Справа № 592/13408/25
Провадження № 1-кс/592/5557/25
19 серпня 2025 року м.Суми
Слідчий суддя Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 , заступника керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , старшого слідчого СВ ВП № 4 (м. Суми) Сумського РУП ГУНП в Сумській області капітан поліції ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисниці підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми клопотання старшого слідчого СВ ВП № 4 (м. Суми) Сумського РУП ГУНП в Сумській області капітан поліції ОСОБА_4 , погоджене заступником керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407 КК України, -
19.08.2025 року старший слідчий СВ ВП № 4 (м. Суми) Сумського РУП ГУНП в Сумській області ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми з клопотанням, погодженим заступником керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 , із змісту якого вбачається, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан. У подальшому, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, зокрема Указом Президента України №13471 до 05 листопада 2025 року. Досудовим розслідуванням встановлено, що 26.06.2025 близько 9 год. 00 хв. ОСОБА_5 , маючи не зняту та не погашену судимість за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, перебуваючи за адресою: Сумська область, Сумський район, с Лікарське, вул. Болгарська, буд. 52, виявив сумку, належну ОСОБА_7 , в цей час у нього виник злочинний умисел на заволодіння майном потерпілого, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, таємно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення матеріальних збитків потерпілому та бажаючи настання таких наслідків, діючи в умовах воєнного стану, повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_5 , взяв до рук сумку, з якої таємно заволодів банківською картою AT КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 та грошовими коштами в сумі 10000 гривень. У подальшому продовжуючи свій злочинний єдиний умисел та єдину мету на заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_7 , ОСОБА_5 поїхав до м. Суми та перебуваючи поруч з банкоматом за адресою: м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 40, тримаючи в руках викрадену банківську карту AT КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 , усвідомлюючи, що на банківському рахунку потерпілого є грошові кошти, які є чужою власністю, та попередньо знаючи пін-код, зняв готівку в сумі 10 000 гривень з вказаного рахунку, після чого викраденими грошовими коштами розпорядився на власний розсуд. Не зупиняючись на чиненому, відповідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. 24.02.2022 Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022, затверджений Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим на території України запроваджено правовий режим воєнного стану. На підставі ч. 8 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 10, 11, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадянин України ОСОБА_5 , згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2025 №153 зараховано на всі види забезпечення та призначено на посаду водія-радіотелефоніста 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 . Під час проходження військової служби, військовослужбовець ОСОБА_5 , відповідно до положень Військової присяги та вимог ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен свято і непорушно додержуватися Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою. Однак, військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_5 , гурбо порушуючи встановлений порядок проходження військової служби, 26.06.2025, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, п. п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, самовільно залишив місце служби - пункт тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 , звідки попрямував до місця мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для повернення у військову частину та виконання службових обов'язків, звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління з приводу своїх протиправних діянь, за наявності реальної можливості для цього. 18.08.2025 військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_5 зупинено на блок пості в с Степанівка, де останній заявив про себе та вчинене ним кримінальне правопорушення, чим припинив вчинення кримінального правопорушення. Так, військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_5 з 26.06.2025 по 18.08.2025 обов'язки військової служби не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначений період часу не вживав, та займався особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби. 18.08.2025 ОСОБА_5 вручено письмове повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 357 КК України. 18.08.2025 о 19.40 год. ОСОБА_5 затримано у поряду п.6 (абз.10) ч. 1 ст. 615 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. У ході досудового розслідування встановленні наступні анкетні дані підозрюваного: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до положень ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований, до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки. Так, підозрюваний обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Згідно з практикою ЄСПЛ вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони є достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення. Відповідно до практики ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення від ЗО серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл Гартлі проти Сполученого Королівства», п.32, Series А, № 182). Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від ЗО серпня 1990 року зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність лазів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування. Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ у справах «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14.03.1984 та «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994, в яких суд зазначив, що «факти, які причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування». Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. Підставами підозрювати ОСОБА_5 у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, є наступні докази: допит потерпілого ОСОБА_7 , який повідомив, що в останнього були викрадені грошові кошти в сумі 20 000 гривень та банківська карта AT КБ «Приват банк»; огляд місця події від 26.06.2025 та оглядом місця події від 16.07.2025; протокол огляду предмета від 04.08.2025, в ході якого оглянуто диск AT КБ «Приват Банк», де виявлено зняття грошових коштів ОСОБА_5 з фото фіксацією; допит в якості свідка ОСОБА_8 та проведенням з ним впізнання за фотознімками; повідомленням військової частини НОМЕР_2 про кримінальне правопорушення від 09.07.2025 за №2041р; акт службового розслідування, затвердженим заступником командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_9 ; письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 ; протокол затримання ОСОБА_5 від 18.08.2025, іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності. Положеннями п.1 ч.1 ст.178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя,суд на підставі наданих сторонами матеріалів кримінального провадження зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі і вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення. ЄСПЛ одним із критеріїв для визначення наявності обґрунтованої підозри вважає наявність фактів причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого особу підозрюють (Рішення у справі Джон Мюррей проти Сполученого Королівства). Доведеність наявності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення на момент вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи його продовження має відповідати стандарту «розумна підозра» (Рішення у справі О'Хара проти Сполученого Королівства), тобто наявності фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача у тому, що саме ця особа могла вчинити кримінальне правопорушення (Рішення у справі «Фокс, Кемпбел Харлей проти Сполученого Королівства). Враховуючи, що підозрюваний ОСОБА_5 знаходячись на волі вчинив ряд тяжких злочинів, за який санкція статті Кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, до нього може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою. Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України - під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Підставою до винесення клопотання стало те, що під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочинів за які передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість покарання, у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину ОСОБА_5 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу. Вищевикладене свідчить про те, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжкого злочину після повідомлення йому про підозру може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування. Крім того, ОСОБА_5 , самовільно залишивши розташування військової частини, протягом тривалого часу переховувався від правоохоронних органів. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, як зазначено у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду», важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин. Тобто, чим більш сувора санкція передбачена за злочин, тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо підозрюваного. Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України виражається у тому, що отримавши матеріали клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ОСОБА_5 володітиме інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі анкетних даних свідків, які надали органу досудового розслідування викривальні покази стосовно нього, приймали участь у проведенні слідчих (розшукових) дій, у зв'язку з чим останній матиме можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів. Крім того, вказані особи проходять військову службу в одному підрозділі. Також підозрюваний може вплинути на свідків, використовуючи своє становище, як військовослужбовця, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, айв подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Крім того з метою ухилення від кримінальної відповідальності він зможе як сам, так і на його вимогу, використовуючи інших осіб, шляхом вмовлянь, погроз чи підкупу впливати, або вимагати впливу на свідків та очевидців вчиненого злочину, відомості про які він може отримати, як з копій матеріалів кримінального провадження так із інших джерел. Ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що підозрюваний, будучи військовослужбовцем, може вчинити інший злочин проти встановленого порядку несення військової служби, зокрема, самовільне залишення військової частини (ст. 407 КК України), дезертирство (ст. 408 КК України) тощо, тим самим створивши умови для переховування його від органів досудового слідства та суду та унеможлививши здійснення швидкого, повного і неупередженого судового слідства у вказаному кримінальному провадженні. Також тривале і стійке небажання виконувати обов'язки військової служби підозрюваним свідчить про можливість вчинення ним інших військових злочинів, пов'язаних з виконанням обов'язків по службі, зокрема реальної можливості вчинення непокори та відмови від виконання наказів командирів та начальників (ст. 402, 403 КК України) в тому числі в бойовій обстановці, ухилення від виконання обов'язків військової служби шляхом самокалічення, симуляції хвороби, підробки документів чи іншого обману (ст. 409 КК України). Крім цього, наявний ризик здійснення підозрюваним незаконного впливу на свідків у вказаному кримінальному провадженні вказує на можливість вчинення підозрюваним дій, що утворюють інші склади кримінальних правопорушень, зокрема, ст. 405, 406, 426-1 КК України, які пов'язані із застосуванням насильства або погрозою застосування насильства відносно військовослужбовців. Відтак у сторони обвинувачення є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до підозрюваного інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою. Відповідно до ст. 178 КПК України, у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено наступне: зібрані під час досудового розслідування докази є вагомими та підтверджують причетність ОСОБА_5 до вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 407 КК України; підозрюваний ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, тож тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, є достатньою та спів розмірною для обрання останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; вік та стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_5 дозволяють йому перебувати під вартою під час досудового розслідування, що є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного; наявність судимості у підозрюваного, для проходження військової служби, свідчить про те, що його особа не заслуговує на довіру. Застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання не забезпечить належної поведінки підозрюваного, не зменшить наявність вищевказаних ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації, оскільки зважаючи на особу підозрюваного він не може само організуватися для здійснення належного самоконтролю. Не можливе і застосування до підозрюваного і запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки на момент повідомлення йому про підозру ОСОБА_5 являється військовослужбовцем та виконуючи бойові завдання у складі підрозділу військової частини може змінювати місце проживання та дислокації. Не можливе і застосування до підозрюваного і запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, оскільки на момент повідомлення йому про підозру та звернення до слідчого судді із вказаним клопотанням до органу досудового розслідування не надійшло жодної заяви від осіб, які заслуговують на довіру. про обрання відносно підозрюваного саме такого запобіжного заходу. Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, застави та домашнього арешту відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заходи будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину. Єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та унеможливить реалізацію викладених вище ризиків є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Таким чином, в умовах воєнного стану на території України, такий підхід національних судів щодо застосування запобіжного заходу, може породити позитивні прецеденти, для належного покарання осіб, які вчинили злочини, що поміж іншого, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану та підриву авторитету Держави. Проаналізувавши матеріали даного кримінального провадження, слідство приходить до висновку про доцільність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , так як наявні ризики, які було встановлено слідчим суддею при застосуванні запобіжного заходу, не зменшились, продовжують існувати та виправдовують його подальше утримання під вартою, матеріали кримінального провадження містять вагомі докази про вчинення останнім кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 407 КК України, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років, з метою попередження можливому переховуванню. У зв'язку з викладеним ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки та забезпечення виконання процесуальних рішень, а тому доцільно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою Крім того, варто зазначити, що дисципліна в ЗСУ досягається шляхом безумовного виконання законних рішень командирів вчасно та в повній мірі. Своїми діями, що полягають у нез'явленні військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби ОСОБА_5 -підриває бойовий дух та бойову здатність підрозділу та спонукає інших військовослужбовців до вчинення аналогічних дій. Відповідно ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу У країни, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. Відповідно абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України. Просить суд застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, без визначення розміру застави у кримінальному провадженні. У випадку визначення розміру застави та її внесення зобов'язати підозрюваного невідкладно прибути до місця проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 та покласти обов'язки, визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (вхідний № 32935/25 від 19.08.2025 року) (а. п. 1-9).
