Справа № 152/1773/24
Провадження №11-кп/801/892/2025
Категорія: 227
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
20 серпня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
із секретарем судового засідання ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6
захисника - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження № 12024020150000243 за апеляційною скаргою прокурора в кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 19.06.2025, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Октябрський рф, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України , непрацюючого, з повною загальною середньою освітою, неодруженого, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від призначеного судом за цим вироком покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку в один рік не вчинить нового злочину.
На підставі пунктів 1, 2 ч. 1, ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 протягом встановленого судом іспитового строку в один рік обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Вирішено долю речового доказу.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати пов'язані з залученням експертів в сумі 4678 гривень 85 копійок.
Вирішено долю речового доказу, -
18 вересня 2024 року близько 18 години 30 хвилин водій ОСОБА_8 не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом, керуючи технічно-справним автомобілем марки «ВАЗ 210990», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по польовій дорозі сполученням «с. Івашківці, Жмеринського району - с. Лучинець, Могилів-Подільського району», за межами с. Івашківці Шаргородської міської територіальної громади Жмеринського району Вінницької області, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, у зв'язку з чим не впорався з керуванням та допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїзної частини дороги на узбіччя, де зіткнувся із деревом.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 36 від 21 листопада 2024 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді: закрита тупа травма грудної клітки: переломи 3, 4, 5, 6, 7 ребер справа та переломи 5, 6, 7, 8, 9 ребер зліва ускладнені правобічним гемопневмоториксом та підшкірної емфіземою розповсюдженою на грудну клітку та шию; ЗЧМТ, струс головного мозку; компресійний перелом 6-го шийного хребця; підшкірна гематома правої скроневої ділянки; садна: на правій брові, на правій лопатковій ділянці, які належать до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння.
Згідно з висновком судової авто-технічної експертизи № 3006/24-21 від 29 жовтня 2024 року в дорожній ситуації, що склалася, в діях водія автомобіля «ВАЗ 210990» державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_8 вбачається невідповідність вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з виникненням події дорожньо-транспортної пригоди».
Таким чином, водій ОСОБА_8 порушив вимоги п.п. 2.1 а, 12.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким: п. 2.1 «Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії»; п. 12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».
Порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_8 знаходяться у причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони заподіяли тяжке тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі прокурор Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 , не оспорюючи доведеність вини, правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 , вважає вирок суду незаконним і таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
В обґрунтування апеляційних доводів, прокурор посилається на те, що звільнення ОСОБА_8 від покарання з випробуванням не ґрунтувалось на засадах призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, внаслідок чого допущено неправильне застосування ст. 75 КК України (звільнено його від відбування не лише основного покарання у виді позбавлення волі а й додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами), а також невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Прокурор просить скасувати вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 19.06.2025 року відносно ОСОБА_8 , ухвалити новий вирок та призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Відповідно до вимог ст. 75 КК України звільнити його від відбування основного покарання у виді поз бавлення волі з випробуванням та встановити іспитовий строк 2 роки з покладенням обов'язків передбачених п.п. 1, 2 ч. 1, ст. 76 КК України. У решті вирок залишити без змін.
В запереченні на апеляційну скаргу захисниця обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокатка ОСОБА_7 зазначила, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, врахував щире каяття обвинуваченого, відшкодування шкоди, позитивну характеристику та відсутність у нього судимості. Вказала на безпідставність вимог прокурора щодо продовження іспитового строку до 2 років. Просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора та залишити без змін вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 19.06.2025 року відносно ОСОБА_8 .
В запереченні на апеляційну скаргу потерпілий ОСОБА_10 зазначив, що за період його лікування син ( ОСОБА_8 ) повністю доглядав за ним, провідував у лікарні та проявляв постійну турботу. Жодних претензій а саме матеріальних та моральних до ОСОБА_8 він не має. Вказав, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора та залишити без змін вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 19.06.2025 року відносно ОСОБА_8 . Також просив розгляд справи провести за його відсутності, оскільки він перебуває на військовій службі.
