Справа № 131/940/25
Провадження № 2/131/303/2025
20.08.2025 м. Іллінці
Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Коваля А.М.,
розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дружини, -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Римар Д.В. звернулася до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що після ухвалення рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 30.01.2025 року по справі №131/1710/24 про стягнення з позивача аліментів на користь відповідачки істотно змінилися його матеріальні та сімейні обставини.
Зокрема, 15.04.2025 року по справі №131/398/25 з позивача було додатково стягнуто аліменти на утримання його матері - пенсіонера ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки доходу щомісячно та довічно.
Крім того, 26.04.2025 року позивач отримав вогнепальне осколкове поранення під час виконання обов'язків із захисту України, що спричинило тяжку травму та суттєво обмежило його можливості для повноцінної життєдіяльності.
Зазначене поранення потребує тривалого лікування та подальшої реабілітації, а також призвело до значних додаткових фінансових витрат.
Окремо слід врахувати, що у позивача фактично склалися шлюбні відносини з ОСОБА_4 , яка перебуває на обліку у зв'язку з вагітністю від позивача та потребує матеріальної допомоги для ведення вагітності, проходження обстежень, пологів та післяпологового догляду.
У сукупності зазначені обставини призвели до надмірного фінансового навантаження на позивача, оскільки загальна сума щомісячних відрахувань з його доходів на користь відповідачки та інших осіб перевищує 60 000 грн.
Враховуючи викладене, представник звернулася із цим позовом та просить зменшити розмір аліментів, встановлених на утримання відповідачки, з 1/8 частки доходу до 1/20 частки доходу, а також стягнути з відповідачки на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 9711,20 грн, а саме: витрати на правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив, в якому вказала, що позовні вимоги є безпідставними та недоведеними, а обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність підстав для зменшення розміру аліментів, встановленого рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 30.01.2025 у справі №131/1710/24. Зокрема, вона зазначила, що ухвалення рішення суду від 15.04.2025 про стягнення аліментів на утримання матері позивача ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки його доходу відбулося без врахування істотних обставин, а саме - наявності вже встановлених судом аліментних зобов'язань на утримання відповідача та спільної доньки, вагітності жінки, з якою позивач перебуває у фактичних шлюбних відносинах, а також добровільного надання матеріальної допомоги матері позивача. Відповідач наголосила, що ці факти були відомі позивачу та його представнику, але умисно приховані від суду при розгляді справи №131/398/25, що призвело до ухвалення рішення без всебічного та об'єктивного з'ясування майнового стану платника аліментів.
Також ОСОБА_2 зазначила, що покладення на позивача додаткового обов'язку з утримання матері не може саме по собі вважатися безумовною та достатньою підставою для зменшення аліментів на утримання дружини, оскільки сукупний розмір відрахувань у 5/8 часток його доходу (1/4 + 1/8 + 1/4) не перевищує гранично допустимий законом розмір, передбачений ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо доводів позивача про необхідність його направлення на лікування за кордон у зв'язку з пораненням, відповідач вказала, що військовослужбовці відповідно до постанови КМУ №168 отримують додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн щомісячно, за ними зберігається грошове забезпечення, а лікування, у тому числі за кордоном, здійснюється за кошти державного бюджету або приймаючої сторони, що виключає можливість визнання цих обставин як таких, що погіршують матеріальне становище позивача.
Вагітність ОСОБА_4 , з якою позивач перебуває у фактичних шлюбних відносинах, також, на думку відповідача, не створює для нього обов'язку матеріального утримання, оскільки вагітність не є підставою для визнання особи непрацездатною, а обставини цієї вагітності вже були враховані судом при винесенні рішення від 30.01.2025.
Крім того, ОСОБА_2 звернула увагу суду на те, що наведена позивачем загальна сума щомісячних аліментних відрахувань понад 60 000 грн не відповідає дійсності та спростовується офіційними довідками Іллінецького ВДВС, з яких убачається, що фактична сума становить близько 30 000 грн на місяць. Також вона наголосила, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, отримує державну допомогу при народженні дитини в сумі 860 грн на місяць, а отже, аліменти є для неї основним джерелом існування та відповідають принципам розумності й справедливості.
