Коростенський міськрайонний суд Житомирської області
провадження №2/279/1207/25
Справа № 279/2334/25
21 серпня 2025 року м.Коростень Житомирської області
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Волкової Н.Я., з секретарем Гонцовською Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №279/2334/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначивши, що 28.02.2021 р. за власного волевиявлення, із повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, з використанням сервісу online-кредитування https://cashberry.com.ua/, відповідачем подано заявку на отримання кредиту. Дана заява №10003266351 від 28.02.2021 знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Фінанс". Електронний підпис накладено відповідачем одноразовим ідентифікатором.
Законодавством України передбачено, що оформлення Кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання Договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки відповідачем було обрано один із вищеперерахованих варіантів підписання Договору, тим самим підтверджено прийняття умов Договору про надання споживчого кредиту №10003266351 від 28.02.2021.
Таким чином, відповідачем укладений Договір про надання споживчого кредиту №10003266351 від 28.02.2021 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Фінанс" та 28.02.2021 відповідачу були перераховані кредитні кошти на банківську картку в сумі 7300 грн.
05.09.2022 року згідно умов Договору факторингу №556/ФК-22, ТОВ "ФК "Інвест Фінанс" відступлено право вимоги за кредитним договором №10003266351 від 28.02.2021 р. на користь ТОВ "Діджи Фінанс", а відповідно ТОВ "Діджи Фінанс" набуто право вимоги до відповідача. ТОВ "Фінансова компанія "Інвест Фінанс" змінено найменування та скорочене найменування на ТОВ "КОМПАНІ ІНВЕСТ ФІНАНС", що підтверджується Наказом №15-04-2024-1 від 15.04.2024 року.
Згідно договору факторингу сума боргу перед новим кредитором (ТОВ "Діджи Фінанс") є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 25474,25 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 7300 грн.; заборгованість за відсотками становить 18174,25 грн., заборгованість за комісійними винагородами становить 0 грн; заборгованість за пенею становить 0 грн. Просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач належним чином повідомлявся про судовий розгляд справи (шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження у справі за місцем реєстрації та розміщення оголошення про виклик до суду на сайті судової влади), відзив на позов та інших заяв, заперечень не подав.
Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного.
За приписами ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19. Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Зокрема, в ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутних послуг кредитодавцем i третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням етектронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примiрнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особi, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дiй чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, i це роз'яснення логічно пов'язані з нею. Статтею 12 цього закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч.1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п.12, ч.1 ст.3 Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реестрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реестрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення вiд особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.Таким ідентифікатором є СМС повідомлення з кодом, якай зазначений у тексті договору у розділі «Підписи сторiн».
Також, приписами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п.7 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Згідно з ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч.1 ст.1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору №10003266351 від 28.02.2021 року. Зазначений договір недійсним не визнано. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України. Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться. Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення ч.1 ст.512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч.3 ст.656 ЦК України); (б) дарування (ч.2 ст.718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст.513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
Згідно з ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Тлумачення ст.516, ч.2 ст.517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 ст.1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Судом встановлено, що 28.02.2021 року ОСОБА_1 уклав договір про надання споживчого кредиту №10003266351 від 28.02.2021 року з ТОВ "ФК "Інвест Фінанс", згідно умов якого, йому було надано кредит на наступних умовах: сума кредиту 7300 грн., термін кредиту 30 календарних днів, розмір процентної ставки становить 1,25% за кожен день користування кредитом. Вказаний договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №10003266351 від 28.02.2021 року наданого позивачем: сума боргу по тілу становить 7300 грн., борг по відсотках 18174,25 грн. Загальний борг становить 25474,25 гривень, станом на 29.10.2021 року.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування. 05.09.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" укладений договір факторингу, відповідно до якого ТОВ "Діджи Фінанс" набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №10003266351 від 28.02.2021 року.
Згідно з додатку №1 до договору факторингу №556/ФК-22 від 05.09.2022 року залишок боргу на момент відступлення прав вимоги становить 25474,25 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 7300 грн., сума заборгованості за відсотками 18174,25 грн.
Отже, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 7300,00 грн. суми заборгованості за основною сумою боргу за кредитним договором.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками в сумі 18174,25 грн.: З матеріалів справи вбачається, що строк кредитування за договором про надання споживчого кредиту №10003266351 від 28.02.2021 року був погоджений сторонами та становив 30 календарних днів.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов кредитного договору №10003266351 від 28.02.2021 року становить 2737,50 грн. за період з 28.02.2021 по 29.03.2021, виходячи з розрахунку: 7300,00 грн. (тіло кредиту) х 1,25% (відсоткова ставка) х 30 днів (строк позики). Доказів того, що позичальник ініціював подальше продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі. Отже, надані позивачем розрахунки заборгованості за кредитним договором та додаток №1 до договору факторингу №556/ФК-22 від 05.09.2022 року не можуть вважатися належними доказами на підтвердження наявності заборгованості по відсоткам за кредитним договором №10003266351 від 28.02.2021 року в сумі 18174,25 грн. Враховуючи ту обставину, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 повернув кредитні кошти, отримані ним на підставі договору про надання споживчого кредиту №10003266351 від 28.02.2021 року, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками за кредитним договором в сумі 2737,50 грн.
Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми в рахунок відшкодування за правничу допомогу суд зазначає наступне.
Статтею 133 ЦПК України визначено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 01.01.2025 року №42649746, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 02.04.2025 року, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 02.04.2025 року, додаткову угоду №10003266351 до Договору №42649746 про надання правової допомоги від 01.01.2025 року.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».
Також у постанові від 12.02.2020 року у справі №648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Так, з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи у даній справі (надання консультації, складення частково тотожних за змістом документів - скарги, запити, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження), враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу до 5000 грн. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Розподіл судових витрат у справі підлягає вирішенню на підставі ст.141 ЦПК України. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (0,39%). Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 954,49 гривень.
Керуючись ст.ст.4-12, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.512-514, 517, 525-526, 610, 626, 628, 629, 634, 638-639, 1048, 1054, 1077-1078, 1081 ЦК України,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальнстю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальнстю "Діджи Фінанс" 10037 (десять тисяч тридцять сім) гривень 50 копійок заборгованості за кредитним договором №10003266351 від 28.02.2021 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальнстю "Діджи Фінанс" судові витрати в сумі 954 (дев'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 49 копійок зі сплати судового збору та 5000 (п'ять тисяч) гривень за надання професійної правничої допомоги.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Сторони:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", адреса: 04112, м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, код ЄДРПОУ 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 від 17.04.2019 року, РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Волкова Н.Я.