Номер провадження 1-кс/754/2874/25
Справа № 754/13726/25
Іменем України
21 серпня 2025 року місто Київ
Слідчий суддя Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду клопотання слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №62025100130000534 від 29.01.2025 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тараща Київської обл., громадянина України, із середньою освітою, перебуває у цивільному шлюбі, без реєстрації, без постійного місця проживання, раніше не судимий,
сторона обвинувачення: прокурор ОСОБА_5 , слідчий ОСОБА_3 ,
сторона захисту: підозрюваний ОСОБА_4 , захисник ОСОБА_6 ,
до слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва 21.08.2025 надійшло клопотання слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 , погоджене прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні №62025100130000534 від 29.01.2025 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_4 .
Клопотання слідчим подане в рамках кримінального провадження №62025100130000534 від 29.01.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України.
Досудове розслідування здійснюється СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві відповідно до постанови керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_8 про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування та визначення органу, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва.
В рамках даного кримінального провадження досудовим розслідуванням встановлено, що вимогами ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Положення ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 17 Закону України «Про оборону України» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05:30 год 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який триває по теперішній час.
Відповідно до ч. 6 ст. 2, п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації. Початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за призовом, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Наказом командира НОМЕР_1 бригади Національної гвардії України військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №232 від 04.10.2024, солдата ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено на посаду стрільця ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_3 .
Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, не допускати негідних вчинків, у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Однак, солдат ОСОБА_4 під час дії воєнного стану, вчинив злочин проти встановленого порядку несення військової служби з наступних обставин.
Так, стрілець ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_3 солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем у порушення вимог ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без поважних причин, без дозволу відповідних командирів (начальників), в умовах воєнного стану, 25.11.2024 в невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 08:30 год, самовільно залишив місце розташування військової частини НОМЕР_3 , що дислокується у АДРЕСА_1 .
В період часу з 25.11.2024 по 20.08.2025 солдат ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначений період часу не вживав, а перебував у невстановленому досудовим розслідуванням місці, де займався особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби.
В подальшому, 20.08.2025 солдат ОСОБА_4 був затриманий працівниками Деснянського УП ГУНП у м. Києві у порядку ст. 208 КПК України за адресою: м. Київ, вул. І. Микитенка 7-В.
21.08.2025 ОСОБА_4 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України.
Обґрунтованість підозри підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, а саме:
- даними матеріалів службового розслідування за фактом відсутності на службі молодшого сержанта ОСОБА_4 ;
- даними протоколу допиту свідка ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.05.2025;
- даними протоколу допиту свідка ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.05.2025;
- даними протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 20.08.2025;
- іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
При цьому ОСОБА_4 відповідно до ст. 12 КК України, підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
В обґрунтування клопотання про необхідність застосування запобіжного заходу слідчий посилається на наявність ризиків, передбачених ст. 177 ч. 1 п. 1 КПК України, зокрема:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Ризик визначений ст. 177 ч. 1 п. 1 КПК України, обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено понесення винною особою покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованому кримінальному правопорушенні, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. Окрім цього, слід зазначити, що підозрюваний достовірно розуміючи про вчинене ним кримінальне правопорушення в умовах воєнного стану, у супереч наданих йому законодавцем та неодноразово висвітлювальних у засобах масової інформації прав на повернення до будь-якої військової частини не вчинив заходи добровільного прибуття до військової частини або правоохоронного чи іншого державного органу з метою заявлення про себе, а переховувався, та змінив місце проживання.
Окрім цього, відповідно до ст. 176 ч. 8 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті тобто тримання під вартою.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261. 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Строна обвинувачення: прокурор та слідчий, кожен окремо, в судовому засіданні підтримали клопотання за викладених в ньому підстав. Просили клопотання задовольнити та застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави.
Захисник в судовому засіданні, заперечив щодо задоволення клопотання та застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з посиланням на необґрунтованість клопотання. Просив застосувати підозрюваному альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Підозрюваний підтримав позицію захисника.
Вислухавши сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Так, розгляд клопотання розпочатий за минуванням трьох годин з часу вручення підозрюваному копії клопотання та матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із заходами забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи, загальні положення про які, передбачені ст. 176 КПК України.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст. 177 ч. 2 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зав'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Таким чином, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення, слідчий суддя враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема, «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України», наголошує, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
«Обґрунтована підозра» існує тоді, коли факти, якими обґрунтовується затримання, можна «розумно» вважати такими, що підпадають під опис одного з правопорушень, визначених у законі про кримінальну відповідальність. Тобто, явно не може йтися про наявність «обґрунтованої підозри», якщо дії, у вчиненні яких підозрюється особа, не становлять кримінального правопорушення на момент вчинення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волох проти України»).
При цьому факти що підтверджують обґрунтовану підозру не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Уявлення про «обґрунтовану підозру» має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка виконала затримання та оголосила підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» (№9627/81 від 14.03.1984) суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому й має тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (№14310/88 від 23.10.1994) «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
З огляду на зазначене, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 слідчий суддя вважає, що відомості та докази, що містяться в доданих до клопотання слідчого матеріалах, у їх сукупності дають підстави вважати, що підозра про причетність ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України, за викладених у клопотанні обставин, є обґрунтованою.
Щодо наявності ризику, передбаченого ст. 177 ч. 1 КПК України, слідчий суддя зазначає наступне.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» (№ 33977/96 від 26.07.2001) ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Надаючи оцінку можливості підозрюваним переховуватися від органу досудового розслідування та суду, слідчий суддя бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що ОСОБА_4 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення - ст. 407 ч. 5 КК України, де санкція частини статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя враховує, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, а також данні щодо особи підозрюваного, у якого відсутні міцні соціальні зв'язки, не працює, не має джерела доходу, не має утриманців, не має постійного тмісця проживання, без реєстрації, раніше не судимий.
Достовірних даних про те, що стан здоров'я підозрюваного перешкоджає його утриманню в місцях попереднього ув'язнення, слідчому судді не надано.
Згідно ст. 183 ч. 1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Окрім цього, слідчий суддя звертає увагу, що відповідно до положень ст. 176 ч. 8 КПК України, під час дії воєнного стану, до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті тобто тримання під вартою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (рішення у справі «Летельє проти Франції»).
Таким чином, слідчий суддя, за результатами розгляду клопотання прийшов до висновку про те, що стороною обвинувачення доведено, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
За таких обставин, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , дані про його особу, наявність ризику, передбаченого ст. 177 ч. 1 п. 1 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність застосування стосовно підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи не забезпечать виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання спробам вчинити дії, передбачені ст. 177 ч. 1 КПК України, на строк шістдесят днів.
Відповідно до положень ст. 183 ч. 4 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, під час дії воєнного стану має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 КК України.
Враховуючи викладену норму КПК України та суть пред'явленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України, слідчий суддя не визначає розмір застави.
Керуючись ст.ст.177-179,183,184,193,194,196,309,376 КПК України, слідчий суддя -
клопотання слідчого- задовольнити.
Застосувати стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України, у кримінальному провадженні №62025100130000534 від 29.01.2025 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів, без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали шістдесят днів, тобто до 18 жовтня 2025 року, включно.
Строк тримання під вартою рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 18:20 години 20 серпня 2025 року.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена, безпосередньо, до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали оголошений 21.08.2025 о 17:45 год.
Слідчий суддя: ОСОБА_1