Справа № 353/581/25
Провадження № 2/353/421/25
21 серпня 2025 рокум.Тлумач
Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої - судді Луковкіної У.Ю.,
з участю: секретаря судового засідання - Мороз М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумач в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
07.07.2025 року ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», розташоване по вул. Рогнідинська, 4А/офіс 10, м. Київ, звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 911142783 від 14.02.2021 року, що становить 53812,75 грн., та складається з: 13789,64 грн. заборгованості за тілом кредиту, 40023,11 грн. заборгованості за відсотками. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 14.02.2021 року між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 911142783. 18.05.2021 року, на підставі укладеного договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором на користь ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС». В свою чергу 31.08.2023 року, на підставі укладеного договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором на користь ТзОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС». В подальшому 04.06.2025 року на підставі укладеного договору факторингу № 04/06/25-Ю ТзОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором на користь ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ». Відповідачка взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконувала, у зв'язку з чим допустила заборгованість по вищевказаному договору в загальній сумі 53812,75 грн., яку представник позивача просить стягнути на користь товариства. Також просить стягнути з відповідачки понесені судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу.
Також представник позивача подав клопотання про витребування доказів, а саме: просив витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію, що містить банківську таємницю, в т.ч. інформацію чи емітувалась на ім'я ОСОБА_1 банківська картка № НОМЕР_1 (в т.ч. надати повний номер рахунку), чи є номер телефону НОМЕР_2 фінансовим номером телефону за вказаним рахунком, чи було здійснено успішну транзакцію у період з 14.02.2021 року по 19.02.2021 року на вказну банківську картку в сумі 13790,0 грн. та чи були зараховані ці кошти на рахунок власника банківської картки, шляхом надання первинних документів за період з 14.02.2021 року по 19.02.2021 року.
07.07.2025 року ухвалою судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області позовну заяву було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків.
17.07.2025 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, з якої вбачалось, що недоліки позовної заяви не усунуто, однак з метою забезпечення доступу до правосуддя, суд вважав за можливе відкрити провадження у справі та справу призначити до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Крім цього, даною ухвалою було встановлено відповідачці п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання нею відзиву на позовну заяву та п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання ним заперечення, а позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив. Також вказаною ухвалою було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» належним чином посвідчені документи, які містять інформацію про видачу та належність ОСОБА_1 платіжної картки № НОМЕР_1 та рух коштів по ній за період з 14.02.2021 року по 19.02.2021 року з відображенням часу зарахування коштів на суму 13790,0 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Згідно ч.1 ст. 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
04.08.2025 року відповідачка ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила в задоволенні позову відмовити. Зокрема зазначила, що копія кредитного договору № 911142783 від 14.02.2021 року не містить підписів сторін договору. Позивачем не надано доказів, які б свідчили про укладення кредитного договору у формі електронного документа, в порядку визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», та шляхом підписання електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору). Наявна в матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом, оскільки не відповідає вимогам ст.ст. 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та не є належним доказом укладення договору. Оскільки позивачем не доведено факту укладення сторонами кредитного договору, це свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, а тому вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими не підлягають задоволенню. Крім цього ствердила, що право вимоги від ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перейшло до нових кредиторів ще 28.11.2018 року, а сам кредитний договір укладено 14.02.2021 року, тобто майже через 3 роки, що є взаємовиключним, оскільки договір факторингу є похідним від кредитного договору, а отже не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги. Наданий позивачем витяг з реєстру відступлення прав вимоги від ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не містить підписів сторін. Отже позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором до ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС». Також у своєму відзиві на позовну заяву навела посилання на практику розгляду даної категорії справи судами апеляційної інстанції та позиції Верховного суду.
05.08.2025 року від АТ КБ «ПриватБанк» на адресу суду надійшли витребувані судом докази.
13.08.2025 року представник позивача ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» подав до суду відповідь на відзив, в якому просив позов задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що кредитний договір був укладений у вигляді електронного документа, шляхом алгоритму дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». При заповненні заявки на кредит відповідачка самостійно обрала для себе суму кредиту, строк кредитування та мала змогу ознайомитись з умовами договору перед його підписанням. Електронний договір укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» за допомогою одноразового ідентифікатора та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Вважає, що відсутні правові підстави для визнання такого договору недійсним. Зокрема одноразовий персональний ідентифікатор - MNV7C98U було направлено відповідачці 14.02.2021 року о 10:58:07 год. на номер мобільного телефону, вказаний нею у заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_3 , який в подальшому було введено відповідачкою у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 14.02.2021 року о 10:58:46. Отже відповідачка підписала договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором та отримала свій примірник електронного договору. Тому доданий позивачем до позовної заяви кредитний договір є оригінальним документом. ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого було продовжено до 31.12.2024 року на підставі додаткових угод. 18.05.2021 року відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 134 до вказаного договору факторингу ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» отримало право вимоги до відповідачки на загальну суму 36051,79 грн. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчили передачу прав вимоги. Реєстр прав вимоги, до якого включено кредитний договір № 911142783 від 14.02.2021 року, було укладено 18.05.2021 року, тобто через 3 місяці після укладення кредитного договору. Таким чином на момент включення кредитного договору до реєстру права вимоги вже існувало, а не є майбутнім, як помилково вважає відповідачка. Позивач належним чином підтвердив факт переходу прав вимоги, оскільки виконав всі умови договору факторингу та надав відповідні документи. 05.08.2020 року між ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТзОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого також було продовжено додатковими угодами. Договір факторингу є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу. Саме підписанням реєстру прав вимоги відбулась передача права вимоги. 04.06.2025 року між ТзОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем було укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю. Згідно витягу з реєстру боржників до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором на загальну суму 53812,75 грн. Надані суду витяги з реєстру прав вимоги по договорах факторингу містять підписи та печатки уповноважених осіб. Також у відповіді на відзив наведено посилання на практику розгляду даної категорії справи судами апеляційної інстанції та позиції Верховного суду.
У відповідності до ч.ч. 1, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Представник позивача ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» в судове засідання не з'явився, однак у позовній заяві вказав, що позов підтримує, просив розгляд справи провести у його відсутності та не заперечив проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явилась, причин неявки суду не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, шляхом вручення поштових відправлень з судовими повістками.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що 14.02.2021 року між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 (відповідачка) був укладений Договір № 911142783 (а.с. 9 зворот -10 зворот).
Згідно з п. 1.1 Договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 13790,0 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в т.ч. на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». Кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (Дисконтний період) (п. 1.2 Договору).
Сторони погодили, що встановлений в п. 1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем позичальника або шляхом активації позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних у цьому пункті, не обмежена (п. 1.3 Договору).
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 178,85 % річних, що становить 0,49 % від суми кредиту за кожен день користування ним («Дисконтна процентна ставка»). За умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.3 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 301,26 % річних, що становить 1,65 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної сплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.3 договору, умови нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовується з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду (п. 14.1-1.4.3 Договору).
Пунктом 4.3 Договору визначено, що сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п.п. 4.15, 4.4 Договору цей договір є електронним документом створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним засобами у візуальну форму. Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Невід'ємною частиною цього договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту (а.с. 9, 11-13 зворот), що надано позичальнику до укладення договору. Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua (п. 4.1. Договору).
14.02.2021 року, на підставі заявки на отримання грошових коштів в кредит від 14.02.2021 року (а.с. 14), кредитні кошти в розмірі 13790,0 грн. були перераховані відповідачці на її платіжну картку № НОМЕР_4 , що підтверджується копією платіжного доручення від 14.02.2021 року, копією довідки ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» від 21.09.2025 року (а.с. 20 зворот) та випискою АТ КБ «ПриватБанк» по картковому рахунку ОСОБА_1 (відповідачка) за період з 14.02.2021 року по 19.02.2021 року (а.с. 109-110).
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Так відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Частиною 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Оскільки у наявних в матеріалах справи: копії Договору № 911142783 від 14.02.2021 року та паспорті споживчого кредиту зазначені всі істотні умови кредитного договору, зокрема: сума кредиту, строк користування кредитом, процентна ставка за користування кредитом; вказаний договір та паспорт споживчого кредиту, підписані власноручним електронним підписом відповідачки (одноразовим ідентифікатором - MNV7C98U), про що також свідчать довідка щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (а.с. 17 зворот), суд вважає, що відсутні підстави вважати, що відповідачка не підписувала кредитний договір та не була проінформована про всі істотні умови кредитного договору. Отже посилання відповідачки щодо не укладення нею вищевказаного кредитного договору, не підтверджені жодними доказами та спростовується матеріалами справи дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до норм ст.ст. 11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про споживчий кредит»).
Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому за змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Споживче кредитування».
За змістом положень ст.ст. 512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Нормами ст.ст. 1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Положеннями ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.
28.11.2018 року між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісний кредитор) та ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (новий кредитор) було укладено Договір факторингу № 28/1118-01 та Додаткові угоди до нього, в т.ч. якими було продовжено строк дії договору факторингу (а.с. 24-30).
З копії Реєстру прав вимоги № 134 від 18.05.2021 року до вищевказаного Договору факторингу вбачається, що ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передано, зокрема, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 911142783 від 14.02.2021 року на сумарну заборгованість 36051,79 грн., яка складається з: 13789,64 грн. заборгованості за тілом кредиту, 22262,15 грн. заборгованості за відсотками (а.с. 30 зворот - 31 зворот). Порядок нарахувань та погашень заборгованості по вказаному кредиту відображено у розрахунку заборгованості, складеному первісним кредитором ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» за період з 14.02.2021 року по 18.05.2021 року (а.с. 44-44 зворот).
Суд не приймає до уваги заперечення відповідачки про те, що витяг з реєстру відступлення прав вимоги від ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не містить підписів сторін, оскільки вказані обставини спростовуються матеріалами справи. Зокрема долучена до матеріалів справи копія Реєстру прав вимоги № 134 від 18.05.2021 року до вищевказаного Договору факторингу містить підписи уповноважених представників сторін ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та печатки цих юридичних осіб.
Відповідно до п. 4.1. Договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному Додатку.
31.12.2021 року ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісний кредитор) та ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (новий кредитор) було підписано акт звірки взаємних розрахунків зі сплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги № 134 від 18.05.2021 року за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року (а.с. 32).
Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило право вимоги за Договором № 911142783 від 14.02.2021 року щодо боржника ОСОБА_1 новому кредитору - ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».
В свою чергу 05.08.2020 року між ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТзОВ «Фінансова Компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01 з Додатковими угодами до нього, в т.ч. якими було продовжено строк дії договору факторингу (а.с. 32 зворот -35).
З копії Реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 року до вищевказаного Договору факторингу вбачається, що ТзОВ «Фінансова Компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» передано, зокрема, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 911142783 від 14.02.2021 року на сумарну заборгованість 53812,75 грн., яка складається з: 13789,64 грн. заборгованості за тілом кредиту, 40023,11 грн. заборгованості за відсотками (а.с. 35 зворот - 36 зворот). Порядок нарахувань та погашень заборгованості по вказаному кредиту відображено у розрахунку заборгованості, складеному первісним кредитором ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за період з 18.05.2021 року по 13.07.2021 року (а.с. 45 зворот).
Відповідно до п. 4.1. Договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному Додатку.
31.08.2023 року ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТзОВ «Фінансова Компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» було підписано протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги згідно Реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 року за Договором факторингу № № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, а також сплачено суму фінансування за відступлення права вимоги згідно Реєстру прав вимоги № 11 від 312.08.2023 року в розмірі 2470667,26 грн. (а.с. 37).
Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступило право вимоги за Договором № 911142783 від 14.02.2021 року щодо боржника ОСОБА_1 новому кредитору - ТзОВ «Фінансова Компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС».
В подальшому 04.06.2025 року між ТзОВ «Фінансова Компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (позивач) було укладено Договір факторингу № 04/06/25-Ю (а.с. 37 зворот - 39 зворот).
З копії Реєстру боржників від 04.06.2025 року вищевказаного Договору факторингу вбачається, що ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (позивач) передано, зокрема, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 911142783 від 14.02.2021 року на сумарну заборгованість 53812,75 грн., яка складається з: 13789,64 грн. заборгованості за тілом кредиту, 40023,11 грн. заборгованості за відсотками (а.с. 40-41).
Відповідно до п. 1.2. Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
04.06.2025 року ТзОВ «Фінансова Компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (позивач) було підписано акт прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 року, а також сплачено суму фінансування за відступлення права вимоги згідно Реєстру боржників від 04.06.2025 року в розмірі 6810635,54 грн. (а.с. 41 зворот -43 зворот).
Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «Фінансова Компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступило право вимоги за Договором № 911142783 від 14.02.2021 року щодо боржника ОСОБА_1 новому кредитору - ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (позивач).
Також суд критично відноситься до посилань відповідачки на те, що договора факторингу не можуть бути укладені раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги. Зокрема відступлення права вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), прямо передбачено статтею 1078 ЦК України (предмет договору факторингу). Оцінювати відповідність закону таких договорів (окремих умов) суд може виключно за вимогою про його недійсність.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачка належним чином не виконала своїх договірних зобов'язань за Договором № 911142783 від 14.02.2021 року та станом на 25.06.2025 року допустила перед позивачем заборгованість, яка згідно розрахунку становить 53812,75 грн., яка складається з: 13789,64 грн. заборгованості за тілом кредиту, 40023,11 грн. заборгованості за відсотками (а.с. 45 зворот).
Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за вказаним договором, відповідачкою по справі суду не представлено.
Водночас відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Частиною першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення позики, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками в розмірі 40023,11 грн.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому законодавство визначає різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Частиною четвертої статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12636св21), від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 30 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Як встановлено судом, строк кредитування за Договором № 911142783 від 14.02.2021 року був погоджений сторонами та становив 30 днів (п. 1.2 Договору). Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою, як зазначено в п. 1.3 Договору, та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Звертаючись з позовом, ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» посилалося на наявність у позичальника заборгованості за звичайними відсотками, нарахованими за користування кредитом, що підтверджується також наданими як доказ розрахунками, в т.ч. складеними первісним кредитором та його правонаступниками. Однак, заявлена до стягнення сума відсотків нарахована як за період до прострочення боржника, так і за період після такого прострочення за кредитним договором.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
За неповернення вказаних сум після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.
Звертаючись до суду з даним позовом ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» просило стягнути нараховані проценти, які розраховані первісним кредитором ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за період з 14.02.2021 року по 13.07.2021 року в сумі 40023,11 грн.
У постанові об'єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19 зазначено, що суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Отже, виходячи з того, що строк кредитування за кредитним договором закінчився 16.03.2021 року, тому з цього часу кредитор не мав підстав здійснювати нарахування відсотків, передбачених умовами договору.
Після цих дат права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Із розрахунків заборгованості складених попередніми кредиторами про щоденні нарахування та погашення ОСОБА_1 за кредитним договором вбачається, що у період з 14.02.2021 року по 16.03.2021 року відповідачці було нараховано проценти за користування кредитом в межах строку кредитування в розмірі 2027,10 грн. В свою чергу у період з 17.03.2021 року по 13.07.2021 року відповідачці було нараховано проценти поза межами строку кредитування в загальному розмірі 40265,65 грн. (22504,69 грн. ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ДОПОМОГА» + 17760,96 грн. ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС»). При цьому 17.03.2021 року та 18.04.2021 року відповідачкою було здійснено погашення заборгованості по відсотках на загальну суму 2269,64 грн. та заборгованості по тілу кредиту на суму 0,36 грн.
