Справа № 752/6522/25
Провадження № 2-а/752/227/25
( про залишення позовної заяви без розгляду )
21 серпня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Машкевич К.В., за участю секретаря - Зінченка Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження в справі, суд
В березні 2025 року позивач звернулася до суду з позовом і просить визнати протиправною та скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорту, зафіксовані в автоматичному режимі, від 14 січня 2025 року № ПС003862, та закрити провадження в справі.
Крім того, просить поновити строк для звернення до суду.
В змісті позову посилається на те, що постанова була винесена в його відсутності і про її наявність він дізнався 03 березня 2025 року з Єдиного реєстру боржників.
Копію оскаржуваної постанови його представник отримав 04 березня 2025 року на електронну пошту, а 05 березня 2025 року ознайомився з матеріалами виконавчого провадження.
Він не був присутнім при розгляді справи, а направлена на його адресу копія постанови, як і повідомлення про розгляд справи від 24 грудня 2024 року, йому не були вручені, про що є відмітки на поштових відправленнях.
Вважаючи ці підстави поважною причиною пропуску строку для звернення до суду, просить поновити його з цих підстав.
Позов був зареєстрований судом 25 березня 2025 року та відповідно до ст.31 КАС України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 25 березня 2025 року у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі, відповідачу копію адміністративного позову.
Відповідно до ст.ст. 162, 165 КАС України відповідачу був наданий строк для надання суду відзиву на позовну заяву.
01 квітня 2025 року відповідач подав відзив на позов, яким проти позову заперечує з приведенням відповідних обґрунтувань.
Дослідивши матеріали справи, заяву про поновлення строку для звернення до суду та надані до неї докази поважності причин пропуску цього строку,суд приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду та залишення позову без розгляду з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 2 ст.286 КАС України встановлено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Згідно ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1322 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили.
В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті врегульовано ст.279-5 КУпАП.
Відповідно до ч.ч.4, 5, 6, 7 ст.279-5 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені статтею 1322 цього Кодексу, та правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Постанова про накладення адміністративного стягнення надсилається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня її винесення рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи).
Днем отримання постанови є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення її особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, або повнолітньому члену сім'ї такої особи. У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, відмовляється від отримання постанови, днем отримання постанови є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову від її отримання.
У разі невручення постанови адресату за зазначеною в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або Єдиному державному демографічному реєстрі адресою днем отримання постанови вважається день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення до органу (підрозділу), уповноважена посадова особа якого винесла відповідну постанову.
З долученої позивачем до позову копії листа Державної служби України з безпеки на транспорті № 115206/35/24-24 від 14 гнудня 2024 року вбачається, що позивач запрошувався на розгляд справи 14 січня 2025 року з 09.00 год до 12.00 год.
Лист йому вручений не був та повернутий з відміткою поштового відділення за закінченням терміну зберігання.
Крім того, з листа № 3831/35/24-25 від 14 січня 2025 року вбачається, що в цей день на адресу позивача була направлена копія постанови про накладення адміністративного стягнення від 14 січня 2025 року № ПС003862.
Вказаний лист разом з постановою також йому вручений не був та повернутий з відміткою поштового відділення за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року в справі №520/2261/19 (щодо обов'язку доказування) зазначено, що визначений ст.77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
З вище приведених листів відповідача вбачається, що повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення та копія оспорюваної постанови направлялися позивачу за місцем його реєстрації за адресою: м.Миколаїв, вул. Кругова, 47.
Ця ж адреса зазначена позивачем у позові, як зареєстроване місце проживання.
Таким чином, з урахуванням вимог ст. 279-5 КУпАП, датою отримання позивачем копії оскаржуваної постанови слід вважати дати ї повернення до Укртрансбезпеки за закінченням терміну зберігання.
Частиною 1 ст.121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку.
Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду.
Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає.
Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Таким чином, закон передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання.
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Також чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Суд враховує, що будь-яких інших обставин причин пропуску строку для звернення до суду, окрім приведених у позові, позивачем не наведено, як і не було надано жодного належного доказу існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів з урахуванням контексту положень ст.279-5 КУпАП.
Необачність позивача в вигляді відсутності контролю за надходженням поштової кореспонденції на свою адресу не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, достатньою для його поновлення.
Відповідно до ч.3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з п. 8 ч.1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч.3,4 ст. 123 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст.1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У рішенні у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими.
Від судів вимагається вказувати підстави.
Суд вважає, що приведені в заяві про поновлення строку звернення до суду підстави не є такими, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Вказані обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.
Керуючись ст. ст. 77, 160, 161, 171, 240, 243, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до суду відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення залишити без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя: К.В. Машкевич