В судовому засіданні заступник керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , клопотання підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у ньому, та просив постановити ухвалу, якою клопотання задовольнити.
В судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_5 , його захисниця адвокат ОСОБА_6 , не заперечували проти задоволення клопотання про застосування щодо ОСОБА_5 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вислухавши клопотання слідчого, дослідивши та перевіривши документи та копії документів, доданих до клопотання, вислухавши пояснення та думку прокурора, пояснення та думку підозрюваного, пояснення та думку захисника підозрюваного, прихожу до наступного висновку.
ОСОБА_5 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407. Крім того, правопорушення передбачені ч. 4 ст. 185 КК України та ч. 5 ст. 407 КК України є тяжкими, за який законом передбачені покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні Чеботарь проти Молдови зазначив в п. 48 про те, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності до ст. 5 § 1 (с) , поліція не зобов'язана мати у своєму розпорядженні докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, не в момент арешту, не під час перебування заявника під вартою. Також необов'язково, щоб затриманій особі були в кінцевому рахунку пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа постала перед судом. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозри, які були підставою для затримання особи. Слова обґрунтована підозра означають наявність фактів або інформації, які могли б впевнити об'єктивного спостерігача про те, що особа можливо, вчинила злочини.
Частиною 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Аналіз наданих стороною обвинувачення доказів свідчить про те, що вони об'єктивно зв'язують підозрюваного із вчиненням злочину, відтак погоджуюся із доводами прокурора про те, що пред'явлена ОСОБА_5 , підозра на даному етапі досудового розслідування є обґрунтованою, що також узгоджується з вимогами Європейського суду з прав людини, зокрема, з позицією, висловленою в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі Нечипорук і Йонкало проти України, заява № 42310/04, від 21.04.2011 року.
Відтак, у кримінальному провадженні наявні обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування до особи одного із запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України.
Всі інші питання, фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи невинності у вчиненні злочину, а також питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу, а саме: судового провадження під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції. Встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальні правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.
Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, визначеним в п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так під час розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_5 знаходячись на волі вчинив ряд тяжких злочинів, за який санкція статті Кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, тому він може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання або ж усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжкого злочину після повідомлення йому про підозру може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування. Крім того, ОСОБА_5 , самовільно залишивши розташування військової частини, протягом тривалого часу переховувався від правоохоронних органів. Також підозрюваний може вплинути на свідків, використовуючи своє становище, як військовослужбовця, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій.
Відтак, прихожу до висновку про те, що ОСОБА_5 , може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; впливати на свідків та вчинити інші кримінальні правопорушення, що свідчить про існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, прихожу до висновку про те, що більш м'які запобіжні заходи, передбачені ч. 1 ст. 176 КПК України, в тому числі і цілодобовий, а також нічний домашній арешт навіть із застосуванням електронних засобів контролю з урахуванням відомостей про особу не будуть запобігати ризикам його ухилення від слідства та суду, не забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Крім того, оскільки ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 407 КК України, відтак, на підставі положень абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України вважаю за необхідне не визначати йому розмір застави у кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 196, 197, 375, 376, 615 КПК України, -
Клопотання старшого слідчого СВ ВП № 4 (м. Суми) Сумського РУП ГУНП в Сумській області капітан поліції ОСОБА_4 , погоджене заступником керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 17.10.2025 року до 24 години 00 хвилин включно.
На підставі положень абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні.
Апеляційна скарга подається на ухвалу слідчого судді безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
Апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1