Справа № 420/19928/25
20 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративною позовною ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центр оцінювання функціонального стану особи, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
23 червня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (сформована в системі «Електронний суд» 22.06.2025 року) до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центр оцінювання функціонального стану особи, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій представник позивача просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонального особи №3946 від 31.01.2025 року, прийняте Державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центру оцінювання функціонального стану особи про не встановлення групи інвалідності та відсутність підстав визнання особи з інвалідністю ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити з 31.03.2025 року пенсійні виплати за другою групою інвалідності ОСОБА_1 ;
зобов'язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центр оцінювання функціонального стану особи, внести дані через електронну систему охорони здоров'я в Централізований банк даних з проблем інвалідності, про встановлення другої групи інвалідності безстроково ОСОБА_1 ;
зобов'язати Пенсійний фонд України, внести дані у реєстр застрахованих осіб (РЗО) - функціональну підсистему Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про присвоєння статусу пенсіонера по інвалідності довічно ОСОБА_1 ;
визнати Рішення від 30.06.2020 року Одеської обласної медико-соціальної експертної комісії №1 Міністерства охорони здоров'я України, про встановлення другої групи інвалідності безстроково ОСОБА_1 дійсним і таким, що має юридичну силу.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (ст.262 КАС України); витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, що стосуються предмету та підстав позову; залучено до участі у справі у якості іншого відповідача Пенсійний фонд України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу вперше пенсію по інвалідності ІІ групи загального захворювання позивачу призначено з 03.07.2017 року, відповідно до виписки КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» з акту огляду МСЕК від 03.07.2017 серії 12ААА № 305528. Згідно виписки КУ «Одеській обласний центр медико-соціальної експертизи» з акту огляду 30.06.2020 серія 12ААБ № 730068 при черговому медичному огляді позивачу було встановлено інвалідність ІІ групи безстроково, на підставі чого подовжено виплату пенсії по інвалідності ІІ групи. 31 січня 2025 року ухвалено рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонального особи №3946, прийняте Державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центру оцінювання функціонального стану особи, про невстановлення групи інвалідності та відсутність підстав визнання особи з інвалідністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , витяг з якого було направлено до Пенсійного фонду України. На підставі цього витягу ГУ ПФУ в Одеській області надіслано повідомлення №1500- 0404-8/75278 від 10.04.2025 року, яким зобов'язано позивача повернути надмір виплачених сум пенсійних виплат за період з 30.06.2020 року по 31.03.2025 року, на загальну суму 311 756,87 грн. Згідно інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, після рішення експертної команди про скасування інвалідності, позивач втратив право на отримання пенсії з моменту, коли інвалідність не було підтверджено, тобто з 20.06.2020 року. З урахуванням вищевикладених фактів, за період з 20.06.2020 року по 31.03.2025 року виникла переплата пенсії в сумі 311 756, 87 грн, у зв'язку з чим винесено рішення про прийняття суми переплати пенсії на облік від 09.04.2025 № 1422.
Цим, на думку позивача, порушуються його права у сфері пенсійного забезпечення як особи з інвалідністю, якій ще в 2017 році встановлено другу групу інвалідності.
10.07.2025 року від Пенсійного фонду України надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що позовна вимога щодо зобов'язання Пенсійного фонду України внести дані у реєстр є передчасною та не підлягає задоволенню. Зазначає, що у РЗО не відображується інформація про вид пенсійної виплати. Позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та одержував пенсію по інвалідності, виплату якої припинено з 01.04.2025 на підставі рішення Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центру оцінювання функціонального стану від 31.01.2025 № 3946 про невстановлення групи інвалідності та відсутність підстав визнання особи з інвалідністю позивача. Відповідно до норм Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону (ч. 1 ст. 30), на весь строк встановлення інвалідності (ч. 1 ст. 34) та виплачується до відновлення працездатності (ст. 35). Згідно із ч. 1 ст. 31 Закону № 1058 групи інвалідності встановлюються за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи - для повнолітніх осіб. Для отримання особою пенсії по інвалідності необхідно її встановлення експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи. Натомість, позивач не має статусу особи з інвалідністю та йому з 01.04.2025 припинено виплату пенсії по інвалідності. Відтак, вимога, заявлена до Пенсійного фонду є похідною від вимог, заявлених у п. 1 та п. 5 прохальної частини позовної заяви, про визнання протиправним та скасування рішення Відповідача 1 від 31.01.2025 № 3946 про невстановлення групи інвалідності та відсутність підстав визнання позивача особою з інвалідністю та визнання дійсним і таким, що має юридичну силу рішення Одеської обласної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України від 30.06.2020 №1 про встановлення другої групи інвалідності безстроково.
