Справа №751/5142/25
Провадження №3/751/1909/25
21 серпня 2025 року місто Чернігів
Новозаводський районний суд міста Чернігова
в складі: головуючого судді Топіхи Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Островської А.С.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
05 червня 2025 року о 23 годині 29 хвилин у м. Чернігові по
вул. Михайла Коцюбинського, 40, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем марки «Chevrolet Lacetti» з державним номерним знаком НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запахом алкоголю з ротової порожнини, порушенням мови та координації рухів. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «Drager» та в медичному закладі ЧОПНЛ у лікаря-нарколога відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху.
У судове засідання особа, щодо якої складений протокол, ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку, клопотань про відкладення судового засідання не подавав.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ у справах «Пономарьов проти України», «Каракуця проти України»).
З огляду викладене, враховуючи положення ст. 268 КУпАП, суд прийняв рішення про розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки її явка до судового засідання не є обов'язковою.
Дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов до такого висновку.
Згідно з положеннями ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 251 КУпАП).
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України за від 10 жовтня 2001 року № 1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У рішенні Європейського суду з прав людини у складі його Великої палати по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року зазначено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У п. 1.10 Правил дорожнього руху визначені терміни: водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії; механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна.
Керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду в постанові від 20 лютого 2019 року в справі № 404/4467/16-а зазначив, що керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія, шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно норм, встановлених законами держави Україна.
Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно із пунктом 2 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України, МОЗ України
09 листопада 2015 року № 1452/735, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно до пунктів 6, 7 розділу І цієї Інструкції, огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях в справах «Коробов проти України», «Кобець проти України», «Берктай проти Туреччини» та «Лавенте проти Латвії» зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Згідно з правовими позиціями Європейського суду з прав людини «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. «Поза розумним сумнівом» має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення «поза розумним сумнівом» недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
У рішенні в справі «Проніна проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
При цьому відповідно до ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Суд безпосередньо дослідив та оцінив всі докази у справі, а саме:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 352739 від
06 червня 2025 року; - акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів та направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 05 червня 2025 року, відповідно до яких водій ОСОБА_1 відмовився проходити будь-який огляд; - відеозапис до протоколу серії ЕПР1 № 352739, - рапорт поліцейського взводу № 2 роти № 3 батальйону УПП в Чернігівській області сержанта поліції
Степанця О.Ю. від 06 червня 2025 року, та дійшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, які повністю узгоджуються між собою та відповідають дійсним фактичним обставинам справи встановленим у судовому засіданні.
Із відеозапису вбачається, що автомобіль марки марки «Chevrolet Lacetti» з державним номерним знаком НОМЕР_1 рухався під керуванням
ОСОБА_1 . Після зупинки транспортного засобу, ОСОБА_1 було повідомлено причини зупинки, а саме рух по тротуару. Під час перевірки документів працівниками поліції були виявлені у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння, про що йому повідомлено та запропоновано пройти огляд. Водій від проходження огляду відмовився. Водію були роз'яснені його права та наслідки відмови від проходження на стан алкогольного сп'яніння. На відеозаписі вбачаються такі ознаки, як порушення мови та координації рухів, і вказані ознаки є явними.
Суд звертає увагу, що проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння передбачено імперативною нормою, яка передбачає обов'язкове проходження огляду на вимогу поліцейського у випадку виявлення ним ознак сп'яніння, незалежно від особистих обставин та бажання особи, щодо якої порушується таке питання.
Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення ознаки алкогольного сп'яніння «запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови та координації рухів», виявлені поліцейськими у ОСОБА_1 05 червня 2025 року, в розумінні положень Інструкції № 1452/735 є безпосередніми підставами для проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів або лікарем-наркологом закладу охорони здоров'я, а у випадку відмови від проходження огляду - визначають наявність в діях водія ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно з ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обставин, передбачених статтями 34, 35 КупАП, які відповідно пом'якшують або обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, судом не встановлено.
Враховуючи, що санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП не містить альтернативного адміністративного стягнення, суд вважає за необхідне застосувати до
ОСОБА_3 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Положеннями ст. 40-1 КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі
605 гривень 60 копійок.
На підставі викладеного, керуючись статтями 23, 33-35, ч. 1 ст. 130, 251, 252, 283, 284 КУпАП, суддя
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк
1 рік (Отримувач коштів: ГУК у Черніг. обл /21081300; КОД ЄДРПОУ: 37972475; Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); МФО 899998; Рахунок UA528999980313070149000025001; КБКД 21081300; Призначення платежу *; 21081300).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 605 гривень
60 копійок в дохід Державного бюджету (отримувач коштів - ГУК у
м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача Казначейство України, МФО 899998, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106).
У разі несплати правопорушником штрафу у п'ятнадцятиденний термін з дня вручення йому постанови, постанова надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби.
У порядку примусового виконання постанови з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу.
Постанова може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду через Новозаводський районний суд міста Чернігова особою, щодо якої її винесено, протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя Р.М. Топіха