21 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/14364/25
категорія 109000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
за участю секретаря судового засідання Федорчук Д.В.,
позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Шевчук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення в частині,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом (т.1 а.с.83-87), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати в частині рішення Житомирської міської ради від 30.11.2016 № 454 "Про затвердження Генерального плану м. Житомир", а саме - в частині, яка не забезпечує встановлення 100-метрової прибережної захисної смуги по пров. Річковому, 19-б згідно з вимогами законодавства;
- зобов'язати Житомирську міську раду внести зміни до Генерального плану, відобразивши реальну прибережну захисну смугу шириною 100 метрів на вказаній ділянці відповідно до ст. 60 ЗКУ та ст. 88 ВКУ.
В обґрунтування позову зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 181013600:11:023:0022 по провулку Річковому 19-б в м. Житомирі перебуває в межах прибережної захисної смуги річки Тетерів, та її передача в оренду порушує вимоги Земельного і Водного кодексів України.
Ухвалою від 09.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що містобудівна документація «Внесення змін до генерального плану міста Житомира» розроблена відповідно до вимог законодавства, що підтверджується Експертним звітом щодо розгляду містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану м. Житомир» № 00-0375-16/МД від 17.10.2016. Щодо першої вимоги, відповідно до норм Земельного та Водного кодексів України межі прибережних захисних смуг в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральним планом населених пунктів а в разі їх відсутності або якщо містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються відповідно до норм визначених законодавством. В Генеральному плані міста Житомира, який є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (ч. 1, ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівною діяльністю») встановлені межі прибережної захисної смуги річки Тетерів, що передбачено нормами чинного законодавства. З 01.01.2025 внесення змін до Генерального плану міста Житомира можливо лише з метою приведення норм останнього у відповідність до Комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади. Однак на даний час Комплексний план просторового розвитку території Житомирської міської територіальної громади не затверджено. Житомирською міською радою прийнято рішення від 15.04.2025 № 1396 «Про розроблення Комплексного плану просторового розвитку території Житомирської міської територіальної громади Житомирського району Житомирської області».
Позивач подав відповідь на відзив, в якій просив позов задовольнити в повному обсязі, оскільки за результатами фактичного обстеження ділянки у пров. Річковому 19-Б, де розташована колишня човнова станція, встановлено: берег має дуже крутий схил, що перевищує 3°, тому згідно з законом, прибережна захисна смуга має бути не менше 100 метрів. Таким чином, будь-яке зменшення цієї смуги - пряме порушення вимог Водного та Земельного кодексів України; Генеральний план, навіть затверджений, не має права змінювати норму закону, оскільки не є законом і не має вищої юридичної сили. Державна експертиза, яка погодила Генплан, не скасовує обов'язок дотримання прямих норм Земельного і Водного кодексів. Позов подано щодо рішення № 454 від 2016 року - тобто у межах дії старого законодавства, і КПТГ (Комплексний план просторового розвитку) тут ні до чого. КПТГ ще не затверджений, і на дату подання позову - не існує. Позов спрямований на скасування незаконного заниження ПЗС (прибережна захисна смуга), яке вже мало наслідки: забудова земель у ПЗС. Внесення майбутніх змін (після 01.01.2025) не звільняє орган місцевого самоврядування від відповідальності за вже ухвалені незаконні рішення. Закон порушено, бо 100-метрова смуга відсутня, а тому є правові підстави для скасування частини Генплану. Альтернативний спосіб захисту, запропонований відповідачем, - відкласти все до Комплексного плану, - фактично означає затягування порушення ще на роки.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки на даний час відомості щодо прибережної захисної смугу річки Тетерів встановленні Генеральним планом м. Житомира до Державного земельного кадастру не внесені. В результаті чого щодо земельних ділянок в районі провулку Річковий, 19б в м. Житомирі встановлені обмеження у використанні, а саме прибережна захисна смуга річки Тетерів. Задля підтвердження зазначеного надаю Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:11:023:0022 де в розділі «Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки» зазначено вид обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах. Експертний звіт від 17.10.2016 № 00-0375-16/МД щодо розгляду містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану м. Житомира» розроблений та затверджений посадовими особами Державного підприємства «СПЕЦІАЛІЗОВАНА ДЕРЖАВНА ЕКСПЕРТНА ОРГАНІЗАЦІЯ - ЦЕНТРАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ БУДІВЕЛЬНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ», які є сертифікованими експертами та за результатами розгляду містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану м. Житомира» рекомендували таку містобудівну документацію до затвердження. Даний документ підтверджує відповідність нормам законодавства розробленої ДП Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст «Дніпроміст» ім. Ю.М. Білоконня містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану м. Житомира». Підсумовуючи викладене, варто зазначити що законодавством, а саме нормами Водного кодексу України в редакції чинній на час розроблення та затвердження містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану м. Житомира» затвердженої рішенням Житомирської міської ради від 30.11.2016 № 454, надано можливість встановлення прибережної захисної смуги в межах населеного пункту з урахуванням містобудівної документації, що дає право відступити від нормативів встановлених ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України. Розробником при встановленні прибережної захисної смуги відображеної в містобудівній документації «Внесення змін до генерального плану м. Житомира» враховано норми Водного кодексу України та попередні рішення Житомирської міської ради щодо надання права користування земельними ділянками, передачі у власність земельних ділянок та щодо права забудови.
В судовому засіданні:
- позивач просив позов задовольнити в повному обсязі, пояснивши, що в межах прибережної захисної смуги земельних ділянок за адресою: м. Житомир пров. Річковий, 19-б, яка не відображена в генеральному плані, затвердженому спірним рішенням, побудовані будинки, паркани, і це обмежує його, мешканця м. Житомира, доступ до річки Тетерів;
- представник відповідач просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених відповідачем у заявах по суті справи; пояснила, що земельна ділянка площею 2,2376 га за адресою м. Житомир пров. Річковий, 19-б є комунальною власністю і була поділена на 15 окремих земельних ділянок, прибережна захисна смуга на яких повинна становити 100 метрів.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позову з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи (т. 1 а.с. 58-66, 201-252, т. 2 а.с.1-69) та не заперечується учасниками справи, земельна ділянка площею 2,2376 га комунальної власності, яка віднесена до земель рекреаційного призначення, за адресою: м. Житомир провулок Річковий, 19-б, прибережна захисна смуга на який повинна становити 100 метрів, та перебувала в оренді ПП "Олсо", була поділена на 15 окремих земельних ділянок, які передані в користування фізичним особам і на яких здійснювалось будівництво об'єктів житлової нерухомості.
30.11.2016 рішенням п'ятнадцятої сесії сьомого скликання Житомирської міської ради № 454 (т. 1 а.с. 5-6) затверджено Генеральний план міста Житомира та визнано таким, що втратив чинність Генеральний план міста Житомира, затверджений рішенням міської ради від 26.12.2001 № 266.
Вважаючи протиправним рішення Житомирської міської ради від 30.11.2016 № 454 "Про затвердження Генерального плану м. Житомир", а саме - в частині, яка не забезпечує встановлення 100-метрової прибережної захисної смуги по пров. Річковому, 19-б згідно з вимогами законодавства, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У постановах від 15.05.2019 у справі №363/3786/17, від 16.10.2019 у справі №363/3101/17 Велика Палата Верховного Суду, а також у постановах від 03.02.2020 у справі №826/16737/18, від 14.07.2021 у справі №260/20/19, від 20.09.2021 у справі №809/1806/16, 11.12.2019 у справі № 369/7296/16-а, 04.03.2020 у справі № 450/1236/17, 09.04.2020 у справі № 807/150/16 Верховний Суд дійшов висновку, що містобудівна документація на місцевому рівні, в т.ч. генеральний план населеного пункту, за своєю правовою природою та з огляду на процедуру прийняття, є нормативно-правовим актом.
Також суд враховує, що відповідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.10.2019 р. у справі №522/22780/16-а, рішення міської ради «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) міста…» стосується неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, забудовників, якими можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб є ознакою нормативності.
Таким чином, зазначена справа розглядається за правилами статей 264, 265 КАС України.
Частиною 3 статті 264 КАС України передбачено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Відповідно до ч.2 ст.264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
У постанові Верховного Суду від 11.09.2023 року у справі №320/258/19 сформовано правовий висновок, що положення частини 2 статті 264 КАС України «право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт» слід розуміти як запровадження у процесуальному законодавстві України (з деякими особливостями, які зобов'язують особу довести у суді, що такий акт стосується її інтересів) доктрини actio popularis (з лат. - «суспільна дія»), згідно з якою позов може бути подано в інтересах «публічного порядку, законності» (без обов'язку позивача доводити при зверненні до суду, що відповідне рішення суб'єкта владних повноважень вже та безпосередньо зачіпає права та свободи такого позивача).
Право ініціювати у суді справу (locus standi) про визнання протиправним та нечинним рішення суб'єкта владних повноважень, яке володіє ознаками нормативно-правового акта ґрунтується, фактично, на зазначеному статусі оскаржуваного акта. Відмова у доступі до суду особи у такій категорії спорів може призвести до ситуації, за якої рішення суб'єктів владних повноважень, що володіє ознаками нормативно-правового акта, буде залишатися поза межами судового контролю.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. №3038-VI.
У розумінні пунктів 7-9 частини 1 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівна документація, це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі містобудівні умови та обмеження) документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією; план зонування території (зонінг) документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.
Частиною 2 статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.
Частиною 1 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.
Порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов'язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог:
1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території;
2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності;
3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій;
4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон;
5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови;
6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями;
7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів;
8) відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.
Щодо не встановлення 100-метрової прибережної захисної смуги по пров. Річковому, 19-б, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Земельного Кодексу України, що відповідає змісту статті 4 Водного Кодексу України (далі - ВК України) визначено склад земель водного фонду. До земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
Отже, до земель водного фонду також належать землі, які за своїм призначенням сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Правовий режим прибережних захисних смуг визначається положеннями статей 60 - 62 Земельного Кодексу України та статей 88, 89 ВК України.
Положеннями статті 88 ВК України встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.
У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Згідно положень статті 60 Земельного Кодексу України межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Крім того, згідно з положеннями статті 61 Земельного Кодексу України та статті 89 Водного Кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим та яка встановлюється за окремими проектами землеустрою, проте не може бути меншою за 25, 50 та 100 метрів залежно від площі відповідних водних об'єктів, як це передбачено у частині другій статті 88 ВК України та у статті 60 ЗК України. Винятком можуть бути випадки, коли прибережна захисна смуга водойми знаходитися в межах населеного пункту, тоді слід виходити із затверджених проектів забудови цього населеного пункту.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.01.2023 по справі № 320/2342/19.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 02.05.2025 № ПІ-78/0-54/0/63-25 ( т. 1 а.с. 41-47), річка Тетерів має площу водозабору 15300 км2 та належить до середніх річок, однак крутизна схилу берега становить набагато більше 3-х градусів, що подвоює прибережну захисту смугу річки вдвічі, відповідно вона становить 100 метрів від берега.
Статтею 87 Водного Кодексу України встановлено, що порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.
Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Таким чином, законодавством визначено мету використання прибережних смуг, а також чітко врегульовано правовідносини щодо встановлення та використання меж прибережних захисних смуг.
Як вбачається з наданого відповідачем фрагменту з генерального плану міста Житомира-Схеми проектних планувальних обмежень, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 30.11.2016 № 454 місця розташування території в районі пров. Річкового (т.1 а.с.113-114), та не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні, в районі земельних ділянок за адресою: м. Житомир пров. Річковий, 19-б не відображена прибережна захисна смуга річки 100 метрів.
Верховний Суд України у постановах від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, від 01.07.2015 у справі №6-184цс15 дійшов висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».
Водночас, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом (стаття 83 ЗК України) (постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі №3-52гс14).
Зазначені правові позиції щодо встановлення прибережної захисної смуги навіть за відсутності відповідного проекту землеустрою були підтримані Верховим Судом у постанові від 05.06.2019 по справі №806/3602/15.
Отже, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, який охороняється законом.
З огляду на наведене, суд погоджується з доводами позивача про необхідність застосування в спірних відносинах нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного Кодексу України та статтею 60 Земельного кодексу України.
Однак, при розробці та затвердженні містобудівної документації "Генеральний план міста Житомир" відповідачем протиправно не враховано вимоги законодавства щодо встановлення прибережної захисної смуги річки 100 метрів за адресою пров. Річковий,19-б і не відображення її в Генеральному плані (т. 1 а.с. 113-114).
Земельна ділянка за адресою пров. Річковий 19-б, вздовж водних об'єктів визначена як землі рекреаційного призначення (т. 1 а.с. 144-149, 200, 212, т. 2 а.с. 71), що учасниками справи не заперечується.
Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи № 18541 на будівлі по пров. Річковому 19б в м. Житомирі (т. 1 а.с. 178-187) та фрагменту плану міста Житомир (а.с. 194), на даній земельній ділянці станом на 2005 рік розташовані будинки човникової станції (тимчасові будівлі), однак на момент розгляду справи, на землях рекреаційного призначення розташовані капітальні будівлі (т. 2 а.с. 72).
Згідно з пунктом 8.1.1 ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 квітня 2019 року № 104, ландшафтні та рекреаційні території являють собою мережу ділянок озеленених та інших відкритих просторів різного призначення, розташованих як на територіях населених пунктів та приміських зон, так і на міжселенних територіях, в тому числі ландшафтних комплексів, рекреаційних зон, курортів та лікувально-оздоровчих місцевостей, об'єктів культурної спадщини та туристичних зон, територій природно-заповідного та водного фондів, водозахисних, полезахисних, транспортно-розподільчих озеленених смуг та інших об'єктів зеленого господарства.
Пунктом 8.4.1 ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій» передбачено, що зони відпочинку населення створюються переважно на землях рекреаційного призначення в межах міст (внутрішньоміські), приміських зон (приміські), у системах міжселенного розселення.
Зі змісту наведених норм права вбачається, що на території земель рекреаційного призначення, зокрема, які включені до території другої зони санітарної охорони курортів, встановлено низку обмежень, головним чином, пов'язаних з неможливістю розміщенням окремих господарських споруд, промислових об'єктів, що можуть призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту або завдати екологічну шкоду, а також об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт (зокрема, житлових будинків).
Крім того, здійснення забудови, наміри якої суперечать вимогам містобудівної документації (Генерального плану населеного пункту, Детального плану території), нівелює мету планування та забезпечення сталого розвитку населеного пункту, а отже, порушує суспільні інтереси, які виражаються у забезпеченні дотримання правил благоустрою населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини; МУО, які не відповідають Генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні не можуть вважатися такими, що враховують громадські та приватні інтереси при плануванні та забудові територій.
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформульованій, зокрема, у постановах від 20 травня 2019 року у справі № 826/15338/18, від 4 вересня 2019 року у справі № 826/13852/17, від 19 квітня 2021 року у справі № 640/11650/20 та від 19 січня 2023 року у справі № 640/9995/20, від 12.10.2023 № 640/19905/21.
З огляду на викладене та враховуючи приписи ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", суд дійшов висновку, що рішення п'ятнадцятої сесії сьомого скликання Житомирської міської ради від 30.11.2016 № 454 «Про затвердження Генерального плану міста Житомира» в частині затвердження генерального плану, в якому не встановлена та не відображена 100 метрова прибережна захисна смуга в районі земельних ділянок за адресою м. Житомир провулок Річковий, 19-б, є протипраним та нечинним і належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача внести зміни до Генерального плану міста Житомир, з урахуванням висновків викладених в рішенні суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до Житомирської міської ради (м-н ім. С.П.Корольова, 4/2, м. Житомир, 10014, код 13576954) задовольнити.
Визнати протиправним та нечинним рішення п'ятнадцятої сесії сьомого скликання Житомирської міської ради від 30.11.2016 № 454 «Про затвердження Генерального плану міста Житомира» в частині затвердження генерального плану, в якому не встановлена та не відображена 100 метрова прибережна захисна смуга в районі земельних ділянок за адресою м. Житомир провулок Річковий, 19-б.
Зобов'язати Житомирську міську раду внести зміни до Генерального плану міста Житомир, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк
21.08.25