21 серпня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 703/4666/23
Провадження № 22-ц/821/1542/25
Категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
відповідач: ОСОБА_1
представник відповідача: адвокат Сухомудренко Богдан Володимирович
розглянувши у порядку спрошеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сухомудренка Богдана Володимировича на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 червня 2025 року (постановлену під головуванням судді Прилуцького В.О. в приміщенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
24 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сухомудренко Б.В. звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просить скасувати заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що копію судового рішення відповідач ОСОБА_1 не отримував та не був обізнаний про судові засідання. Зазначає, що ОСОБА_1 про існування рішення суду дізнався випадково.
Вказує на те, що 12 березня 2025 року ОСОБА_1 уклав договір про надання правничої допомоги щодо захисту прав та представництво інтересів останнього перед різноманітними установами, правоохоронними органами та судами. 30 травня 2025 року в інтересах ОСОБА_1 ним, як адвокатом було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи та про внесення його даних до відомостей ЄСІТС.
Зазначає представник про те, що підставою невчасного подання заяви про перегляд заочного рішення суду стало також те, що він в системі ЄСІТС не в повній мірі ознайомився із документами, що було не достатньо для звернення до суду із відповідною заявою. Вважає, що термін на подання заяви слід рахувати з моменту ознайомлення ним із справою в приміщенні суду - 04 червня 2025 року, а не з моменту ознайомлення із нею в системі ЄСІТС.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 червня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишено таку заяву без розгляду.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність поважних обставин, що об'єктивно перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк.
В апеляційній скарзі, поданій 11 липня 2025 року засобами системи «Електронний суд», представник ОСОБА_1 - адвокат Сухомудренко Б.В. із посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, просить скасувати ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 червня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що копія заочного рішення від 23.11.2023 р. отримана адвокатом Сухомудренком Б.В. 04 червня 2025 року. При цьому, таке заочне рішення ОСОБА_1 не було отримано та про нього він дізнався випадково.
Окремо наголошував, що суд першої інстанції не вірно здійснював виклик ОСОБА_1 в судове засідання, оскільки судові повістки відправлялись за адресою АДРЕСА_1 , за якою відповідач був знятий з місця реєстрації ще 28.07.2022 року, а тому об'єктивно не міг отримувати кореспонденцію за вказаною адресою.
Також представник скаржника посилається на те, що відомості про факт підписання ОСОБА_1 повідомлення про отримання поштового відправлення з рішенням суду 06 грудня 2023 року є сумнівними, оскільки у суду не було жодного об'єктивного підтвердження того, що відповідач або його близькі родичі, які мають право отримувати кореспонденцію від його імені, проживають за вказаною адресою. А тому, переконаний, що таке повідомлення не може вважатися доказом належного вручення відповідачеві заочного рішення.
У зв'язку з викладеним вище, вважає, що поважною обставиною пропуску строку є процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції.
Крім того, апеляційна скарга містить доводи неправомірності ухвалення судом першої інстанції заочного рішення по суті спору.
Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сухомудренка Б.В. не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі “Мельник проти України» (“Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, у цьому випадку норм ЦПК України.
Право на подання заяви про перегляд заочного рішення не є абсолютним; подаючи таку заяву, заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 120 ЦПК України).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Реалізація процесуальних прав та обов'язків учасників справі перебуває у тісному зв'язку зі стадіями судового провадження і пов'язана з перебігом процесуальних строків.
Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів цивільно-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження цивільного процесу у визначених ЦПК України часових рамках.
Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ЦПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Питання щодо поновлення/продовження процесуального строку безпосередньо пов'язана з відповідним конкретним учасником справи, його процесуальним правом і обов'язком та спрямоване на реалізацією саме його суб'єктивних процесуальних прав (обов'язків).
Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення/продовження строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими.
Можливість поновлення/продовження процесуальних строків виникає у тому разі, коли у передбачені строки виконати певному учаснику справи певні процесуальні дії є неможливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації та суд має право поновити/продовжити строк, установлений відповідно законом або судом, за клопотанням конкретного відповідного учасника справи в разі його пропущення з поважних причин. У зв'язку з цим для суду має значення й строк, який минув з моменту закінчення строку, встановленого законом або судом до вчинення учасником справи процесуальної дії, стосовно якої заявлено клопотання.
