61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
16.07.2025 Справа №905/44/25
Суддя Господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Скаковській Л.С., розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали справи
за позовом: Заступника керівника Бахмутської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, повноваження якої тимчасово виконує Донецька обласна військова адміністрація, м. Краматорськ, Донецька область
до відповідача: Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої тимчасово виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, м. Сіверськ, Донецька область
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство "Лиманське лісове господарство", м. Лиман, Донецька область
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, м. Краматорськ, Донецька область
про витребування земельної ділянки
за участю представників сторін:
прокурор (в режимі відеоконференції): Кадацька Д.М.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився.
Заступник керівника Бахмутської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, повноваження якої виконує Донецька обласна військова адміністрація, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої тимчасово здійснює Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, про витребування у власність держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації з незаконного володіння Сіверської міської ради Бахмутького району Донецької області, повноваження якої виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032 площею 3,194га в категорію земель лісогосподарського призначення шляхом виправлення Головним управлінням Держеокадастру Донецької області помилки у відомостях Державного земельного кадастру про цільове призначення земельної ділянки (з урахуванням зміни предмету позову).
В обґрунтування позовних вимог заступник керівника прокуратури посилається на те, що Бахмутською окружною прокуратурою Донецької області за результатами опрацювання стану використання земель лісогосподарського призначення на території Бахмутського району Донецької області встановлено порушення вимог законодавства при формуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду та їх передачі у комунальну власність, внаслідок чого з державного лісового фонду та постійного користування Ямпільського лісництва Державного підприємства “Лиманське лісове господарство» вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 31.01.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державне підприємство “Лиманське лісове господарство» м. Лимон, Донецька область.
21.02.2025 через канцелярію суду від Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої тимчасово виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, надійшла заява від 13.02.2025 №01-12/619 про визнання позову та розгляд справи за відсутності відповідача.
14.03.2025 через систему «Електронний суд» від заступника керівника Бахмутської окружної прокуратури Донецької області надійшла заява б/н від 13.03.2025 в якій останній просить суд замінити позовні вимоги, викладені в пункті 3 прохальної частини позовної заяви №50-168вих-25, поданій до суду 21.01.2025 засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», виклавши їх у наступній редакції: «Витребувати у власність держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації, з незаконного володіння Сіверської міської ради Бахмутького району Донецької області, повноваження якої виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області земельну ділянку з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032 площею 3,194га в категорію земель лісогосподарського призначення шляхом виправлення Головним управлінням Держеокадастру Донецької області помилки у відомостях Державного земельного кадастру про цільове призначення земельної ділянки; залучити до участі у справі Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
14.04.2025 через канцелярію суду від третьої особи-1 надійшли пояснення №03-172 від 10.04.2025 в прохальній частині яких просить суд задовольнити позов.
30.04.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення по справі б/н від 29.04.2025 з урахуванням заяви прокурора про зміну предмета позову.
Ухвалою суду від 30.04.2025 суд прийняв до розгляду заяву заступника керівника Бахмутської окружної прокуратури Донецької області про зміну предмета позову б/н від 13.03.2025, вирішив розгляд справи здійснювати з урахуванням відповідних змін позовних вимог; залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.
12.05.2025 через систему “Електронний суд» від Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (третя особа-2) надійшли пояснення №б/н від 09.05.2025, в яких проти позовних вимог не заперечує, просить здійснювати розгляд справи без участі представника.
Ухвалою від 10.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16.07.2025; вирішено провести призначене на 16.07.2025 судове засідання у справі №905/44/25 в режимі відеоконференції за участю прокурора Харківської обласної прокуратури Кадацької Д.М.
У судовому засіданні 16.07.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду приймала участь прокурор, яка підтримала позовні вимоги (в редакції заяви про зміну предмету позову). Представники позивача, відповідача та третіх осіб участь у судовому засіданні не приймали, про місце, час та дату судового засідання були повідомлені належним чином, а саме позивач, відповідач та третя особа-2 шляхом направлення ухвали суду від 10.06.2025 до їх електронних кабінетів в системі «Електронний суд» та третій особі-1 на електрону адресу зазначеною нею для листування.
Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України, зважаючи на відсутність обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд вирішив закінчити розгляд справи по суті у судовому засіданні 16.07.2025.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Відповідно до наказу №482-СГ від 24.01.2020 Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області «Про проведення державної інвентаризації земель» відбулась інвентаризація земель на території Донецької області загальною площею 51000,0000га несформованих земельних ділянок державної власності та земельних ділянок державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, шляхом формування земельних ділянок для наповнення Державного земельного кадастру.
На підставі зазначеного наказу, була розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі) на території Серебрянської сільської ради Бахмутського району Донецької області.
В результаті виконання робіт щодо інвентарізації земель сільськогосподарського призначення на території Серебрянської сільської ради Бахмутського району Донецької області, вказаною технічною документацією визначено, що за результатами вимірювань та обстежень було сформовано 16 земельних ділянок загальною площею 103,1080га.
Відповідно до розпорядження №710-р від 12.06.2020 Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Донецької області» Серебрянська сільська рада увійшла до складу територій Сіверської територіальної громади.
10.07.2020 відкрито поземельну книгу земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200011710032, відповідно до якої було визначено, що спірна земельна ділянка 3,1940га відноситься до земель сільськогосподарського призначення.
Наказом №3-ОТГ від 23.11.2020 Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», Сіверській об'єднаній територіальній громаді у комунальну власність передано 133 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 614,5469га, які розташовані в адміністративних межах Сіверської об'єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області за межами населеного пункту згідно з актом приймання-передачі.
Як визначено у додатку (п.40) до наведеного наказу, до переліку вищевказаних земельних ділянок увійшла, зокрема, спірна земельна ділянка площею 3.194га з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032, цільове призначення зазначено як: землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
За змістом акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 23.11.2020, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області відповідно до наказу №3-ОТГ від 23.11.2020 передало із державної власності, а Сіверська об'єднана територіальна громада прийняла у комунальну власність Сіверської об'єднаної територіальної громади, в тому числі, і спірну земельну ділянку (п.40).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25.03.2021, земельна ділянка, площею 3.194га, з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032 належить на праві власності Сіверській міській раді Бахмутського району Донецької області; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрація прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57277379 від 25.03.2021; документи подані для державної реєстрації: наказ про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, серія та номер: №3-ОТГ, виданий 23.11.2020; видавник: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області; акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, серія та номер: б/н, виданий 23.11.2020, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, Сіверська міська рада.
Разом з тим, у листах №03-73 від 01.04.2024 та №03-229 від 06.08.2024, наданих на запит прокуратури, Державне підприємство «Лиманське лісове господарство» зазначало, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032 накладається на землі лісогосподарського призначення, які входять до лісового фонду Державного підприємства «Лиманське лісове господарство» Ямпільського лісництва; погодження на вилучення вищевказаних земельних ділянок чи зміну їх цільового призначення підприємство не надавало.
Як стверджує прокурор, накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення підтверджується матеріалами космічного знімання за період з 2018 по 2024, наданими у відповідь на запит прокуратури Національним центром управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України з листом №1036-4-04.03.2024 від 28.03.2024.
Бахмунська окружна прокуратура Донецької області звернулась до Кабінету Міністрів України з запитом щодо вилучення із постійного користування ДП «Лиманське лісове господарство» земель лісогосподарського призначення державної форми власності, зокрема з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032, відповідно до відповіді Секретаріату Кабінету міністрів України у листі №17938/0/2-24 від 26.07.2024, Кабінетом Міністрів рішення про вилучення з постійного користування державного підприємства «Лиманське лісове господарство» земельної ділянки із зазначеним кадастровим номером для передачі її з державної власності у комунальну власність не приймалось.
Як вказує прокурор, земельна ділянка з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032 площею 3.194га безпідставно віднесена до земель комунальної власності Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області. Донецькою обласною державною адміністрацією, як розпорядником земель лісового фонду, не приймались будь-які рішення щодо відчуження спірної земельної ділянки, вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею і має бути витребувана від відповідача на користь позивача.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України).
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України).
Згідно ст.55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
За основним цільовим призначенням Земельного кодексу України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 Земельного кодексу України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).
Водночас, у ст.5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України)».
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі №6-224цс14).
Статтею 12 Земельним кодексом України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.
Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній і приватній власності.
За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обгрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 №495, яким затверджено інвентаризацію спірної земельної ділянки, та Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 №232 «Про надання лісів у постійне користування»). Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постановах: від 24 грудня 2014 року №6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі №6-224цс14, від 23 грудня 2015 року №6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц. Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц.
Таким чином, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.
Як свідчать матеріали справи, на запит №50-445вих-24 від 19.02.2024 Бахмутської окружної прокуратури, Державним підприємством «Лиманське лісове господарство» (третя особа-1) було надано відповідь №03-73 від 01.04.2024, за змістом якої зазначалось зокрема, що співставивши ділянку з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032 публічної кадастрової карти з квартальною сіткою планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування та виявило, що така земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, які входять до лісового фонду Державного підприємства “Лиманське лісове господарство» Ямпільського лісництва, в тому числі, у кварталі 188. Погодження на вилучення земельної ділянки чи зміну її цільового призначення Державне підприємство “Лиманське лісове господарство» не надавало.
До цього листа додавались планово-картографічні матеріали по Ямпільському лісництву Державного підприємства “Лиманське лісове господарство» (квартал 188).
Також у листі №03-229 від 06.08.2024 третя особа-1 зазначала, що згідно з матеріалами лісовпорядкування квартал 188 відноситься до Національного природного парку “Святі гори» (зона регульованої рекреації).
Наразі, Національний природний парк “Святі гори» був створений Указом Президента України №135/97 від 13.02.1997 на території Краснолиманського та Слов'янського районів Донецької області. Відповідно до додатку №2 до вказаного Указу землекористувачем, землі якого включаються до складу Національного природного парку “Святі гори» (без вилучення), зокрема, є Краснолиманське державне лісогосподарське підприємство (нині - Державне підприємство “Лиманське лісове господарство»), в тому числі, Ямпільське лісництво.
Окрім того, Бахмутська окружна прокуратура звернулась до Виробничого об'єднання “Укрдержліспроект» з листом №50-3953вих23 від 06.11.2023, у якому просила надати інформацію щодо накладання на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні державних лісомисливських підприємств, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032.
У відповідь на вказаний запит, Виробниче об'єднання “Укрдержліспроект» згідно з відповіддю №04-1252 від 06.12.2023 представило фрагмент картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу 188 Ямпільського лісництва Державного підприємства “Краснолиманський лісгосп» (нині - “Лиманське лісове господарство») за матеріалами лісовпорядкування 2019 року та межами земельних ділянок відповідно до наданого кадастрового номеру.
Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання Укрдержліспроект засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за №119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Виробниче об'єднання створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.
Отже, інформація, надана Виробничим об'єднанням “Укрдержліспроект», а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст.76-78 Господарського процесуального кодексу України.
Близькі за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №361/6826/16, від 06.07.2022 у справі №372/1688/17, від 30.09.2020 у справі №363/669/17, від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі №681/804/20, від 01.11.2023 у справі №676/5079/21.
Бахмутська окружна прокуратура також зверталась до Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України з запитом №50-611вих-24 від 06.03.2024 про надання знімків аерокосмічних систем нагляду та контролю, в розрізі відомостей, за допомогою яких можливо встановити станом на 2020 рік розташування земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032(площею 3,194га) та по теперішній час в межах земель державного лісового фонду.
У відповідь на вказаний лист, Національний центр управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України надав відповідні графічні матеріали.
З огляду на наведене, суд виходить з того, що матеріалами справи підтверджується, що на момент проведення інвентаризації земельна ділянка, яка зареєстрована у Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032, перебувала в постійному користування Державного підприємства “Лиманське лісове господарство».
Згідно з інформацією, наданою секретаріатом Кабінету Міністрів України, рішень про вилучення з постійного користування Державного підприємства “Лиманське лісове господарство» спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032, площею 3.194 га, для передачі з державної власності у комунальну власність не приймалось.
В свою чергу, Донецька обласна державна адміністрація, Донецька обласна військова адміністрація, як розпорядник земель лісового фонду, згоди на вилучення спірної земельної ділянки, яка розташована в адміністративних межах Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області за межами населених пунктів, не надавала, будь-які рішення щодо зміни її цільового призначення не приймала, а отже вказана земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.
У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).
Разом і цим, за змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Порушення права (інтересу) пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володінні (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичний володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконне фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володінні першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володінні другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володінні нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі №372/1684/14-ц).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340 (провадження №12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження №12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 70)).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Праве володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Права володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна (ч.1 ст. 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.
Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.
У цій справі незаконні накази органів державної влади, і також державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах, фактичне стали інструментом, які обумовили формальне набуття відповідачем власності на спірну земельну ділянку. При цьому, їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога пре витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володінні відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справ № 488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14- 208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.
Матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка площею 3.194га з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032 на час прийняття наказу №3-ОТГ від 23.11.2020 Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та на цей час належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства - Державного підприємства “Лиманське лісове господарство».
Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення Донецької обласної державної адміністрації чи Донецької обласної військової адміністрації свідчить про те, що власник, волю (згоду) на її відчуження не виявляв, а тому спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.
Незаконне вилучення спірної земельної ділянки призвело до зміни її правового статусу, а саме: державна власність змінена на комунальну, цільове призначення земельної ділянки змінено з лісогосподарського на сільськогосподарське, а розпорядник - з держави на територіальну громаду.
З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада в особі Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області.
Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України вирішено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дію якого у подальшому неодноразово продовжено і який діє на теперішній час.
Указом Президента України від 04.07.2022 №469/2022 створено Сіверську міську військову адміністрацію Бахмутського району Донецької області.
Відповідно до п.26 ч.2 ст.15 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок та надання таких земельних ділянок в оренду на строк понад один рік).
Крім того, Верховною Радою України прийнято постанову №2542-ІХ від 30.08.2022, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальник Сіверської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області тимчасово уповноважений на виконання функцій міської ради як органу місцевого самоврядування, зокрема, і у сфері регулювання земельних відносин.
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку - територіальна громада в особі Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої дотепер виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області.
Як зазначалось вище, відповідач у заяві №01-12/619 від 13.02.2025 позовні вимоги визнав.
За змістом п.1 ч.2 ст.46, ч.1 ст.191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч.4 ст.191 вказаного нормативно-правового акту, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Наразі, судом не встановлено в діях відповідача, пов'язаних з визнанням позову в частині витребування спірної земельної ділянки у власність держави, конкретних порушень закону, а також фактів, які б доводили порушення визнанням позову прав і законних інтересів інших осіб.
Таким чином, суд вважає позов Заступника керівника Бахмутської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації до Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої тимчасово здійснює Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, про витребування у власність держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, повноваження якої тимчасово здійснює Донецька обласна військова адміністрація, з незаконного володіння Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, земельної ділянки з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032 площею 3,194га в категорію земель лісогосподарського призначення правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги в частині вирішення у судовому порядку питання виправлення Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області помилки у відомостях Державного земельного кадастру про цільове призначення земельної ділянки, суд зазначає про наступне.
Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру регулюються нормами Закону України "Про Державний земельний кадастр» (далі - ЗУ «Про Державний земельний кадастр»).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 означеного Закону державним земельним кадастром є єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
Згідно п.1 ч.2. ст.7 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, зокрема, належить ведення та адміністрування Державного земельного кадастру.
Процедура та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру регулюються Порядком ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012р. №1051 (далі - Порядок).
Відповідно до п.п.4,5 Порядку ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр. Функції адміністратора Державного земельного кадастру виконує визначене Держгеокадастром за погодженням з Мінагрополітики державне підприємство або державна установа, що належить до сфери управління Держгеокадастру. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком.
Порядок виправлення помилок, допущених при веденні Державного земельного кадастру, передбачений нормами ч.1 ст.37 Закону України “Про Державний земельний кадастр», а саме: у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб. Повідомлення про виявлення помилки може бути надіслано також в електронному вигляді з Державного аграрного реєстру через Єдиний портал адміністративних послуг, у тому числі через інтегровану з ним інформаційну систему центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
У разі виявлення технічної помилки, допущеної в записах Державного земельного кадастру органом, що здійснює його ведення, зазначений орган у п'ятиденний строк письмово повідомляє про це заінтересовану особу. Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах. Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації. Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду (ч.ч.2-5 ст.37 Закону України “Про Державний земельний кадастр»).
Відповідно до п.138 Порядку, помилками у Державному земельному кадастрі є: 1) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру; 2) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру (в тому числі технічна помилка у документах, на підставі яких внесені відомості до Державного земельного кадастру); 3) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою та оцінки земель щодо визначення характеристик об'єктів Державного земельного кадастру в натурі (на місцевості) із порушенням (зміною) їх значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж земельних ділянок та/або площі (в тому числі виявлена під час або після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про земельні ділянки та інші об'єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженій та переданій до 01 січня 2013 року до Державного фонду документації із землеустрою); 4) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії; 5) технічна помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, яка не була зареєстрована в державному реєстрі земель; 6) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки; 7) помилка у застосуванні систем координат земельних ділянок (в тому числі помилка, що виникає під час перерахунку із однієї системи координат в іншу), які були сформовані до 01 січня 2013 року та відомості про які були перенесені до Державного земельного кадастру, та помилка у відомостях щодо місця розташування земельних ділянок (зміщення, розворот, віддзеркалювання) з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань.
Положеннями п.139 Порядку №1051 визначено, що у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описки, друкарської, граматичної, арифметичної чи іншої помилки) заінтересована особа письмово повідомляє про це за формою згідно з додатком 29 органові, що здійснює ведення Державного земельного кадастру. У повідомленні викладається суть виявлених помилок. До повідомлення додаються документи, що містять зазначені у повідомленні технічні помилки, та документи, що підтверджують такі помилки і містять правильну редакцію відповідних відомостей. Повідомлення разом із доданими до нього документами надсилається заінтересованою особою в електронній формі технічними засобами електронних комунікацій з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобу електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі через веб-сторінку Держгеокадастру. Повідомлення про виявлення помилки може бути надіслано також в електронній формі з Державного аграрного реєстру з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі через веб-сторінку Держгеокадастру.
Відповідно до п.143 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор під час розгляду повідомлення про виявлення технічної помилки перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей.
Згідно з п.144 Порядку №1051, якщо факт невідповідності відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, Державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру: 1) складає в електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису протокол виправлення помилки за формою згідно з додатком 30; 2) безоплатно виправляє допущену помилку (крім випадків, коли технічна помилка допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру); 3) письмово повідомляє не пізніше наступного дня про виправлення помилки заінтересованим особам за формою згідно з додатком 31 (у тому числі власників, користувачів земельних ділянок, а також третіх осіб, інтересів яких стосувалося виправлення помилок); 3-1) надсилає державному реєстраторові прав на нерухоме майно повідомлення за формою згідно з додатком 31 в електронній формі; 4) безоплатно видає заявникові за його бажанням витяг, довідку з Державного земельного кадастру, викопіювання з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру на заміну документа, в якому виявлено помилку. Технічний адміністратор Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в режимі реального часу забезпечує передачу повідомлення Державного кадастрового реєстратора до державного реєстратора прав на нерухоме майно, яким надсилалося повідомлення відповідно до пункту 139-1 цього Порядку.
За приписами п.146 Порядку №1051, виправлення технічної помилки здійснюється Державним кадастровим реєстратором у Державному земельному кадастрі, витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру та всіх документах, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру (в електронній та паперовій формі) та містять відповідні відомості, шляхом повторного виготовлення (в електронній та паперовій формі) відповідних документів (їх аркушів).
Згідно з п.149 Порядку №1051, якщо за результатами розгляду повідомлення про виявлення технічної помилки Державним кадастровим реєстратором встановлено, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, та не потребують виправлення у зв'язку з не виявленням відповідних технічних помилок у таких документах, Державний кадастровий реєстратор повідомляє заявникові (у випадку, передбаченому пунктом 139-1 цього Порядку, - державному реєстраторові прав на нерухоме майно у порядку, передбаченому пунктом 144 цього Порядку) про відмову у виправленні вказаних у його повідомленні помилок із зазначенням причини відмови згідно з додатком 33.
З огляду на положення вищенаведених нормативно-правових актів, виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру потребує попереднього звернення до органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, з відповідною заявою.
В свою чергу, у разі прийняття державним кадастровим реєстратором рішення про відмову у виправленні помилок, таке рішення може бути оскаржене до суду.
Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що прокурор чи позивач звертались до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з вимогою про виправлення відповідних відомостей в порядку, визначеному вищенаведеними нормативно-правовими актами та третьою особою-2 було відмовлено у задоволенні такої заяви.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам у цій частині суд також відзначає, що задоволення такої вимоги фактично призведе до зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області вчинити відповідні дії, що є можливим за наявності у вказаного учасника судового процесу статусу відповідача, тоді як вказаний орган державної влади виступає у цій справі у якості третьої особи.
Таким чином, прокурором фактично заявлено позовну вимогу не до відповідача, як то передбачено ч.4 ст. 45 ГПК України, а щодо зобов'язання вчинити певні дії третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, що не передбачено нормами чинного Господарського процесуального кодексу України.
У п.7.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 вказано, що не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов'язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №923/675/18.
У зв?язку з наведеним суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у викладеній редакції.
Одночасно суд зазначає, що відмова у задоволенні позовних вимог у частині зобов?язання Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області виправити помилки у відомостях Державного земельного кадастру про цільове призначення земельної ділянки не перешкоджає позивачу звернутись до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в порядку передбаченому п.139 Порядку ведення Державного земельного кадастру та статтею 37 ЗУ «Про Державний земельний кадастр».
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в цій справі суд зазначає наступне.
Тлумачення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
З наведеного можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналіз частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Тобто, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Крім того, наявність у прокурора таких повноважень жодним чином не суперечить системі європейських цінностей та не порушує інституту основоположних прав та свобод людини. На підтвердження цього твердження в Рекомендаціях Комітету міністрів Державам-учасницям щодо ролі прокурорів поза межами кримінального судочинства від 19.09.2012 визначено, що якщо національна правова система визначає обов'язки та повноваження державних прокурорів за межами системи кримінального правосуддя, їхньою місією має бути представництво загальних або громадських інтересів, захист прав людини та основних свобод, а також підтримка верховенства права.
Господарським судом досліджено та встановлено, що у матеріалах справи наявні докази дотримання прокурором частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру щодо попереднього повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).
Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).
Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
У даному випадку існує спір про право на землю, що належить державі і не може перебувати у комунальній власності, зокрема Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої тимчасово виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, м. Сіверськ, Донецька область.
На даний час відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає лише земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративного-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, Кабінет Міністрів України не може здійснювати вилучення земельних ділянок державної власності, у тому числі які є обмеженими в обороті.
Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України, такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження землями відповідно до ст. 122 цього Кодексу, та лише виключно для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності.
Частиною 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
На даний час Донецька обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.
Незважаючи на існування права постійного користування земельною ділянкою, право власності є незмінним та належить державі, у зв'язку з чим прокурором пред'явлено позов в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, повноваження якої тимчасово виконує Донецька обласна військова адміністрація, як представника власника спірної земельної ділянки.
Судом встановлено, що прокурором надано докази підстав представництва, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що підтверджують бездіяльність Донецької обласної державної адміністрації, зокрема, у листі від 23.08.2024 №0.3/24-3900/4-24 позивач зазначив про відсутність достатніх підстав для звернення до суду із позовом про захист інтересів держави та відмолено, що адміністрація не зверталась до суду із позовом про витребування на користь держави земельної ділянки.
Крім того прокуратура листом №50-3424вих24 від 27.12.2024 повідомила позивача про представництво інтересів держави в суді (в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру»).
Враховуючи вище викладені обставини, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
Отже, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, повноваження якої тимчасово виконує Донецька обласна військова адміністрація у даній справі.
Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, позовні вимоги Заступника керівника Бахмутської окружної прокуратури Донецької області підлягають частковому задоволенню з визначених вище підстав.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.130 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма міститься в ч.3 ст.7 Закону України “Про судовий збір».
Враховуючи визнання позову відповідачем, з огляду на викладені вище положення закону, 50% суми судового збору в розмірі 1211,20грн (2422,40 /2 = 1211,20 грн) підлягають поверненню з Державного бюджету України на користь Донецької обласної прокуратури, як платника згідно із платіжною інструкцією №2798 від 18.12.2024.
В той же час, згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України 50% судового збору в сумі 1211,20грн підлягає стягненню з відповідача на користь Донецької обласної прокуратури.
Незважаючи на часткову відмову у позові, суд вважає доцільним саме зазначений розподіл судового збору, виходячи з того, що вимога про виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру фактично сформульована прокурором як складова вимоги про витребування земельної ділянки, яку задоволено судом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Витребувати у власність держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, повноваження якої тимчасово здійснює Донецька обласна військова адміністрація, з незаконного володіння Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, повноваження якої виконує Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, земельну ділянку з кадастровим номером 1420989200:01:171:0032, площею 3,194га в категорію земель лісогосподарського призначення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області (84522, Донецька область, Бахмутський р-н, м.Сіверськ(пн), вул.Центральна, 8, код ЄДРПОУ 04053097), повноваження якої тимчасово здійснює Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області (84522, Донецька область, Бахмутський р-н, м.Сіверськ(пн), вул.Центральна, 8, код ЄДРПОУ 44762032) на користь Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, 6, код ЄДРПОУ 25707002) судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Повернути Донецькій обласній прокуратурі (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, 6, код ЄДРПОУ 25707002) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1211,20грн, сплачений на підставі платіжної інструкції №2798 від 18.12.2024.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Приймаючи до уваги введення в Україні воєнного стану, наслідком чого стала дистанційна робота суду у віддаленому режимі, враховуючи період знаходження головуючого судді у щорічній відпустці, повний текст рішення складено та підписано 18.08.2025.
Суддя Ю.В. Макарова