Справа № 554/14136/22 Номер провадження 22-ц/814/235/25Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
11 серпня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Обідіної О. І., Панченка О. О.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОН-СУПЕР»
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 травня 2024 року у складі судді Материнко М. О.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОН-СУПЕР» про стягнення заборгованості із заробітної плати,
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 12.04.2021 по 11.02.2022 вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ «БЕТОН-СУПЕР». Однак на час звільнення, у порушення вимог статті 116 Кодексу законів про працю України, з нею не був проведений повний розрахунок та не виплачено заборгованість по заробітній платі з листопада 2021 року по дату фактичного розірвання трудових відносин.
Згідно доданих до позову розрахункових листків за листопад, грудень 2021 року з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, індивідуальних відомостей про застраховану особу, заборгованість ТОВ «БЕТОН-СУПЕР» перед позивачем за листопад 2021 року складає 5 136,73 грн, за грудень 2021 року - 5 736,67 грн, за січень 2022 року - 8 139,50 грн. та за лютий 2022 року - 5 409,44 грн, а загалом 24 422,34 грн.
У зв'язку з невиплатою вказаної заборгованості у передбачені законом строки, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 листопада 2021 року по 11 лютого 2022 року (включно) у розмірі 24422,34 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 лютого 2022 року по 21 листопада 2022 року у розмірі 49 183,20 грн, а всього на загальну суму 73 605,54 грн, без відрахування обов'язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27.05.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «БЕТОН-СУПЕР» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 32 788,80 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в ході судового розгляду справи відповідачем виплачено позивачу заборгованість із заробітної плати, а тому до стягнення підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку за період із 12.02.2022 по 11.08.2022, тобто 132 робочих дні, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 248,40 грн, тобто за граничний шестимісячний період, встановлений положеннями частини першої статті 117 КЗпП України.
Не погодившись з вказаним рішенням, ТОВ «БЕТОН-СУПЕР» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково у сумі 2 308,18 грн, що вважає достатньою компенсацією майнових втрат позивача через несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що місцевий суд помилково не взяв до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц від 26.06.2019, за змістом якої встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не має на меті встановлення її точного розміру; тоді як суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг знати позивач.
Зазначає, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, можна розраховувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Вважає наявними підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки визначений до стягнення розмір середнього заробітку є несправедливим, непропорційним і таким, що не відповідає конкретним обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
По справі встановлено, що наказом ТОВ «БЕТОН-СУПЕР» від 09.04.2021 за № 63-к ОСОБА_1 прийнято на роботу машиністом мостового крану (кранівником) 5 розряду у формувальний цех та наказом від 11.02.2022 № 95/2-к звільнено 11 лютого 2022 року згідно із пунктом 1 статті 36 КЗпП України, за згодою сторін (а. с. 8-9).
Згідно довідки про заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 нараховано: за листопад 2021 року - 6 381,04 грн, до сплати за поточний місяць - 5 136,73 грн; за грудень 2021 року - 7 185,72 грн, до сплати за поточний місяць - 5 784,50 грн; за січень 2022 року - 8 139,50 грн, до сплати за поточний місяць - 6 552,30 грн; за лютий 2022 року - 5 409,44 грн, до сплати за поточний місяць - 4 354,60 грн, а всього до сплати з урахуванням проведених часткових виплат - 18 174,56 грн (а. с. 34).
Судом першої інстанції встановлено, що на час розгляду справи відповідачем сплачено ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 18 174,59 грн, що підтверджується копією видаткового касового ордеру від 28.02.2023 (а. с. 33).
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).
Такі висновки про правильне застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , представник ТОВ «БЕТОН-СУПЕР» фактично не погодився із заявленим позивачем розміром виплат, проте факт порушення строків розрахунку при звільненні позивача не спростував.
Обставин, які б свідчили про відсутність вини відповідача за порушення зобов'язання щодо повного розрахунку з позивачем у день звільнення по справі не встановлено і суду таких обставин не доведено.
Установивши, що в день звільнення позивачу не були виплачені всі належні від підприємства суми, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації позивачу втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Разом з тим, вирішуючи спір, суд не врахував принцип співмірності, закладений у частині другій статті 117 КЗпП, згідно якого, якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, позивач просила про стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 24 422,34 грн, тоді як фактично заборгованість на день її звільнення становила 18 174,59 грн. Після надання відповідачем довідки про заборгованість від 20.02.2023, яка була направлена ОСОБА_1 в порядку, визначеному частиною дев'ятою статті 83 ЦПК України (а. с. 34-36), свої вимоги позивач не уточнила, встановлений судом розмір заборгованості по заробітній платі та факт повного розрахунку з нею відповідачем 28.02.2023 не заперечувала та в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не оскаржила.
Отже, з огляду на компенсаційний характер відповідальності роботодавця та виходячи із встановлених фактичних обставин справи, суд мав визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні позивача з урахуванням розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також того, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інших обставин справи, встановлених судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд у висновках щодо застосування норм статті 117 КЗпП України (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, постанови Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 363/3659/20 (провадження № 61-6476св22), від 05.10.2022 у справі № 753/6287/21 (провадження № 61-6807св22), від 15.03.2023 у справі № 201/8085/21 (провадження № 61-11636св22), від 26.04.2023 у справі № 201/8083/21 (провадження № 61-11631св22)).
При розгляді справ у подібних правовідносинах Верховний Суд зазначає, що працівник є слабшою ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
З урахуванням обставин справи, зокрема розміру заборгованості заробітної плати, періоду затримки виплати заборгованості, звернення ОСОБА_1 до суду через дев'ять місяців після звільнення, зважаючи на висновки викладені у пунктах 91, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, вимоги розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, до 10 000 грн.
З огляду на викладене, є слушними доводи апеляційної скарги представника відповідача про неспівмірність розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, проте, міркування, з яких виходив апелянт, обґрунтовуючи розмір відшкодування у 2 308,8 грн, не є обґрунтованими, а пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 741/9584/15-ц, на який посилається в апеляційній скарзі представник відповідача, не є релевантним до обставин цієї справи з огляду на характер заборгованості та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, інших фактичних обставин.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача із зменшенням стягнення з 32 788,80 грн до 10 000 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до вимог частини першої статті 367 ЦПК України не переглядається апеляційним судом.
Відповідно до вимог частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат зі сплати судового збору, які покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), у відповідності до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач ОСОБА_1 не звільнена від сплати судового збору з таких вимог, тому судовий збір у розмірі 992,40 грн (мінімальна ставка згідно підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI), несплачений позивачем за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає стягненню в дохід держави за правилами, встановленими частиною першою статті 141 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОН-СУПЕР» - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 травня 2024 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОН-СУПЕР» (ЄДРПОУ 40940584) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), - змінити, зменшивши його з 32 788,80 грн до 10 000 грн.
Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 790,65 грн судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОН-СУПЕР» в дохід держави 201,75 грн судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОН-СУПЕР» 1 447,44 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді О.І. Обідіна
О. О. Панченко