Справа № 638/10515/24
Провадження № 2/638/1108/25
20 серпня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Рибальченко Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Шут Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просить розірвати договір довічного утримання від 26 липня 2021 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Захарченко В.Є, зареєстрований в реєстрі за № 237.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 26 липня 2021 року вона з відповідачем ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Захарченко В.Є., договір зареєстровано в реєстрі за № 237. Даний договір відповідачем ОСОБА_2 було укладено за згодою її чоловіка ОСОБА_3 . Відповідно до вказаного договору позивач передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору відповідач ОСОБА_2 зобов'язується довічно повністю утримувати позивача. Вказує, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконує, відвідала позивача лише один раз протягом першого місяця після укладання договору. Після цього жодного разу відповідач ОСОБА_2 позивача не відвідувала, не надавала та навіть не запропонувала останній жодної допомоги в придбанні продуктів харчування, необхідного одягу, ліків. Зазначає, що комунальні платежі за квартиру позивач сплачує самостійно. Після початку російської військової агресії на території України та активних військових бойових дій на території Харківської області, ОСОБА_2 , виїжджала з родиною у більш небезпечний район, не попередивши позивача про це та навіть не запропонувавши якусь допомогу. Позивач пропонувала відповідачу розірвати вказаний договір, однак остання відмовилась та після цього не виходить на зв'язок.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 липня 2024 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2024 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Представником позивача подано заяву про розгляд справи за його відсутності. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про дату час та місце судового розгляду повідомлялись шляхом направлення судової повістки за місцем їх реєстрації.
У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 26 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Захарченко С.Є., зареєстровано в реєстрі за № 237 (Том 1 а.с. 4-6).
Відповідно до п. 1 вказаного договору ОСОБА_1 передає у власність, а ОСОБА_2 приймає, належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого ОСОБА_2 зобов'язується забезпечувати ОСОБА_1 довічним утриманням.
Відповідно до п. 5 вказаного договору ОСОБА_2 зобов'язується: залишити в безкоштовне довічне користування ОСОБА_1 зазначену квартиру; повністю утримувати ОСОБА_1 , забезпечувати їй необхідне харчування, одяг, догляд та медичну допомогу; сплачувати комунальні послуги за зазначену квартиру; після смерті ОСОБА_1 поховати її з додержанням прийнятих громадських та християнських звичаїв, взявши на себе всі витрати по похованню.
Пунктом 6 вказаного договору встановлено, що він може бути розірваним однією із сторін - в судовому порядку.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач не виконує умови договору від 26 липня 2021 року та в добровільному порядку розірвати його не хоче, у зв'язку з чим, позивач була змушена звернутися до суду з вказаною позовною заявою.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилом частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довідного утримання (догляду) є оплатним, оскільки набувач отримує у власність за цим договором певне майно, а відповідач - необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ і послуг.
Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров'я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок недієздатності.
Частиною 1 ст. 749 ЦК України передбачено, що у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
Підстави для розірвання договору довічного утримання (догляду) в судовому порядку визначені ст. 755 ЦК України. Так, на вимогу відчужувача договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Положення ч. 1 ст. 755 ЦК України не містять визначення «неналежне виконання набувачем обов'язків за договором довічного утримання (догляду)», а тому, вирішуючи це питання, суд повинен ураховувати конкретні обставини справи, умови договору довічного утримання (догляду) та положення ст. 651 ЦК України, які визначають загальні підстави для зміни або розірвання договору.
У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення (частина перша статті 756 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст.651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц (провадження № 61-6725св18).
Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 (провадження № 61-11407св20).
У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 753/10508/18 (провадження № 61-16804св21) вказано, що «тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов'язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій».
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року в справі № 644/1566/19 (провадження № 61-5955св21) зазначено, що «відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач».
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
В судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_4 , який пояснив, що він є головою правління ЖК «Гірка -32». Проживає з ОСОБА_1 в одному будинку. Відповідачів по справі жодного разу не бачив. До 2021 року ОСОБА_1 проживла з сином. На даний час позивач проживає сама, оскільки син помер. Позивач самостійно ходить до магазину за продуктами, платить за комунальні послуги.
Також, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради з заявою про надання соціальних послуг, однак 15 квітня 2025 року їй було відмовлено, у зв'язку з наявністю договору довічного утримання.
Крім того, матеріали справи містять копії фіскальних чеків, відповідно до яких ОСОБА_1 самостійно сплачує комунальні послуги.
Виходячи з того, що ОСОБА_2 не спростовані позовні вимоги та суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності даних обставин, суд вважає, що наявні підстави для розірвання договору довічного утримання, укладеного між сторонами у зв'язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню
Згідно частини 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що судовим розглядом не встановлено порушеного право позивача з боку ОСОБА_3 , суд вважає за необхідне стягнути суму судового збору у розмірі 1211,20 грн з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст.264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання - задовольнити.
Розірвати договір довічного утримання, укладений 26 липня 201 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Захарченко В.Є, зареєстрований в реєстрі за № 237.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному веб-порталі судової влади України.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ).
Третя особа: ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 ).
Суддя Л.М. Рибальченко