Провадження № 2/470/184/25
Справа № 470/422/25
21 серпня 2025 року с-ще Березнегувате
Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Лусти С.А.,
за участю секретаря судового засідання Дячук А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл Старт" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації невикористаної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
14 травня 2025 року позивачка звернулася до Березнегуватського районного суду з відповідним позовом до відповідача, в якому зазначила, що з 11 січня 2023 року вона була прийнята на роботу у ТОВ "Ойл Старт" на посаду оператора заправних станцій. Через затримку у виплаті заробітної плати з листопада 2024 року по лютий 2025 року, вона була змушена була написати заяву на звільнення. Однак у день звільнення, тобто 07 лютого 2025 року, відповідачем не було здійснено виплати належних сум по заробітній платі, заборгованість складала 33800,00 грн. На підставі зазначеного, просила суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, в розмірі 33800,00 грн, грошову компенсацію невикористаної відпустки за 11 календарних днів, у розмірі 8045,18 грн. та середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 07 лютого 2025 року до 07 травня 2025 року, в розмірі 44850,21 грн.
До початку розгляду справи по суті позивачка збільшила позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, просила стягнути з відповідача на її користь 51472,09 грн.
Позивачка в судове засідання надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити. Заперечень проти заочного порядку розгляду справи не висловлювала.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності та відзиву на позов від нього не надходило, тому суд визнає його неявку неповажною, та вважає можливим згідно ст.280 ЦПК України ухвалити заочне рішення за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази суд дійшов наступного.
Так з матеріалів справи, а саме копії трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що з 11 січня 2023 року за наказом №12-к-м від 10 січня 2023 року позивачку було прийнято на роботу до ТОВ «Ойл Старт» на посаду оператора заправних станцій (а.с.12-18).
Наказом ТОВ «Ойл Старт» № 03-к-з від 01 лютого 2025 року позивачку було звільнено із займаної посади з 07 лютого 2025 року, на підставі п.1 ст.36 КЗпП за угодою сторін, з невикористаними днями відпустки за період з 11 січня 2023 року до 07 лютого 2025 року 11 календарних днів (а.с.19).
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивачка зазначає, що під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з 01 листопада 2024 по 07 лютого 2025 року, у розмірі 51472,09 грн. (а.с.49).
Зазначене узгоджується з даними відповідача, зазначеними у довідці № 87 від 19 червня 2025 року про заборгованість по заробітній платі, згідно якої загальна сума заборгованості по нарахованій, але не виплаченій позивачці заробітній платі, за вказаний період становить 51472,09 грн. (а.с.44).
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Згідно ч.1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення (постанова Верховного Суду від 20 червня 2019 року № 264/2678/17).
За змістом ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
З огляду на викладене, враховуючи, що ТОВ «Ойл Старт» припинивши трудовий договір за угодою сторін з позивачкою не виконало вимоги трудового законодавства, порушило вимоги статті 116 КЗпП України, не здійснивши виплату позивачці належних їй сум при звільненні, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з 01 листопада 2024 року по 07 лютого 2025 року, розмірі 51472,09 грн. з відрахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Також судом встановлено, що на час звільнення позивачка мала невикористані дні відпустки, тобто мала право на компенсацію за невикористані дні відпустки.
Громадянам, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати (ст. 74 КЗпП України). Аналогічна норма міститься і у ст.2 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до положень частини першої ст.75 КЗпП України, ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч. 20ст. 10 Закону України «Про відпустки»).
Частиною 1 ст.24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до ч.1ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) вказав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Позивачка в позові зазначила, що має 11 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 11 січня 2023 року по 07 лютого 2025 року. Зазначена обставина визнається відповідачем, та підтверджується даними витягу з наказу про звільнення позивачки № 03-к-з від 01 лютого 2025 року (а.с.19).
За вимогами п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Таким чином суд доходить висновку, що позовні вимоги позивачки в частині стягнення компенсації за 11 календарних днів не використаної відпустки, в сумі 8045,18 грн., виходячи з сумарного розміру заробітної плати за 12 місяців до звільнення, в розмірі 184308,2 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню, однак з відрахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Крім того, згідно з п. 20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст.117 КЗпП України, не більш як за шість місяців.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 8 постанови передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки відповідача № 88 від 19 червня 2025 року про середньогодинну заробітну плату, позивачці за грудень 2024 року нараховано заробітну плату, в розмірі 15344,77 грн. за 165 фактично відпрацьованих годин, а за січень 2025 року - 14555,38 грн за 110 фактично відпрацьованих годин. Відповідно заробітна плата позивачки за 2 місяці до звільнення склала 29900,15 грн. за 275 фактично відпрацьованих годин, а значить її середньогодинна заробітна плата склала 108,73 грн., а середньомісячний час роботи 138 годин (а.с.46).
Згідно позовних вимог, позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 3 місяці за період з 07 лютого 2025 року до 07 травня 2025 року. Відповідно вказаний середній заробіток складає 45014,22 грн. (108,73 грн. х 138 годин х 3 місяці), однак позивачка у позові просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки при звільненні, в розмірі 44850,21 грн., а тому вимоги позивачки підлягають задоволенню у вказаному розмірі (в межах її позовних вимог), з відрахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, у зв'язку зі звільненням позивачки від сплати судового збору за даним позовом, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст.10, 13, 258, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл Старт" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації невикористаної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Старт», (код ЄДРПОУ 45125637), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, у розмірі 51472,09 (п'ятдесят одна тисяча чотириста сімдесят дві грн. 09 коп.) грн. за період роботи з 01 листопада 2024 року по 07 лютого 2025 року, компенсацію невикористаної відпустки за 11 календарних днів за період роботи з 11 січня 2023 року по 07 лютого 2025 року, в розмірі 8045,18 (вісім тисяч сорок п'ять грн. 18 коп.) грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у розмірі 44850,21 (сорок чотири тисячі вісімсот п'ятдесят грн. 21 коп.) грн. за період з 08 лютого 2025 року до 07 травня 2025 року, з відрахуванням з вказаних сум податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Старт», (код ЄДРПОУ 45125637), на користь держави судовий збір, у розмірі 1211,2 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Старт», (код ЄДРПОУ 45125637), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте Березнегуватським районним судом Миколаївської області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд- якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення повного тексту рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю "Ойл Старт", юридична адреса: вул. Чорноморського козацтва, 72, офіс 1012 м. Одеса, код ЄДРПОУ 45125637.
Повний текст рішення суду складено 21 серпня 2025 року.
Суддя С. А. Луста