ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.08.2025Справа № 910/17311/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" вул. Лейпцизька, 1А, м. Київ, 01015
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Азур Груп" вул. Бориспільська, 9, м. Київ,02099
про стягнення 81 867,70 грн.
Представники сторін: без виклику.
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Азур Груп" про стягнення 81 867,70 грн., а саме 45 033,79 грн. основного боргу, 4503,38 грн. штрафу, 7038,51 грн. процентів річних, 25 292,02 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 17918/5-02-Б на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 21.08.2017р. в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані штраф, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через канцелярію суду 30.11.2023 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 20.11.2023 надійшла заява № 3623/12/12/02-23 від 29.11.2023 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунуто.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17311/23 та з огляду на заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, на думку суду, не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а також враховуючи відмову в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у зв'язку з не наведенням ПАТ АК "Київводоканал" належного обґрунтування, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Також вказаною ухвалою суду від 01.01.2024 зобов'язано позивача надати суду в строк до 25.01.2024 детальні письмові пояснення щодо порядку здійснення нарахувань за період січень - квітень 2019 року.
Так, на виконання вимог ухвали суду від 01.01.2024 через канцелярію суду 25.01.2024 від позивача надійшла заява № 299/12/12/02-24 від 25.01.2024, з поясненнями щодо порядку здійснення нарахувань за період січень - квітень 2019 року, яка долучена судом до матеріалів справи.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Наразі, судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Азур Груп" як на час відкриття провадження у справі № 910/17311/23, так і на час розгляду справи по суті зареєстрованого електронного кабінету.
При цьому, оскільки відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/17311/23 від 01.01.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Бориспільська, 9, м. Київ, 02099.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Проте, ухвала суду від 01.01.2024 у справі № 910/17311/23, яка надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 0600241744296, була повернута до суду 05.02.2024 неврученою адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Азур Груп" адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.
Інші електронні адреси та/або поштові адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або згідно Єдиного державного демографічного реєстру, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведене господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/17311/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 01.01.2024, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Азур Груп" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою визначає Закон України "Про питну воду та питне водопостачання", дія якого поширюється на всіх суб'єктів господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, надають послуги з водовідведення, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води та/або послуг з водовідведення, станом джерел, систем питного водопостачання та водовідведення, а також споживачів питної води та/або послуг з водовідведення.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод.
При цьому, вода питна - вода, призначена для споживання людиною (водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), для використання споживачами для задоволення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб, а також для виробництва продукції, що потребує її використання, склад якої за органолептичними, мікробіологічними, паразитологічними, хімічними, фізичними та радіаційними показниками відповідає гігієнічним вимогам. Питна вода не вважається харчовим продуктом в системі питного водопостачання та в пунктах відповідності якості питної води.
Як зазначено в даній статті Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» підприємство питного водопостачання - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та/або виробництво фасованої питної води;
підприємство централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів/систем централізованого водовідведення;
споживач питної води - юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення питних фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб.
Як вбачається зі змісту Статуту Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", затвердженого Загальними зборами акціонерів Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" протоколом № 1/20 від 28.04.2020 (у новій редакції), метою діяльності Товариства є найбільш повне задоволення потреб споживачів у централізованому водопостачанні та централізованому водовідведенню, фасованій (бутильованій) питній воді при економічно обґрунтованих витратах, насичення ринку товарами та послугами високої якості, а також одержання прибутку (доходу).
Таким чином, в розумінні Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є виробником та постачальником послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а Товариство з обмеженою відповідальністю «БК «АЗУР ГРУП» - споживачем таких послуг.
Законодавство у сфері питної води та питного водопостачання складається з Водного кодексу України, Кодексу України про надра, законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері (стаття 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання").
Так, Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65, які діяли на час укладення спірного Договору та в силу статті 3 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання, втратили чинність 18.10.2008 року у зв'язку із введенням в дію Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 (далі - Правила).
У відповідності до пункту 3 Правил договірні відносини між виконавцем послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення та споживачем здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», «Про житлово-комунальні послуги» та «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням (частина 1 статті 19 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення ").
Як встановлено судом за матеріалами справи, 21.08.2017 між Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник/виконавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Азур Груп" (абонент/споживач за договором, відповідач у справі) укладено Договір №17918/5-02-Б на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - Договір) у відповідності до Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об'єктів водопостачання, зазначеними у дислокації об'єктів водопостачання та водовідведення (яка є невід'ємною частиною цього Договору)та на підставі пред'явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва (далі - Умови), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього Договору та дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 ( далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 за № 37, зареєстрованими в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 036691 (далі - Правила приймання), Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 за № 1879, зареєстрованими в головному управлінні юстиції у м. Києві 17.10.2011 за №44/903 (далі - Місцеві правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюються правовідносини, які виникають за цим Договором.