Крім того, вважає, що не підлягає задоволенню й вимога про стягнення судових витрат в сумі 9 711.20 грн, з яких 8 500 грн. витрати на правничу допомогу. Враховуючи складність, обставини даної справи, неспівмірність заявлених витрат обсягом виконаної роботи, ринок правничих послуг, вартість заявлених правничих послуг значно завищеною.
У підсумку відповідач просила відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач не довів факту істотного погіршення свого матеріального стану після ухвалення рішення від 30.01.2025, а визначений судом розмір аліментів є обґрунтованим, справедливим і таким, що відповідає вимогам сімейного законодавства.
Відповідач у встановлений законом строк відповідь на відзив не надав, хоча його представник отримала відзив 17.07.2025, згідно трекінгу відправлення № 2270001897238.
Також, представник відповідача адвокат Якушкіна І.М. подала до суду додаткові пояснення, де зазначила, що позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження погіршення свого майнового чи сімейного стану відповідно до ст.192 СК України, а наведені ним обставини, зокрема необхідність утримання матері, фінансування витрат вагітної жінки, з якою він перебуває у фактичних шлюбних відносинах, та витрати на лікування за кордоном, не підтверджені належними доказами, носять характер припущень і не можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів, визначеного рішенням суду. Також, вказала, що враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження складу, обсягу, розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, вимога щодо стягнення судових витрат не підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, позиції сторін, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Так, судом встановлено, що рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 30.01.2025 року по справі № 131/1710/24 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу) на утримання дочки ОСОБА_5 , стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , аліменти на її утримання у розмірі 1/8 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 грудня 2024 року і до досягнення дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 15 квітня 2025 року по справі № 131/398/25 прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_1 аліменти на утримання матері ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини його доходу, щомісячно, починаючи стягнення з 13 березня 2025 року і довічно (а.с.14-15).
26.04.2025 року позивач отримав вогнепальне осколкове поранення, а саме тяжку травму, що підтверджується первинною медичною карткою № 2362 (а.с. 18).
За приписами ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Частини друга, четверта, шоста статті 84 СК України передбачають, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Право на аліменти у дружини (чоловіка) виникає як у період шлюбу, так і після його розірвання, а також якщо шлюб не був офіційно зареєстрований.
Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема, стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.
Сімейного законодавства України передбачає право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині - матері незалежно від цієї обставини.
Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що у дружини виникає право на отримання аліментів за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: проживання разом із їх спільною дитиною, яка не досягла трьох років, та наявність у чоловіка достатніх коштів на надання матеріальної допомоги (аліментів).
Згідно із статтею 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17 липня 1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Відповідно до статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного до досягнення дитиною трирічного віку.
Згідно із частинами першою, другою статті 76 цього Кодексу розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
На підставі частини 1 статті 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно частини другої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Частиною четвертою статті 84 СК України встановлено, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Верховний суд у постанові від 13 червня 2019 року у справі № 201/2097/17 (провадження № 61-26230 ск 18) вказав, що у частинах другій та четвертій статті 84 СК України передбачено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Визначальним на підставі цієї норми закону є наявність у дружини права на утримання, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища.
Також Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 487/5798/20 (провадження № 61-13023св21) зазначив, що тлумачення частини другої статті 84, частини другої статті 91 СК України свідчить, що для виникнення права на утримання потрібна сукупність таких умов: проживання з жінкою (чоловіком) дитини, яка не досягла трьох років; походження дитини від жінки, чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (кровне споріднення) або наявність між ними іншого юридичного значущого зв'язку (усиновлення); можливість другої сторони надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до наведеного, матеріальне становище платника аліментів є предметом доказування.
У відповідності до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.
