30 липня 2025 року м. Харків Справа № 905/541/16
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В., суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання: Євтушенко Є.В.
за участю представників сторін:
від позивача (апелянта): Пясецький Д.В., довіреність №14-279 від 12.12.2023;
від відповідача: Галичев О.М., довіреність б/н від 05.03.2024;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ (вх. №1298 Д/2),
на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2025 (повне рішення складено 15.05.2025) у справі № 905/541/16 (суддя Шилова О.М.),
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до відповідача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", м. Маріуполь Донецької області
про стягнення 430562,20грн основного боргу, 762730,04грн пені, 71093,36грн 3% річних, 743389,27грн інфляційних втрат,
У лютому 2016 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" (далі - ПАТ "Маріупольгаз") про стягнення 430562,20грн - основного боргу, 762730,04грн - пені, 71093,36грн - 3% річних та 743389,27грн - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати спожитого природного газу за типовим договором №08/1868-13 від 18.04.2014 на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) за періоди січень - травень, жовтень - грудень 2014 року, січень - червень 2015 року, внаслідок чого утворилася заборгованість та нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.03.2025 у справі №905/541/16 позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ "Маріупольгаз" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 16244,41грн - 3% річних, 301838,72грн інфляційних втрат.
В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи рішення у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу суд першої інстанції виходив з того, що долучений відповідачем до матеріалів справи сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини №3389, за змістом ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", є належним та достатнім доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції та зумовили неможливість виконання зобов'язань відповідача перед позивачем. Тому, у відповідності до п.п. 8.1, 8.2 договору, відповідачем належним чином доведено факт існування форс-мажорних обставин, які настали з 01.10.2014 у м. Новоазовську та Новоазовському районі Донецької області та тривають дотепер. Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що у цьому випадку строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів м. Новоазовська та Новоазовського району Донецької області за договором на суму 430562,20грн основного боргу у відповідача не настав, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Відносно штрафних санкцій суд першої інстанції встановив, що позивач заявив до стягнення пеню в загальній сумі 762730,04грн, нараховану за загальний період 20.12.2014 - 15.12.2015, тоді як відповідно до умов договору нарахування пені мало б здійснюватися починаючи з 21.07.2015. Отже, за період 20.12.2014 - 20.07.2015 позивач заявив до стягнення пеню неправомірно. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову позивачу як енергопостачальному підприємству у стягненні пені з відповідача як юридичної особи - виконавця житлово-комунальних послуг, що надавав такі послуги у районі проведення антитерористичної операції, з огляду на введення мораторію на стягнення пені відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".
Щодо вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат суд першої інстанції на підставі розрахунків, проведених експертом (з урахуванням форс-мажорних обставин), дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення та стягнення на користь позивача 3% річних в загальному розмірі 16244,41грн та інфляційних втрат в загальному розмірі 301838,72грн.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач - АТ "НАК "Нафтогаз України" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2025 у справі №905/541/16 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 430562,20грн основної заборгованості, 43949,58грн 3% річних та 441550,55грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування форс-мажору у подібних правовідносинах, а саме:
- що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме - від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору (правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №913/308/23);
- правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми (правова позиція висловлена Верховним Судом від 13.09.2023 у справі №910/8741/22);
- відповідач не може посилатися на наявність інституту форс-мажору для зміни строків виконання зобов'язань у спірних правовідносинах інакше ніж в спосіб передбачений самим договором та з урахуванням його умов; враховуючи, що відповідач порушив строки повідомлення позивача про існування для нього форс-мажору, що визначені умовами п.п. 8.3, 8.5 договору, а сам Сертифікат ТПП направив позивачу майже через 10 місяців після його отримання та майже через 14 місяців після настання форс-мажору, тому він не може посилатись на дію для нього обставин непереборної сили;
- наявність форс-мажору не є підставою для відстрочення виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині сплати основної заборгованості, а також відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат, які входять до складу основного зобов'язання, оскільки форс-мажор захищає кредитора виключно від стягнення штрафних санкцій (неустойки).
- до розміру заборгованості споживачів ПАТ "Маріупольгаз" перед самим же відповідачем у розмірі 198397,14грн за поставку в жовтні 2014 року та 729608,04грн за поставку в листопаді 2014 року включено не лише ті кошти, які відповідач має сплатити позивачу за договором, а також кошти, що мають бути розподілені банком на поточні рахунки позивача, газотранспортного підприємства та самого ж відповідача;
- апелянт звертає увагу на те, що в основу оскаржуваного рішення суду першої інстанції фактично покладено висновки експерта, однак не було досліджено детально розрахунки експерта та залишено поза увагою те, що експертом здійснено неправильно розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, у т.ч. без врахування чисельних висновків Верховного Суду щодо нарахування інфляційних втрат на кожен наступний період з урахуванням заборгованості з інфляційними втратами за минулі періоди (інфляція на інфляцію);
- крім того, скаржник зазначає, що методика розрахунку інфляційних втрат на суму боргу з урахуванням інфляційних нарахувань за попередній період є законною та обґрунтованою, відповідає приписам, викладеним у листі Верховного суду України від 03.04.1997 №62-97 "Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та п. 3.2. Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 (аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду у справах №905/600/18, №905/306/18, №908/1928/18, №904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, №913/63/18, №905/21/19.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тарасова І.В., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2025 у справі №905/541/16 залишено без руху; встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати до суду: докази сплати (доплати) судового збору у розмірі 16489,12грн.
У строк, визначений судом, скаржник надіслав до апеляційного суду заяву про усунення недоліків, до якої додано платіжне доручення про сплату АБ "Укргазбанк" №0000052355 від 06.06.2025 на суму 16489,12грн.
Згідно витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025, у зв'язку з відпусткою судді Тарасової І.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В., суддя Хачатрян В.С.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на Господарського суду Донецької області від 11.03.2025 у справі № 905/541/16; встановлено учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №905/541/16 на 30.07.2025 о 11:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №105.
Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 та від 29.07.2025 задоволено заяви представників АТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Маріупольгаз" про участь у судових засіданнях по справі №905/541/16 у режимі відеконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
01.07.2025 до Східного апеляційного господарського суду від ПАТ "Маріупольгаз" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів та вимог скарги позивача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Узагальнена позиція відповідача зводиться до наступного:
- позивачем не наведено, які саме висновки щодо застосування ст. 617 ЦК України не було враховано судом першої інстанції саме з урахуванням конкретних обставин цієї справи;
- наведені позивачем постанови Верховного Суду у справах №913/308/23 та №910/8741/22 були прийняті вже після початку повномасштабного вторгнення рф, в той час коли форс-мажорні обставини у спірних правовідносинах виникли під час проведення АТО на території м. Новоазовська та Новоазовського району Донецької області у жовтні - листопаді 2014 року, у зв'язку з чим на них розповсюджується дія ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції";
- суд першої обґрунтовано прийняв до уваги постанову Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №905/1252/16, яку прийнято у спорі між тими самими сторонами на підставі договору з аналогічними умовами та за інших подібних обставин справи, включаючи період виникнення спірних правовідносин;
- за умовами п. 8.2 договору у разі виникнення форс-мажорних обставин строк виконання сторонами своїх зобов'язань за договором продовжується на період дії таких обставин, тому з'ясування наявності чи відсутності обставин непереборної сили впливає на визначення строку виконання відповідачем своїх обов'язків за договором (аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17);
- щодо доводів скаржника про помилковість здійснених під час судово-економічної експертизи розрахунків, то відповідач звертає увагу, що упродовж всього розгляду справи у суді першої інстанції позивач жодного разу не надавав будь-яких заперечень щодо розрахунку заборгованості, пені, інфляційних та 3% річних та не подавав відповідних контррозрахунків; при цьому суд першої інстанції неодноразово пропонував позивачу ознайомитись із висновком експерта, письмово висловити свою позицію щодо такого висновку та подати всі наявні письмові докази, чого позивачем здійснено не було.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 30.07.2025 приймав участь в режимі відеоконференції представник позивача (апелянта), який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Представник відповідача у судовому засіданні 30.07.2025 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.04.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Маріупольгаз" (покупець) на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 05.02.2014 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 у справі №910/22762/13 укладено типовий договір №08/1868-13 на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 - 2015 роках природний газ (далі - газ), а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах Договору (п. 1.1. договору в редакції додаткової угоди № 6 від 22.12.2014).
За умовами п. 1.2. договору сторони погодили, що газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу.
Відповідно до п. 2.1. договору сторони домовились про загальний і помісячні обсяги газу, які підлягають передачі на підставі договору, а в подальшому змінювали обсяги газу і періоди його передачі, викладаючи п. 2.1. договору в новій редакції в Додаткових угодах №1 від 18.04.2014, №6 від 22.12.2014, №7 від 05.02.2015 та №9 від 27.03.2015 до Договору.
Пунктом 3.4. договору в редакції додаткової угоди №1 від 18.04.2014, яка розповсюдила свою дію на відносини сторін, що склались з 01.01.2014, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
За умовами п. 5.4. договору загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.
Редакція абз. 1 п. 6.1. договору залишалась незмінною протягом всього строку дії договору, відповідно до якої: оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.
За первісною редакцією абз. 2 п. 6.1. договору, яка діяла до 17.03.2014 включно, у разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем протягом 5-ти календарних днів після підписання сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
Відповідно до абз. 2 п. 6.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 18.04.2014 (яка розповсюдила свою дію на відносини сторін, що склались з 18.03.2014) у разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу.
Згідно п. 6.2. договору оплата за газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ, поставлений продавцем покупцю в тому самому місяці, в якому надійшли кошти. За наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.
У пункті 6.4. договору сторони погодили, що покупець не зазначає призначення платежу лише у випадку перерахування коштів з поточного рахунка зі спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Продавця. У всіх інших випадках посилання на призначення платежу та розрахунковий період є обов'язковими.
У пункті 6.5. договору сторони погодили, що сума, сплачена покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується сторонами як погашення заборгованості покупця перед продавцем за минулі періоди за договором, а у випадку відсутності простроченої заборгованості за договором сума, сплачена покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць.
За невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором (п. 7.1. договору).
За первісною редакцією п. 7.2. договору (яка врегульовувала відносини сторін за період з 01.01.2014 до 17.03.2014 включно) у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують дню звернення з вимогою, претензією, позовом.
За умовами п. 7.2. договору в редакції додаткової угоди №1 від 18.04.2014 (яка розповсюдила свою дію на відносини сторін, що склались з 18.03.2014) у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (розділ XI договору), Покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1. договору).
Відповідно до розділу 8 Договору: сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків за договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин) (п. 8.1.); під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дії; строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин (п. 8.2.); сторони зобов'язані негайно повідомити про обставини форс-мажору та протягом 14-ти днів з дати їх виникнення надати підтвердні документи відповідно до законодавства (п. 8.3.); настання обставин форс-мажору підтверджується у встановленому законодавством порядку (п. 8.4.); виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови покупця від сплати продавцеві за газ, який був поставлений до їх виникнення (п. 8.5.).
Згідно з первісною редакцією розділу XI договору він набуває чинності з 01.01.2014 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості.
У пункті 2 додаткової угоди №9 від 27.03.2015 (т.1, а.с.45) сторони виклали ст. 11 Договору в такій редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2014 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".
Додатковими угодами №1 від18.04.2014, №2 від 14.05.2014, №3 від 05.09.2014, №4 від 10.11.2014, №5 від 08.12.2014, №7 від 05.02.2015, №8 від 10.03.2015, №10 від 03.04.2015, №11 від 07.05.2015, №12 від 03.06.2015 до Договору сторони домовлялись про зміну ціни на газ, викладаючи п. 5.2. договору в новій редакції (а.с. 35 - 40, 43 - 44, 46 - 48 т. 1).
Відповідно до п. 1 додаткової угоди №13 від 19.06.2015 сторони дійшли згоди вважати договір таким, що припинив дію в частині поставки газу з 01.07.2015 (а.с.49 т. 1).
Договір і всі Додаткові угоди до нього підписані представниками та скріплені печатками обох сторін.
Постановою Кабінету Міністрів України №226 від 06.03.2019 "Деякі питання АТ "НАК "Нафтогаз України" Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перейменовано в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Тобто, продавцем за укладеним договором є позивач у цій справі.
З наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу від 30.04.2014 (за січень, лютий, березень та квітень 2014 року), 31.05.2014, 30.06.2014, 31.07.2014, 31.08.2014, 30.09.2014, 31.10.2014, 30.11.2014, 31.12.2014, 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.05.2015, 30.06.2015 (а.с. 50 - 61, 64, 67, 70 - 71, 74 - 75, 182 т. 1) та додатків-коригувань від 17.08.2015 та від 28.09.2015 до актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015 та від 30.04.2015 (а.с. 62 - 63, 65 - 66, 68 - 69, 72 - 73 т. 1) вбачається, що відповідач прийняв від позивача у період січень 2014 року - червень 2015 року природний газ на підставі договору на загальну суму 19 096 187,28грн.
Акти приймання-передачі природного газу були підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками продавця та покупця.
Предметом спору у даній справі є стягнення основного боргу, нарахування пені, інфляційних витрат та 3% річних за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати вартості поставленого позивачем газу у період січень - травень, жовтень - грудень 2014 року, січень - червень 2015 року.
Зазначені обставини стали підставою звернення АТ "НАК "Нафтогаз України" з розглядуваним позовом до суду.
Так, звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач зазначив, що відповідач оплатив поставлений природний газ частково - в сумі 18665625,08грн і заборгованість складає 430562,20грн, яку позивач обліковує як таку, що виникла у періодах квітень (161645,66грн), травень (157981,10грн) та червень (110935,44грн) 2015 року (т.1, а.с.22-24).
Відповідач, в свою чергу, заперечує проти позовних вимог, мотивуючи свою позицію тим, що позивач зарахував поточні оплати всупереч умов абз. 1 п. 6.1. договору, що призвело до невірного визначення періодів прострочення, а заявлена до стягнення заборгованість за природний газ фактично є вартістю газу, отриманого у жовтні та листопаді 2014 року, строк оплати якого не настав, оскільки у цей період для відповідача настали обставини, що унеможливили виконання зобов'язань за договором, про що відповідач повідомив позивача шляхом направлення листа, а в подальшому - і сертифіката ТПП України про форс-мажорні обставини.
Матеріалами справи підтверджується, що залік вимог (основний борг в сумі 430562,20грн), які є предметом розгляду в цій справі, як зустрічних однорідних не відбувся, що підтверджують обидві сторони у взаємному листуванні і поясненнях, наданих суду (т. 1 а.с. 143, 210, 212-213; т.2, а.с. 30-31, 34, 35-37; т.5, а.с. 231-232, 235; т. 6, а.с. 3,).
Таким чином, заявлений до стягнення основний борг в сумі 430562,20грн не був врегульований між сторонами, не оплачений відповідачем та продовжував існувати станом на момент виникнення спору у цій справі.
Господарський суд Донецької області ухвалою від 31.05.2016 призначив у цій справі №905/541/16 судову економічну експертизу, поставивши на вирішення експерту, зокрема, таке питання: чи підтверджується документально заявлена до стягнення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" сума боргу за природний газ, переданий ПАТ "Маріупольгаз" по Договору?
Водночас суд зобов'язав експерта навести у висновку розрахунки, які мають бути виконані в межах періодів, визначених позивачем у розрахунку позовних вимог, і під час проведення експертизи виходити, зокрема, з такого:
- враховувати умови п. 6.2. договору;
- враховувати вимоги спеціальних нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини: Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, затвердженого Постановою НКРЕ №1000 від 02.08.2012; постанов НКРЕ про затвердження нормативів перерахування коштів з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання гарантованих постачальників на відповідний календарний місяць.
Відповідно до висновку експерта №804/1239 від 25.02.2019 за результатами проведення судової економічної експертизи (т.4, а.с.31-74) надано відповідь на поставлені питання суду:
1) з урахуванням форс-мажорних обставин, викладених в Сертифікаті ТПП №3389, заборгованість не підтверджується документально, оскільки станом на 15.12.2015 сума основного боргу відсутня (наявна попередня оплата в сумі 497442,98грн; строк виконання за зобов'язаннями жовтня 2014 року в сумі 198397,14грн, листопада 2014 року в сумі 729608,04грн через форс-мажорні обставини не настав);
2) без урахування форс-мажорних обставин, викладених в Сертифікаті ТПП №3389, заборгованість підтверджується документально станом на 15.12.2015 в сумі 430562,20грн, в т.ч. за періоди поставки:
- за лютий 2015 року в сумі 353690,32грн;
- за березень 2015 року в сумі 53416,01грн;
- за серпень 2015 року в сумі 23455,87грн.
3) розбіжності даних дослідження щодо періодів поставки, за які виникла заборгованість станом на 15.12.2015, з даними розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, виникли внаслідок неврахування в розрахунку позивача умов п.п. 6.1., 6.2., 6.5. договору.
Матеріалами справи підтверджується, що до отримання Сертифіката ТПП України відповідач листом №03-1849 від 01.12.2014 повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин щодо виконання зобов'язань оплатити природний газ, поставлений за договором у жовтні та листопаді 2014 року (т.2, а.с.25-26, 27).
16.12.2015 відповідач разом з супровідним листом №03-2529 від 15.12.2015 направив позивачу оригінал Сертифіката №3389 ТПП України про форс-мажорні обставини, про що свідчить копія опису вкладення (т.1, а.с.141-143).
Позивач факт отримання Сертифіката не заперечує.
Як встановлено судом, Сертифікатом №3389 Торгово-промислова палата України засвідчила ПАТ "Маріупольгаз" форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема, акти тероризму на території м. Новоазовськ та Новоазовського району Донецької області, які унеможливили своєчасне виконання зобов'язань за договором, строк виконання яких настав:
- 05.11.2014 - з оплати за природний газ, спожитий установами та організаціями, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів м.Новоазовська та Новоазовського району, за період жовтень 2014 року в сумі 198397,14грн за 33921куб.м природного газу (обсяг газу визначений відповідно до зафіксованих показів лічильників природного газу та підтверджується актами приймання-передачі природного газу з кожним споживачем);
- 05.12.2014 - з оплати за природний газ, спожитий установами та організаціями, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів м.Новоазовська та Новоазовського району, за період листопад 2014 року в сумі 729608,04грн за 119217куб.м природного газу (обсяг газу визначений відповідно до зафіксованих показів лічильників природного газу та підтверджується актами приймання-передачі природного газу з кожним споживачем).
Період дії форс-мажорних обставин: дата настання - 01.10.2014, дата закінчення - тривають, дату встановити неможливо (т.1, а.с. 141).
Аналізуючи встановлені обставини справи та досліджуючи надані сторонами докази, суд першої інстанції врахував наступне:
- вважаючи 20.11.2014 датою початку дії форс-мажорних обставин, покупець листом №03-1849 від 01.12.2014 без зволікань повідомив продавця про настання таких обставин щодо виконання зобов'язань оплатити природний газ, поставлений за договором у жовтні та листопаді 2014 року (т.2 а.с. 25 - 26, 27);
- оскільки при укладенні договору сторони не могли передбачити засвідчені Сертифікатом №3389 обставини непереборної сили, то такі обставини мають ознаки надзвичайності і невідворотності, а Сертифікат №3389 відповідно до ст.10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" є належним і достатнім доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення АТО та зумовили неможливість виконання покупцем зобов'язань перед продавцем.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач належним чином довів факт існування форс-мажорних обставин, які з 01.10.2014 настали у м. Новоазовську і Новоазовському районі Донецької області та тривають по теперішній час.
З огляду на встановлені фактичні обставини у цій справі та умови п.п. 8.2.- 8.4. договору, місцевий господарський суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання оплатити природний газ, спожитий у жовтні - листопаді 2014 року установами й організаціями, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів м.Новоазовська і Новоазовського району Донецької області, у відповідача не настав, і відповідно позов про стягнення 430562,20грн основного боргу заявлено передчасно, тому не підлягає задоволенню.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як визначає ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За приписами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст.ст. 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Як було зазначено вище, позивачем поставлено за умовами договору відповідачу природний газ на загальну суму 19096187,28грн, відповідачем фактично сплачено 18665625,08грн, отже сума боргу, яку позивач просив стягнути з відповідача складає 430562,20грн, які позивач обліковує як такі, що виникли у періодах квітень (161645,66грн), травень (157981,10грн) та червень (110935,44грн) 2015 року.
Відповідач суму боргу не визнає у повному обсязі, як і не визнає період виникнення заборгованості, при цьому зазначає, що позивач зарахував поточні оплати всупереч умов абз. 1 п. 6.1. договору, що призвело до неправильного визначення періодів прострочення, а заявлена до стягнення заборгованість за природний газ фактично є вартістю газу, отриманого у жовтні та листопаді 2014 року, відповідно до п.п. 8.1., 8.2. договору строк виконання щодо оплати якого не настав. Відповідачем в обґрунтування своєї позиції надано суду копію сертифікату ТПП України №3389 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Відповідно до п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно із чинним законодавством України та договором.
Статтею ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У той же час, ст. 617 ЦК України передбачені загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, зокрема, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
У пункті 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Таким чином, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Таким чином, непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16.
Статтею 14 Закону України "Про торгово-промислові палати" визначено, що торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб, та видає сертифікат про такі обставини.
Частиною 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" унормовано, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору (контракту, угоди, тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму…тощо.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним та достатнім доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання умови (неналежне виконання) зобов'язань є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.
Аналогічного висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 20.02.2020 у справі №809/717/17.
Стаття 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669 періодом проведення антитерористичної операції визначає як час між датою набрання чинності Указом про введення в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення антитерористичної операції або військових дій на території України".
За змістом п.п. 1, 2 Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014, №1275-р від 02.12.2015 внесено м. Маріуполь (Маріупольську міську раду), Володарський (Нікольський) район, Першотравневий (Мангушський) район, м. Новоазовськ та Новоазовський район.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що відповідач на виконання умов договору повідомив позивача про настання обставин форс-мажору щодо виконання зобов'язань з оплати за природний газ у жовтні, листопаді 2014 року листом №03-1849 від 01.12.2014 (т.2, а.с. 25-27).
Разом з цим, відповідач на виконання умов договору надав позивачу разом із супровідним листом №03-1849 від 01.12.2014 сертифікат ТПП України №3389 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), відповідно до якого ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території м. Новоазовськ та Новоазовського району Донецької області щодо зобов'язання з оплати за природний газ спожитий населенням м. Новоазовська та Новоазовського району, які унеможливили своєчасне виконання зобов'язань за Договором, строк виконання яких настав:
05.11.2014 - з оплати за природний газ, спожитий установами та організаціями, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів м.Новоазовська та Новоазовського району, за період жовтень 2014 року в сумі 198397,14грн за 33921куб.м природного газу (обсяг газу визначений відповідно до зафіксованих показів лічильників природного газу та підтверджується актами приймання-передачі природного газу з кожним споживачем);
- 05.12.2014 - з оплати за природний газ, спожитий установами та організаціями, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів м.Новоазовська та Новоазовського району, за період листопад 2014 року в сумі 729608,04грн за 119217куб.м природного газу (обсяг газу визначений відповідно до зафіксованих показів лічильників природного газу та підтверджується актами приймання-передачі природного газу з кожним споживачем).
Наведені обставини виникли за типовим договором №08/1868-13 від 18.04.2014 на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу), укладеним між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Маріупольгаз" (покупець), які унеможливили його виконання в зазначений термін. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: з 01.10.2014; дата закінчення: тривають, дату встановити неможливо.
Відповідно до п. 1.2. договору, газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу.
Судом також встановлено, що відповідач станом на момент виникнення форс-мажорних обставин здійснював постачання природного газу за регульованим тарифом на підставі ліцензій виданих НКРЕ - Серія АГ № 507428 (до 06.04.2015) та Серія №АЕ №295548 (з 07.04.2015).
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не є кінцевим споживачем природного газу відповідно до укладеного договору.
Відповідно до Постанови КМУ №705 від 25.07.2012 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" ПАТ "Маріупольгаз" станом на момент виникнення форс-мажорних обставин було гарантованим постачальником природного газу для споживачів природного газу на затвердженій у Постанові НКРЕ №258 від 18.03.2010 території, а саме м. Маріуполя, Новоазовського, Першотравневого та Володарського районів Донецької області.
Колегія суддів враховує, що Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" (який діяв станом на момент виникнення форс-мажорних обставин) передбачено, що гарантований постачальник - визначене у порядку, встановленому КМУ, газопостачальне підприємство, яке не має права відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу.
Із системного аналізу норм відповідного закону слідує, що гарантією здійснення господарської діяльності відповідача, як гарантованого постачальника природного газу є те, що споживачі природного газу відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про основні засади функціонування природного газу" зобов'язані забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.
Водночас гарантований постачальник відповідно до ч. 2 ст. 20 цього Закону має право обмежити або припинити постачання природного газу споживачам у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у разі не проведення розрахунків за спожитий природний газ згідно з умовами договорів.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач зазначав, що у зв'язку із обставинами непереборної сили, а саме здійснення актів тероризму як наслідок закриттям банків та небанківських установ, підприємства оператора поштового зв'язку, державних установ тощо, ПАТ "Маріупольгаз" було позбавлено можливості отримувати грошові кошти на рахунки із спеціальним режимом використання від споживачів, отримувати грошові кошти в порядку передбаченому Постановою КМУ "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" №20 від 11.01.2005, а також позбавлене можливості здійснювати припинення постачання газу окремим споживачам через відсутність доступу до цих територій.
У той же час, п. 6.2. договору передбачено, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ, поставлений продавцем покупцю у тому самому місяці, у якому надійшли кошти. За наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 247 "Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ", усі категорії споживачів оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що можливість розраховуватись за природний газ за умовами договору сторонами прямо поставлена від оплати за природний газ споживачами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання гарантованого постачальника.
Відповідно до листа Національного банку України №25-112/69267 від 24.11.2014 "Про окремі питання діяльності банків" та Постанови Національного банку України №466 від 06.08.2014 "Про призупинення здійснення фінансових операцій", введено надзвичайний режим банківської системи, призупинено банками, небанківськими установами, національним оператором поштового зв'язку здійснення усіх видів фінансових операцій (приймання/виплати коштів) у населених пунктах, які не контролюються українською владою.
Враховуючи те, що при укладенні договору сторони не могли передбачити вищезазначені обставини непереборної сили, що засвідчені Сертифікатом ТПП, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані обставини мають ознаки надзвичайності і невідворотності.
Отже, Сертифікатом ТПП України №3389 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) підтверджується факт неможливості виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, які виникли у жовтні, листопаді 2014 року, починаючи з 01.10.2014 по теперішній час, у зв'язку з наявністю форс-мажорних обставин, виникнення яких не залежало від волі останнього, настання яких сторони не могли передбачити при укладенні договору та які є надзвичайними та невідворотними.
Суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд правомірно врахував, що Сертифікат ТПП України №3389 про форс-мажорні обставини, долучений відповідачем до матеріалів справи, за змістом ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", є належним та достатнім доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції та зумовили неможливість виконання зобов'язань відповідача перед позивачем.
Вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги позивача про те, що наведені у сертифікаті ТПП форс-мажорні обставини не є такими у розумінні ст. 617 ЦК України та, відповідно, не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання та встановлені ТПП обставини не мають ознак надзвичайності та невідворотності.
Крім того, судова колегія враховує, що у розділі VIII Договору "Форс-мажор", а саме, в п. 8.1. передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або неповне невиконання обов'язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Пунктом 8.2. встановлено, що під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дії. Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Відповідно до п. 8.3. договору, сторони зобов'язані негайно повідомити про обставини форс-мажору та протягом чотирнадцяти днів з дати їх виникнення надати підтвердні документи відповідно до законодавства.
Настання обставин форс-мажору підтверджується у встановленому законодавством порядку. Пункт 8.5. договору передбачає, що виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови покупця від сплати продавцеві за газ, який був поставлений до їх виникнення (п. 8.4. договору).
Таким чином, у п. 8.2. договору сторони прямо передбачили, що у разі виникнення форс-мажорних обставин, строк виконання сторонами своїх зобов'язань за договором відкладається на строк дії цих обставин.
При цьому, в матеріалах справи відсутні і сторонами не надано документального підтвердження спору щодо перегляду умов розділу VІІІ Договору "Фос-мажор" або визнання їх недійсними.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
При розгляді цієї справи господарським судом першої інстанції обґрунтовано враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09.10.2019 у справі №910/23489/17 та від 21.12.2021 у справі №905/1252/16, остання з яких є найбільш релевантною до правовідносин в цій справі, оскільки таку постанову прийнято у спорі між тими самими сторонами на підставі договору купівлі-продажу природного газу, який містив аналогічні умовами та подібні обставини справи, у т.ч. період виникнення спірних правовідносин та при наявності сертифікату ТПП.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та умови п.п. 8.2.- 8.4. договору, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції про те, що строк виконання зобов'язання оплатити природний газ, спожитий у жовтні - листопаді 2014 року установами й організаціями, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів м.Новоазовська і Новоазовського району Донецької області, у відповідача не настав ані на дату звернення з позовом, ані на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції констатує, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами відсутність обставин непереборної сили (форс-мажору), на які посилається відповідач, як і не доведено наявності підстав для незастосування наслідків настання обставин форс-мажору передбачених умовами укладеного сторонами договору.
Як вже зазначалося раніше, Господарський суд Донецької області ухвалою від 31.05.2016 призначив у справі №905/541/16 судову економічну експертизу, поставивши на вирішення експерту, зокрема, таке питання: "чи підтверджується документально заявлена до стягнення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" сума основного боргу за природний газ, переданий ПАТ "Маріупольгаз" по договору".
При здійсненні дослідження експертом враховувалися умови п. 6.2. договору купівлі-продажу природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) №08/1868-13 від 18.04.2014; вимоги спеціальних нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини: Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, затвердженого Постановою НКРЕ № 1000 від 02.08.2012; постанов НКРЕ про затвердження нормативів перерахування коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників на відповідний календарний місяць виходячи з наступного.
Експертом при здійсненні дослідження первинних документів встановлено, що частина платежів здійснювалась шляхом розподілу коштів відповідно до постанови КМУ від 26.03.2008 №247 "Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ" (далі - Порядок №247), постанови НКРЕ № 1000 від 02.08.2012 "Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованими постачальниками природного газу" на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі відповідних постанов НКРЕ, зазначених у призначенні платежу Банком.
Порядком №247 встановлено, що гарантовані постачальники та їх структурні підрозділи, а також підприємства, що здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам, відкривають в установах ВАТ "Державний ощадний банк України" або ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", або ПАТ АБ "Укргазбанк" (далі - уповноважений банк) поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від населення. Газопостачальні підприємства та їх структурні підрозділи обумовлюють у відповідному договорі банківського рахунка право банку на договірне списання (перерахування) з поточних рахунків коштів, що надходять за спожитий природний газ.
Усі категорії споживачів оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання.
Відповідно до п. 1.1. Постанови НКРЕ №1000 від 02.08.2012: "Цей Алгоритм установлює порядок розподілу ПАТ "Державний ощадний банк України", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПАТ АБ "Укргазбанк" коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання гарантованого постачальника, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, а також механізм розрахунку гарантованими постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки газотранспортних, газорозподільних підприємств, гарантованих постачальників та поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальником.
Відповідно до п. 1.2. цієї постанови: "Дія цього Алгоритму не поширюється на відносини, пов'язані з остаточним розрахунком гарантованого постачальника природного газу та його структурних підрозділів із власником природного газу, газотранспортними, газорозподільними підприємствами відповідно до умов укладених договорів та погашенням заборгованості споживачів за спожитий природний газ".
Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів, та нормативи перерахування коштів із зазначених поточних рахунків на поточні рахунки газотранспортних, газорозподільних, газопостачальних підприємств, що здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам, затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Установи уповноваженого банку згідно з умовами договору банківського рахунка до 12 години операційного дня здійснюють:
- розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів газопостачальних підприємств, споживачів відповідно до затверджених НКРЕ нормативів перерахування коштів;
- перерахування коштів, розподілених згідно з нормативами їх перерахування, на поточні рахунки підприємств, що здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам, а також на поточні рахунки, які не є поточними рахунками із спеціальним режимом використання газотранспортних, газорозподільних, газопостачальних підприємств.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією відповідача про те, що обов'язковість дотримання сторонами порядку зарахування коштів, які надходять на поточний рахунок із спеціальним режимом гарантованого постачальника прямо передбачений п. 6.2. договору та встановленого до постанови КМУ від 26.03.2008 №247 "Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ", постанови НКРЕ № 1000 від 02.08.2012 "Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованими постачальниками природного газу". А саме, грошові кошти, які надходять з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця (відповідача) на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця (позивача) кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, повинні бути зараховані позивачем як оплата за газ, поставлений продавцем покупцю у тому самому місяці, у якому надійшли кошти.
Разом з цим, у Висновку експерта №804/1239 від 25.02.2019 за результатами проведення судової економічної експертизи (з урахуванням алгоритму зарахування коштів) надано відповідь на питання суду, зокрема: з урахуванням форс-мажорних обставин, викладених в Сертифікаті ТПП №3389, сума заявленого боргу не підтверджується документально, оскільки станом на 15.12.2015 сума основного боргу відсутня (наявна попередня оплата в сумі 497442,98грн; строк виконання за зобов'язаннями жовтня 2014 року в сумі 198397,14грн, листопада 2014 року в сумі 729608,04грн через форс-мажорні обставини не настав).
При цьому, експерт вказав, що розбіжності даних дослідження щодо періодів поставки, за які виникла заборгованість станом на 15.12.2015, з даними розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, виникли внаслідок неврахування в розрахунку позивача умов п.п. 6.1., 6.2., 6.5. договору.
Таким чином, суд першої інстанції, врахувавши умови п.п. 8.1, 8.2. договору та визнавши належним чином доведений факт існування форс-мажорних обставин, які настали з 01.10.2014 у м. Новоазовську та Новоазовському районі Донецької області та тривають по теперішній час, дійшов правильного висновку, що у даному випадку строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу, який споживався установами й організаціями, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів м. Новоазовська та Новоазовського району Донецької області за договором на загальну суму 430562,20грн у відповідача не настав, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17 та у постанові від 21.12.2021 у справі №905/1252/16, правовідносини в якій є аналогічними цій справі.
Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині наведеного висновку господарського суду не спростовують.
Відносно заявлених позовних вимог про стягнення пені, колегія суддів виходить з наступного.
Із змісту позовної заяви вбачається, що у зв'язку із тим, що відповідач здійснював оплату за переданий газ несвоєчасно із порушенням строків оплати та не виконав зобов'язання у строк визначений договором, позивач заявив вимоги про стягнення, зокрема, пені в загальній сумі 762730,04грн за загальний період 20.12.2014 - 15.12.2015 на підставі п. 6.1, 7.2. договору.
Порядок нарахування і сплати пені сторони узгоджували в п.7.2. договору.
Під час ухвалення рішення суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги первісну редакцію п. 7.2. договору, яка врегульовувала відносини сторін за період з 01.01.2014 до 17.03.2014 включно, оскільки позивач заявив до стягнення пеню за загальний період 20.12.2014- 15.12.2015.
Так, за умовами п. 7.2. договору в редакції додаткової угоди №1 від 18.04.2014, яка (редакція) врегульовувала відносини сторін з 18.03.2014 до 30.06.2015 (до дати припинення дії договору), позивач має право нараховувати пеню на суми прострочених платежів за фактично отриманий за договором природний газ, починаючи з 21.07.2015.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно виходив із того, що за період 20.12.2014 - 20.07.2015 позивач заявив до стягнення пеню безпідставно, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Разом з цим, місцевий господарський суд обґрунтовано прийняв до уваги й те, що нарахування позивачем пені за період 21.07.2015 - 15.12.2015 суперечить вимогам ч. 2 ст. 2 Закону "Про встановлення додаткових гарантій".
Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" встановлено мораторій на час проведення антитерористичної операції на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами-виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Пунктами 1, 2 Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014, внесено місто Маріуполь (Маріупольську міську раду), Володарський (Нікольський) район, Першотравневий (Мангушський) район, місто Новоазовськ та Новоазовський район.
Указом Президента України №116/2018 від 30.04.2018 введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 30.04.2018 "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях" (документи для службового користування).
Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України (ст. 1 Закону). Також, відповідно до пп. 8 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, внесено зміни до таких законодавчих актів - ст. 3 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" доповнено абзацом десятим такого змісту: "антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку ст. 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України".
Системний аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок про те, що антитерористична операція та всі нормативні акти, які визначали гарантії прав громадян на території її проведення в Україні, не припинилася, вона здійснюється одночасно із відсіччю збройної агресії Російської Федерації в окремих районах Донецької та Луганської областей, а мораторій, встановлений частиною другою ст. 2 Закону України №85-VIII від 13.01.2015 щодо нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами-виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції, продовжує діяти.
Аналізуючи правовий статус позивача на предмет того, чи має він статус постачальника природного газу та чи є він енергопостачальною компанією, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 Постанови КМУ №705 від 25.07.2012 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу", яка діяла до 04.12.2019, НАК "Нафтогаз України" є гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії.
Згідно з п. 6 Статуту ПАТ "НАК "Нафтогаз України", затвердженим постановою КМУ 05.12.2015 №1002, предметом діяльності Компанії є постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату.
Законом України "Про енергозбереження" визначено, що енергозбереження - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; паливо-енергетичні ресурси - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія. Тобто природний газ як матеріальний об'єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним із видів енергетичних ресурсів.
Аналізуючи правовий статус відповідача як підприємства виконавця-виробника житлово-комунальних послуг, суд зазначає наступне.
Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189). Відповідно до ст. 5 Закону "Про житлово-комунальні послуги" до комунальних послуг належать - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до наданих відповідачем до суду ліцензій серії АІ № 507428 на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, серії АЕ №295548 на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, у спірний період ПАТ "Маріупольгаз" було виконавцем комунальної послуги з газопостачання, а починаючи з 01.07.2015 комунальної послуги з розподілу природного газу (відокремлення функцій з постачання та розподілу природного газу відповідно до Закону України "Про основні засади функціонування ринку природного газу").
Судом вже було встановлено вище, що відповідач здійснює господарську діяльність на території антитерористичної операції.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України від 13.01.2015 №85-VIII, мораторій поширюється на "нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси". Отже, цей Закон встановлює мораторій на стягнення пені та штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за спожиті енергоресурси незалежно від того, які енергетичні ресурси споживаються для надання житлово-комунальних послуг населенню. Предмет правового регулювання за цим спеціальним законом виходить за межі поняття договору енергопостачання, визначеного ст. 275 ГК України, та узгоджується з поняттям постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу згідно із ст. 714 ЦК України.
Отже мораторій, встановлений ч. 2 ст. 2 Закону України №85-VIII від 13.01.2015 щодо нарахування та стягнення пені, поширюється на ПАТ "НАК "Нафтогаз України", як постачальника енергетичного ресурсу (природного газу) у розумінні ст. 714 ЦК України.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Таким чином, оскільки відповідно до умов договору нарахування пені повинно здійснюватися з 21.07.2015 по 15.12.2015, господарський суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відмову позивачу, як енергопостачальному підприємству, у стягненні пені за період 21.07.2015- 15.12.2015 з відповідача, як виконавця житлово-комунальних послуг, що надає такі послуги у районі проведення антитерористичної операції, з огляду на введення мораторію на стягнення пені відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач заявив до стягнення 3% річних в загальній сумі 71093,36грн за загальний період 20.02.2014- 15.12.2015 та інфляційні втрати в загальній сумі 743389,27грн за загальний період березень 2014 року - листопад 2015 року.
Як вже вказувалося, ухвалою від 31.05.2016 суд першої інстанції призначив у справі №905/541/16 судову економічну експертизу, поставивши на вирішення експерту, зокрема, такі питання:
- чи підтверджується документально здійснений позивачем розрахунок сум 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості згідно умов договору?
- чи підтверджується документально здійснений позивачем розрахунок суми інфляційних втрат за несвоєчасне погашення заборгованості згідно умов договору?
Суд зобов'язав експерта навести у висновку розрахунки, які мають бути виконані в межах періодів, визначених позивачем у розрахунку позовних вимог, і під час проведення експертизи виходити з такого:
- враховувати умови п. 6.2. договору №08/1868-13 від 18.04.2014 купівлі-продажу природного газу (між власниками та постачальниками природного газу);
- враховувати вимоги спеціальних нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини: Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, затвердженого Постановою НКРЕ №1000 від 02.08.2012; постанов НКРЕ про затвердження нормативів перерахування коштів з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання гарантованих постачальників на відповідний календарний місяць;
- за дати виникнення заборгованості згідно з додатками-коригуваннями до актів приймання-передачі природного газу приймати дати підписання зазначених додатків-коригувань;
- враховувати, що індекс інфляції є помісячною величиною та не може бути застосований до періодів існування заборгованості, які є меншими за місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції має визначатися виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж; в розрахунок обов'язково мають включатися періоди часу, в які мала місце дефляція.
У Висновку експерта №804/1239 від 25.02.2019 надано наступні відповіді на питання суду: "Виходячи з проведеного дослідження наданих документів наявний в матеріалах справи розрахунок сум 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості згідно умов договору в межах сум 3% річних за періодами, визначеними позивачем у розрахунку позовних вимог, з урахуванням та без урахування форс-мажорних обставин підтверджується документально частково", а саме:
- в межах сум 3% річних за періодами, визначеними позивачем у розрахунку позовних вимог, з урахуванням форс-мажорних обставин - в сумі 26640,19грн;
- в межах сум 3% річних за періодами, визначеними позивачем у розрахунку позовних вимог, без урахування форс-мажорних обставин - в сумі 27016,30грн.
Виходячи з проведеного дослідження наданих документів наявний в матеріалах справи розрахунок сум інфляційних втрат за несвоєчасне погашення заборгованості згідно умов договору в межах сум інфляційних втрат за періодами, визначеними позивачем у розрахунку позовних вимог, з урахуванням та без урахування форс-мажорних обставин підтверджується документально частково, а саме:
- в межах сум інфляційних втрат за періодами, визначеними позивачем у розрахунку позовних вимог, з урахуванням форс-мажорних обставин - в сумі 324471,41грн;
- в межах сум інфляційних втрат за періодами, визначеними позивачем у розрахунку позовних вимог, без урахування форс-мажорних обставин - в сумі 332679,12грн".
Колегія суддів зазначає, що принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, в ході судового розгляду спору позивачем не було наведено жодних заперечень проти висновку експерта як в цілому, так і щодо порядку здійснення експертом розрахунків (арифметична правильність, точність внесення вихідних даних тощо).
Позивач при розгляді справи підтримав позовні вимоги та лише заперечував факт настання у відповідача форс-мажорних обставин. Відповідач, у свою чергу, погодився з висновком експерта в тій частині, яка враховує форс-мажорні обставини.
Колегія суддів враховує, що, окрім самого лише посилання на те, що суд не перевірив здійснений експертом розрахунок, позивачем не наведено в апеляційній скарзі жодних належних доводів щодо заперечення проти Висновку експерта №804/1239 від 25.02.2019, а також не було заявлено проведення повторної та/або додаткової експертиз та не наведено аргументів щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у задоволенні такого клопотання.
Як вже вказувалося раніше, в ході судового розгляду справи встановлено факт настання з 01.10.2014 для відповідача обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце у м. Новоазовську і Новоазовському районі Донецької області та зумовили неможливість виконання покупцем зобов'язань перед продавцем.
За таких обставин, враховуючи відсутність будь-яких заперечень позивача проти проведеної судової експертизи, місцевим господарським судом правомірно взято до уваги висновок експерта в тій частині дослідження, що враховує форс-мажорні обставини. Зокрема, в межах сум і періодів, визначених позивачем у розрахунку позовних вимог, з урахуванням форс-мажорних обставин за розрахунком експерта підтверджуються документально:
- сума 3% річних в загальному розмірі 26640,19грн, нарахована за загальний період 05.05.2014- 18.10.2015,
- сума інфляційних втрат в загальному розмірі 324471,41грн, нарахована за загальний період червень 2014 року - вересень 2015 року.
У той же час, суд врахував, що платіжним дорученням №2006469 від 07.07.2014 позивач повернув відповідачу 2792268,32грн з призначенням платежу: "Повернення переплати за договором №13-253-Б від 04.01.2013 згідно листа №04-859 від 29.05.2014" (т.1, а.с.208).
07.07.2014 відповідач платіжним дорученням №4484 перерахував позивачу отриману від нього суму (2792268,32грн) з призначенням платежу: "Оплата за використаний природний газ для бюджетних організацій за 2014 рік по договору №08/1868-13 від 18.04.2014" (т.1, а.с. 207, 209).
Отже, наданими до матеріалів справи доказами підтверджується, що станом на 29.05.2014 (дату складання відповідачем листа №04-859) на рахунку позивача обліковувалась переплата в сумі 2792268,32грн за іншим укладеним з відповідачем договором, яку позивач повернув лише 07.07.2014 і яку відповідач негайно використав для оплати боргу за договором, на підставі якого заявлено позов у цій справі.
При цьому, з наданого позивачем розрахунку (т.1, а.с.12-15) вбачається, що після 07.07.2014 позивач врахував кошти в сумі 2792268,32грн як погашення заборгованості, що існувала в його обліку станом на 07.07.2014 (за лютий (залишок боргу), березень, квітень і травень (повна оплата) 2014 року), а також як передплату, за рахунок якої в наступному погашалась заборгованість за червень, липень, серпень, вересень (повністю) і жовтень (частково) 2014 року.
У Висновку експерта було враховано кошти в сумі 2792268,32грн як погашення заборгованості, що існувала станом на 07.07.2014 (за лютий (залишок боргу), березень і квітень (повна оплата) 2014 року), а також як передплату, за рахунок якої підлягала погашенню заборгованість за серпень, вересень, жовтень (повністю) і листопад (частково) 2014 року.
В свою чергу, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до ст. 625 ЦК України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з'являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.
З огляду на встановлені судом обставини того, що позивач у період 29.05.2014 - 06.07.2014 володів і користувався коштами відповідача, переплаченими за договором №13-253-Б від 04.01.2013, і знецінення коштів позивача в цей період не відбувалось, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що 3% річних в загальній сумі 10395,78грн за період 29.05.2014 - 06.07.2014 та інфляційні в загальній сумі 22632,69грн за період червень 2014 року, нараховані експертом на суми боргу за лютий, березень і квітень 2014 року, погашені за рахунок оплати в сумі 2792268,32грн, не підлягають стягненню з відповідача.
За наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в загальному розмірі 16244,41грн та інфляційних втрат в загальному розмірі 301838,72грн, розраховані судом на основі Додатку №4 "Дослідження розрахунку сум інфляційних втрат, пені та 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості ПАТ "Маріупольгаз" за договором станом на 15.12.2015 (з урахуванням форс-мажорних обставин)" відповідно до висновку експерта.
Колегією суддів перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, які здійснені експертом та перераховані місцевим судом, за результатом чого встановлено, що вони є арифметично правильними, відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, тому такі нарахування є обґрунтованими.
Крім того, апеляційним господарським судом враховується, що позивач не подав ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного господарського суду власного контррозрахунку таких сум.
Що стосується посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №913/308/23, то колегія суддів зазначає, що у цій справі сформульовано такі загальні правові висновки у правовідносинах, пов'язаних зі встановленням наявності/відсутності форс-мажорних обставин: 1) неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин; 2) перед тим як з'ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з'ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин; 3) форс-мажор не звільняє сторони договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Як встановлено судом у цій справі, сторони в договорі передбачили не лише звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, а також передбачили відкладення (перенесення) строків виконання зобов'язань на строк дії форс-мажорних обставин, якщо таке порушення викликане форс мажорними обставинами (розділ 8 договору).
При цьому, апеляційний господарський суд відхиляє, як необґрунтовані, посилання апелянта на те, що покупцем (відповідачем) було порушено строки повідомлення постачальника (позивача) про настання форс мажорних обставин.
Так, як встановлено та зазначено вище, форс мажорними обставинами покупець (відповідач) визначив проведення бойових дій та акти тероризму на території м. Новоазовськ та Новоазовського району Донецької області (в зоні проведення АТО), які унеможливили своєчасне виконання зобов'язань за договором, що засвідчено в установленому законом порядку Сертифікатом ТПП України.
При цьому, апеляційний господарський суд вважає, що відповідач мав правомірні очікування того, що проблеми з неможливістю надходження грошових коштів з державного бюджету для здійснення оплати за використаний бюджетними установами природний газ не будуть тривати такий значний час та будуть усунуті, що надасть йому змогу виконати своєчасно взяті на себе зобов'язання перед позивачем. Лише після того, як покупець (відповідач) абсолютно та беззаперечно пересвідчився і впевнився у тривалості таких проблем та те, що ці проблеми не дають йому змогу виконати зобов'язання у визначений договором строк він повідомив про це постачальника та направив йому Сертифікат ТПП.
Отже, не лише сам факт проведення АТО на території у м. Новоазовську і Новоазовському районі Донецької області є форс-мажорною обставиною, а саме те, що такі обставини набули триваючого характеру. Тому, апеляційний господарський суд вважає, що дії відповідача щодо повідомлення позивача про наявність форс мажорних обставин відбулися після усвідомлення відповідачем тривалості проведення АТО та пов'язаних з цим негативних обставин і наслідків в Україні, що унеможливлювало виконання зобов'язань у строк, визначений договором.
Апеляційний господарський суд також наголошує, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Положення укладеного між сторонами договору прямо не передбачають юридичні наслідки того, що покупець не повідомив постачальника в строки, визначені договором, про факт настання таких обставин (із посиланням на відповідний сертифікат ТПП чи без нього).
Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
У зв'язку з цим у суду відсутні підстави вважати, що порушення ПАТ "Маріупольгаз" передбаченого договором строку повідомлення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про настання форс-мажору означає автоматичну втрату відповідачем права посилатись на форс-мажор у відносинах з його контрагентом.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховано релевантних висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2024 у справі №913/308/23 та від 13.09.2023 у справі №910/8741/22, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не суперечать висновками Верховного Суду, викладеним у зазначених справах.
Доводи апеляційної скарги про те, що предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за поставлений природний газ за періоди коли у відповідача існували форс-мажорні обставини, колегія суддів відхиляє, оскільки, як було встановлено судом в ході розгляду справи, позивачем безпідставно не враховувалися умови договору щодо зарахування грошових коштів та дати виникнення заборгованості згідно з додатками коригування до актів приймання-передачі (п. 6.1. договору у відповідній редакції), а також позивач не визнавав обставин форс-мажору у жовтні - листопаді 2014 року, про також було зазначено у висновку експерта.
Щодо посилання скаржника на заборгованості споживачів ПАТ "Маріупольгаз" перед самим же відповідачем за поставку в жовтні - листопаді 2014 року, то колегія суддів зауважує, що відповідач дійсно не є кінцевим споживачем природного газу, який передавався за договором. Як встановлено судом, відповідні зобов'язання у розмірі 198397,14грн за жовтень 2014 року та 729608,04грн за листопад 2014 року є зобов'язаннями ПАТ "Маріупольгаз" за типовим договором № 08/1868-13 на купівлю-продаж природного газу з оплати за природний газ спожитий саме установами та організаціями, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів м. Новоазовська та Новоазовського району у жовтні 2014 - 33921 м.куб., у листопаді - 119217 м.куб. Обсяг природного газу, спожитий установами та організаціями, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи та дослідженими судом першої інстанції.
Разом з цим, як встановлено апеляційним господарським судом, ТПП України в Сертифікаті № 3389 засвідчено форс-мажорні обставини саме у ПАТ "Маріупольгаз" та саме щодо зобов'язання, виконання якого встановлено за типовим договором № 08/1868-13 від 18.04.2014 та не стосується договорів між споживачами та ПАТ "Маріупольгаз". При цьому, посилання скаржника на встановлений алгоритм розподілу коштів не свідчить про те, що відповідні суми зобов'язань включають кошти не тільки, які відповідач має сплатити позивачу за договором, а також й ті кошти, що мають бути розподілені банком на поточні рахунки позивача, газотранспортного підприємства та самого ж відповідача, оскільки вказаний алгоритм встановлює саме порядок розподілення коштів в момент їх надходження від споживачів і оплата ПАТ "Маріупольгаз" як гарантованого постачальника за природний газ відбувається саме в тій частині, яка перераховується уповноваженим банком саме на поточний рахунок із спеціальним режимом використання підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику.
У свою чергу, апеляційним господарським судом враховується, що позивач в ході розгляду справи в суді першої інстанції взагалі не заперечував проти розміру грошових зобов'язань за жовтень - листопад 2014 року, за обсяги природного газу спожиті установами та організаціями м. Новоазовська та Новоазовського району Донецької області.
Доводи апеляційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" наведених висновків суду не спростовують та фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.
Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга АТ "НАК "Нафтогаз України" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2025 у справі №905/541/16 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2025 у справі №905/541/16 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2025 у справі №905/541/16 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 11.08.2025.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя В.В. Лакіза
Суддя В.С. Хачатрян