20 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 909/460/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 (головуюча - Зварич О. В., судді: Матущак О. І., Панова І. Ю.), рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2024 і додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2024 (суддя Горпинюк І.Є.) у справі
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком»
про встановлення земельного сервітуту та зобов'язання внести відомості про земельний сервітут
(за участю представників: позивача - Моцюк В.В., відповідача - Хитрук Н.І.)
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
1. Акціонерному товариству «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», позивач) на підставі державного акта №080967 від 30.05.2007 належить право постійного користування земельною ділянкою державної власності площею 7,8373 га з кадастровим номером 2625882401:02:005:0002, розташованою в с. Липівка Івано-Франківської області з цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту (далі - земельна ділянка 7,8373 га).
2. 27.12.2001 між Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця) (правонаступником якого є АТ «Українська залізниця») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» (далі - ТОВ «Євротранстелеком», відповідач, ЄТТ) укладено Генеральну угоду про співробітництво №589/01 (далі - Генеральна угода), предметом якої є співробітництво сторін з будівництва і експлуатації мережі зв'язку для задоволення потреб Укрзалізниці і надання послуг зв'язку з використанням ресурсів мережі. Генеральна угода діє протягом терміну будівництва та експлуатації мережі.
3. За умовами Генеральної угоди, мережа означає сукупність засобів і споруд зв'язку ЄТТ, об'єднаних у єдиному технологічному процесі для забезпечення пропуску телекомунікаційного трафіка на базі волоконно-оптичних ліній зв'язку в межах земель транспорту, що встановило і використовує ЄТТ.
4. У пункті 3.1 Генеральної угоди сторони визначили, що ЄТТ у рамках угоди приймає на себе зобов'язання, зокрема, щодо фінансування проектування, будівництва і експлуатації мережі; організацію постачання необхідного обладнання, кабельної продукції, вимірювальної техніки, витратних матеріалів для створення мережі і її подальшої експлуатації.
5. Укрзалізниця відповідно до пункту 3.2 Генеральної угоди зобов'язується надати Залізницям України право визначення у взаємовідносинах з ЄТТ в будівництві та експлуатації мережі відповідно до пункту 3.3 даної угоди; забезпечити координацію Залізниць України та інших підприємств Укрзалізниці у взаємодії з ЄТТ в будівництві та експлуатації мережі та виконання відповідних окремих двосторонніх договорів, передбачених пунктом 3.3.
6. Згідно з пунктом 3.3 Генеральної угоди Залізниці України та Центральна станція зв'язку Укрзалізниці за окремими договорами з ЄТТ в рамках угоди, зокрема, надають право прокладення волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту, яке буде оформлене сторонами відповідними актами; забезпечують технічну експлуатацію лінійно-кабельних споруд, установок електроживлення і проведення відповідних ремонтно-відновлювальних робіт при пошкодженнях.
7. Питання щодо розподілу ресурсу лінійних споруд зв'язку врегульовано у пункті 4.1 Генеральної угоди, відповідно до якого ресурс лінійних споруд зв'язку мережі у кількості 4-х оптичних волокон на всій протяжності магістральної мережі виділяється Залізницям України в безоплатне користування на термін її експлуатації і використовується Залізницями відповідно до їх технологічних потреб для створення власної корпоративної мережі без права продажу та передачі в користування третім особам; ресурс лінійних споруд мережі використовується ЄТТ для комерційних цілей.
8. У пункті 4.2 Генеральної угоди врегульовано питання щодо розподілу канального ресурсу: канальний ресурс ЄТТ використовується для комерційних цілей; канальний ресурс залізниць України може бути використаний для власних технологічних потреб.
9. Відповідно до пункту 6.1 Генеральної угоди після закінчення будівництва мережі взаємовідносини з питань експлуатації будуть здійснюватися на підставі додаткових договорів.
10. 05.07.2004 сторони уклали доповнення № 1 до Генеральної угоди, у яких, зокрема доповнили розділ 1 Генеральної угоди поняттям «термін експлуатації мережі» - інтервал часу з моменту введення в експлуатацію однієї з споруд мережі до моменту припинення експлуатації всіх споруд і засобів мережі в результаті фізичного зношування, але не менше розрахункового строку служби волоконно-оптичного кабелю - 25 років.
11. 24.03.2006 сторони уклали доповнення № 2 до Генеральної угоди, у яких, зокрема виклали підпункт 4.1.1 Генеральної угоди щодо розподілу ресурсу лінійних споруд зв'язку у такій редакції: «Лінійний ресурс мережі у кількості 4-х оптичних волокон на всій протяжності магістральної мережі виділяється Залізницям України в довгострокову оренду по фіксованій платі 5 копійок без ПДВ за 1 км. ВОЛЗ на термін її експлуатації і використовується Залізницями відповідно до їх технологічних потреб для створення власної корпоративної мережі без права продажу та передачі в користування третім особам.».
12. 17.01.2002 між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська державна залізниця» (Залізниця) та ТОВ «Євротранстелеком» (ЄТТ) укладено угоду про співробітництво (далі - угода), предметом якої є співробітництво сторін з будівництва і експлуатації корпоративних мереж Укрзалізниці, Залізниці та мережі ЄТТ для задоволення потреб Укрзалізниці, Залізниці та для комерційних цілей ЄТТ з використанням ресурсів мережі.
13. За умовами угоди мережа означає сукупність засобів і споруд зв'язку ЄТТ, об'єднаних у єдиному технологічному процесі для забезпечення пропуску телекомунікаційного трафіка на базі волоконно-оптичних ліній зв'язку в межах земель транспорту, що встановив і використовує ЄТТ.
14. Відповідно до пункту 3.1 угоди ЄТТ взяло на себе зобов'язання, зокрема, щодо фінансування проектування, будівництва і експлуатації мережі; організації постачання необхідного обладнання, кабельної продукції, вимірювальної техніки, витратних матеріалів для створення мережі і її подальшої експлуатації.
15. Згідно з підпунктом 3.2.1 цієї угоди, Залізниця за окремими договорами з ЄТТ та в рамках цієї угоди надає право прокладання волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту, яке буде оформлене сторонами відповідним актом.
16. У підпункті 3.2.8 угоди визначено, що Залізниця за окремими договорами з ЄТТ та в рамках цієї угоди забезпечує технічну експлуатацію лінійно-кабельних споруд, установок електроживлення та кондиціонерів і проведення відповідних ремонтно-відновлювальних робіт при пошкодженнях.
17. Згідно з пунктом 6.1 угоди, після закінчення будівництва мережі взаємовідносини з питань експлуатації будуть здійснюватися на підставі додаткових договорів, укладених сторонами.
18. Актом вибору траси прокладання волоконно-оптичного кабелю зв'язку на дільниці Долина-Івано-Франківськ-Коломия-Чернівці передбачено прокладення кабелю по землям транспорту в смузі відведення залізниці, в тому числі від станції Івано-Франківськ до станції Коршів по лівій стороні, тобто в тому числі і через землі села Липівка.
19. Відповідно до акта про надання права на прокладання ВОЛЗ від 17.07.2004, складеного до угоди, Залізниця надала ТОВ «Євротранстелеком» право на проведення робіт з прокладання волоконно-оптичних ліній зв'язку в межах земель транспорту на весь термін будівництва мережі зв'язку.
20. Відповідно до акта державної приймальної комісії від 12.02.2009 прийнято в експлуатацію Волоконно-оптичну лінію зв'язку Львів-Чернівці (лінійні споруди), в тому числі дільницю Івано-Франківськ-Коломия протяжністю 57,33 км., прокладену в смузі відводу земель залізниці на глибину 1,2 м.
21. Згідно з договором від 01.08.2005 № 280 ТОВ «Євротранстелеком» (замовник) та Залізницею (виконавець) погодили, що у відповідності з угодою виконавець приймає на себе зобов'язання щодо виконання робіт з технічного обслуговування і аварійного відновлення ліній зв'язку (оптичних волокон волоконно-оптичної лінії зв'язку - ВОЛЗ), а замовник сплачує вартість цих робіт.
22. Згідно з додатковою угодою № 1 від 31.12.2009 до договору № 280, сторони виклали в новій редакції пункт 1.1 цього договору, а саме: «у відповідності з Угодою про співробітництво від 17.01.2002, що сторони уклали між собою, виконавець приймає на себе зобов'язання щодо виконання робіт з технічного обслуговування і аварійного відновлення ліній зв'язку (оптичних волокон волоконно-оптичної лінії зв'язку), надалі за текстом ВОЛЗ, перелік яких наводиться в Додатках № 1 та № 1А, а замовник сплачує вартість цих робіт.»
23. Згідно з додатком № 1А до договору № 280 у перелік волокон ВОЛЗ, що підлягають технічному обслуговуванню, включені оптичні волокна на дільниці Івано-Франківськ-Коломия довжиною 57,331 км., кількість пар волокон 9.
24. 28.12.2005 між ТОВ «Євротранстелеком» (орендодавець) та Залізницею (орендар) укладено договір оренди майна № Л/Ш-051674/НЮ (далі - договір оренди) , за яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування оптичні волокна волоконно-оптичної лінії зв'язку у кількості 2-х оптичних пар, які прокладені на всій протяжності мережі, що побудована згідно з Генеральною угодою, дільниці якої визначені у додатку № 1. Розмір орендної плати становить 0,05 грн за 1 кілометр волокон за місяць (пункт 4).
25. Додатковою угодою від 19.08.2009 № 1 сторони виклали в новій редакції пункт 2.1 договору оренди, якою передбачили, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно оптичні волокна волоконно-оптичної лінії зв'язку у кількості 2-х оптичних пар, які прокладені на всій протяжності мережі, що побудована згідно з Генеральною угодою, дільниці якої визначені у додатках № 1, № 1а.
26. Згідно з актом приймання-передачі волокон (додаток 1а до договору оренди) ТОВ «Євротранстелеком» передало, а Залізниця прийняла в оренду оптичні волокна, в тому числі на дільниці Івано-Франківськ-Коломия довжиною 57,331 кв м.
27. Як вбачається з акта від 19.11.2019 комісійного обстеження частини земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця» з метою укладення договору про встановлення земельного сервітуту, на частині земельної ділянки, щодо якої позивач просить встановити сервітут, розташований, зокрема магістральний кабель зв'язку та кабелі СЦБ. За висновком комісії позивача з метою експлуатації кабеля ТОВ «Євротранстелеком» доцільним є укладення земельного сервітуту на орієнтовну площу 0,3216 га.
28. АТ «Укрзалізниця» зверталось листами від 04.11.2019 № НЗІ-10/5735, від 25.01.2024 №НКМ-12/5 до ТОВ «Євротранстелеком» з метою врегулювання питання встановлення сервітуту та використання земельної ділянки, на якій прокладені волоконно-оптичні кабелі.
29. ТОВ «Євротранстелеком» листом від 15.02.2024 №81 залишило звернення АТ «Укрзалізниця» без задоволення, мотивуючи це відсутністю правових підстав для укладення договорів про встановлення земельних сервітутів, оскільки прокладання волоконно-оптичних ліній зв'язку здійснено на підставі Генеральної угоди та угоди про співробітництво від 17.01.2002.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
1. АТ «Укрзалізниця» звернулася до суду з позовом до ТОВ «Євротранстелеком» про встановлення безстрокового оплатного земельного сервітуту площею 0,3216 га стосовно земельної ділянки 7,8373 га для експлуатації та обслуговування волоконно-оптичного кабелю/ліній зв'язку відповідача зі сплатою 1 498, 91 грн в місяць або 17 986,96 грн в рік на користь позивача; зобов'язання відповідача внести відомості про земельний сервітут до відповідних реєстрів.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що через земельну ділянку 7,8373 га прокладено волоконно-оптичні лінії зв'язку (кабелі), що є власністю відповідача. Позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією щодо встановлення земельного сервітуту, однак згоди щодо використання частини земельної ділянки позивача, на якій прокладено лінії зв'язку відповідача, досягнуто не було. Такими діями відповідач позбавляє позивача правової визначеності (встановлення чітких прав та обов'язків сторін) і, враховуючи юридичну нерозривну взаємопов'язаність позивача та відповідача, відмова останнього визначити взаємні права та обов'язки шляхом встановлення земельного сервітуту є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 09.10.2024, яке залишив без змін Західний апеляційний господарський суд постановою від 19.05.2025, у задоволенні позову відмовив.
4. Суди мотивували рішення тим, що власник (користувач) земельної ділянки має такі ж самі права на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, як і особа, яка має необхідність у використанні його земельної ділянки, за умови дотримання інших умов, передбачених законодавством. Разом з тим, питання обслуговування та експлуатації волоконно-оптичної лінії зв'язку, прокладеної в рамках Генеральної угоди, вже вирішено сторонами на підставі чинних угод та не потребує встановлення сервітуту, а позивач, який самостійно здійснює експлуатацію та обслуговування волоконно-оптичної лінії зв'язку, не довів необхідності встановлення сервітуту для відповідача та неможливості задоволення його потреб в інший спосіб ніж як через встановлення сервітуту.
5. Також апеляційний суд вказав на те, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу (яким є позивач) права розпоряджатися земельною ділянкою, оскільки таким правом наділений виключно власник землі. Проте позивач не звертався до відповідного уповноваженого органу для вирішення питання спірного земельного сервітуту.
6. Додатковим рішенням від 23.10.2024 Господарський суд Івано-Франківської області, яке залишив без змін Західний апеляційний господарський суд постановою від 19.05.2025, заяву відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув з позивача на користь відповідача 17 000 грн відповідних витрат.
7. Суди надали оцінку доказам на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 36 000 грн та врахували клопотання позивача про зменшення таких витрат, а також складність справи, виконані представником відповідача роботи (надані послуги), критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, за наслідком чого дійшли висновку про необхідність зменшення розміру витрат відповідача, які підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.
Касаційна скарга
8. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення по задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
9. Позивач посилається на:
(1) неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в постановах від 15.12.2021 у справі № 918/303/21, від 28.01.2025 у справі № 907/409/24 (щодо підстав для встановлення сервітуту та кола суб'єктів, які можуть ініціювати встановлення сервітуту);
(2) неправильне застосування судами статті 136 Господарського кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду в постанові від 15.07.2020 у справі № 720/1657/16-ц (про те, що для захисту права господарського відання застосовуються положення, тотожні для захисту права власності);
(3) порушення судами попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат положень статей 126, 129 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі № 914/434/17.
10. Також позивач послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
11. Проти касаційної скарги заперечує, погоджується з мотивами та висновками судів попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях, вважає їх законними та обґрунтованими. Наголошує на існуванні правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, які були враховані судами попередніх інстанцій.
Позиція Верховного Суду
12. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Згідно зі статтею 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
14. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402 ЦК України).
15. Згідно з статтею 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
16. Відповідно до частини 1 статті 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
17. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (частини 2-4 статті 98 ЗК України).
18. Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема, таких земельних сервітутів: право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; інші земельні сервітути.
19. Статтею 100 ЗК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.
20. Зазначені вище норми, окрім іншого, встановлюють коло осіб (суб'єктний склад сервітутних відносин), між якими можуть виникнути сервітутні правовідносини та умови їх виникнення, без обмеження щодо того, хто має право ініціювання встановлення сервітутів та звернення до суду у випадку виникнення спору з цього питання.
21. Таким чином, власник (користувач) земельної ділянки має такі ж самі права на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, як і інша особа, яка має необхідність у використанні його земельної ділянки, за умови дотримання інших умов, передбачених законодавством, та конкретних обставин, які спонукали його до такого звернення. Аналогійний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 918/303/21, від 18.01.2022 у справі № 918/302/21, від 28.01.2025 у справі № 907/409/24.
22. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи відносно обмеженого користування чужим майном (постанови Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц).
23. Ураховуючи наведене, а також встановлені у справі обставини, висновок суду апеляційної інстанції про те, що АТ «Укрзалізниця» має такі ж самі права на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, як і будь-яка інша особа, яка має необхідність у використанні земельної ділянки, відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 15.12.2021 у справі № 918/303/21, від 28.01.2025 у справі № 907/409/24. Відтак, безпідставним є посилання скаржника в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у наведених постановах.
24. Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
25. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (стаття 1131 ЦК України).
26. Як встановлено судом апеляційної інстанції, предметом укладених між сторонами спору Генеральної угоди та угоди є співробітництво сторін з будівництва та експлуатації мережі в межах земель транспорту, для задоволення потреб Залізниці та для комерційних цілей ЄТТ. При цьому, ініціатором створення та побудови волоконно-оптичного лінії зв'язку було саме АТ «Укрзалізниця».
27. Судом апеляційної інстанції установлено, що, укладаючи Генеральну угоду, угоду та інші правочини в рамках цих угод, сторони врегулювали між собою правовідносини щодо прокладання та наступного використання, експлуатації, технічного обслуговування та ремонту волоконно-оптичних ліній зв'язку.
28. При укладенні цих угод сторони узгодили, що волоконно-оптичні лінії зв'язку прокладаються на земельних ділянках, що перебувають у постійному користуванні однієї зі сторін спільної діяльності (АТ «Укрзалізниця»), ресурс яких вона частково буде використовувати для власних потреб, а також здійснювати технічне обслуговування та аварійний ремонт всієї волоконно-оптичної лінії зв'язку. При цьому договори, на підставі яких ґрунтується співробітництво сторін, не передбачають необхідність укладення договору земельного сервітуту.
29. Ураховуючи вимоги законодавства та встановлені у справі обставини, суди обох інстанцій дійшли правомірного висновку про недоведеність позивачем необхідності встановлення сервітуту для відповідача та неможливості задоволення потреб відповідача в інший спосіб ніж як через встановлення сервітуту.
30. Доводи скаржника у касаційній скарзі щодо необхідності встановлення сервітуту у зв'язку зі зміною форми власності відповідача також не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції з огляду на умови Генеральної угоди та угоди, якими передбачено, що реструктуризація, зміна форми власності та організаційної структури сторін ніяким чином не вливає на чинність положень цих угод.
31. Верховний Суд не враховує посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду в постанові від 15.07.2020 у справі № 720/1657/16-ц (розглядався спір щодо речових прав на земельну ділянку, на якій розташована залізнична колія), які стосуються правовідносин очевидно не подібних тим, що виникли між сторонами даного спору.
32. Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, позивач зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
33. У касаційній скарзі АТ «Укрзалізниця» лише декларативно зазначає про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. При цьому скаржник не зазначив норм права, щодо яких, на його думку, необхідним є формування висновку Верховного Суду, не конкретизував (з посиланням на особливості фактичних обставин справи) змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування цих норм відсутній, та не вказав, яким чином ці норми мають бути застосовані до спірних правовідносин, а також не обґрунтував необхідність формування такого висновку щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах.
34. З огляду на викладене підстави для формування висновків Верховного Суду у спірних правовідносинах відсутні.
35. Отже, підстави касаційного оскарження судових рішень по суті спору, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції
36. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
37. У частині 2 статті 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
38. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
39. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).
40. Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
41. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
42. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
43. У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
44. Відповідач просив покласти на позивача судові витрати на професійну правничу допомогу, які ТОВ «Євротранстелеком» понесло у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 36 000 грн, на підтвердження яких надав докази, а саме: укладений з адвокатом Хитрук Наталією Ігорівною договір про надання правової допомоги від 16.04.2024 № 16/04/2024-1 (з додатковою угодою №9), акт приймання-передачі наданих послуг від 10.10.2024 № 4, платіжну інструкцію від 11.10.2024 № 3195 про оплату послуг.
45. Суд апеляційної інстанції, дослідивши надані ТОВ «Євротранстелеком» докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 36 000 грн не відповідає критеріям реальності, розумності та обґрунтованості, є неспівмірним із складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом послуг, погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу з позивача у розмірі 16 000 грн.
46. Суд касаційної інстанції не вбачає порушення судами попередніх інстанцій положень статей 126, 129 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
30. Безпідставними є доводи скаржника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 905/1795/18, № 922/2685/19 щодо необхідності суду враховувати критерії реальності, обґрунтованості та пропорційності при вирішенні питання про відшкодування понесених стороною витрат на професійну правничу допомогу. Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних рішенні та постанові, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених справах, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами у справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
47. Крім того, з огляду на результат розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, безпідставними є посилання скаржника на неврахування судами висновку Верховного Суду у справі № 911/2737/17, відповідно до якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
48. Також, Верховний Суд не бере до уваги посилання АТ «Укрзалізниця» на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції, наведеної у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі № 914/434/17, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики та не є обов'язковими для врахування при застосуванні судами норм права у розумінні цієї правової норми.
49. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
50. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи АТ «Укрзалізниця», викладені у касаційній скарзі фактично спрямовані на спонукання Суду до переоцінки вже оцінених судом апеляційної інстанції доказів та встановлення нових обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
51. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
52. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
53. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, в зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Розподіл судових витрат
54. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2024 і додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2024 у справі № 909/460/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.