Справа №:755/15062/25
Провадження №: 2-з/755/185/25
"11" серпня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану разом з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу неукладеним у зв'язку з підробленням підпису, -
Позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Дорофєєва Дмитра Володимировича, звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу неукладеним у зв'язку з підробленням підпису, в якому просить суд: «визнати договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованого в реєстрі за № 4-2770, 29.09.2011, між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 неукладеним та скасувати його Державну реєстрацію.»
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання рішенням по цій справі законної сили.
Ця заява подана в електронному вигляді через систему «Електронний суд».
Вказану заяву було передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу про передачу судової справи раніше визначеному складу суду.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Згідно ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд, вивчивши доводи поданої заяви про забезпечення позову та долучені документи, оцінивши наведенні заявником підстави для вжиття заходів забезпечення позову, приходить до наступного.
Забезпечення позову -- це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
В п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз'яснено: особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовим обмеженням заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п.4 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, позивач зазначає, що предметом позову є квартира та невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, якщо позов буде задоволено. Посилається на те, що відчуження спірної квартири призведе до ускладнення захисту прав позивача, тому необхідним видом забезпечення позову, на її думку, буде заборона відчужувати майно. На переконання позивача наявність підстав для забезпечення позову обумовлена тим, що орієнтовно в червні 2024 року невідомі особи почали вимагати у позивача покинути належну її покійному чоловіку квартиру, відповідач як ФОП може здати квартиру в оренду. Крім того, позивач посилається на існування загрози продажу спірної квартири, що ускладнить повернення квартири законному власнику та може завдати перешкод у користуванні майном його законним власником, або витребування його з незаконного володіння.
Разом із тим, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Проте, заявником не надано жодного доказу на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, в разі не задоволення даної заяви про забезпечення позову. Саме лише формальне посилання на те, що відповідач може відчужити квартиру, достеменно не підтверджує ризики, на які посилається заявник, особливо з урахуванням того, що спірний договір купівлі-продажу укладений ще 29 вересня 2011року.
Що стосується міркувань позивача про те, що відповідач може здати квартиру в оренду, то останнє не матиме наслідком неможливість чи утруднення виконання можливого рішення суду про визнання договору неукладеним, в разі задоволення позову.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 149, 150, 153, 258-261, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: