Справа № 143/464/25
18.08.2025 року м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді Сича С.М.,
за участю секретаря Левченко М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та кредитним договором, -
встановив:
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.06.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем укладено Договір позики №2693335, за яким позикодавець зобов'язується передати позичальникові (відповідачеві) у власність грошові кошти на погоджений сторонами строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
14.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №14/06/21, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) за плату належні йому права вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає права вимоги до боржників, вказані у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників №35 від 28.10.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 20444 грн. 43 коп., із яких: 7000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1180 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками; 12264 грн. 43 коп. - сума заборгованості за пенею.
15.06.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №20270-06/2024,згідно із яким кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, наданими відповідачем.
21.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №21102024, у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» передає (відступає) за плату належні йому права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає права вимоги до боржників, вказані у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №21102024 від 21.10.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №20270-06/2024 в сумі 14400 грн. 00 коп., із яких: 3000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5400 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками; 6000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за штрафними санкціями.
Позивач стверджує, що відповідач не виконав свої зобов'язання за вказаними договорами.
Посилаючись на наведені обставини, просить стягнути на свою користь із відповідача заборгованість за договором позики та кредитним договором у загальному розмірі 34844 грн. 43 коп. та понесені судові витрати.
Ухвалою судді від 09.06.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.56, 57).
Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та дату розгляду справи (а.с.64), відзиву на позовну заяву чи клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін не подав.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, встановивши суть спірних правовідносин, що склалися між сторонами, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За змістом ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами ст.ст. 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Звертаючись із позовом до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та допустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд має забезпечити сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 09.06.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено Договір позики №2693335, за яким позикодавець зобов'язується передати позичальникові (відповідачеві) у власність грошові кошти на погоджений сторонами строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Саума позики становить 1600 грн. 00 коп., строк позики - 28 днів, денна процентна ставка - 0, 75 % від тіла кредиту (а.с.7-9).
14.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №14/06/21, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) за плату належні йому права вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає права вимоги до боржників, вказані у Реєстрі боржників (а.с.11-13).
28.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Додаткову угоду до Договору факторингу №14/06/21 про додаткове відступлення прав вимоги згідно Реєстру боржників №35 від 28.10.2024 року (а.с.16).
Відповідно до Реєстру боржників №35 від 28.10.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 20444 грн. 43 коп., із яких: 7000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1180 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотами; 12264 грн. 43 коп. - сума заборгованості за пенею (а.с.18).
Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором позики №2693335 станом на 31.03.2025 року рахується заборгованісить відповідача в сумі 20444 грн. 43 коп., із яких: 7000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1180 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотами; 12264 грн. 43 коп. - сума заборгованості за пенею (а.с.19).
15.06.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №20270-06/2024,згідно із яким товаристо надає фінансовий кредит клієнту в розхмірір 3000 грн. 00 коп. на строк 120 днів з денною процентною ставкою в розмірі 1, 50%, що застосовується у межах строку кредитування (а.с.31-33).
21.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №21102024, у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» передає (відступає) за плату належні йому права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає права вимоги до боржників, вказані у Реєстрі боржників (а.с.39-41).
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №21102024 від 21.10.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №20270-06/2024 в сумі 14400 грн. 00 коп., із яких: 3000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5400 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками; 6000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за штрафними санкціями (а.с.24).
Згідно із розрахунком заборгованості за Кредитним договором №20270-06/2024 станом на 21.10.2024 року відповідач має заборгованість в сумі 14400 грн. 00 коп., із яких: 3000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 11400 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками (а.с.25, 26).
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги є виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
При цьому суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі встановлено, що правовідносини за Договором позики №2693335 від 09.06.2024 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем, виникли значно пізніше ніж було укладено Договір факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Отже, на час укладення Договору факторингу №14/06/21 у Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було відсутнє право вимоги до відповідача за зазначеним вище договором позики.
Більше того, в пункті 1.1 Договору факторингу №14/06/21 чітко обумовлено, що клієнт відступає факторові саме права грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якими настав до третіх осіб - боржників.
При цьому Договір факторингу не містить умови про те, що предметом передачі від клієнта до фактора є вимоги, що можуть виникнути у майбутньому.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не довело порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за обумовленим договором позики, а тому підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача за Договором позики №2693335 від 09.06.2024 року в розмірі 20444 грн. 43 коп. відсутні.
Разом із цим, до позивача перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором №20270-06/2024 від 15.06.2024 року.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами ч.1. ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно із ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст.612 ЦК України).
Відповідач не надав суду доказів виконання своїх зобов'язань за вказаним Кредитним договором №20270-06/2024 від 15.06.2024 року ні на користь первісного кредитора, ні на користь позивача, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 3000 грн. 00 коп. підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 5400 грн. 00 коп., то суд вважає,що вони також підлягають задоволенню, виходячи із наступного розрахунку: 3000, 00 (сума тіла кредиту) : 100 Х 1, 5 (денна процентна ставка у відсотках) Х 120 (кількість днів строку кредитування) = 5400, 00.
Таким чином, із відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за тілом кредиту та відсотками в сумі 8400 грн. 00 коп. (3000, 00 + 5400, 00).
Разом із тим, вирішуючи питання про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за штрафними санкціями в розмірі 6000 грн. 00 коп. за Кредитним договором №20270-06/2024 від 15.06.2024 року, суд виходить із того, що Законом України №2120-IX від 15.03.2022 року, який набрав чинності 17.03.2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Цим же Законом України №2120-IX від 15.03.2022 року Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1, за змістом якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Отже, норми пункту 6-1 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» були близькими за своїм сутнісним змістом положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Відтак, упродовж періоду з 17.03.2022 року по 24.12.2023 року одна і та ж сфера суспільних відносин водночас була врегульована однопредметними нормативними правовими актами.
Частиною 2 ст.4 ЦК України визначено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду Україниконкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
Отже, хоча Закон України №3498-IX від 22.11.2023 року прийнятий пізніше, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб'єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов'язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.
Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.
Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.
Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб'єктів правовідносин.
Аналіз навдених вище нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо звільнення позичальників, у тому числі за договором споживчого кредиту, у період дії в Україні воєнного стану від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення грошового зобов'язання.
Такі висновки суду опосередковано узгоджуються із правовою позицією, сформульованою у пунктах 14-22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.
Згідно із п.5.3 Кредитного договору №20270-06/2024 у випадку прострочення клієнтом терміну сплати чергового платежу, визначеного у графіку платежів, товариство у перший день прострочення нараховує штраф у розмірі 200 % від суми, одержаної клієнтом за цим договором.
Оскільки заборгованість за основоною сумою боргу становить 3000 грн. 00 коп., то відповідачеві було нараховано заборгованість за штрафними санкціями в сумі 6000 грн. 00 коп. (3000 : 100 Х 200).
Проте, суд вважає, що оскільки вказана заборгованість за штрафними санкціями нарахована у період дії в Україні воєнного стану, то позичальник на підставі п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільняється від обов'язку її сплати на користь кредитодавця, унаслідок чого вона підлягає списанню кредитодавцем.
З огляду на викладене, у задоволенні позовної вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за штрафними санкціями в розмірі 6000 грн. 00 коп. за Кредитним договором №20270-06/2024 від 15.06.2024 року необхідно відмовити.
Таким чином, позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором №20270-06/2024 від 15.06.2024 року в сумі 8400 грн. 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
За змістом ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову становить 34844 грн. 43 коп. За наслідками розгляду справи суд стягнув із відповідача на користь позивача 8400 грн. 00 коп., тобто позовні вимоги були задоволені в розмірі 24,1% (8400 : (34844, 43 : 100).
З огляду на викладене, на користь позивача із відповідача слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 729 грн. 75 коп. (3028 : 100 Х 24, 1).
Керуючись ст. ст. 2-7, 10, 133, 141, 258, 259, 263, 268, 279 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Кредитним договором №20270-06/2024 від 15.06.2024 року в сумі 8400 (вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» сплачений за подання позовної заяви судовий збір в сумі 729 (сімсот двадцять дев'ять) грн. 75 коп.
Сторони по справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, 01032.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 21.08.2025 року.
Суддя