вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
21.08.2025м. ДніпроСправа № 904/3069/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., розглянув спір
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромоборудование", м. Дніпро
до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Жовті Води, Дніпропетровська обл.
про стягнення заборгованості у сумі 10 244 грн 15 коп.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромоборудование" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" заборгованість в сумі 10 244 грн 15 коп., з яких: 6 844 грн 00 коп. - сума основного боргу, 616 грн 52 коп. - 3% річних, 2 783 грн 63 коп. - інфляційні втрати.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати за товар отриманий за видатковою накладною №110 від 28.05.2021 на суму 10 266 грн 00 коп.
Ухвалою господарського суду від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд наголошує на тому, що сторони повідомлені про відкриття провадження у справі № 904/3069/25, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставлення ухвали суду від 16.06.2025 до електронного кабінету позивача та відповідача 17.06.2025.
Проте, відповідач не скористався правом на надання відзиву на позов та не подав витребувані судом документи.
Отже, відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладення договору поставки у спрощений спосіб, поставка товару, наявність порушень виконання зобов'язань відповідачем з оплати за поставлений товар.
Звертаючись з даним позовом позивач вказує про те, що 28 травня 2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромоборудование" (далі - позивач) уклало із Державним підприємством «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - відповідач) усний договір про купівлю-продаж 1 (однієї) одиниці пускача магнітного (контактора) ПМЛ 1701 380 в 250А.
На виконання домовленості позивач поставив, а відповідач прийняв пускач магнітний (контактор) ПМЛ 1701 380в 250А за ціною - 10 266 грн 00 коп. разом із ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №110 від 28.05.2021 та довіреністю №10-0000092 від 27.05.2021.
Товар прийнято відповідачем без будь-яких зауважень щодо його кількості та якості.
Для оплати за товар відповідачу було надано рахунок на оплату №105 від 25.05.2021.
По факту поставки товару, у порядку, встановленому ст. 201 Податкового кодексу України, позивачем було складено податкову накладну №102 від 28.05.2021р., яка була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Наведене підтверджується копіями податкової накладної та квитанції № 9159873337, які додаються до позову у додатку №5.
Відповідачем було частково здійснено оплату за поставлений товар на суму 3 422 грн 00 коп., відповідно до платіжного доручення № 9519 від 22.06.2021, що підтверджується банківською випискою від 22.06.2022 року.
01.09.2022 позивачем було направлено на юридичну адресу відповідача вимогу від 01.09.2022 про сплату заборгованості, в тому числі за видатковою накладною №110 від 28.05.2021.
Відповідач відповідь на вимогу позивача не надав, заборгованість за поставлений товар у сумі 6 844 грн 00 коп. не сплатив, що і стало підставою виникнення даного спору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 181 Господарського кодексу України).
Частиною 2 ст. 184 Господарського кодексу України передбачено, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з частиною 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
За приписами частини першої ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до частини 1 ст. 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 ст. 642 Цивільного кодексу України).
Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною. Аналогійний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у cправі № 922/1403/21.
Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 910/1163/17 роз'яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.
З аналізу правовідносин, які виникли між сторонами, суд дійшов висновку, що сторонами фактично було укладено договір поставки, відповідно до ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 184 Господарського кодексу України, у спрощений спосіб, шляхом передачі позивачем відповідачу обумовленого товару та прийняття його відповідачем.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, у тому числі, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання. Такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17.
Суд зазначає, що підписання представником відповідача, відповідно до довіреності № 10-0000092 від 27.05.2021, видаткової накладної № 110 від 28.05.2025 на суму 10 266 грн 00 коп., які у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними обліковими документами, і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Приймаючи до уваги, що строк оплати отриманого товару по вказаній вище видатковій накладній сторонами визначено не було і така є первинним обліковим документам, яка є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, перебіг строку виконання грошового зобов'язання згідно підписаної відповідачем видаткової накладної починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач в установлений строк свої зобов'язання з оплати за поставлений товар не виконав, викладені в позовній заяві доводи позивача не спростував.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення основної суми боргу у розмірі 6 844 грн 00 коп. підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат господарський суд зазначає таке.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 616 грн 52 коп. за загальний період з 29.05.2021 по 28.05.2024 та інфляційних втрат у сумі 2 783 грн 63 коп. за період з червня 2021 року по травень 2024 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат порушень норм чинного законодавства судом не встановлено.
Відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 616 грн 52 коп. та інфляційних втрат у сумі 2 783 грн 63 коп. підлягають задоволенню повністю у заявленій позивачем сумі.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимоги не заперечив.
Згідно з приписами частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене господарський суд дійшов до висновку, що є правомірними та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 10 244 грн 15 коп., з яких: 6 844 грн 00 коп. - сума основного боргу, 616 грн 52 коп. - 3% річних, 2 783 грн 63 коп. - інфляційні втрати.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 165, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул.. Горького, 2, код ЄДРПОУ 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромоборудование" (49061, м. Дніпро, вул. Леоніда Стромцова, буд. 5А, кв. 32, код ЄДРПОУ 23942532) 6 844 грн 00 коп. - сума основного боргу, 616 грн 52 коп. - 3% річних, 2 783 грн 63 коп. - інфляційні втрати та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422 грн 40 коп.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 21.08.2025.
Суддя І.А. Рудь