Справа № 214/7473/24
2/214/959/25
Іменем України
05 серпня 2025 року м. Кривий Ріг
Cуддя Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Сіденко С.І.,
секретаря судового засідання - Розстальної К. В.
позивач - ОСОБА_1
представника позивача - Умрихін О. В.
розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Криворізької міської ради,про встановлення факту безхазяйності нерухомого майна та визнання права приватної власності на нерухоме майно,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, просить про встановлення факту безхазяйності нерухомого майна та визнання права приватної власності на нерухоме майно, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
В обґрунтування позову зазначено, що вона проживає без реєстрації за вказаною адресою, де крім неї ніхто не проживає, зареєстрованих осіб не має., а отже просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду було закрите підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали просили його задоводльнити.
Представник відповідача Виконкому звернулась до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності, вимоги позову не визнає з підстав, викладених у тексті відзиву на позов.
В обґрунтування відзиву на позов зазначено, що враховуючи, що позивач не набула права власності на спірне житло, натомість за життя первісного квартиронаймача набула права користування спірним житлом і це ніким не оспорюється та приймаючи до уваги, що сам по собі факт користування позивачем даним майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю, вважають, що у позивача відсутні підстави для набуття права власності на вказане майно з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України та позов не підлягає задоволенню.
Суд, враховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України, вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка жодного відношення до спірної квартири не має, власником квартири є ЗАТ «Криворіжбуд» код ЄРДПОУ 01289281
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 449/570/19 (провадження № 61-3711св21) зазначено, що «згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.
Положення інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів набуття права власності, тобто це є таким способом, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми права про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном, а також про те, що він не став його власником. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.
Йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, а так само про те, що він володіє чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном як своїм власним.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.
Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном як власним звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України».
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, а саме, що позивач була обізнана про те, що нерухоме майно по АДРЕСА_2 належало тресту «Криворіжіндустрбуд», з яким її мати уклала договір найму та була користувачем вказаного житла, що суперечить принципу добросовісності володіння цим майном, оскільки добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном, суд вважає, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Давність володіння могла би вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі не встановлено.
Доводи про те, що позивач добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірною квартирою, утримує її у належному стані, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на спірне житлове приміщення за набувальною давністю, безпідставні, оскільки сам по собі факт користування позивачем квартирою не надає їй такого права
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 24 жовтня 2022 року у справі № 161/2908/21 (провадження № 61-454св22).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно частин першої-третьої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав, установлених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру за набувальною давністю.
Відповідно до ч.1 ст.335 ЦК України безхозна річ це річ яка немає власнисника або власник якої невідомий.
Відповідно до ч.2 ст.335 ЦК України безхозна нерухома річ береться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені, про що робиться оголошення у друкованих медіа.
Після спливу одного року з дня взяття на облік безхозної нерухомої речі остання за заявою відповідного органу місцевого самоврядування може бути передана у комунальну власність за рішенням суду.
Тому вимоги позивачки визнання факту безхозності нерухомого майна спірної квартири взагалі виходять за межі наданих їй права та встановленої процедури, право на звернення до суду даних обставин належить виключно до компетенції органів місцевого самоврядування(селищні, міські ради тощо) безхозна річ в такому випадку передається у власність комунальної громади на території якої вона знаходиться.
Судові витрати відповідно до статті 141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст.321, 344 ЦК України, ст..ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд-
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Криворізької міської ради, Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради про встановлення факту безхазяйності нерухомого майна та визнання права приватної власності на нерухоме майно - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з часу його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21 серпня 2025 року.
Суддя Сіденко С.І.