Житомирський апеляційний суд
Справа №282/1450/24 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В. В.
Категорія 58 Доповідач Талько О. Б.
05 серпня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Коломієць О.С., Григорусь Н.Й.,
за участю секретаря Антоневської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 282/1450/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Романівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оспорювання батьківства та виключення записів про батька з актових записів про народження дітей, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Антонович Ольги Сергіївни, на додаткове рішення Любарського районного суду Житомирської області від 10 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Васильчука В.В.,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив виключити з актових записів про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відомостей про нього як батька.
Ухвалою судді Любарського районного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі.
Ухвалою Любарського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2024 року призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизу ( ДНК), проведення якої доручено ТОВ « Мама Рара».
24 лютого 2025 року до суду надійшов висновок молекулярно-генетичної експертизи, у якому зазначено, що ймовірність того, що ОСОБА_1 є біологічним батьком дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , складає 99,999999%.
Ухвалою Любарського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2025 року відновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 11 год. 12 березня 2025 року.
6 березня 2025 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Антонович О.С., про залишення позову без розгляду.
Ухвалою Любарського районного суду Житомирської області від 12 березня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
27 березня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Денисенко В.М., звернулася до суду із заявою, в якій просила поновити строк для подачі доказів на підтвердження понесених відповідачкою судових витрат, долучити до матеріалів справи такі докази та ухвалити у справі додаткове судове рішення, яким стягнути із позивача на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 7981 грн. 84 коп. та витрати, пов'язані з розглядом справи у сумі 1565 грн. 83 коп.
Додатковим рішенням від 10 квітня 2025 року заяву адвоката Денисенко В.М. задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 8994 грн. 91 коп.
В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Антонович О.С., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Денисенко В.М., про ухвалення додаткового рішення - повернути заявнику без розгляду.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вказана заява про ухвалення додаткового рішення була подана у трьох примірниках: для суду та учасників судового процесу. Проте, згідно з вимогами цивільного процесуального законодавства така заява разом із додатками повинна була бути направлена на адреси всіх учасників судового процесу, а до суду необхідно було надати лише докази про підтвердження направлення вказаної заяви усім учасникам.
Однак, цього зроблено не було, у зв'язку із чим вона звернулася до суду із клопотанням про повернення вказаної заяви без розгляду, як цього вимагає ЦПК України.
У клопотанні про повернення заяви без розгляду містилося посилання на сталу та численну практику Верховного Суду, який наголошував на тому, що ненаправлення заяви про ухвалення додаткового рішення іншим учасникам справи, є порушенням норм процесуального законодавства та підставою для повернення заяви без розгляду.
Однак, вказані правові висновки залишилися поза увагою суду першої інстанції, який зазначив про те, що при вирішенні даного питання частина друга статті 183 ЦПК України не підлягає застосуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Денисенко В.М., зазначила, що положення частини другої статті 183 ЦПК України застосовуються на стадії виконання судового рішення, яка розпочинає після набрання ним законної сили.
Водночас, ухвала Любарського районного суду Житомирської області винесена 12 березня 2025 року. Заяву про ухвалення додаткового рішення надіслано до суду 25 березня 2025 року, тобто в межах строку на апеляційне оскарження цієї ухвали, яка на той час не вступила у законну силу. Отже, відсутні підстави стверджувати про те, що слід застосувати правила статті 183 ЦПК України.
Вважає, що практика Верховного Суду, на яку посилається представник позивача в апеляційній скарзі, регулює інші процесуальні питання й не може бути застосована у даній справі.
Зауважує, що адвокат Антонович О.С., будучи представником позивача, як й третя особа - Романівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ), мають зареєстровані кабінети в підсистемі Електронний суд та доступ до електронної бази, а отже при реєстрації картки вхідного документа, зокрема заяви про ухвалення додаткового рішення та долучених до неї документів, отримали повний доступ для ознайомлення з їх змістом. Отже, адвокат Антонович О.С. не була позбавлена можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру судових витрат, що нею було й зроблено 7 квітня 2025 року.
Таким чином, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Антонович О.С., підтримала апеляційну скаргу, зазначивши, що її дані як представника позивача у цій справі, не були внесені до підсистеми Електронний суд ЄСІТС, відтак вона не мала можливості через свій електронний кабінет ознайомитися зі змістом заяви про ухвалення додаткового рішення та змістом документів, долучених до заяви.
Представник відповідачки - адвокат Денисенко В.М., не визнала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та звернула увагу на ту обставину, що суд не ухвалював рішення по суті спору, а залишив позов без розгляду. Вказана обставина є відмінною від обставин, які мали місце у справах, що переглядалися в касаційному порядку, й на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України.
У частинах п'ятій та шостій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою-п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, при застосуванні положень частини п'ятої статті 142 ЦПК України суд має встановити наявність чи відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 6 березня 2024 року у справі №905/1840/21 сформулював висновок, що відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України ( частини п'ятої статті 142 ЦПК України) для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена також у постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року у справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року в справі № 924/341/22).
У постанові Верховного Суду від 26 липня 2024 року у справі №736/1209/20 зазначено, що, виходячи із системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16 (провадження № 61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20).
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16, зазначено, що саме собою подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв'язку із закриттям провадження у справі, вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (частина п'ята статті 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55 та 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, яке передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача під час звернення до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
При вирішенні питання щодо відшкодування судових витрат суд не встановив та не зазначив у додатковому рішенні про те, які саме необґрунтовані дії ОСОБА_1 були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів ОСОБА_2 ; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Окрім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що при вирішенні даного питання суд повинен був застосувати положення частин другої та четвертої статті 183 ЦПК України.
Так, відповідно до частини другої вказаної норми до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання ( надання) іншим учасникам справи (провадження).
Згідно із частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву ( клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
У пункті 7.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 липня 2023 року у справі 911/3312/21 зазначено про те, що компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених частиною п'ятою статті 126, частиною восьмою статті 129 ГПК України ( частиною п'ятою статті 137, частиною восьмою статті 141 ЦПК України).
Отже, можна дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат у разі залишення позову без розгляду слід застосовувати й інші загальні процесуальні норми, у тому числі й правила статті 183 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №628/6/133/21 міститься висновок про те, що до заяви про ухвалення додаткового рішення підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 183 ЦПК України щодо подання заяв.
Матеріали справи свідчать, що при зверненні до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення адвокат Денисенко В.М. не надала суду доказів направлення такої заяви іншим учасникам справи.
Отже, частково задовольняючи заяву представника відповідачки - адвоката Денисенко В.М., про ухвалення додаткового судового рішення суд не врахував, що під час вирішення питання про прийняття до розгляду такої заяви необхідно було керуватися правилами статті 183 ЦПК України, зокрема й застосувати наслідки недотримання таких правил, як неподання доказів направлення копії заяви іншим учасникам справи, та повернути заяву без розгляду, що узгоджується з вимогами частини четвертої статті 183 ЦПК України.
При цьому, посилання представника відповідачки на ту обставину, що адвокат Антонович О.С. має зареєстрований кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, жодним чином не впливає на обов'язок дотримання вимог процесуального законодавства щодо надіслання ( надання) заяви про ухвалення додаткового рішення іншим учасникам справи.
Таким чином, додаткове рішення Любарського районного суду Житомирської області від 10 квітня 2025 року слід скасувати, а заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Денисенко В. М., про ухвалення додаткового рішення залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Антонович Ольги Сергіївни, задовольнити.
Додаткове рішення Любарського районного суду Житомирської області від 10 квітня 2025 року скасувати, а заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Денисенко Вікторії Миколаївни, про ухвалення додаткового рішення залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 20 серпня 2025 року