Справа № 579/25/25
2/579/166/25
20 серпня 2025 року Кролевецький районний суд Сумської області
в складі: головуючого судді - Моргуна О.В.,
за участі секретаря судового засідання - Сергієнко Ж.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевець цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ об'єкту нерухомого майна,-
ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд поділити у натурі будівлю меблевого цеху, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 116320559226, що перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 (51/100 частки) та ОСОБА_2 (49/100 частки) наступним чином:
визнати право приватної власності за ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на будівлю меблевого цеху, що складається з таких приміщень:літ. 1-1 тамбур площею 6,5 кв.м, літ. 1-2 компресорна площею 6,3 кв.м, літ. 1-3 виробничий цех площею 87,7 кв.м,літ. 1-4 виробничий цех площею 244,2 кв.м,літ. 1-5 виробничий цех площею 85,3 кв.м, літ. 1-6 виробничий цех площею 23,8 кв.м, літ. 1-7 слюсарна площею 24,0 кв.м, -загальною площею 477,8 кв.м, основною площею 465,0 кв.м,літ. к5-1 навіс, площею 20,3 кв.м,літ. к6-1 навіс, площею 96,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
визнати право приватної власності за ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на будівлю меблевого цеху, що складається з таких приміщень:літ. 2-1 тамбур площею 5,4 кв.м, літ. 2-2 виробничий цех площею 40,1 кв.м, літ. 2-3 виробничий цех площею 333,4 кв.м, літ. 2-4 побутова кімната площею 8,1 кв.м, літ. 2-5 побутова кімната площею 16,6 кв.м, літ. 2-6 душова площею 8,8 кв.м, літ. 2-7 виробничий цех площею 12,4 кв.м, літ. 2-8 побутова кімната площею 34,4 кв.м, - загальною площею 459,2 кв.м, основною площею 385,9 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 . Припинити право спільної часткової власності на будівлю за адресою АДРЕСА_5 .
Сторони в судове засідання не з'явилися.
В письмовій заяві, яка міститься в матеріалах справи, позивач просить закрити провадження у справі у зв'язку з тим , що сторони виконали домовленість і добровільною поділили в натурі майно, у зв?язку з відсутністю предмету спору, задоволення його вимог відповідачем.
З аналізу заяви позивача випливає, що останній відмовляється від позовних вимог саме у зв'язку з їх задоволенням у повному обсязі відповідачем.
Відповідач надав заяву, за змістом якої просить закрити провадження у справі.
На розсуд суду предметом спору є об'єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Судом встановлено, що предмет спору існував на час пред'явлення позову, так і після відкриття провадження у справі.
За змістом заяви про зміну предмету позову позивач зазначає, що його позов заявлений у зв'язку з тим, що відповідач систематично створює перешкоди в користуванні майном, здійсненні господарської діяльності, і зазначений спір існує і він не може його вирішити інакше як в судовому порядку (т. 1 а.с.73-74).
Заяву позивача суд розцінює як втрату інтересу до позову , небажання підтримувати позовні вимоги , фактично як відмову від позову, унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову.
Ураховуючи принцип превалювання змісту (суті) заяви над її формою суд доходить висновку, що позивач у своїй заяві саме відмовляться від позову (не підтримує своїх вимог) унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову.
Суд приймає указану відмову від позову, оскільки будь-яких підстав зробити протилежний висновок у суду не має.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Підстав для не прийняття відмови від позову судом не встановлено.
Відповідно до ч.2 ст.256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Згідно ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
З урахуванням викладеного відсутні правові підстави для повернення позивачеві судового збору з державного бюджету.
Отже, суд уважає за необхідне частково задовольнити клопотання позивача про закриття провадження у справі, а саме прийняти його відмову від позову унаслідок задоволення його вимог відповідачем після пред'явлення позову.
Інші доводи відповідача, про підстави закриття провадження у справі не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись п.4 ч.1 ст.255, ст.ст. 259, 260 ЦПК України, -
провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ об'єкту нерухомого майна закрити.
У поверненні судового збору позивачеві з державного бюджету відмовити.
Роз'яснити, що відповідно до ч. 3 ст.142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Роз'яснити сторонам, що відповідно до ч.2 ст.256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
СуддяО. В. Моргун