20 серпня 2025 року
м. Київ
справа №320/23536/23
адміністративне провадження № К/990/32248/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Желтобрюх І.Л., суддів: Блажівської Н.Є., Шишова О.О.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФП Груп" до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
Головним управлінням управління ДПС у м. Києві до Верховного Суду подано касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в адміністративній справі №320/23536/23.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху. Скаржнику запропоновано усунути недоліки касаційної скарги шляхом подання документа про сплату судового збору у сумі та заяви про поновлення строку на касаційне оскарження, вказавши в ній достатні підстави для поновлення пропущеного строку з наданням відповідних доказів. Встановлено строк для усунення недоліків протягом десяти днів з моменту отримання цієї ухвали.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником до Верховного Суду було подано клопотання про продовження строку на усунення недоліків.
В обґрунтування заяви відповідач посилається на об'єктивну, на його думку, неможливість здійснення сплати судового збору у встановлений в ухвалі строк, що зумовлено, як вказує скаржник, відсутністю фінансування.
Надаючи оцінку доводам викладеним у заяві скаржника, Верховний Суд зазначає наступне.
Порядок поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано статтею 121 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини другої статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Продовженням строку є надання нового строку на вчинення процесуальної дії, яка не була з поважної причини вчинена у заздалегідь встановлений судом строк.
Відповідно до частини третьої статті 2 цього КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Головне управління ДПС у м. Києві є державним органом. Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважною причиною для продовження строку, встановленого судом та зважаючи на відсутність об'єктивної інформації щодо терміну, протягом якого скаржник матиме можливість сплатити судовий збір, суд дійшов висновку про відсутність підстав для продовження строку усунення недоліків.
За вказаних обставин, Верховний Суд вважає, що у скаржника було достатньо часу для сплати судового збору за подання касаційної скарги у даній справі та надання платіжного документа про таку сплату.
Таким чином, клопотання скаржника про продовження процесуального строку, встановленого судом, не підлягає задоволенню.
В обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження заявник посилається на те, що ним раніше подавалася касаційна скарга в межах встановленого законом строку. Однак, у зв'язку з відсутністю коштів, відповідач не мав можливості сплатити судовий збір, а тому ухвалою Верховного суду первинна касаційна скарга була повернута скаржнику з підстав невиконання вимог, зазначених в ухвалі.
Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України, статтею 329 якого встановлено строк для подання касаційної скарги.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
У пункті 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".
Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів тощо. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.
Ураховуючи наведене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.
В контексті наведеного, зважаючи на приписи вказаних правових норм законодавства, невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Стосовно доводів скаржника, про те, що сплата судових витрат не повинна бути перешкодою в доступі до правосуддя, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки право на апеляційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Інших поважних причин неможливості звернення до суду касаційної інстанції у строк, встановлений статтею 329 КАС України, скаржником не наведено.
За таких обставин, суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску відповідачем строку на касаційне оскарження та відсутність підстав для його поновлення.
Пунктом 4 частини першої статті 333 цього ж Кодексу обумовлено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані судом неповажними.
Керуючись пунктом 4 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про продовження строку на усунення недоліків у справі № 320/23536/23 відмовити.
Визнати неповажними причини пропуску Головним управлінням ДПС у м. Києві строку на касаційне оскарження ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі №320/23536/23.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі №320/23536/23.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх
Судді Н.Є. Блажівська
О.О. Шишов