20 серпня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/27057/23
Провадження № 22-ц/820/1385/25
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Костенка А.М.,Талалай О.І.,
секретар судового засідання Демчук В.М.
за участю: представників учасників справи Ксьондзика Ю.Ю., Стьопіна О.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка подана його представником адвокатом Ксьондзиком Юрієм Юрієвичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2023 року (суддя Мазурок О.В.).
Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.
В обґрунтування позову зазначав, що він подарував своїй доньці ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , уклавши 24.12.2003 договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Поліщук Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 6056.
Вказував, що правочин у нотаріуса уклав внаслідок помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки відповідачка обіцяла надавати йому допомогу, проте, невдовзі після укладення договору та його нотаріального посвідчення ніякої допомоги не надавала та догляд не здійснювала.
Зазначав, що оспорюваний договір дарування був укладений під впливом помилки внаслідок неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення. Вказані обставини мають істотне значення, оскільки він є особою похилого віку, має інвалідність, потребував на дату укладення договору дарування та на момент звернення з позовом стороннього догляду і допомоги, спірне житло, що є предметом договору, у нього є єдиним, в якому він продовжує проживати як до так і після укладення договору дарування.
Крім цього звертав увагу на те, що, фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдарованому не відбулась, відповідачка проживає окремо, в іншому місті.
Вказував, що він помилився щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки передавши у власність своє єдине житло відповідачці, він не досяг бажаного результату, в результаті чого він позбавлений свого єдиного житла і можливості забезпечити себе необхідною допомогою.
Враховуючи викладене вище, просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 24.12.2003 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2023 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 24.12.2003 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Поліщук Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 6056.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 536,80 грн сплаченого судового збору.
Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , як особа яка не брала участь у розгляді справи, через свого представника - адвоката Ксьондзика Ю.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому, посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що в момент укладення договору дарування була відсутня помилка дарувальника щодо сприйняття дійсної правової природи правочину, адже волевиявлення ОСОБА_1 було спрямоване саме на укладення договору дарування.
Звертає увагу суду, що позовна заява має штучний характер, яка спрямована на ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов'язання по спору щодо розподілу майна подружжя. ОСОБА_2 було відомо, що за відчуження транспортних засобів без згоди чоловіка, у неї є обов'язок повернути половину ринкової вартості відчуженого майна. Додатково такі обставини підтверджуються збігом в часових рамках спору про розподіл майна подружжя та подальшим виникненням штучного спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вважає таку поведінку сторін недобросовісною.
Вказує, що позов подано поза межами строку позовної давності, проте у зв'язку з незалученням до розгляду справи ОСОБА_3 , у скаржника була відсутня можливість подати заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Крім цього, зазначає, що судом першої інстанції було прийнято оскаржуване рішення лише на підставі копії договору дарування, яка була надана позивачем при зверненні до суду, проте суд мав перевірити чи зареєстровано право власності за відповідачкою, а також наявність арештів.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що оскаржуваним рішенням суду не вирішувалися питання про права та обов'язки ОСОБА_3 . Останній, на момент укладення договору не був одружений на відповідачці, не був учасником спірних правовідносин та не знав про дійсні домовленості між сторонами. Вказував, що зазначена вище квартира є його єдиним житлом, в якому він зареєстрований і проживає.
В судовому засіданні представник скаржника - адвокат Ксьондзик Ю.Ю. підтримав апеляційну скаргу.
Представник позивача - адвокат Стьопін О.Ю. в судовому засіданні просив апеляційну залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з визнання позову відповідачкою ОСОБА_2 .
Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись з таких підстав.
Встановлено, що за договором дарування від 24.12.2003, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Поліщук Н.В. та зареєстрованим в реєстрі за №6056, позивач ОСОБА_1 подарував своїй доньці ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . (а.с. 17)
Вказане підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.11.2023.(а.с. 47)
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Так, за ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
З матеріалів справи вбачається, що на час звернення позивача ОСОБА_1 у жовтні 2023 року до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та вирішення справи судом, вже було відкрито провадження у справі №686/27202/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та стягнення грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності (ухвала Хмельницького міськрайонного суду від 05.01.2023) та існувала заборона відчуження майна відповідно до ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 06.02.2023, якою в порядку забезпечення позову накладено арешт на частини квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/27202/22 від 24 квітня 2024 року в позові ОСОБА_3 відмовлено.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27.08.2024 рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 374670 гривень грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно та 8920 гривень 05 копійок судового збору, а всього 383590 гривень 05 копійок.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.03.2025 у справі №686/27202/22 скасовано заходи забезпечення позову у зв'язку з набранням законної сили рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2023 року у справі №686/27057/23 про визнання договору дарування недійсним.
Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі порушує права ОСОБА_3 , оскільки на час розгляду справи на частку у спірному майні було накладено арешт з метою забезпечення позову останнього у справі № 686/27202/22 про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та стягнення грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності та визнання судом договору дарування недійсним позбавляє можливості останнього на звернення стягнення на спірне майно при наявності рішення суду ухваленого на його користь.
Відтак, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.
При ухваленні нового судового рішення апеляційний суд приймає до уваги таке.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
На відміну від договору дарування, за договором довічного утримання (догляду), який згідно із позовними вимогами мав на увазі позивач, одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність квартиру взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно, що унормовано статтею 744 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із статтями 229-233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
За змістом частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Таким чином, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 645/10160/15-ц, від 03 травня 2018 року у справах № 465/826/13-ц та № 334/7904/15-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19).
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203, 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Відповідно до частини 1 ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Приписами ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Разом з тим, позивачем не спростовано презумпцію правомірності правочину та не виконано встановленого процесуальним законом обов'язку доведення обставин, на які він посилався у позові як на підставу своїх вимог, зокрема, не довів належними і допустимими доказами факту вчинення оспорюваного правочину проти своєї справжньої волі.
На час укладення угоди позивач досяг 44-річного віку, був працездатним, доказів того, що потребував матеріальної допомоги на момент укладення договору дарування суду не надав.
Посилання позивача на те, що він продовжив проживати у спірній квартирі після укладення оспорюваного правочину, зареєстрований у ній, не свідчить про вчинення договору дарування під впливом помилки.
Визнання позову відповідачкою ОСОБА_2 суперечить закону та порушує права та інтереси ОСОБА_3 , а тому не може бути прийняте судом.
З урахуванням вказаного вище, позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним не підлягають задоволенню, а тому, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Отже, з врахуванням ч. 1 статті 141 ЦПК України, з позивача ОСОБА_1 на користь скаржника ОСОБА_3 у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1610 грн 40 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана його представником адвокатом Ксьондзиком Юрієм Юрієвичем, задовольнити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1610 грн 40 коп судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.М. Костенко
О.І. Талалай