Прокурор підтримав доводи поданої апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисниця - адвокатка ОСОБА_7 заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили залишити вирок першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Обґрунтованим є судове рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються дослідженими доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Обґрунтованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів.
Обґрунтованим судове рішення слід вважати, якщо: 1) суд повністю встановив обставини, що мають значення для кримінального провадження; 2) ці обставини доказані; 3) висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам кримінального провадження.
В своїй апеляційній скарзі прокурор не оскаржує правильність встановлених судом фактичних обставин, правильність кваліфікації дій обвинуваченого та доведеність його вини у вчиненні кримінального правопорушення, в зв'язку з чим відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Перевіряючи вирок суду в частині справедливості призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що посилання прокурора на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та безпідставне застосування вимог ст. 75 КК України при призначенні покарання, ґрунтуються на законі.
У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Постановою Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не знаходиться, за місцем проживання характеризується добре, раніше не судимий.
Також суд першої інстанції визнав обставинами що пом'якшують покарання - щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_8 , судом не встановлено.
Суд першої інстанції вказав, що враховує всі обставин справи, ставлення обвинуваченого до вчиненого, думки прокурора та потерпілого, суд дійшов висновку, що доцільним є застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, строком на один рік з покладенням на обвинуваченого обов'язків, визначених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, оскільки, на переконання суду, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.
Доводи прокурора про безпідставне звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з випробуванням на підставі ст. 75 КК є слушними, узгоджуються з законом.
Зокрема, Пленум Верховного Суду України у постанові від 21.12.1990 № 113
наступними змінами «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків» звернув увагу судів на те, що вирок суду є найважливішим актом правосуддя, повинен бути законним і обґрунтованим, складеним юридично грамотно, з коротким, чітким і зрозумілим формулюванням висновків, щоб при його виконанні не виникало питань і сумнівів, що потребують уточнення.
Проте, суд першої інстанції залишив поза увагою вимоги, що містяться в постанові
Пленуму Верховного Суду України від 21.12.1990 № 113, і ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_8 від 19.06.2025 фактично звільнив його від відбування не лише основного покарання у виді позбавлення волі, а й додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Так, згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення ,передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до ст. 77 КК України, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Виходячи зі змісту вищенаведених вимог закону, ч. 2 ст. 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що призначене ОСОБА_8 покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України, суперечить загальним засадам призначення кримінального покарання, наведеним у ст.ст. 50, 65 КК України, роз'ясненням викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та постанові Пленуму Верховного Суду України № 113 від 21.12.1990 з наступними змінами «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків» а тому є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (ст.ст. 50, 65 КК України) та відповідно до ст. 413 КПК України є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України однією із підстав для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Частина 1 статті 421 КПК України визначає, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, тільки у випадку, якщо за цими підставами апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий або його представник.
Колегія суддів, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому вирок суду в цій частині підлягає скасуванню, з постановленням нового вироку.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 колегія суддів враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не знаходиться, за місцем проживання характеризується добре, раніше не судимий.
У відповідності до вимог ст. 66 КК України колегія суддів визнає обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 - щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.
У відповідності до вимог ст. 67 КК України колегія суддів зазначає, що відсутні обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_8 .
Враховуючи вищезазначені обставини, у їх сукупності т поєднанні , колегія суддів вважає що ОСОБА_8 необхідно призначити покарання в межах ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від призначеного судом основного покарання з випробуванням.
Колегія суддів вважає, що саме таке покарання буде справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 і попередження вчинення ним нових злочинів.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково, вирок щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного йому покарання та ухвалити новий вирок.
Керуючись ст.ст. 370, 374, 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420, 421 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу прокурора Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 , - задовольнити частково.
Вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 19.06.2025, року відносно ОСОБА_8 , - скасувати в частині призначення покарання та постановити новий вирок.
ОСОБА_8 засудити до покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від призначеного судом основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк в 1 (один) рік.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 3-х (трьох) місяців з дня проголошення.
Копію вироку негайно вручити обвинуваченому ОСОБА_8 та іншим учасникам в установленому законом порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4