Справа № 522/15321/25
Провадження №2-а/522/393/25
21 серпня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Абухіна Р.Д.,
за участі секретаря судового засідання - Кріцької Д.Є.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України,
Позивач 08.07.2025 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 прибув до України 15.11.2019, державний кордон перетнув легально через КПП «Конотоп» за паспортним документом громадянина рф для виїзду за кордон. Позивач проживає разом зі своєю сім'єю, а саме: зі своєю жінкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 .
15.09.2022 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області йому була видана довідка про звернення за захистом в Україні, що складена у відповідності до приписів Порядку розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженого наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого Міністерством юстиції України 05.10.2011 за № 1146/1988. Строк дії зазначеної довідки - 15.10.2022 року.
16.06.2025 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було винесено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 16.06.2025 номер: 5101130100018656, з приписом покинути йому територію України у термін до 15.07.2025 року.
Також зазначає, що після початку у лютому 2022 року повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України не має можливості повернутись до російської федерації, а також враховуючи, що за національністю є башкір та сповідає релігію ісламу, з ісламським способом життя та не розділяє внутрішньої та зовнішньої політики яку на теперішні час веде російська федерація то має обґрунтоване побоювання за своє життя та життя своїх рідних, що мешкають разом з ним. Не має відповідних коштів, ні родичів у третій країні до яких він разом з членами своєї родини міг би виїхати. Повернення його до російської федерації буде пов'язано з реальним ризиком для нього бути насильно мобілізованим до лав збройних сил російської федерації, з метою відправлення на війну, яку веде зазначена країна з Україною.
16.06.2025 співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області було складено протокол та постанову про адміністративне правопорушення та прийнято рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну, яким зобов'язано позивача покинути територію України до 15.07.2025.
Ухвалою суду від 09.07.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду.
До суду 21.07.2025 надійшов відзив Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, згідно якого просить відмовити у задоволенні позову.
На обґрунтування відзиву зазначено, що сам по собі факт того, що бажання іноземця чи особи без громадянства, зберегти свої сімейні права покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Поряд з цим, ГУ ДМС в Одеській області зауважує, що позивач, зважаючи на наявність сім'ї на території України та народження одного з неповнолітніх дітей на території України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на тимчасове проживання з указаних підстав, мав змогу легально перебувати на території України, не порушуючи, при цьому норм міграційного законодавства.
30.07.2025 стороною позивача подано відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 21.07.2025 забезпечено участь представника позивача Макієвської Н.Д. в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 18.08.2025 позивач та представник позивача Макієвська Н.Д., яка брала участь у засіданні в режимі відеоконференції, підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. Представник відповідача Казбеков В.Е. заперечував проти позову. Суд перейшов до стадії ухвалення рішення та проголошення рішення призначив на 21.08.2025.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є громадянином російської федерації.
16.06.2025 співробітниками ГУ ДМС в Одеській області, за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33, виявлено громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В результаті проведеної перевірки наявних документів та відібраних пояснень було встановлено наступне. Громадянин рф ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 , до України останній раз прибув 15.11.2019, державний кордон перетнув легально через КПП «Конотоп» за паспортним документом на його ім'я серії НОМЕР_1 , термін дії 30.08.2019- 30.08.2029.
Громадянин рф ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 , тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуваючи на території України постійного місця проживання та законного джерела існування не має.
Встановлено, що станом на 16.06.2025 ГУ ДМС в Одеській області громадянин рф ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 , на територій України перебуває незаконно, а саме проживав на території України перевищивши строк перебування більш як на 30 днів.
ОСОБА_1 написав що не потребує перекладача (а.с.40).
16.06.2025 за порушення ч.2 ст. 203 КУпАП у відношення громадянина рф ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД №012041 (а.с.41) та постановою серії ПН МОД №012139 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100 грн (а.с42).
ОСОБА_1 сплатив суму штрафу 28.07.2025 (а.с.84).
16.06.2025 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було винесено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 16.06.2025 номер: 5101130100018656, з приписом покинути територію України у термін до 15.07.2025 року. (а.с.14-16, 43-46).
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 4 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Пункт 5 Інструкції вказує, щопідставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:
дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Відповідно до Конституції України, а саме, відповідно до статті 26 іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
В Конституції та Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вказано, що здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Іноземці зобов'язані поважати та додержуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає статус іноземців, які іммігрують в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на певний строк, та іноземців, які тимчасово перебувають в Україні.
Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею 4 Закону чітко визначені підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України
Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, а також вимоги до перебування іноземців і осіб без громадянства в Україні регулюється низкою нормативно-правових актів, серед яких, зокрема:
- Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;
- Правила оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2017 року № 118;
- Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення іноземців та осіб без громадянства для в'їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію України і виїзду за її межі та визначення розміру такого забезпечення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2013 року № 884;
- Вимоги до організації роботи з оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затверджені наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від ЗО жовтня 2017 року № 469/897/605;
- Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150;
- Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року №251.
Іноземці в'їжджають в Україну і виїжджають з України через пункти пропуску на державному кордоні за національним паспортом і у разі наявності візи, якщо інший порядок в'їзду не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.
Паспортний документ подається іноземцем та особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби. Реєстрація проводиться на термін не більш як 90 днів протягом 180 днів.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Державної прикордонної служби України, продовжується територіальними органами або підрозділами Державної міграційної служби України відповідно до Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150.
Оформлення іноземцям та особам без громадянства посвідок на тимчасове або постійне проживання здійснюється територіальними органами або підрозділами Державної міграційної служби України згідно з Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 25 Д.
Рішенням Державної міграційної служби України від 29.06.2023 № 97-23 позивачеві відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Повідомлення № 139 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні позивач отримав 04.10.2023, що підтверджується копією повідомлення із відміткою про отримання 04.10.2023.
Відповідно до п. п. б) п. 6.9 Правил у разі оскарження особою зазначеного рішення продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, про що зазначається у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копії ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. Подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації від юридичної служби територіального органу ДМС або юридичної служби ДМС про стан розгляду справи в суді. Подані документи долучаються до особової справи.
Щодо посилання позивача на відсутність копії рішення ДМСУ № 97-23 від 29.06.2023 слід зазначити, що оскільки п. 6.9 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, (затверджені Наказом МВС України № 649 від 07.09.2011), у разі прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, заявнику видається тільки письмове повідомлення, а не саме рішення чи його копія.
Посилання позивача на не повідомлення територіальним органом ДМС про прийняте рішення також спростовується тим фактом, що позивач оскаржив рішення ДМС від 29.06.2023 № 97-23 в судовому порядку.
Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 по справі № 420/28014/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_2 до ДМС про визнання протиправним та скасування рішень від 29.06.2023 № 97-23 та від 29.06.2023 № 98-23 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В апеляційному порядку зазначене судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 09.05.2024.
У зв'язку з закінченням процедури судового оскарження ОСОБА_1 термін дії довідки про звернення за захистом закінчився 13.07.2024.
Враховуючи викладене, твердження позивача про законність перебування на території України станом на дату прийняття оскаржуваного рішення про примусове видворення за межі території України спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, рішення про примусове повернення в країну походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства прийнято з урахуванням всіх обставин, що мають значення та відповідно до вимог чинного законодавства.
На Головне управління державної міграційної служби України у Одеській області, як на суб'єкта владних повноважень законодавцем покладено обов'язок щодо вчинення дій на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов'язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем не надано жодних обґрунтованих обставин на підтвердження власної правової позиції, адже возз'єднання з сім'єю є підставою для видачі посвідки, але особа має вчинити певні дії для її оформлення та легалізування свого положення на території України. Такі підстави, не є підставою для скасування рішення про примусове повернення в країну походження або в третю країну.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт наявності сім'ї на території України, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
Вказані факти можуть бути підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не можуть самі по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 10.10.2019 року по справі № 2340/2910/18 та від 18.03.2021 року по справі № 522/14416/18, від 29.05.2023 по справі № 522/5683/22.
Також, суд враховує твердження ГУ ДМС в Одеській області про те, що позивач не був позбавлений можливості звернення до органів ДМС у письмовому вигляді, шляхом направлення таких звернень засобами поштового або електронного зв'язку.
Частиною 15 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України: іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Бажання іноземця чи особи без громадянства, зберегти свої сімейні права покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності сім'ї, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тобто, відповідальність самого позивача, який був свідомий того, що його міграційний статус робить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на перебування його на території У країни нелегально.
Сам по собі факт сім'ї, не є перешкодою для повернення іноземця за межі країни перебування та заборони в'їзду.
Так, у справі Jeunesse у. the Netherlands (no 12738/10) Європейський суд з прав людини відзначив, що: «коли держава-учасниця толерує присутність іноземця на своїй території... така держава-учасниця дозволяє іноземцю приєднатися до суспільства приймаючої країни, формувати стосунки та створити родину. Однак це не тягне за собою автоматично обов'язку влади держави-учасниці, внаслідок зобов'язань відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволити йому чи їй оселитися в цій країні».
Таким чином, позивач, допускаючи порушення чинного законодавства України, у належний спосіб не звернувся до органів ДМС з оформленням документів на право проживання в Україні.
Поряд з цим, позивач, зважаючи на наявність сім'ї на території України та народження одного з неповнолітніх дітей на території України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на тимчасове проживання з указаних підстав, мав змогу забезпечити легальне своє перебування на території України, не порушуючи, при цьому норм міграційного законодавства.
У свою чергу, з липня 2024 року громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , свідомо перебував на території України у статусі нелегального мігранта. Це дає підстави для висновку - про те, що примусове повернення позивача, з огляду на фактичні обставини є цілком виправданим.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного суду зазначеними в постановах від 07.02.2023 по справі № 522/7918/22 та від 27.04.2023 по справі№ 522/11882/22.
Доводи позивача про ризики переслідування ОСОБА_1 в країні походження також не є підставою для скасування рішення, зокрема, враховуючи те, що позивач може повернутися не лише в країну походження а й в третю країну.
Узагальнюючи наведене, суд приходить до висновку, що адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.203 КУпАП, а саме перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, є достатньою підставою для застосування заходу у вигляді примусового повернення позивача до країни походження або третьої країни, та у спірних правовідносинах необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане правопорушення.
Керуючись ст.ст. 71, 72, 74, 77, 90, 91, 268-271, 288 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, м.Одеса, вул. Преображенська, буд 44) про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України - залишити без задоволення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Р.Д. Абухін
21.08.25