Розділами 1-8 Договору сторони узгодили предмет договору, умови щодо обліку води, порядку розрахунків та вартості послуг, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, особливі умови, форс-мажорні обставини тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до статті 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" договір про надання послуг з питного водопостачання набирає чинності після досягнення домовленості з усіх його істотних умов та підписання сторонами.
У відповідності до п. 7.1. Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 01.05.2018.
В подальшому сторонами були укладені Додаткові угоди б/н від 27.04.2018, б/н від 31.08.2018, б/н від 29.11.2018, б/н від 01.04.2019, б/н від 19.06.2019, № 3 від 27.09.2019 та б/н від 28.12.2019, якими сторони узгодили зміну термінології Договору (виконавець/споживач), реквізитів сторін, а також строку дії Договору, зокрема, дія Договору була пролонгована до 31.03.2020.
При цьому Додатковою угодою б/н від 27.04.2018 до Договору сторони також доповнили п.7.1 Договору положенням: «Дію цього Договору може бути подовжено за згодою сторін на узгоджений ними строк шляхом укладання додаткової угоди до договору».
Вказаний Договір та Додаткові угоди до нього підписані представниками позивача і відповідача та скріплені печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Суд зазначає, що основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Так, на час виникнення спірних правовідносин сторін та укладення Договору № 1/1205 від 30.12.2005 року діяв Закон України «Про житлово - комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року (далі - Закон № 1875), який втратив чинність з дня введення в дію 01.05.2019 року Закону № 2189-VIII від 09.11.2017 року «Про житлово - комунальні послуги» (далі - Закон № 2189) (крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом).
За визначенням статті 1 Закону № 2189 житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Аналогічним чином термін «житлово - комунальні послуги» визначено в статті 1 Закону № 1875.
Виконавцем згідно приписів Закону № 1875 та Закону № 2189 є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. 13 Закону № 1875 залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).
В свою чергу в розумінні ст. Закону № 2189 до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 19 Закону № 1875 встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
З набранням чинності Законом № 2189 до учасників правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг віднесені: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг (стаття 6).
Згідно частини 2 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцями комунальних послуг є, зокрема: послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; послуг з централізованого водопостачання - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення;
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Істотними умовами договору про надання послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення згідно ст. 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є: режим надання послуг; обсяги питного водопостачання за нормативами питного водопостачання; порядок надання послуг з водовідведення; розмір та порядок оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення; права та обов'язки сторін договору; відповідальність сторін договору.
У договорі про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення повинні бути зроблені посилання на нормативні документи, на підставі яких здійснюватиметься питне водопостачання та/або водовідведення.
Відповідно до п. 1.2. Договору за ним встановлюються цілодобовий режим водопостачання та приймання стоків. Постачальником може бути змінений режим водопостачання та водовідведення, відповідно до діючого законодавства України, а також у випадку прийняття органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади відповідних нормативних документів, які визначатимуть інший порядок надання послуг (встановлення графіків подачі води та/або приймання стоків тощо), без внесення змін до цього Договору.
Згідно з умовами п. 1.3. Договору обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізації, надається абоненту у вигляді нормативного розрахунку (погодинного, добового, помісячного, річного обсягу постачання послуг), який узгоджується з постачальником і є невід'ємною частиною Договору. Обсяг поставки води підлягає узгодженню з постачальником кожного наступного року з моменту укладення Договору. Загальний обсяг поставлених за цим Договором послуг визначається загальною кількістю наданих абоненту протягом дії договору кубічних метрів води та прийнятих у міську каналізацію стічних вод.
За приписами частини 2 статті 41 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що відповідають вимогам технічних регламентів.
Відповідно до п. 2.1.1. Договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показниками засобу обліку, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх засобів обліку, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу зазначається за показами засобів обліку. В разі неможливості встановлення засобу обліку, кількість поставленої для поливу води може визначатись за узгодженим з постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу.
Відповідно до п.п. 2.1.2. Договору зняття показів засобу обліку здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 м.куб. із незначним коливанням) зняття показів з засобів обліку може здійснюватися постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Покази засобу обліку за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показів, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.
Згідно з п.п. 2.1.3. Договору якщо вести облік води за показами засобу обліку неможливо з причин, що не залежать від абонента та зафіксовані в установленому порядку (зняття засобу обліку постачальником, пошкодження скла, корозія циферблата, припинення нормальної роботи засобу обліку через несправності, що виникли в його механізмі, тощо), кількість використаної води за термін відсутності засобу обліку(але не більше 2-х місяців) визначається за середньодобовою витратою за попередні два розрахункові місяці. У разі тривалості роботи засобу обліку менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою за період роботи засобу обліку не менше 15 діб. Після закінчення зазначеного терміну, якщо вести облік води неможливо з вини виробника, подальше визначення обсягів водоспоживання здійснюється за нормами споживання.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.12.2017 року № 316, зареєстрованим у Мін'юсті 15.01.2018 року за № 56/31508 (далі - Правила приймання № 316) затверджено Правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення та Порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення.
Згідно з пунктом 2 Правил приймання № 316 останні поширюються на суб'єктів господарювання, які надають послуги з централізованого водовідведення (відведення та/або очищення стічних вод) (далі - виробники), на юридичних осіб незалежно від форм власності та відомчої належності, фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність і взяті на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з Податковим кодексом України, які скидають стічні води до систем централізованого водовідведення або безпосередньо у каналізаційні очисні споруди (далі - споживачі).
Як унормовано пунктом 3 Правил приймання № 316, стічна вода - вода, що утворилася в процесі господарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, кар'єрної і дренажної води), а також відведена із забудованої території, на якій вона утворилася внаслідок атмосферних опадів.
Положеннями п.п. 2.1.4. Договору передбачено, що кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показами засобів обліку стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показами засобів обліку води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до правил користування.
Абонент веде первинний облік водоспоживання та водовідведення у Журналі обліку споживання води, який заповнюється абонентом та представником постачальника (пп. 2.1.5. Договору).
Пунктом 3.3.6 Договору визначений обов'язок абонента забезпечувати своєчасний та безперешкодний доступ представникам постачальника (при наявності посвідчень) для зняття показань з приладів обліку з водоспоживання, для взяття з каналізаційних колодязів контрольних проб на перевірку допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин у стічних водах, що приймаються до міської каналізаційної мережі.
З наданих до справи матеріалів вбачається, що у відповідності до Договору для обліку наданих відповідачу послуг з постачання питної води та водовідведення ПАТ АК «Київводоканал» було відкрито ТОВ «БК «АЗУР ГРУП» особовий рахунок для об'єктів водоспоживання та водовідведення споживача згідно з Дислокацією об'єктів (споживачів), а саме за адресою: вул. М.Майорова, 6, м. Київ, будівництво, особовий рахунок 409-123, код абонента 5-227.
Як встановлено судом за матеріалами справи, розпорядженням на реєстрацію даних щодо водолічильника та відкриття о/р до Договору №17918/5-02-Б від 21.08.2017 на споживача ТОК "БК "Азур Груп", по вул. Калнишевського, 6 (будмайданчик) було зареєстровано лічильник, дата обстеження 17.08.2018, дата початку ведення показань 21.08.2018, показники приладу обліку - 00002, № особового рахунку лічильника 409-123 від 01.11.2018.
Обсяги наданих позивачем та послуг з водопостачання підтверджують: акт № 5-409-123 про зняття показань з приладу обліку за грудень 2018 року (показники лічильника 06916), а також акт № 5-409-123 про зняття показань з приладу обліку за травень 2019 року (показники лічильника 18472), акт №5-409-123 про зняття показань з приладу обліку за червень 2019 (показники лічильника 19896), акт № 5-409-123 про зняття показань з приладу обліку за липень 2019 року (показники лічильника 22745), акт № 5-409-123 про зняття показань з приладу обліку за серпень 2019 року (показники лічильника 24914), акт № 5-409-123 про зняття показань з приладу обліку за вересень 2019 року (показники лічильника 26878), акт № 5-409-123 про зняття показань з приладу обліку за жовтень 2019 року (показники лічильника 29504), акт № 5-409-123 про зняття показань з приладу обліку за листопад 2019 року (показники лічильника 32025), акт № 5-409-123 про зняття показань з приладу обліку за грудень 2019 року (показники лічильника 34981), акт № 5-409-123 про зняття показань з приладу обліку за січень 2020 року (показники лічильника 38509), акт № 5-409-123 про зняття показань з приладу обліку за лютий 2020 року (показники лічильника 40113), складених в присутності уповноважених осіб позивача та відповідача та підписаних останніми.
