Справа № 442/5355/25
Провадження №3/442/1568/2025
Іменем України
15 серпня 2025 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Медведик Л.О., розглянувши матеріали, які надійшли з Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1384987 від 08.07.2025 року, ОСОБА_1 , 08.07.2025 року о 10 год 10 хв в с.Опака Дрогобицького району, вул.Шевченка, керував ТЗ ГАЗ 66 д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (порушення мови, тремтіння пальців рук, різкий запах з порожнини рота). Від проходження тесту на стан сп'яніння на місці за допомогою алкотестера та у медичному закладі відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.
В судове засіданні особа, яка притягується до адміністративної відповідальності не з'явився.
Забезпечив явку адвоката Подоляка Б.Р., який заявив суду клопотання про закриття провадження у справі, заперечив винуватість свого підзахисного в інкримінованому правопорушенні, зазначивши, що його клієнт 08.07.2025 року був поблизу свого місця проживання. Там же був припаркований його транспортний засіб. В якийсь момент під'їхав патрульний автомобіль і поліцейський запропонував йому пройти тест на стан алкогольного сп'яніння. В ході бесіди ОСОБА_1 пояснював, що трішки вживав напередодні. Тим не менш поліцейський повністю продиктував йому пояснення, а особа без юридичної освіти повністю підкорилася його волі.
Рапорт поліцейського вказує, що автомобіль ОСОБА_1 був зупинений, однак це не відповідає дійсності. Відеозапис події не містить такого доказу.
Заслухавши пояснення адвоката ОСОБА_1 - Подоляка Б.Р., дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.
Згідно із ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП, завданням у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. При розгляді кожної справи суддя зобов'язаний з'ясувати обставини, передбачені ст.280 КУпАП, а винесене у справі судове рішення має ґрунтуватись на конкретних доказах.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З'ясовуючи обставини, суд повинен виходити з положень ст. 251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно із п. 27 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005, відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, як він почав рухатись.
Вказані положення повністю узгоджуються з положеннями п. 2.9 Правил дорожнього руху, згідно з якими водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, відповідальність за ст. 130 КУпАП настає саме за умови керування водієм транспортного засобу у стані сп'яніння.
У той же час, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Звернення суду до Дрогобицького РВП ГУНП із вимогою про надання додаткових відеодоказів результату не дало. Виклик до суду поліцейського, що складав протокол був також проігнорований.
За таких обставин, суд, вичерпавши усі можливі заходи продовжив розгляд справи за наявними матеріалами.
Відтак, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зрушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи не є доказом вчинення останньою правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, оскільки саме по собі перебування особи в чи поблизу транспортного засобу, не доводить факт керування ним.
Як встановлено судом, згідно відеозапису, наявного в матеріалах справи, керування ОСОБА_1 вказаним ТЗ не зафіксовано. Зокрема, відеокамерою зафіксовано безпосередній під'їзд службового автомобіля до нерухомого ТЗ, у якому знаходився ОСОБА_1 . Відтак, із долученого працівниками поліції відеозапису неможливо зробити висновок про те, що вказана особа керувала транспортним засобом.
У свою чергу, факт відсутності будь-яких об'єктивних даних про те, що особа керувала автомобілем, не давав поліцейським обґрунтованих підстав вимагати проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. У даному випадку керування особою транспортним засобом залишається лише припущенням. Відповідно суду слід діяти згідно до ст. 62 Конституції України, за якою обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Поряд з тим, відповідно до пункту 5 розділу ІІ, пункту 2 розділу ІІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Згідно з пункту 3.5 розділу III Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 03.02.2016 року № 100, після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.
При цьому, обов'язок проводити повну фіксацію, як факту вчинення адміністративного правопорушення, так і подальших процесуальних дій, що вчиняються поліцейськими, передбачений «Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженою наказом МВС України 18.12.2018 №1026, зареєстрованою в МЮ України 11.01.2019 за № 28/3299.
Проте, відеозйомка не була безперервною, будь-яких інших належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, до матеріалів справи не долучено.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд, який викладено у постанові 08.07.2020 (справа № 463/1352/16-а).
Отже, будь-яких належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, матеріали справи не містять.
Тобто, обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки не доводяться беззаперечними доказами.
У рішенні від 21.07.2011 у справі "Коробов проти України" Європейський суд з прав людини висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають з співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Тобто, таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення "поза розумним сумнівом".
Крім цього, Європейський суд з прав людини підкреслив, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинності і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Беручи до уваги вищенаведене, вважаю, що провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.130, 247, 251, 266, 276, 283, 284 КУпАП, суддя
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником.
Постанова вступає в законну силу після закінчення строку на її оскарження та підлягає пред'явленню до виконання протягом трьох місяців.
Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Суддя Медведик Л.О.