Позивачем відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано суду доказів, що строк кредитування за Договором № 911142783 від 14.02.2021 року був продовжений (пролонгований) кредитодавцем відповідно до п. 1.3 договору, тому строк кредитування за договором від 14.02.2021 року становив 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Також позивачем у позовній заяві не наведено жодних обґрунтувань з посиланням на відповідні докази, які б свідчили про право ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» здійснювати фінансову діяльність по наданню кредитів населенню, в т.ч. з нарахуванням процентів за кредитним договором.
Враховуючи те, що відповідачкою було здійснено погашення на загальну суму 2270,0 грн., то проценти, які є звичайною платою за користування грошима, нараховані за період до прострочення боржника відповідно до умов договору та частини першої ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит) у розмірі 2027,10 грн. є погашеними. Отже решту сплаченої відповідачкою суми (2270,0 грн. - 2027,10 грн.), а саме 242,90 грн., слід зарахувати як погашення за тілом кредиту (13790,0 грн. - 227,90 грн.).
Згідно ст. 16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач не подав належних та допустимих доказів, які обґрунтовують його позовні вимоги в частині нарахування заборгованості по відсотках та продовження строку кредитування, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за Договором № 911142783 від 14.02.2021 року в загальному розмірі 13547,10 грн., яка є залишком заборгованості за тілом кредиту. В решті вимог позову слід відмовити.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
При такому вирішенні позову, з відповідачки слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 609,71 грн. (платіжна інструкція в національній валюті № 16316 від 04.07.2025 року, а.с. 58).
В ч. 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Також відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), в якій вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,0 грн. представником позивача було проведено відповідний розрахунок суми судових витрат, викладений у позовній заяві, та додано копії договору про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05.06.2025 року, укладеного між ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» та Адвокатським бюро «Тараненко та Партнери» з Додатком № 1 до нього, акт прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2025 року та Додаткова угода № 25770500415 від 05.06.2025 року відповідно до яких загальна сума гонорару за надання правничої допомоги складає 7000,0 грн. (а.с. 46-48).
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що позивачем не надано платіжних документів, що свідчать про оплату гонорару адвокату в сумі 7000,0 грн. (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Однак Верховним Судом сформовано підхід, який є усталеним та відповідає критеріям ЄСПЛ, про те, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи (постанова Верховного Суду від 20.10.2021 року справа № 757/29103/20-ц).
При такому вирішенні позову, з відповідачки слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1761,90 грн.
Керуючись ст.ст. 6, 7, 12, 13, 19, 43, 76, 81, 89, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 354-355 ЦПК України, на підставі ст.ст. 11, 16, 202, 205, 207, 512-517, 525, 526, 530, 549, 551, 610-612, 625, 626, 629, 639, 1049, 1050, 1054, 1077-1079, 1082 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», юридична адреса: м. Київ, Рогнідинська, 4А/офіс 10, код ЄДРПОУ 43541163, р/р НОМЕР_6 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» 21133352, МФО 322001, заборгованість за Договором № 911142783 від 14.02.2021 року, яка станом на 25.06.2025 року становить 13547,10 грн. (тринадцять тисяч п'ятсот сорок сім гривень 10 копійок), та є заборгованістю за тілом кредиту.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», юридична адреса: м. Київ, Рогнідинська, 4А/офіс 10, код ЄДРПОУ 43541163, р/р НОМЕР_6 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» 21133352, МФО 322001, - 609,71 грн. (шістсот дев'ять гривень 71 копійку) понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору та 1761,90 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят одну гривню 90 копійок) понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ГоловуючийУ. Ю. ЛУКОВКІНА