Як передбачено пунктами 3.1-3.5 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними. У разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 годин за добу. Розрахунковий період при безобліковому водокористуванні встановлюється з дня початку такого користування. Якщо термін початку безоблікового водокористування виявити неможливо, розрахунковий період становить один місяць. В окремих випадках (сезонне водоспоживання, недоцільність установки засобів обліку тощо) розрахунок витрат води споживачами, що не мають засобів обліку, за розрахунковий період за погодженням з виробником здійснюється за нормативами питного водоспоживання, затвердженими у встановленому порядку.
Відповідно до пункту 3.6 Договору абонент зобов'язаний забезпечувати своєчасний та безперешкодний доступ представникам постачальника (при наявності посвідчень) для зняття показань з приладів обліку з водоспоживання, для взяття з каналізаційних колодязів контрольних проб на перевірку допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин у стічних водах, що приймаються до міської каналізаційної мережі.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю зняття ПАТ «АК «Київводоканал» показань з приладу обліку з централізованого водопостачання та водовідведення через відсутність контролера на відповідному маршруті, позивачем проведений розрахунок витрат за надані за період з січня 2019 року по квітень 2019 року послуги відповідно до визначеної у вищезазначених Правилах формули виходячи з середньодобового споживання та складені акти не надані.
У свою чергу, судом враховано, що надані позивачем акти зняття показань з приладу обліку за червень 2019 року - лютий 2020 року в графі представник абонента містять підписи осіб, які засвідчили зняття показників, та, окрім цього, відповідачем не надано заперечень щодо обсягів наданих послуг, їх вартості та порядку нарахування оплати за надані послуги.
Також в матеріалах справи наявний складений позивачем за участі представника споживача Акт № 226871 обстеження водоспоживання та водовідведення об'єкту по вул. Калнишевського, 6 (будмайданчик) від 19.02.2020, згідно якого демонтовано лічильник № згідно якого демонтовано лічильник № 40103761 згідно листа абонента та у зв'язку з передачею будинку на баланс експлуатуючої організації, показники приладу обліку, який було демонтовано 19.02.2020, становили 41459 м.куб.
Наразі, заперечень з боку відповідача щодо показників приладу обліку на момент демонтажу останнього судом за матеріалами справи не встановлено.
Крім того, на підтвердження відсутності будь-яких заперечень щодо обсягу наданих послуг позивачем, в матеріалах справи також міститься лист ТОВ "БК "Азур Груп" від 25.02.2020 за.№11, в якому відповідачем у зв'язку з укладенням постійного договору на водопостачання та водовідведення також зазначені останні покази приладу обліку на момент демонтажу, які становлять 41459 м.куб.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що визначені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 32 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством.
Тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.
Відповідно до ч. 3 ст. ст. 32 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" нормативи питного водопостачання - розрахункова кількість питної води, яка необхідна для забезпечення питних, фізіологічних, санітарно-гігієнічних та побутових потреб однієї людини протягом доби у конкретному населеному пункті, на окремому об'єкті або транспортному засобі при нормальному функціонуванні систем питного водопостачання, при їх порушенні та при надзвичайних ситуаціях техногенного або природного характеру (ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання").
Разом з тим, наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України у зв'язку з чим втратили чинність Правила № 65.
Відповідно до пункту 1.1 Правил № 190 останні визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.
Згідно з пунктом 3.1 Правил №190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, останнім було надано послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі згідно Договору № 17918/5-02-Б від 21.08.2017 за період з лютого 2019 року по березень 2020 року на суму 702660,27 грн., на підтвердження чого позивачем надано розшифровки рахунків абонента, відповідно до яких вартість наданих послуг за перший місяць 2019 року склала 29474, 16 грн. (з ПДВ 36368, 99 грн.), за другий місяць 2019 року - 26517, 60 грн. (з ПДВ - 31821, 12 грн.)., у зв'язку зі зміною тарифу - 4380, 84 грн. (з ПДВ - 5257,01 грн.), а всього 30898, 44 грн. (з ПДВ - 37078, 13 грн.), за третій місяць 2019 року - 30648, 90 грн. (з ПДВ - 36778, 68 грн.), за четвертий місяць 2019 року - 33926,04 грн. (з ПДВ - 40711,25 грн.), за п'ятий місяць 2019 року - 64880, 58 грн. (з ПДВ - 77856,70 грн.), за шостий місяць 2019 року - 24179,52 грн. (з ПДВ - 29015,42 грн.), за сьомий місяць 2019 року - 48376, 02 грн. (з ПДВ - 58051,22 грн.).
З розрахунків обсягів спожитих відповідачем послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за період з серпня 2019 року по березень 2020 року вбачається, що відповідачу надані послуги вартістю: за серпень 2019 року централізоване водопостачання - спожито 2169, тариф за 1 м.куб. - 9, 01000 (без ПДВ) - 19542, 69 грн., централізоване водовідведення - спожито 2169, тариф за 1 м.куб. - 7, 97000 (без ПДВ) - 17286, 93грн., а всього 36829, 62 грн.; за вересень 2019 року централізоване водопостачання - спожито 1964, тариф за 1 м.куб. - 9, 01000 (без ПДВ) - 17695,64 грн., централізоване водовідведення - спожито 1964, тариф за 1 м.куб. - 7, 97000 (без ПДВ) - 15653, 08грн., а всього 33348, 72 грн.; за жовтень 2019 року централізоване водопостачання - спожито 2626, тариф за 1 м.куб. - 9, 01000 (без ПДВ) - 23660, 26 грн., централізоване водовідведення - спожито 2626, тариф за 1 м.куб. - 7, 97000 (без ПДВ) - 15653, 08грн., а всього 44589, 48 грн.; за листопад 2019 року централізоване водопостачання - спожито 2521, тариф за 1 м.куб. - 9, 01000 (без ПДВ) - 22714,21 грн., централізоване водовідведення - спожито 2521, тариф за 1 м.куб. - 7, 97000 (без ПДВ) - 20092,37 грн., а всього 42806, 58 грн.; за грудень 2019 року централізоване водопостачання - спожито 2069, тариф за 1 м.куб. - 9, 01000 (без ПДВ) - 18643,49 грн., централізоване водовідведення - спожито 2069, тариф за 1 м.куб. - 7, 97000 (без ПДВ) - 16491,52 грн.; за грудень 2019 року (зміна тарифу) централізоване водопостачання - спожито 886,80, тариф за 1 м.куб. - 9, 86000(без ПДВ) - 8743,85 грн., централізоване водовідведення - спожито 886,80, тариф за 1 м.куб. - 7, 49000 (без ПДВ) - 6642,13 грн., а всього 50520, 99 грн.; за січень 2020 року централізоване водопостачання - спожито 3528, тариф за 1 м.куб. - 9, 86000(без ПДВ) - 34786,08 грн., централізоване водовідведення - спожито 3528, тариф за 1 м.куб. - 7, 49000 (без ПДВ) - 26424,72 грн., а всього 61210, 80 грн.; за лютий 2020 року централізоване водопостачання - спожито 1470,33, тариф за 1 м.куб. - 9, 86000(без ПДВ) - 14497,45 грн., централізоване водовідведення - спожито 1470,33, тариф за 1 м.куб. - 7, 49000 (без ПДВ) - 11012,77 грн.
Крім того, за лютий 2020 року (зміна тарифу) періоди нарахування: з 13.01.2020 по 06.02.2020 централізоване водопостачання - спожито 133,67, тариф за 1 м.куб. - 11, 20000(без ПДВ) - 1497,10 грн., централізоване водовідведення - спожито 133,67, тариф за 1 м.куб. - 7, 96000 (без ПДВ) - 1064,01 грн., а всього 28071, 33 грн.
За березень 2020 року позивачем проведено розрахунок за період з 06.02.2022 по 06.03.2020: централізоване водопостачання - спожито 1346, тариф за 1 м.куб. - 11, 20000(без ПДВ) - 15075, 20 грн., централізоване водовідведення - спожито 1346, тариф за 1 м.куб. - 7, 96000 (без ПДВ) - 10714, 16 грн., а всього 25 789, 36 грн.
Згідно п. 3.1. Договору постачальник зобов'язаний, зокрема, щомісячно, в разі необхідності в інші строки, направляти абоненту розрахункові документи на оплату наданих йому послуг.
Згідно пп. 2.2.1. Договору постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються повноваженим органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. У разі зміни тарифів у період дії цього Договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього Договору стосовно строків їх введення та розмірів.
У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів (пп.2.2.2. Договору).
Судом встановлено, що згідно Довідки АТ "Банк "Кредит Дніпро" від 18.08.2023 №53/2/14-26-987, а також реєстру дебетових повідомлень, що надсилались на адресу ТОВ "БК "Азур Груп", позивачем було надіслано відповідні розрахункові документи 14.01.2019 на суму 35368, 99 грн., 25.02.2019 на суму 37078, 13 грн., 13.03.2019 на суму 36778, 68 грн., 15.04.2019 на суму 40711, 25 грн., 20.05.2019 на суму 77856, 70 грн., 21.05.2019 на суму 77856, 70 грн., 12.06.2019 на суму 29015, 42 грн., 17.07.2019 на суму 58051, 22 грн., 13.08.2019 на суму 44195, 55 грн., 13.09.2019 на суму 40018, 47 грн., 16.10.2019 на суму 53507, 37 грн., 14.11.2019 на суму 51367, 89 грн., 12.12.2019 на суму 60625, 19 грн., 21.02.2020 на суму 33685, 60 грн., 13.03.2020 на суму 30947, грн.
Відповідно до п.п. 2.1.6. Договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому період, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами Акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків у відповідних періодах вважаються безумовно погодженими абонентом.
Окрім того, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 10-денний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтованими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною (пункт 2.2.4. Договору).
При цьому, як встановлено судом за матеріалами справи, доказів направлення ТОВ «БК «АЗУР ГРУП» у встановлений Договором строк свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення передбаченої вищезазначеним пунктом Договору звірки останнім суду не надано.
Крім того, відповідно до умов пункту 2.1.5 Договору абонент повинен вести первинний облік водоспоживання та водовідведення у Журналі обліку споживання води (пронумерований, прошитий та скріплений печаткою), який заповнюється щомісячно абонентом та представником постачальника.
Проте, доказів наявності та ведення вказаного Журналу обліку відповідачем суду також не надано.
Заперечень щодо факту отримання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі за період з 01.02.2019 по 31.03.2020 на суму 702660, 27 грн., а також доказів пред'явлення претензій щодо суми, визначеної у направлених відповідачу рахунках у відповідності до умов Договору від відповідача до суду не надходило.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання в частині надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі за період з січня 2019 року по березень 2020 року (місяць остаточного розрахунку за фактично надані послуги), а відповідачем, у свою чергу, прийняті надані послуги в обсязі, визначеному в розрахункових документах без будь - яких зауважень.
Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов'язань згідно Договору № 17918/5-02-Б від 21.08.2017 в частині надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі за період з січня 2019 року по березень 2020 року, відповідач повинен був виконати свій обов'язок щодо оплати наданих послуг у порядку та у строки, визначені Договором на підставі наданих позивачем розрахункових документів.
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Відповідно до положень ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Абонент зобов'язується, зокрема, сплачувати вартість наданих йому постачальником послуг на умовах цього Договору (п. 3.3. Договору).
Умовами положень пп.2.2.2. Договору передбачено, що оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.
Відповідно до пп. 2.2.3. Договору у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати наданих за Договором послуг матеріали справи не містять.
Згідно наданого до матеріалів справи витягу з банківської виписки по рахунку позивача, відповідачем було здійснено часткову оплату наданих позивачем згідно Договору послуг на загальну суму 657 626,88 грн., а саме згідно платіжних доручень: № 388 від 28.02.2019 на суму 35 368,99 грн.(з ПДВ), № 708 від 10.05.2019 на суму 40000,00 грн.(з ПДВ), № 779 від 27.05.2019 на суму 30000,00 грн.(з ПДВ), № 19171498 від 19.08.2019 на суму 30000,00 грн.(з ПДВ), № 19171522 від 29.08.2019 на суму 10000,00 грн.(з ПДВ), № 19171576 від 06.09.2019 на суму 40000,00 грн.(з ПДВ), № 19171617 від 17.09.2019 на суму 10000,00 грн.(з ПДВ), № 19171619 від 17.09.2019 на суму 15000,00 грн.(з ПДВ), № 60108079 від 11.10.2019 на суму 4000,00 грн.(з ПДВ), № 60108081 від 16.10.2019 на суму 40000,00 грн.(з ПДВ), № 60108092 від 21.10.2019 на суму 10000,00 грн.(з ПДВ), № 60108117 від 24.10.2019 на суму 10000,00 грн.(з ПДВ), № 60108235 від 15.11.2019 на суму 50000,00 грн.(з ПДВ), № 60108106 від 22.11.2019 на суму 32000,00 грн.(з ПДВ), згідно платіжного доручення № 60626626 від 09.12.2019 на суму 50000,00 грн.(з ПДВ), згідно платіжного доручення № б/н від 13.12.2019 на суму 30000,00 грн.(з ПДВ), згідно платіжного доручення № 60626749 від 27.12.2019 на суму 11800,00 грн.(з ПДВ), згідно платіжного доручення № 7 від 10.01.2020 на суму 30000,00 грн.(з ПДВ), згідно платіжного доручення № 15 від 16.01.2020 на суму 17000,00 грн.(з ПДВ), згідно платіжного доручення № 19 від 17.01.2020 на суму 13000,00 грн.(з ПДВ), згідно платіжного доручення № 22 від 17.01.2020 на суму 20000,00 грн.(з ПДВ), згідно платіжного доручення № 36 від 21.01.2020 на суму 36405,89 грн.(з ПДВ), згідно платіжного доручення № 61249221 від 13.03.2020 на суму 27052,00 грн.(з ПДВ), згідно платіжного доручення № 61249287 від 06.04.2020 на суму 16000,00 грн.(з ПДВ), згідно платіжного доручення № 61249295 від 16.04.2020 на суму 50000,00 грн.(з ПДВ), а всього
В свою чергу, на час розгляду справи заперечень щодо встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення, зазначених в розрахункових документах, а також порядку нарахування оплати за надані послуги, з боку відповідача до суду не надходило.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, у зв'язку з частковим виконанням зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг, у відповідача утворилась заборгованість за Договором в розмірі 45033,79 грн.
За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" послуги постачання питної води та водовідведення (приймання стічних вод) через приєднані мережі у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, в повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 45 033,79 грн., яку позивач просить стягнути в позовній суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами Договором №17918/5-02-Б на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 21.08.2017 та/або його окремих положень та/або додатків до нього суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача за надані послуги на підставі наданих позивачем доказів.
Суд також зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, встановленому законом.
Згідно ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Подібні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі № 904/7804/16, від 01.04.2021 року у справі № 910/5206/20.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Так, відповідно до п. 5.11. Договору внесення змін до умов цього Договору відбувається шляхом підписання обома сторонами додаткової угоди.
У свою чергу згідно п. 5.3. Договору всі питання, не передбачені цим Договором, регулюються чинним законодавством України.
При цьому, умовами Договору не врегульоване питання щодо права абонента на розірвання Договору в односторонньому порядку, водночас вказане право визначене положеннями ч. 6 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Судом за матеріалами справи встановлено, що ТОВ "БК "Азур Груп" від 25.02.2020 зверталось до позивача листом .№11 з пропозицією щодо розірвання укладеного між сторонами Договору № 17918/5-02-Б від 21.08.2017 у зв'язку із заключенням постійного договору на водопостачання та водовідведення за адресою: вул. Калнишевського, 14 та проведення розрахунку згідно кінцевих показників лічильника, який на момент демонтажу становить 41459,0 м.куб.
Факт отримання вказаного листа щодо розірвання укладеного між сторонами Договору підтверджується відповідною відміткою про отримання ПАТ "АТ"Київводоканал" за вх. 2618/0/8/01-20 від 05.03.2020.
Окрім цього, як зазначалось судом вище, згідно Акту № 226871 обстеження водоспоживання та водовідведення об'єкту по вул. Калнишевського, 6 (будмайданчик) за Договором № 17918/5-02-5 від 21.08.2017, встановлений ТОВ "БК "Азур Груп" прилад обліку демонтовано з показниками 41459 м.куб. На Акті також міститься відмітка про необхідність закриття особового рахунку абонента, розірвання Договору, а також сплату заборгованості за фактично отримані послуги.
За приписами частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Додатково судом враховано, що в поданій суду позовній заяві остаточний розрахунок вартості наданих послуг позивачем також проведено за період з 06.02.2020 по 06.03.2020, а також відсутність заперечень факту припинення спірного Договору шляхом його розірвання на час розгляду даної справи з боку відповідача.
Враховуючи вищенаведене та фактичні обставини справи суд доходить висновку, що спірний Договір було розірвано 06.03.2020 за згодою сторін.
Таким чином, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем послуги за Договором відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позов в частині стягнення з відповідача боргу з оплати наданих позивачем послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 45 033,79 грн. підлягають задоволенню.