15.07.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що доводи ПФУ, що чинним є лише акт Центру оцінювання функціонального стану особи від 31.01.2025 №3946, не є об'єктивними, оскільки позивач оскаржує вказаний акт за підставами зазначеними у позовний заяві. Відповідно ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Інвалідам - чоловікам старше 60 років і жінкам старше 55 років пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться тільки за їх заявою. Вказівка на досягнення 60 річного віку є неправильною, оскільки вона стосується іншого виду пенсії. Твердження ПФУ, що "в РЗО не відображається вид пенсійної виплати", не має жодного відношення до предмету спору. Позивач вимагає не внесення виду пенсії, а внесення статусу інвалідності, підтвердженого діючим рішенням МСЕК.
Копія ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження від 30.06.2025 року була доставлена до «Електронного кабінету» ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центр оцінювання функціонального стану особи та ГУПФ України в Одеській області 02.07.2025 року, у встановлений строк відповідачі відзиви не подали, про поважність причин неподання не повідомили, тому в частині вимог, звернених до цих осіб справа розглядається за наявними у ній матеріалами згідно ч.6 ст.162 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію по інвалідності відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.
Згідно Довідки до акта огляду Одеської обласної медико-соціальної експертної комісії МОЗ України №730068 від 30.06.2020 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, безстроково.
Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 31.01.2025 року ОСОБА_1 було скасовано інвалідність за період з 30.06.2020 року з підстав того, що групу інвалідності не встановлено, тому немає підстав визнати позивача особою з інвалідністю.
На підставі рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ГУПФ України в Одеській області листом від 04.04.2025 року повідомлено позивача про те, що він не визнаний особою з інвалідністю та про припинення виплати пенсії з 01.04.2025 року.
10.04.2025 року ГУПФ України в Одеській області надіслало лист позивачу, в якому зазначило, що на підставі Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 31.01.2025 року позивачу було скасовано інвалідність з 30.06.2020 року. У зв'язку з чим у ОСОБА_1 виникла переплата пенсії у сумі 311756,87 грн за період з 30.06.2020 року по 31.03.2025 року.
Листом від 06.05.2025 року ГУПФ України в Одеській обласі повідомило позивача, що таку переплату пенсії прийнято на облік Головного управління від 09.04.2025 року №1422.
12.05.2025 року представник позивача звернувся із адвокатським запитом №12/1 до головного лікаря Одеської обласної клінічної лікарні на залізничному транспорті, в якому просив надати документи та інформацію:
«Чи направлявся ОСОБА_1 лікуючим лікарем або головою лікарсько-експертної комісії на огляд до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи для проведення оцінювання її повсякденного функціонування.
В разі наявності такого направлення, прошу надати його копію.
Чи відображається в електронній системі для лікаря, який направив ОСОБА_1 на повторне оцінювання, обгрунтованість рішення за яким останній перевіряється.
Чи надходили до Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті, у тому числі до лікаря-терапевта ОСОБА_2 , запити на отримання справи медико-соціальної експертизи, інших медичних документів чи інформації щодо ОСОБА_1 .
Чи надходили до Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті, у тому числі до лікаря-терапевта ОСОБА_2 , повідомлення про початок проведення повторного оцінювання та про його результати».
У відповідь отримав лист від 15.05.2025 року №ОКЛ-ОН/144 від генерального директора АТ «Українська залізниця» Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті, в якому зазначено, що запитувана інформація і копії документів не можуть бути надані на адвокатський запит.
В матеріалах справи міститься адвокатський запит від 16.05.2025 року №13/1 до державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центр оцінювання функціонального стану особи, в якому представник позивача просив надати документи та інформацію, а саме:
«За якими критеріями, згідно Постанови КМУ №1338, було направлено ОСОБА_1 на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.
За якими критеріями та підставами ОСОБА_1 не встановлено групу інвалідності.
Якими матеріалами (історія хвороби, лікарняні виписки, інша медична документація ОСОБА_1 ) керувались члени експертної команди з оцінювання під час розгляду справи.
Чи направлявся ОСОБА_1 лікуючим лікарем або головою лікарсько-експертної комісії на огляд до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи для проведення оцінювання її повсякденного функціонування.
В разі наявності такого направлення, прошу надати його копію.
Чи внесено в електронну систему для лікаря, який направив ОСОБА_1 на повторне оцінювання, обгрунтованість рішення за яким останній перевіряється.
Чи направлялись до Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті, у тому числі до лікаря-терапевта ОСОБА_2 , запити на отримання справи медико- соціальної експертизи, інших медичних документів чи інформації щодо ОСОБА_1 .
Чи направлялись до Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті, у тому числі до лікаря-терапевта ОСОБА_2 , повідомлення про початок проведення повторного оцінювання та про його результати.
Чи повідомлявся ОСОБА_1 , повторне оцінювання якого повинно бути проведено, 3 повідомленням рекомендованим листом про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) та на адресу його електронної пошти (за наявності).
Яка спеціальність головуючого лікаря ОСОБА_3 у справі щодо оцінювання ОСОБА_1 .
Прошу надати копію протоколу розгляду справи щодо ОСОБА_1 із визначеним складом членів експертної команди.
Чи підлягає перегляду чи повторному оцінюванню функціонального стану особи ОСОБА_1 , який з 30.06.2020 є особою з інвалідністю II групи, безстроково, якщо так, то згідно яких положень чинного законодавства України?».
Відповідь на звернення позивач не отримав.
Не погоджуючись із скасуванням його статусу як особи з інвалідністю з 30.06.2020 року, та відповідно, обліком виплаченої за відповідний період пенсії по інвалідності, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує те, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі № 804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі № 817/820/16, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Статтею 46 Конституції України регламентовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі Закон №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до частини 1 статті 2 зазначеного закону особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно частини 1 статті 3 Закону №875/ХІІ (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 7 Закону №875-ХІІ встановлено, що законодавство про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2015 №2961-ІV (далі Закон №2961-ІV).
Абзацом 4 частини 1 статті 1 Закону №2961-ІV встановлено, що інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Особа з інвалідністю - повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
Нормами статті 7 Закону №2961-IV (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що залежно від ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, спричиненого стійким обмеженням повсякденного функціонування особи, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими порушеннями, при взаємодії із зовнішнім середовищем, особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Особам, які звертаються для встановлення інвалідності, зумовленої наявністю анатомічних дефектів та захворювань, при яких група інвалідності встановлюється без строку повторного оцінювання, а також особам з інвалідністю, у яких строк повторного огляду або оцінювання повсякденного функціонування особи настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (оцінювання повсякденного функціонування особи) (безстроково). Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, критерії встановлення інвалідності затверджуються Кабінетом Міністрів України з обов'язковим проведенням консультацій з громадськістю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317 на підставі якого 31.01.2025 прийнято оскаржуване рішення).
Відповідно до пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров'я обласної (міської) держадміністрації.
Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.
Міські та районні комісії утворюються з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 18 років і старше, міжрайонні - у районах і містах з кількістю населення менш як 100 тис. чоловік.
МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, визначає її голову та заступника голови. За рішенням МОЗ права та обов'язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ можуть бути покладені на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Документи, оформлені Центральною медико-соціальною експертною комісією МОЗ, підписуються її головою або заступником голови (у разі відсутності голови) та засвідчуються штампом Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ.
Відповідно до пункту 13 Положення №1317 Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ: здійснює організаційно-методичне керівництво обласними, Київським та Севастопольським міськими центрами (бюро) медико-соціальної експертизи; розробляє комплексні заходи щодо профілактики і зниження рівня інвалідності, а також удосконалення порядку проведення реабілітації осіб з інвалідністю; проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями і в разі потреби скасовує їх; узагальнює та аналізує випадки необґрунтованого прийняття рішень обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними комісіями та направлення осіб лікарсько-консультативними комісіями на огляд до комісій для встановлення інвалідності; повторно оглядає осіб, які оскаржили рішення обласних, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, перевіряє якість розроблених ними індивідуальних програм реабілітації, здійснює контроль за повнотою і якістю виконання програми; проводить у складних випадках огляд хворих та осіб з інвалідністю за направленнями обласних, Київського та Севастопольського міських центрів (бюро) медико-соціальної експертизи; надає консультаційну допомогу фахівцям з питань проведення медико-соціальної експертизи та обласним, Київській та Севастопольській центральним міським комісіям; направляє в особливо складних випадках осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова; на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення. Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку. У разі відмови особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення комісії. Виключними підставами для перенесення строку проведення повного медичного обстеження є відрядження, тимчасова непрацездатність або мобілізація до Збройних Сил; забезпечує здійснення обміну інформацією з питань, пов'язаних з організацією проведення медико-соціальної експертизи, відповідно до наказу МОЗ про покладення обов'язків Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ; впроваджує у практику роботи комісій наукові принципи і методи, розроблені науково-дослідними інститутами, готує пропозиції щодо вдосконалення медико-соціальної експертизи, узагальнює і поширює передовий досвід роботи; бере участь в акредитації обласних, Київського та Севастопольського міських центрів (бюро) медико-соціальної експертизи та атестації лікарів, які входять до складу комісій, вживає заходів до підвищення їх кваліфікації; проводить разом з профспілковими та громадськими організаціями осіб з інвалідністю конференції, наради, семінари з питань профілактики інвалідності, реабілітації та адаптації осіб з інвалідністю; бере участь у здійсненні заходів щодо профілактики інвалідності.
З аналізу пункту 13 Положення №1317 вбачається, що на Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ покладено повноваження перевірки обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями, та їх скасування. При цьому, на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення. Водночас рішення про скасування попереднього рішення комісії приймається за відмови особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи.
При цьому, відповідачем, Державною установою "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України", не надано до суду доказів, що слугували підставою для проведення перевірки обґрунтованості рішення щодо встановлення позивачу групи інвалідності та прийняття оскаржуваного рішення.
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 26.10.2024 №1809 "Про покладання прав та обов'язків Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ" вирішено покласти права та обов'язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ на державну установу "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" (код згідно з ЄДРПОУ 03191673) з дати підписання цього наказу.
Згідно пункту 15 Положення про медико-соціальну експертизу комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Пунктом 17 Положення про медико-соціальну експертизу встановлено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно пункту 19 Положення про медико-соціальну експертизу комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Згідно пункту 20 комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.11.2011 №561 затверджено Інструкцію про встановлення груп інвалідності (далі - Інструкція).
Пунктом 1.4 Інструкції визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно пункту 1.10 Інструкції при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Таким чином, проведення медико-соціальної експертизи та прийняття рішення ЦМСЕК як і МСЕК здійснюється після повного медичного обстеження та проведення необхідних досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії та безпосередньої особистої участі особи.
Суд встановив, що оскаржуване рішення прийняте без участі позивача. Доказів проведення повного медичного обстеження позивача та проведення необхідних досліджень суду відповідачем не надано, як і відзиву на позов із спростуванням аргументів позивача.
Крім того, позивач не був жодним чином повідомлений про необхідність прибуття до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" для проведення обстеження і оцінки стану здоров'я та здійснення перевірки обгрунтованості рішень та/або переогляду шляхом проведення медико-соціальної експертизи, чим був позбавлений права у проведенні його огляду, проведення обстежень, надання відповідних документів та пояснень.
Зазначене свідчить про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення від 31.01.2025 мало місце необґрунтоване та невмотивоване скасування статусу позивача як особи з інвалідністю ІІ групи, встановленої ще у 2017 році та продовженої у 2020 році.
При цьому, доказів проведення повного медичного обстеження позивача на базі медичних закладів, визначених Постановою №1317, та проведення медичних досліджень, відмови від повного медичного обстеження, як і підстав проведення такого огляду Державною установою "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" суду не надано.
Зазначене свідчить про те, що Державною установою "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України" при прийнятті оскаржуваного рішення порушено процедуру проведення перевірки обгрунтованості рішень та/або перегляду шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно позивача, відтак оскаржуване рішення прийнято із порушенням процедурних норм, не є обґрунтованим та пропорційним, тому підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУПФ України в Одеській області поновити з 31.03.2025 року пенсійні виплати за другою групою інвалідності ОСОБА_1 суд вважає їх похідними, тому вони підлягають задоволенню (самостійних підстав для припинення виплати пенсії позивачу дії ГУПФ України в Одеській області не мають).
Порядок утримання (стягнення) надміру виплачених сум пенсій визначений статтею 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-ІV) та статтею 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (надалі - Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до статті 50 Закону №1058-IV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Статтею 103 Закону №1788-ХІІ визначено, що суми пенсії, над міру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.
Отже, обов'язковою умовою стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера.
Крім того, механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, визначено Порядком повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 21.03.2003 №6-4 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2014 №25-3) (далі - Порядок №6-4).
Пунктами 3 та 4 Порядку №6-4 встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.
У разі припинення виплати пенсії відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" решта переплати пенсії, що стягувалася за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, або суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку.
Вказаними нормами передбачено обов'язок позивача повідомляти відповідача про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати, за невиконання якого передбачено відповідальність.
Виходячи зі змісту зазначених норм, сума пенсії, яка надміру виплачена, повертається пенсіонером або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку лише у двох випадках: коли вона виплачена внаслідок зловживань з боку пенсіонера або у разі подання страхувальником недостовірних відомостей.
Таким чином, діючим законодавством України визначаються дві самостійні підстави для відшкодування зайво сплаченої пенсії, кожна з яких визначає суб'єкта, на якого покладається такий обов'язок в залежності від того, хто із цих суб'єктів вчинив відповідні дії, що призвели до такої зайвої сплати. У випадку зловживань з боку пенсіонера - обов'язок відшкодування може бути покладений на нього, а у випадку подання недостовірних відомостей страхувальником - обов'язок відшкодування зайвих виплат покладається на страхувальника.
Відповідальність може бути покладена на пенсіонера на підставі частини 1 статті 103 Закону №1788 виключно в наслідок зловживання з боку такої особи, яке може полягати, зокрема, в поданні ним документів з явно неправильними відомостями. Тобто, умовою є свідомі, активні та навмисні дії з боку пенсіонера, які призвели до надмірної виплати йому пенсії.
Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним.
Отже, для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, має встановити факт переплати пенсії у зв'язку із поданням недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні, та з чиєї вини нараховано суми соціальних виплат у розмірі, що суперечить вимогам Закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №489/205/16-а, від 03.10.2019 у справі №487/3380/16-а, від 11.02.2020 у справі №761/41107/16-а, від 18.08.2020 у справі №638/10460/17, від 22.04.2021 у справі №688/742/17.
Всупереч вимогам статті 50 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органом ПФУ не зазначено, які зловживання з боку позивача, як пенсіонера або подання яких недостовірних даних страхувальником призвели до надміру виплати пенсії.
Суд встановив, що Одеською обласною медико-соціальною експертною комісією 30.06.2020 року продовжено позивачу ІІ групу інвалідності, довічно, позивач перебуває на обліку в ГУПФ України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Беручи до уваги відсутність встановленого факту зловживання з боку позивача при призначенні пенсії, суд дійшов висновку, що ГУПФ України в Одеській області, припинивши виплату пенсії позивачу з 31.03.2025 року за заявивши йому про необхідність повернення вже сплачених коштів пенсії з 2020 року, діяло необґрунтовано, а відповідні вимоги є похідними від скасування рішення ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центр оцінювання функціонального стану особи, тому підлягають задоволенню.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідачі під час прийняття оскаржуваних рішень та дій не діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, відтак є протиправними.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість їхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Верховний Суд в постанові від 02.12.2021 у справі №120/1859/19-а, зазначив, що Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року №495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року №805/2340/17-а), яка є невід'ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб'єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб'єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні. У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб'єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду. Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб'єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя. Верховний Суд зазначає, що порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність.
Враховуючи викладене позов підлягає задоволенню частково, із відмовою у задоволенні позовних вимог визнати Рішення від 30.06.2020 року Одеської обласної медико-соціальної експертної комісії №1 Міністерства охорони здоров'я України, про встановлення другої групи інвалідності безстроково ОСОБА_1 дійсним і таким, що має юридичну силу.
Позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту не передбачений приписами ч.1 ст.5, ч.2 ст.245 КАС України. Визнання протиправним та скасування рішення експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонального особи №3946 від 31.01.2025 року, є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Фактично така вимога є вимогою встановити юридичний факт, що не належить до компетенції адміністративного суду при ухваленні рішення в його резолютивній частині.
В силу задоволення позову в описаній вище частині позовних вимог рішення від 30.06.2020 року Одеської обласної медико-соціальної експертної комісії №1 Міністерства охорони здоров'я України залишається чинним та має виконуватися стосовно позивача як особи з інвалідністю ІІ групи, що була встановлена безстроково.
Також суд вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідачів внести до електронних систем даних про позивача як про особу з інвалідністю, як похідних від скасування рішення від 31.01.2025 року оскільки цим забезпечується повне відновлення його порушених прав.
Суд констатує, що ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центр оцінювання функціонального стану особи» та ГУПФ України в Одеській області відзиви на позов та підтверджуючі докази не подали, суд вирішив справу за наявними у ній матеріалами згідно ч.6 ст.162 КАС України та поданими доказами згідно ч.9 ст.80 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», інші витрати для розподілу відсутні.
Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центр оцінювання функціонального стану особи, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонального особи №3946 від 31.01.2025 року, прийняте Державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центру оцінювання функціонального стану особи про не встановлення групи інвалідності та відсутність підстав визнання особи з інвалідністю ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити з 31.03.2025 року пенсійні виплати за другою групою інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центр оцінювання функціонального стану особи внести дані через електронну систему охорони здоров'я в Централізований банк даних з проблем інвалідності, про встановлення другої групи інвалідності безстроково ОСОБА_1 .
Зобов'язати Пенсійний фонд України внести дані у реєстр застрахованих осіб (РЗО) - функціональну підсистему Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про присвоєння статусу пенсіонера по інвалідності довічно ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул.Канатна, буд.83, м.Одеса, 65012).
Відповідач: Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центр оцінювання функціонального стану особи (код ЄДРПОУ 03191673, адреса: проспект Феодосія Макаревського, буд. 1а, м. Дніпро, 49005).
Відповідач: Пенсійний фонд України (код ЄДРПОУ 00035323, адреса: вул.Бастіонна, буд. 9, м. Київ-14, Київська область, 01601).
Суддя М.М. Аракелян