При цьому, варто зазначити, що ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці щодо України неодноразово звертав увагу на норми, що стосуються процесуальних строків, але в аспекті порушення принципу правової визначеності у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, Європейський суд з прав людини у справі у справі Melnik v. Ukraine ЄСПЛ зазначив, що норми, які регулюють строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Судом встановлено, що 24 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сухомудренко Б.В. звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з заявою про перегляд заочного рішення, в якій просить скасувати заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що копію судового рішення відповідач ОСОБА_1 не отримував та не був обізнаний про судові засідання. Також зазначає, що ОСОБА_1 про існування рішення суду дізнався випадково. Вважає, що термін на подання заяви слід рахувати з моменту ознайомлення ним із справою в приміщенні суду - 04 червня 2025 року.
Суд першої інстанції, залишаючи заяву без розгляду, вірно вказував, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення від 29.10.2015 у справі «Ustimeтko v. Ukraine», п.46)».
Отже, безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Частиною 1 ст. 127 ЦПК України установлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційний суд виходить з того, що обрахування строку на подання заяви про перегляд заочного рішення починається з наступного дня після його проголошення. Водночас, учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, заочне рішення ухвалено Смілянським міськрайонним судом Черкаської області 23 листопада 2023 року.
24 листопада 2023 року копія судового рішення від 23 листопада 2023 року була направлена відповідачу ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (адреса останнього відомого зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 ).
Копію заочного рішення суду від 23 листопада 2023 року відповідач ОСОБА_1 отримав особисто 06 грудня 2023 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (том 2, а.с. 174).
З викладеного слідує, що 20-ти денний термін на подання заяви про перегляд заочного рішення почався 07 грудня 2023 року та закінчився 26 грудня 2023 року.
У контексті наведеного, апеляційний суд вважає, що ознайомлення адвоката з матеріалами справи та відповідно отримання ним заочного рішення 04 червня 2025 року не є поважною причиною пропуску строку на подання такої заяви, оскільки отримання ОСОБА_1 заочного рішення 06 грудня 2023 року свідчить про його обізнаність з наявністю судового рішення про стягнення з нього заборгованості і своїм правом на подання заяви про перегляд заочного рішення останній, у визначені цивільним процесуальним законодавством строки, не звертався.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Крім того, не заслуговують на увагу й посилання скаржника про те, що рекомендоване повідомлення про вручення не є доказом отримання ОСОБА_1 заочного рішення суду, оскільки у суду відсутні будь-які сумніви щодо достовірності вказаних у ньому відомостей.
Також судом першої інстанції була вірно надана оцінка доводам заявника з приводу повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи в суді першої інстанції і колегія судді не вбачає підстав для незгоди з висновками суду з приводу даного питання, оскільки судом першої інстанції здійснено належне повідомлення відповідача про розгляд справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних обставин, що об'єктивно перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк, а тому його клопотання про поновлення цього процесуального строку задоволенню не підлягає.
Крім того, посилання апелянта на невірність висновків суду першої інстанції про стягнення боргу по суті, можуть слугувати підставою для оскарження рішення по суті в суді апеляційної інстанції, що не позбавляє апелянта ані доступу до правосуддя, ані права на захист.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та грунтуються на формальних міркуваннях.
Враховуючи викладене та встановлені судом першої інстанції обставини справи, приймаючи до уваги те, що скаржником не надано переконливих доводів та доказів про наявність об'єктивних, непереборних обставин чи істотних труднощів, які перешкоджали відповідачу звернутися до суду у визначені законом строки, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості, відповідно, відсутні правові підстави для його скасування.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлена у справі ухвала є законною та обґрунтованою і підстав для її зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 374 та статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сухомудренка Богдана Володимировича - залишити без задоволення.
Ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 червня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Л.І. Василенко
/повний текст постанови суду виготовлено 21 серпня 2025 року/