Окрім цього, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Так, згідно п. 4.6. Договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати наданих за Договором послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі п. 4.6. Договору штраф у розмірі 10 % від суми боргу у сумі 4 503, 38 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати за період з 21 березня 2019 по 31 липня 2023 року у розмірі 25 292, 02 грн., та проценти річних у розмірі 7 038, 51 грн. за період з 21 березня 2019 по 31 липня 2023 року, які позивач просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних, інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються інфляційні втрати та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчать про те, що проценти річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення процентів річних.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.
У той же час, із наданого позивачем розрахунку процентів річних судом встановлено, що останні були нараховані з урахуванням днів, в які відбулася часткова оплата наданих послуг, що суперечить нормам чинного законодавства.
За висновками суду, день фактичного виконання не може включатися до часу прострочення виконання зобов'язання при здійсненні розрахунку розміру процентів річних, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) зобов'язання з оплати послуг, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення фактичної оплати в даний день виключає правомірність нарахування процентів, за 24 години цього дня, позаяк нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення.
Як встановлено судом під час розгляду справи, відповідачем не здійснено оплату наданих позивачем послуг за Договором та прострочено виконання грошового зобов'язання в сумі 45 033,79 грн., у зв'язку з чим суд зазначає про наявність правових підстав для нарахування відповідачу штрафу згідно п. 4.6 Договору.
Окрім цього, за результатами перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення штрафу судом встановлено, що розмір останнього, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним.
В свою чергу, відповідно до пп. 4 п. 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У розумінні п. 2 частини першої ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуги з центрального водопостачання та водовідведення є комунальними послугами, тобто належать до житлово-комунальних послуг, а відтак, за несвоєчасне здійснення платежів за послуги з центрального водопостачання та водовідведення забороняється нарахування та стягнення пені та штрафу у період дії карантину та протягом 30 днів з дня його відміни.
Тобто, в період з 12.03.2020 по 30.07.2023 (через 30 днів з дня відміни карантину) забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 910/16264/20 та від 20.04.2021 у справі № 910/14601/20.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, наявна у відповідача заборгованість виникла за період лютий 2019 - березень 2020 в сумі 45 033,79 грн., отже з урахуванням дати виставлення позивачем 13.03.2020 дебетового повідомлення з оплати послуг за березень 2020 та умов п. 2.2.2 Договору щодо строків такої оплати передбачений п. 4.6 Договору штраф має бути нарахований на суму 14086,56 грн. (без врахування періоду березня 2020), а отже вимоги про стягнення з відповідача штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 1408,66 грн.
Окрім цього судом встановлено, що позивачем визначено період прострочення оплати без врахування умов Договору, згідно якого та дат виставлення дебетових повідомлень, позаяк оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у п'ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, а не з 21 числа, як визначено у розрахунку позивача, а також не надано відомостей щодо виставлення дебетового повідомлення за січень 2020 року на суму 73 452,96 грн.
Проте, оскільки визначений судом у відповідності до умов Договору граничний строк оплати та, відповідно, період прострочення є більшим (починається раніше), ніж враховано позивачем при здійснення нарахувань, а також формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, суд не вправі самостійно збільшувати період нарахування процентів річних та втрат від інфляції, відтак судом при визначенні розміру заборгованості в частині нарахувань процентів річних та втрат від інфляції враховано період початку нарахування, зазначений позивачем.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства ,умов Договору та з урахуванням визначеного позивачем початку періоду прострочення, становить 7106,45 грн., що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних підлягають задоволенню в сумі, визначеній позивачем, а саме 7038,51 грн.
Також за результатами перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції за прострочення оплати наданих за Договором послуг, судом встановлено, що розмір втрат від інфляції, перерахований судом з урахуванням визначеного позивачем початку періоду прострочення, становить 24 186,45 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме грн. 24 186,45 грн.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Азур Груп" (вул. Бориспільська, 9, м. Київ, 02099; код ЄДРПОУ 37312682) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (вул. Лейпцизька, 1А, м. Київ, 01015; код ЄДРПОУ 03327664) 45 033,79 грн. (сорок п'ять тисяч тридцять три грн. 79 коп.) основного боргу, 1408,66 грн. (одну тисячу чотириста вісім грн. 66 коп.) штрафу, 7038,51 грн. (сім тисяч тридцять вісім грн. 51 коп.) процентів річних, 24 186,45 грн. (двадцять чотири тисячі сто вісімдесят шість грн. 45 коп.) втрат від інфляції та 2546,30 грн. (дві тисячі п'ятсот сорок шість грн. 30 коп.) судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 19 серпня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон