службового розслідування, актом та матеріалами службового розслідування.
Разом з цим, положеннями пункту 3 розділу IV Порядку № 608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Також пункт 3 розділу VI Порядку № 608 встановлює, що за зверненням військовослужбовця, стосовно якого проводилось службове розслідування, йому надається завірена копія акта службового розслідування або витяг з акта, в частині, що його стосується, за умови, що вони не містять інформації з обмеженим доступом.
Службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих і підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.
Водночас, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем службової дисципліни.
Такими обставинами є лише фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діяннях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків і причинного зв'язку між ним і дією порушника дисципліни.
Дисциплінарна відповідальність є окремим/самостійним видом юридичної відповідальності і вирішення питання про правомірність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з'ясувати склад дисциплінарного проступку в її діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ті самі дії особи-військовослужбовця отримали в межах кримінального провадження та які наслідки у підсумку настали чи можуть настати для такої особи.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби ЗСУ, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут № 548).
Відповідно до статей 11,12 та 16 Статуту № 548 військовослужбовець зобов'язаний, окрім іншого, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Разом з цим, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV.
Відповідно до вимог статей 83-85 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені дисциплінарні стягнення та лише ті, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Відповідно до пункту «е» статті 48 Дисциплінарного Статуту ЗС України на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, як пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу)
Слід зазначити, що відповідальність за самовільне залишення військової частини або дезертирство передбачена статтями 407-408 Кримінального кодексу України.
Виходячи з суті встановленого відповідачем порушення, суд вважає за необхідне зазначити, що самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу (наказу) начальника (командира). Не вважається самовільним: залишення за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування в/ч, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. Вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
При цьому, нез'явлення вчасно на службу полягає в тому, що військовослужбовець у законному порядку залишив розташування частини або місце служби та не повертається в зазначений час для подальшого несення військової служби, зокрема, з лікування без поважних причин до частини або на службу в установлений строк.
Поважними причинами нез'явлення вчасно на службу можуть бути хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім'ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім'ї або осіб, на вихованні яких він перебував.
Питання щодо наявності поважних причин вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин справи.
Вирішуючи спір, суд враховує, що позивач повідомив телефоном про погіршення здоров'я та надіслав фото цивільної медичної виписки/направлення на ВЛК. Проте це не дорівнює оформленому звільненню від служби: медпункт частини прямо підтвердив, що з 28.10.2024 позивач не звертався, звільнення від обов'язків не оформлювалося, режим лікування в межах військової частини не призначався.
Проходження ВЛК (навіть за наявності направлення) не дає автоматичного права безперервно не з'являтися до підрозділу: потрібні або розпорядчі документи командира на вибуття/відрядження/звільнення, або оформлене медпунктом звільнення з конкретним режимом.
Доводи позивача про відсутність у його діях ознак самовільного залишення військової частини не підтверджуються належними доказами. Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_1 , повідомивши телефоном про погіршення стану здоров'я, до медичного пункту військової частини не звернувся, звільнення від виконання службових обов'язків йому не надавалося, а перебування на лікуванні у цивільному закладі не підтверджує наявності належного дозволу командира чи оформлених документів, які б легалізували його відсутність на службі. Таким чином, у діях позивача наявні ознаки дисциплінарного проступку у вигляді самовільного залишення місця несення служби.
При цьому, якщо лікування денне, військовослужбовець зазвичай прибуває до підрозділу поза часом процедур або має бути належно звільнений наказом/медичним документом, погодженим через медпункт частини. Таких належних документів і рішень командування не подано.
Аргументи позивача щодо порушення процедури службового розслідування суд визнає необґрунтованими. Відповідно до Порядку №608, особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право після його завершення ознайомитися з актом та оскаржити рішення командира, однак обов'язку попереднього ознайомлення з матеріалами розслідування чи наказом про його проведення чинне законодавство не передбачає. Доказів того, що позивач був позбавлений можливості реалізувати це право, судом не встановлено.
Крім того, дисциплінарне стягнення у вигляді пониження у військовому званні відповідає вимогам статей 48, 83, 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, оскільки позивач як військовослужбовець старшинського складу може бути підданий такому виду стягнення, а командир військової частини мав необхідний обсяг дисциплінарної влади для його накладення. Строки накладення стягнення не порушені, оскільки наказ про результати службового розслідування було видано у межах місячного строку від дня його завершення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2024 №204, а також пов'язані з ним рішення, прийняті щодо ОСОБА_1 , відповідають вимогам законодавства та є правомірними. Підстав для їх скасування чи для задоволення вимог позивача про стягнення додаткової винагороди немає, оскільки факт самовільного залишення місця несення служби підтверджений матеріалами справи.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме “небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування акту, визнання протиправними дій, стягнення додаткової винагороди відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк
.