20 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 160/26243/24
адміністративне провадження № К/990/32607/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу адвоката Павелка Сергія Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі №160/26243/24 за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області щодо нездійснення ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби 01 липня 2024 року;
- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2024 року по 14 серпня 2024 року, в розмірі 56455,96 грн;
- стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 266764,63 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області щодо не здійснення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби 01 липня 2024 року.
Стягнуто з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2024 року по 13 серпня 2024 року включно, в розмірі 56455,96 (п'ятдесят шість тисяч чотириста п'ятдесят п'ять гривень 96 коп.) грн (сума вказана без урахування податків та обов'язкових платежів).
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.
31 липня 2025 року адвокат Павелко Сергій Михайлович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі №160/26243/24. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення у цій частині, яким позов задовольнити в повному обсязі, а також змінити оскаржувані судові рішення в частині стягнення з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2024 року по 13 серпня 2024 року включно, в розмірі 56455,96 (п'ятдесят шість тисяч чотириста п'ятдесят п'ять гривень 96 коп.) грн (сума вказана без урахування податків та обов'язкових платежів) та викласти рішення в цій частині у наступній редакції:
«стягнути з Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2024 року по 13 серпня 2024 року включно, в розмірі 80556,55 (вісімдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят шість гривень 55 копійок) грн (сума вказана без урахування податків та обов'язкових платежів)».
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник у тексті касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано правового висновку Верховного Суду, який слід було застосувати до спірних правовідносин, а саме: правову позицію сформовану у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №757/30991/18-а.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, Верховний Суд наголошує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Всупереч вищенаведеному, скаржником чітко не зазначено норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведеній справі.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок.
Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Однак у касаційній скарзі скаржником чітко не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі, у взаємозв'язку з посиланням на пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.
Доводи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції.
Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що посада публічної служби, яку обіймала позивач, та у зв'язку з перебуванням на якій виник цей спір відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до примітки статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
За таких обставин та правового врегулювання спірні правовідносини, що склались, відносяться до справ незначної складності.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження необхідно наводити та обґрунтовувати, як виключні підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України так і загальні підстави передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу адвоката Павелка Сергія Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі №160/26243/24 за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур