20 серпня 2025 року
м. Харків
справа № 646/8790/24
провадження № 22-ц/818/2911/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Кружиліної О.А., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2025 року в складі судді Маркосян М.В.
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11015049000, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в розмірі 110 000,00 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договори поруки від 03 липня 2006 року.
23 грудня 2010 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова ухвалив рішення № 2-257/10 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» - 165936,64 доларів США, а в частковому відношенні по 576,67 грн з кожного.
21 вересня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір факторингу № 26, відповідно до якого, право грошової вимоги за Кредитним договором № 11015049000 від 03 липня 2006 року укладеним між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».
05 травня 2017 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова виніс ухвалу по справі № 2-257/10, якою заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволено.
25 липня 2024 року внаслідок наказу про зміну назви було перейменовано ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс».
Зазначив, що сума 3% річних за порушення зобов'язання з повернення суми кредиту, що зафіксовано в судовому рішенні в розмірі 165 936,64 доларів США за період з 23 лютого 2019 року п 23 лютого 2022 року становить 14 947,94 доларів США.
Просив стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь товариства кошти нараховані на підставі ст.625 ЦК України в сумі 14 947,94 доларів США -3% річних, вирішити питання щодо судових витрат.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2025 року у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій просило заочне рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом зазначено, що товариством не надано у матеріали справи копію договору поруки, який був укладений з відповідачами (поручителями), проте зазначена обставина встановлена в рішенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова по справі № 2-257/10 від 23.12.2010 року, у зв'язку з чим вона не потребує доведенню. Вказаним судовим рішенням по справі № 2-257/10 було стягнуто заборгованість з поручителів, що вказує на дійсність даної вимоги. Факт наявності заборгованості як боржника, так і поручителів встановлений рішенням суду. Матеріали справи не містять та відповідачами не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності укладених договорів поруки, будь-яких доказів оскарження договорів поруки або визнання їх недійсними, тощо. Матеріали справи не містять доказів заміни боржника у зобов'язанні, в даному випадку відбулась заміна стягувача, що не є підставою для припинення поруки. Враховуючи, що під час дії надзвичайного стану від 24.02.2022 року позичальник та поручителі звільняється від обов'язку сплати неустойки та інших платежів, а відповідно до п. 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ загальна позовна давність продовжується на строк дії карантину, а потім воєнного стану, наявні підстави для нарахування 3% річних у період з 23.02.2019 по 23.02.2022 року, оскільки це останній період, на який нараховуються інфляційні втрати та 3% річних. Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2010 році зобов'язання Відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором № 11015049000 не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, яке на час звернення до суду з вказаним позовом не виконане відповідачами. Наявність заборгованості вже встановлена у рішенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова по справі № 2-257/10 від 23.12.2010 року, в матеріалах справи відсутні докази виконання або часткового виконання даного рішення суду, часткової або повної сплати заборгованості, розмір заборгованості не спростований відповідачами. Таким чином, відсутні підстави для сумніву у правильності здійснених позивачем розрахунків. Зазначило, що відповідно до витягу з сайту Автоматизованої системи виконавчого провадження по виконавчому провадженню № 38760343, за яким і відбулася заміна сторони по справі № 2-257/10 - 04.12.2020 року Старшим державним виконавцем Нагорною Катериною Валеріївною (не діє), Харківський відділ державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Харківська області, було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві у зв'язку з тим, що боржник чи транспортний засіб боржника не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку. Вказало, що в загальній інформації про виконавче провадження не міститься інформації про хоч якусь сплату заборгованості, а виконавче провадження було закрите через повернення виконавчого документу стягувачу, який повернуто через не виявлення боржника чи його транспортного засобу протягом року, що не є погашенням заборгованості.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» необхідно задовольнити, рішення суду - скасувати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для стягнення 3 % річних на користь позивача.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23.12.2010 року у справі № 2-257/10 за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» -165 936,64 доларів США, а в частковому відношенні по 576,67 грн з кожного (а.с.4).
Вказаним судовим рішенням встановлено, що 03.07.2006 року між відповідачем ОСОБА_1 і АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір №11015049000 про надання споживчого кредиту, згідно якого ОСОБА_1 отримав у позивача кредит в сумі 110 000 доларів США, що складало еквівалент 555 500 грн. по курсу НБУ, зі сплатою 13,50 відсотків річних з щомісячним погашенням заборгованості та кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 03.07.2017 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договори поруки від 03.07.2006 року.
Однак відповідачами неодноразово порушувались умови договору кредиту та договору поруки в частині своєчасного повернення суми кредиту з нарахованими відсотками, незважаючи на вимоги банку про належне виконання зобов'язань.
Станом на 23.04.2008 року загальна заборгованість по виплаті суми кредиту склала 165 936 доларів 64 цента, з яких: 108253.21 доларів США - заборгованість за простроченим кредитом; 14951.49 доларів США - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 41211.05 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 1520.89 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом; Викладене підтверджується розрахунками.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05.05.2017 у справі №2-257/10, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено, замінено сторону виконавчого провадження у справі № 2-257/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за споживчим кредитом, а саме замінено стягувача Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (а.с.5).
Відповідно до наказу № 55-к від 25 липня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» змінила свою назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (а.с.8).
До суду апеляційної інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» надало інформацію про виконавче провадження № 38760343, з якої вбачається, що 04 грудня 2020 року старшим державним виконавцем Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про повернення виконавчого листа № 2-257/10 виданого 15 березня 2012 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова на підставі п.7 ч.1 ст.37 (а.с.92-94).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (частина перша статті 1050 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня
2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.
У зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.
Результат правового аналізу статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:
(1) натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
(2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
(3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
Задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред'явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.
Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов'язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов'язанні. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22).
Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, провадження № 61-13760сво21.
Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23.12.2010 року у справі № 2-257/10 задоволено позовні вимоги Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» - 165 936,64 доларів США, а в частковому відношенні по 576,67 грн з кожного.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05.05.2017 у справі №2-257/10 замінено сторону виконавчого провадження у справі № 2-257/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за споживчим кредитом, а саме замінено стягувача Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».
Відповідно до наказу № 55-к від 25 липня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» змінила свою назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс».
Таким чином, в даній справі основна вимога кредитора вже захищена судом у рішенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23.12.2010 року у справі № 2-257/10, за яким з відповідачів стягнуто солідарно суму заборгованості, а отже зобов'язання не можна вважати натуральним, також вимога не є задавненою.
Отже, судовим рішенням від 23.12.2010 року у справі № 2-257/10 підтверджено наявність грошового зобов'язання відповідачів перед кредитором у розмірі 165 936,64 доларів США, яке не виконане.
Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що з огляду на наявність судового рішення, яким стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку, яке не виконано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у позивача наявні права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Судом першої інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Отже, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення 3 % річних на користь позивача є помилковим.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 26 січня 2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою. У постанові від 26 січня 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки та зазначила, що «наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».
Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 208/42/23 (провадження № 61-9498св24).
З урахуванням положень частини другої статті 625 ЦК України та з урахуванням того, що судовим рішенням від 23.12.2010 року у справі № 2-257/10 визначена сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 165 936,64 доларів США, колегія суддів дійшла висновку щодо доведеності позивачем заявлених позовних вимог.
Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд з цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо заявлених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).
За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення трьох процентів річних, нарахованих за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.
Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23, від 24 липня 2025 року у справі № 161/5405/24 (провадження № 61-2772св25).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обчисленні трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
При цьому положення статті 625 ЦК України передбачає, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду.
Зазначені правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, провадження № 14-241цс19, та у справі № 646/14523/15-ц, провадження № 14-591цс18 та у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 711/4585/22 (провадження № 61-8119св21).
У постанові Верховного Суду від23 квітня 2025 року у справі № 161/130/11/23 (провадження № 61-5082св24) зазначено, що разом з тим суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, для розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат взяв основну заборгованість лише за тілом кредиту та не врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов'язальні, пов'язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнена судовим рішенням.
Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 161/11703/22 (провадження № 61-11958св23).
Отже, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23.12.2010 року у справі № 2-257/10, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» - 165 936,64 доларів США, підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед банком та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору.
Між тим, матеріали справи не свідчать про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як солідарні боржники, виконали вказане судове рішення.
Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення матеріали справи не містять.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Таким чином, колегія суддів вважає, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку трьох процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23.12.2010 року у справі № 2-257/10.
З урахуванням положень частини другої статті 625 ЦК України та з урахуванням того, що судовим рішенням від 23.12.2010 року у справі № 2-257/10 визначена сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 165 936,64 доларів США та саме з цієї суми позивачем здійснено розрахунок 3% річних за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 14 947,94 доларів США, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення цих вимог.
Оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як солідарні боржники, взяті на себе зобов'язання належним чином не виконували, у зв'язку з чим наявні підстави для застосування частини 2 статті 625 ЦК України, а саме стягнення з них у солідарному порядку на користь кредитора трьох процентів річних за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 14 947,94 доларів США.
Розрахунок: період розрахунку: з 23.02.2019 року по 31.12.2019 року - 312 днів
[Проценти] = 165 936,64 доларів США (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 312 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 4 255,25 доларів США; період розрахунку: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року - 366 днів [Проценти] = 165 936,64 доларів США (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 366 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 4 978,10 доларів США; період розрахунку: з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - 365 днів
[Проценти] = 165 936,64 доларів США (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 4 978,10 доларів США; період розрахунку: з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року - 54 дні [Проценти] = 165 936,64 доларів США (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 54 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 736,49 доларів США.
Таким чином, виходячи з базової суми для обчислення сум, визначених статтею 625 ЦК України, а саме з загальної суми 165 936,64 доларів США за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року розмір 3% річних становить 14 947,94 доларів США, що і підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс».
При цьому, відповідачами не спростовано розмір цієї заборгованості, свій контррозрахунок не надано.
Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» задоволено, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 9232,00 грн, та судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 11 078,51 грн, а всього 20 310,51 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» з кожного по 6770,17 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» - задовольнити.
Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» 3 % річних, нараховані на підставі ст.625 ЦК України, в сумі 14 947,94 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 20 310,51 грн. - з кожного по 6770,17 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.А. Кружиліна
О.Ю. Тичкова