Справа № 127/26032/23
Провадження № 22-ц/801/1564/2025
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.
Доповідач:Панасюк О. С.
20 серпня 2025 рокуСправа № 127/26032/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Сала Т. Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, 3 % річних та інфляційних втрат за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Ан О. В. від 30 квітня 2025 року,
встановив:
В серпні 2023 року Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (далі КП ВМР «ВМТЕ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , за яким просило стягнути з нього заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води у розмірі 20 422 грн 02 к., з яких 19 375 грн 96 к. - заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води; 797 грн 47 к. - інфляційні втрати; 248 грн 59 к. - 3 % річних від простроченої суми заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка забезпечується послугами постачання теплової енергії та гарячої води КП ВМР «ВМТЕ».
Підприємство є організацією, що надає населенню послуги з постачання теплової енергії та гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2019 року № 830 та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182.
ОСОБА_1 належним чином зобов'язання зі сплати послуг з постачання теплової енергії та гарячої води не виконав, у зв'язку з чим за період з 01 жовтня 2020 року по 30 вересня 2022 року виникла заборгованість в розмірі 20 422 грн 02 к.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2025 року позов КП ВМР «ВМТЕ» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП ВМР «ВМТЕ» заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, яка станом на 30 вересня 2022 року становить 20 422 грн 02 к., з яких: 19 375 грн 96 к. - заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води; 797 грн 47 к. - інфляційні втрати, 248 грн 59 к. - 3 % річних від простроченої суми заборгованості.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 фактично користувався послугами з постачання теплової енергії та гарячої води та не сплачував за них, що підтверджено розрахунками позивача та нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Цивільного кодексу України (далі ЦК України), які встановлюють обов'язок споживача оплачувати надані послуги за встановленими тарифами та у визначені строки. Відсутність укладеного письмового договору не звільняє споживача від цього обов'язку, тому що він фактично отримував послуги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що він не проживає за адресою, вказаною позивачем, протягом останніх майже шести років, а довідка про місце його реєстрації не є доказом проживання та користування комунальними послугами. Зазначав, що довідка про розрахунок заборгованості зроблена зацікавленою особою КП «ВМТЕ», не враховує періоди відключень та показники вимірювальних пристроїв. Звертав увагу, що у нього відсутній договір з позивачем на отримання послуг, і позивач не пропонував його укласти, хоча це є його обов'язком згідно із законом. Позивач не надав жодних доказів фактичного користування ним послугами з теплопостачання та гарячої води, а висновок суду про користування послугою є безпідставним. Також він посилався на статтю 258 ЦК України, яка встановлює спеціальну позовну давність в один рік для стягнення неустойки, пені, штрафів, що, на його думку, суперечить стягненню інфляційних втрат та 3 % річних за більш тривалий період.
АТ «Вінницяобленерго» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до обставин справи, встановлених судом правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частинами першою - четвертою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що КП ВМР «ВМТЕ» є організацією, що надає населенню послуги з постачання теплової енергії та гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2019 року № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1023).
Житлове помешкання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , забезпечується послугами з постачання теплової енергії та гарячої води, які надаються КП ВМР «ВМТЕ».
З довідки Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради № 57696 від 30 серпня 2023 року слідує, що на час подання позову до суду ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Із витягу з особового рахунку № НОМЕР_1 видно, що ОСОБА_1 є власником / наймачем цієї квартири. Площа опалення складає 41,1 м2.
З розрахунку за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період з жовтня 2020 року по вересень 2022 року заборгованість ОСОБА_1 перед КП ВМР «ВМТЕ» становила 20 422 грн 02 к., з яких 19 375 грн 96 к. - заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води; 797 грн 47 к. - інфляційні втрати; 248 грн 59 к. - 3 % річних від простроченої суми заборгованості.
Між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води та оплати за них.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За визначеннями, які наведені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та / або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, та комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
За змістом частини другої статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що виконавцем комунальних послуг із постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» установлено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами / тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Пунктом 1 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок кореспондується з обов'язком виконавця, визначеному у пункті 2 частини другої статті 8 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Форма та зміст (умови) Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».
Апеляційний суд звертає увагу на те, що КП ВМР «ВМТЕ» запропонувало населенню публічну оферту для ознайомлення та укладення договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води шляхом опублікування у Вінницькій газеті № 32 від 03 серпня 2018 року типового договору приєднання. Зміст договору розміщено на веб-сайті підприємства.
Згідно з абзацом 3 частини четвертої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Крім того пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Такому праву відповідає визначений в пункті 5 частини другої статті 7 цього Закону обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами / тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Як видно з матеріалів справи між КП ВМР «ВМТЕ» та ОСОБА_1 відсутні належно оформлені договірні відносини, однак своєю поведінкою ОСОБА_1 засвідчив свою волю до настання відповідних правових наслідків, а саме отримання ним зазначених послуг.
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином правовідносини, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (частина перша статті 509 ЦК України).
Крім того на правовідносини, що виникли із зазначеного договору про надання послуг, поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води та сплати коштів за спожиті послуги, які відповідач своєчасно не оплачував та прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП ВМР «ВМТЕ» боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, 3 % річних та інфляційних втрат.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не проживає за адресою, вказаною позивачем, а довідка про місце його реєстрації не є доказом проживання та користування комунальними послугами, з огляду на наступне.
Як зазначалося вище, індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами / тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
У пункті 11 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Разом з цим частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
Частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» установлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та / або зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
З огляду на викладене нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов'язані особи, місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.
Жодних документів про тимчасову відсутність ОСОБА_1 за вказаною адресою до КП ВМР «ВМТЕ» у спірний період не надходило.
Отже на момент звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 у встановленому порядку був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , а тому на законних підставах несе відповідальність за зобов'язання з оплати наданих послуг, відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17 зробив висновок, що: «позивач виконував свій обов'язок по наданню послуг, а відповідачі ними користувалися, а тому зобов'язані своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у квартирі, що свідчить про те, що вони є користувачами наданих послуг».
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
ОСОБА_1 не надав належних доказів на спростовування факту надання або неналежного надання йому послуг з постачання теплової енергії та гарячої води КП ВМР «ВМТЕ» або ж надання послуг іншою особою. Також відповідачем не було надано доказів на спростування наявної заборгованості зі сплаті комунальних послуг, розрахунку наявної заборгованості та компенсаційних виплат за несвоєчасну оплату комунальних послуг, або ж доказів на погашення заборгованості, яка утворилася у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строки позовної давності за вимогами щодо стягнення неустойки, пені, штрафів, то вони не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна даність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частини третя статті 267 ЦК України).
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 не звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності. Отже відсутність відповідної заяви від відповідача позбавляє його права посилатися на цю обставину в апеляційній скарзі як на підставу для скасування рішення суду.
Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
Т. Б. Сало