19 серпня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 червня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Ламбрівка Таритинського району Одеської області, мешкає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023152290000249.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 червня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 07.08.2025 р. включно.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби без встановлення додаткового обов'язку у вигляді носіння електронного засобу контрою.
Узагальнені доводи апелянта.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що суд першої інстанції не навів переконливих підстав для продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою; рішення не відповідає вимогам обґрунтованості й вмотивованості.
Захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_5 є інвалідом ІІ групи та має документально підтверджений діагноз (ішемічний інсульт з тяжкими ускладненнями, хронічні серцево-судинні патології). Умови СІЗО не забезпечують необхідного лікування, медична частина не має ресурсів для дотримання клінічних протоколів, що призводить до погіршення стану і незворотних наслідків. Хоча й відсутні висновки медиків СІЗО про можливість належного лікування, натомість є скарги на фактичне ненадання допомоги.
На думку захисника, ризики, передбачені ст. 177 КПК України не доведені, оскільки обвинувачений: не переховувався, постійно проживав із сім'єю; має міцні соціальні зв'язки, двох малолітніх дітей та позитивні характеристики. Не вчиняв тиску на потерпілих чи свідків і заявляє про готовність співпрацювати зі слідством. Правоохоронні органи не навели нових доказів існування ризиків переховування, впливу чи повторного злочину.
Апелянт вважає, що більш м'які запобіжні заходи, зможуть забезпечити цілі кримінального провадження та належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Захисник посилається на акти Уповноваженого ВРУ з прав людини та моніторингові звіти, що фіксують системні порушення й ненадання медичної допомоги в Кропивницькому слідчому ізоляторі, та вважає, що наявні у обвинуваченого хвороби, згідно Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі № 1348/5/572 від 15.08.2014 р. є підставою для звільнення від відбування покарання, тим більше - для зміни запобіжного заходу на стадії судового розгляду.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
У провадженні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Під час судового засідання прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років із конфіскацією майна, при цьому, ризики, передбачені п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились та не відпали.
Врахувавши, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, з конфіскацією майна, обізнаний про свідків, які не допитані судом першої інстанції, зважаючи на обставини кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що зазначені у клопотанні ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків не зменшились, тому застосування іншого, менш суворого запобіжного заходу, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Вказаних вимог закону та норм міжнародного права судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.
Так, судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № № 12023152290000249, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, постановлено ухвалу про продовження останньому строку тримання під вартою на 60 днів - до 07.08.2025 р.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно положень ст. 197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідування, передбаченого законодавством, за умови доведення прокурором в клопотанні поданому до суду в порядку ст. 199 цього ж Кодексу, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, має також враховувати наявність чи зміну обставин, передбачених ст. 178 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу. Окрім іншого, суд повинен врахувати і тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч. 2 ст. 422-1 КПК України, суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції:
- ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою;
- клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Витребування з суду першої інстанції інших матеріалів кримінального провадження діючим кримінальним процесуальним законодавством не передбачено.
Отже, на даній стадії судового провадження, апеляційний суд оцінює законність ухвали про продовження строків тримання під вартою лише шляхом перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою.
Як вбачається з наданих матеріалів, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна.
Оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на свідків або потерпілих у кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_5 обізнаний про потерпілих та свідків кримінального правопорушення, тобто перебуваючи на волі, може незаконно впливати на не допитаних судом свідків або потерпілих, з метою зміни їх показань.
Наведені обставини, у своїй сукупності, дають підстави вважати, що існують реальні ризики того, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності або незаконно впливати на свідків, тобто ризики, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України є дійсними.
Отже, доводи захисника стосовно відсутності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України є безпідставними, в цій частині, рішення слідчим суддею прийнято на основі об'єктивно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому досліджені всі матеріали провадження та наведені в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Перевіривши мотиви ухвали, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції належно оцінив обставини, які обґрунтовують продовження запобіжного заходу, врахував характер обвинувачення, особу обвинуваченого та вимоги закону. Продовження тримання під вартою відповідає меті запобіжного заходу, не перевищує розумного строку, зумовлене суспільним інтересом і не суперечить стандартам, визначеним практикою Європейського суду з прав людини.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Щодо доводів захисника про наявність у обвинуваченого постійного місця мешкання, міцних соціальних зв'язків та двох малолітніх дітей, наявність вказаних обставин, хоча й зменшує ризик переховування від суду, але не спростовує іншого встановленого судом ризику щодо можливого незаконного впливу на інших учасників кримінального провадження.
Негативний стан здоров'я обвинуваченого не може автоматично свідчити про відсутність ризиків. Як випливає з матеріалів справи, суд першої інстанції надав належну оцінку цій обставині, однак не визнав її такою, що переконливо спростовує можливість ухилення обвинуваченого від правосуддя чи впливу на інших учасників провадження. При цьому, необхідне лікування обвинуваченого може бути організоване в умовах слідчого ізолятора.
Отже, правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд не вбачає, підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 не має, ухвалу суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 7, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд -
ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 червня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3