У пункті 23 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України зазначив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Особа, яка є платником аліментів, може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, якщо змінилось матеріальне становище або сімейний стан платника або одержувача аліментів.Таким чином зміна матеріального становища або сімейного стану є окремою підставою для зміни розміру аліментів. При цьому суд, вирішуючи питання про зміну розміру аліментів, має враховувати й інші обставини, передбачені статтею 182 СК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року у справі № 552/2073/23 (провадження № 61-1193св24) зазначено, що: «звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився матеріальний та сімейний стан, оскільки у другому шлюбі у нього народився син і на його утриманні перебувають малолітній син та дружина, яка перебуває у декретній відпустці, що зумовило збільшення витрат на утримання нової сім'ї. Статтею 192СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що зменшення розміру аліментів у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, яка народилась в іншому шлюбі, та дружину, яка перебуває у декретній відпустці, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини від шлюбу з позивачем, та суперечитиме її інтересам».
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2024 року в справі № 591/6388/22 (провадження № 61-153св24), від 22 липня 2024 року у справі № 688/4308/23 та враховуються судом.
Із зазначених норм закону, судової практики, також випливає те, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього, зокрема при наявності доведеного погіршення майнового становища особи, яка заявляє про необхідність такої зміни.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
З огляду на наведені норми права, позиції сторін та досліджені докази, суд приходить до висновку, що підстав для зменшення розміру аліментів на утримання дружини, встановленого рішенням суду від 30.01.2025 року, не вбачається.
Позивач, посилаючись на істотне погіршення матеріального стану, не надав належних та достатніх доказів того, що після ухвалення вказаного рішення його дохід зменшився чи що він втратив реальну можливість виконувати аліментні зобов'язання.
Обставина додаткового стягнення аліментів на користь матері не є безумовною підставою для зменшення аліментів на користь відповідачки. Суд звертає увагу на той факт, що при розгляді справи стягнення аліментів на користь матері позивачем не тільки не заявлялося про погіршення його матеріального становище, а й він визнав вказаний позов. При цьому, при розгляді справи про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини він вказував на обставини, які унеможливлюють сплату аліментів в повному обсязі. Отже, така поведінка позивача критично оцінюється судом, та дає підстави вважати, що позивач діє недобросовісно та зловживає своїми процесуальними правами, намагаючись використати ухвалене у справі №131/398/25 рішення як підставу для перегляду іншого судового рішення, що суперечить принципам справедливості, змагальності та рівності сторін у процесі. Більше того, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку із стягненням з нього аліментів на утримання матері та погіршенням його матеріального становища.
Той факт, що позивач є військовослужбовцем, потребує лікування уже враховувався судом при визначенні розміру аліментів на утримання дружини у розмірі 1/8 частини його доходу, що, на думку суду, є розумним, справедливим та таким, що відповідає як принципу забезпечення балансу інтересів сторін, так і положенням сімейного законодавства України. Встановлений розмір аліментів не перевищує меж, визначених законом, відповідає майновим можливостям позивача та водночас забезпечує мінімально необхідні умови існування для відповідачки. Необхідність повторного лікування позивача та зв'язок цієї обставини із значним погіршенням внаслідок цього матеріального стану позивача не підтверджена належними доказами.
Також вагітність жінки, з якою позивач перебуває у фактичних шлюбних відносинах, не створює для нього обов'язку її утримання та не може бути врахована як істотна обставина, яка б свідчила про погіршення його матеріального становища.
Слід також зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 70 ЗУ "Про виконавче провадження" загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. Позивачем не надано належних доказів, що внаслідок встановлених судом розмірів аліментів з його доходу здійснюється відрахування в розмірі, який перевищує межу, встановлену законом, а в нього утворилася заборгованість зі сплати аліментів. Реального погіршення матеріального стану позивача внаслідок встановлення розміру відрахувань із заробітної плати позивачем не доведено.
Таким чином, враховуючи відсутність належних і достатніх доказів істотного погіршення матеріального чи сімейного стану позивача, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача. Разом з тим, оскільки у справі не заявлялося клопотань щодо відшкодування судових витрат, а фактичних підтверджень їх понесення не подано, питання розподілу судових витрат судом не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 76 - 81, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дружини відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ,
Суддя: