Постанова від 13.08.2025 по справі 380/18188/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/18188/24 пров. № А/857/12993/25 857/1470/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

секретаря судового засідання Демчик Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року та на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року (головуючий суддя Кухар Н.А., м.Львів) по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛПЕКС» до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЛПЕКС» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС України у Львівській області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №35181/13-01-07-04 від 13.08.2024 року Головного управління ДПС у Львівській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №35186/13-01-07-04 від 13.08.2024 року Головного управління ДПС у Львівській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №35187/13-01-07-04 від 13.08.2024 року Головного управління ДПС у Львівській області.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано Податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №35181/13-01-07-04, №35186/13-01-07-04, №35187/13-01-07-04 від 13.08.2024 року.

Додатковим рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення - задоволено частково.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛПЕКС» 15 000 ( пґятнадцять тисяч) грн. 00 коп. понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з такими рішеннями суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області оскаржило їх в апеляційному порядку, просить такі скасувати та винести нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог та у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення.

В апеляційній скарзі на рішення зазначає, що судом порушено норми процесуального праваё бо суд не встановив дійсні обставини справи при розгляді позову безвідносно до позиції сторін.

Вважає, що суд повинен надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним та дослідити їх в тому обсязі поки не виникне повне переконання в обставинах справи.

При розгляді справи не було доведено позивачем та не надано жодного письмового доказу, щодо переліку документів наданих позивачем до перевірки у відповідь на письмовий запит, який передував плановій документальній виїзній перевірці позивача.

Позивач фактично погодився із позицією відповідача, що до перевірки ним було надано лише ті документи перелік яких чітко зазначено відповідальними працівниками ГУ ДПС у Львівській області в акті документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ВОЛПЕКС» за №30026/13-01-07-04/39377343, починаючи з сторінки 9 акту.

При цьому всупереч вищезазначеного, позивач надавав на постійній основі до суду, в якості доказів по справі, документи (ТТН, договора, доповнення до договорів та інше), які не були предметом дослідження під час проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ВОЛПЕКС», а також не надавались в якості доказової бази до заперечення на акт перевірки.

За змістом підпунктів 86.7.3 і 86.7.4 пункту 86.7 статті 86 ПК України платник податків має право брати участь у процесі розгляду матеріалів перевірки особисто або через свого представника і надавати письмові та/або усні пояснення з приводу предмета розгляду. При розгляді матеріалів перевірки контролюючим органом досліджуються всі наявні фактичні дані, що стосуються предмета розгляду. у тому числі документи, надані платником податків або витребувані у нього, письмові та усні пояснення платника податку, інші фактичні дані, що наявні або доступні контролюючому органу.

Однак, позивач цим правом не скористався.

Пряма норма, а саме п.85.2. статті 85 ПК України зобов'язує платника податків після початку перевірки надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.

Документи, які надано позивачем лише під час розгляду справи в суді, але не надавалися контролюючому під час проведення докуметальної перевірки, не можуть братися до уваги судом в якості допустимих доказів по справі, оскільки ці документи не оцінювалися (через їх відсутність) органом ДПС при складанні акта перевірки та винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Судом першої інстанції податкове повідомлення-рішення № 35186/13-01-07- 04 від 13.08.2024р. визнано протиправним та скасовано. Суд в оскаржуваному судовому рішенні зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність фінансово-господарських відносин із вказаними підприємцями, а позиція податкового органу з даного питання є необґрунтованою та не відповідає фактичним фінансово-господарським правовідносинам.

Відповідач звертає увагу, що надані позивачем документи не надавались до перевірки, перелік наданих документів чітко зазначено в акті перевірки, в розділі акту щодо перевірки взаємовідносин позивача з ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 .

При цьому апелянт зазначає, що 16.04.2018 р. між позивачем та ФОП ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) укладено Договір на організацію перевезень вантажів № 1604/18.

Відповідно до умов даного Договору ФОП ОСОБА_1 надавав послуги по організації в інтересах нашого позивача транспортно-експедиційного обслуговування вантажів, пред'явлених для перевезення автомобільним транспортом.

В рамках виконання вищевказаного Договору в період 2018-2024 р. р. ФОП ОСОБА_1 надав позивачу послуги на загальну суму 4 825 417,00 грн. (без ПДВ).

До перевірки надано лише документи по взаєморозрахунках із ФОП ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ):

Договір на організацію перевезень вантажів від 16.04.20218 № 1604/18;

Акти наданих послуг з транспортних перевезень;

Акт взаємних розрахунків ФОП ОСОБА_1 ;

Карточку бухгалтерського рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» із ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до п.1 даного Договору даний Договір обумовлює порядок взаємовідносин при організації перевезень вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні та розрахунки за ці перевезення між Замовником та Виконавцем. Виконавець зобов'язується організовувати в інтересах Замовника транспортно - експедиційне обслуговування вантажів, пред'явлених ним для перевезення автомобільним транспортом.

Транспортно-експедиційне обслуговування - процес надання експедиційних послуг вантажовідправникам та вантажоодержувачам згідно з договором транспортної експедиції та встановленими нормами і вимогами.

Експедиційна послуга - вид транспортної послуги, яка пов'язана з організацією процесу відправлення та отримання вантажу, а також з виконанням інших робіт, які мають відношення до перевезення вантажів згідно з договором транспортної експедиції.

Згідно до наданих до позову товарно-транспортних накладних, які не було надано до перевірки, ФОП ОСОБА_1 являється фактичним (по документам) перевізником товарів для позивача.

ФОП ОСОБА_1 до органів ДПС не подавались повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою 20-ОПП (транспортні засоби, приміщення, тощо)) за період з 01.01.2018 по 31.12.2020.

Згідно з даними податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 відсутні наймані працівники, а загальна чисельність працівників становить 1 особа.

Відповідно до п.2 Договору перевезення виконується на підставі заявок, які передаються Замовником Виконавцю письмово.

Кожне перевезення вантажу супроводжується підписанням заявки - додатку до Договору, в якому обумовлюється маршрут, дата завантаження/розвантаження, ціна перевезення, вартість перевезення від місця завантаження/розвантаження до кордону та від кордону до місця завантаження/розвантаження. Факс-копія додатку до Договору має таку ж юридичну силу, як і оригінал.

Однак, на підтвердження своєї правової позиції позивач не надає до позову письмові заявки - додатки до вищезазначеного договору.

Отримані від Регіонального центру МВС у Львівській області дані щодо наявності транспортних засобів у власності ФОП ОСОБА_1 та порівняння їх із даними про транспортні засоби, якими надавались послуги з перевезення встановлено, що лише три вантажних автомобіля за держ. номерами ВС249ЕХ, НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , які є власністю даного підприємця по одному разу було використано при наданні послуг з перевезення вантажів за весь період, а решта автотранспорту більше 20 автомобілів та грузових причепів ніякого відношення до даного підприємця «де юре» не мають, а отже перевізник ФОП ОСОБА_1 не міг надавати фактично таких послуг з перевезення товарів.

Позиція позивача про те, що в ТТН відсутня графа «експедитор», а тому в графу «перевізник» записувались дані цього ФОП є на думку відповідача не достатньо документально підтвердженою, оскільки в графі ТТН «перевізник» зазначено лише ФОП ОСОБА_1 , а у випадку надання експедитерських послуг необхідно було вказувати юридичну або фізичну особу, яка фактично здійснювала такі перевезення.

Окрім цього, позивачем здійснювалась оплата ФОП ОСОБА_1 за «транспортні перевезення» а не як оплата «за організацію наданих послуг з організації вантажних перевезень».

Судом так не було встановлено і позивачем не було надано жодного доказу, на підтвердження того які ж послуги оплачені позивачем ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 послуги з товарно - експедиційного обслуговування згідно договору на організацію перевезень вантажів №1604/18 чи послуги з перевезення вантажів згідно доданих до позову ТТН.

Відповідач вважає, що в первинних документах, виписаних ФОП ОСОБА_1 , зазначені господарські операції, які фактично не відбувались. У зв'язку з цим податкові накладні та акти виконаних робіт не мають юридичної сили первинних документів, відповідно, позивач неправомірно відображено у регістрах бухгалтерського обліку взаємовідносини з ФОП ОСОБА_1 та сформовано податкову звітність на підставі таких первинних документів.

20.09.2017 р. між позивачем та ФОП ОСОБА_3 ( НОМЕР_4 ) укладено Договір на організацію перевезень вантажів № 2009/17.

Відповідно до умов даного Договору ФОП ОСОБА_3 надавав послуги по організації перевезень вантажів у міжнародному сполученні та організовував транспортно-експедиційне обслуговування вантажів позивача, пред'явлених для перевезення автомобільним транспортом.

В рамках виконання вищевказаного Договору за період 2017-2019 р.р. ФОП ОСОБА_3 надав послуги позивачу на зальну суму 1 982 100,00 грн.

Позивачем до перевірки надано наступні документи по взаєморозрахунках із ФОП ОСОБА_3 ( НОМЕР_4 ):

Договір на організацію перевезень вантажів від 20.09.2017 № 2009/17;

Акти наданих послуг з транспортних перевезень;

Акт взаємних розрахунків ФОП ОСОБА_3 ;

Карточку бухгалтерського рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» із ФОП ОСОБА_3 .

ФОП ОСОБА_3 за період з 01.04.2017 по 31.12.2019, не маючи в наявності трудових ресурсів, транспортних засобів, фактично не міг здійснювати діяльність з надання послуг з транспортних перевезень.

ФОП ОСОБА_3 взагалі не мав можливості надавати послуги з перевезень оскільки згідно даних отриманих від Регіонального центру МВС у Львівській області володів та володіє лише легковими автомобілями марки Фольксваген Транспортер та Део Ланос.

Окрім цього, надані лише до позову копії фактури, CMR, пакувальних листів, сертифікатів якості та митних декларацій, з підписами іноземних постачальників позивача та митних органів Польщі не можуть слугувати доказами по справі, оскільки копії цих документів є не повністю читабельними, до огляду суду їх оригінали не надавались .

Відповідач вважає, що в первинних документах, виписаних ФОП ОСОБА_3 , зазначені господарські операції, які фактично не відбувались.

29.11.2016 між позивачем та ФОП ОСОБА_4 ( НОМЕР_5 ) було укладено Договір на організацію перевезень вантажів № 2911/16.

Відповідно до умов даного Договору ФОП ОСОБА_4 надавав послуги по організації перевезень вантажів у міжнародному сполученні та організовував транспортно-експедиційне обслуговування вантажів Товариства, пред'явлених для перевезення автомобільним транспортом.

В рамках виконання вищевказаного Договору за період 2017-2024 р.р. ФОП ОСОБА_4 надав послуги ТОВ «ВОЛПЕКС» на зальну суму 6 874 100,00 грн.

До перевірки надано наступні документи по взаєморозрахунках із ФОП ОСОБА_4 ( НОМЕР_5 ):

Договір на організацію перевезень вантажів від 29.11.2016 № 2911/16;

Акти наданих послуг з транспортних перевезень;

Акт взаємних розрахунків ФОП ОСОБА_4 ;

Карточка бухгалтерського рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»» із ФОП ОСОБА_4 .

ФОП ОСОБА_4 за період з 01.04.2017 по 31.12.2019, не маючи достатніх трудових ресурсів, фактично не міг здійснювати діяльність з надання послуг з транспортних перевезень.

Надані лише до позову копії фактури, CMR, пакувальних листів, сертифікатів якості та митних декларацій, з підписами іноземних постачальників позивача та митних органів Польщі не можуть слугувати доказами по справі, оскільки копії цих документів є не повністю читабельними, до огляду суду їх оригінали не надавались .

Відповідач вважає, що в первинних документах, виписаних ФОП ОСОБА_4 , зазначені господарські операції, які фактично не відбувались.

02.01.2020 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено Агентський договір № 020120/Ф-03.

Відповідно до умов даного Договору ФОП ОСОБА_2 надавала агентські послуги, спрямовані на реалізацію продукції позивача третім особам, за що і отримувала відповідну винагороду.

В рамках виконання вищевказаного Договору ФОП ОСОБА_2 надала послуги позивачу на зальну суму 2 709 491,03 грн.

01.03.2016 між ТОВ «ВОЛПЕКС» та ФОП ОСОБА_5 було укладено Агентський договір № 010316/Ф-01.

Відповідно до умов даного Договору ФОП ОСОБА_5 надавав агентські послуги, спрямовані на реалізацію продукції Товариства третім особам, за що і отримував відповідну винагороду.

В рамках виконання вищевказаного Договору ФОП ОСОБА_5 в 2017 р. надав послуги ТОВ «ВОЛПЕКС» на зальну суму 960 921,0 грн.

12.03.2020 між позивачем та ФОП ОСОБА_6 було укладено Агентський договір № 1/03/2020.

Відповідно до умов даного Договору ФОП ОСОБА_6 надавав агентські послуги, спрямовані на реалізацію продукції Товариства третім особам, за що і отримував відповідну винагороду.

В рамках виконання вищевказаного Договору ФОП ОСОБА_6 за період 2020 2022 р.р. надав послуги ТОВ «ВОЛПЕКС» на загальну суму 1 142 835,0 грн.

17.07.2023 між позивачем та ФОП ОСОБА_7 було укладено Агентський договір № 170723/а2.

Відповідно до умов даного Договору ФОП ОСОБА_7 надавав агентські послуги, спрямовані на реалізацію продукції Товариства третім особам, за що і отримував відповідну винагороду.

В рамках виконання вищевказаного Договору ФОП ОСОБА_7 в період 01.07.2023 по 31.03.2024 надав послуги ТОВ «ВОЛПЕКС" на зальну суму 1 356 833,0 грн.

З наданих документів до перевірки та позову, які є однотипними, не зрозуміло які саме послуги та яким чином вони надавались позивачу вищезазначеними суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідач вважає, що акти наданих послуг не розкривають зміст проведених господарських операцій оскільки не розкривають суті та змісту наданих послуг;

Відповідач вважає, що в первинних документах, зазначені господарські операції, які фактично не відбувались.

Судом визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 35187/13-01-07-04 від 13.08.2024р. на загальну суму 1 148 584,00 грн., в т.ч. за податковим зобов'язанням - 918 867,00 грн., за штрафними санкціями - 229 717,00 грн., яке складається з трьох частин:

1. сума ПДВ (722 716,00 грн.), яка була включена до податкового кредиту через нібито нереальність послуг наданих ФОП ОСОБА_1 ;

2. сума ПДВ (180 217,00 грн.), яка була включена до податкового кредиту на підставі податкових накладних від ТОВ «КОМПАНІЯ «TET-ОКС» та ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД», реєстрацію яких було спочатку зупинено, а згодом на підставі рішення Комісії регіонального рівня реєстрацію таких податкових накладних в ЄРПН було проведено;

3. сума ПДВ (123 508,00 грн.), яка була вказана в платіжній інструкції від 07.09.23 №4251 на оплату ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» як відшкодування вартості об'єкта фінансового лізингу.

Позиція відповідача по даному ППР полягає в тому, що нереальність послуг наданих ФОП ОСОБА_1 описана вище відповідачем в даній апеляційній скарзі та на думку відповідача не спростована позивачем, судом першої інстанції не надано оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.

Перевіркою встановлено, що у Додатку 1 «Відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1)» таблиці 2.1. «Відомості про операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та ставками 7 % і 14 %" до Податкових декларацій з податку на додану вартість за червень-липень 2022 року, лютий 2023 року позивачем недостовірно відображено показники виникнення з податку на додану вартість відповідно до податкових накладних, які зареєстровано за рішенням Комісії. Згідно з аналізом даних Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН) встановлено наявність 3 (трьох) податкових накладних від ТзОВ «КОМПАНІЯ «ТЕТ- ОКС» та ТзОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД», реєстрацію яких було зупинено та по яких Комісією регіонального рівня в інших податкових періодах було прийнято рішення комісії про реєстрацію таких податкових накладних в ЄРПН.

Згідно з п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної-) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу.

Відповідач вважає, що позивачем допущено порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу внаслідок невірного відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних, виписаних ТзОВ «КОМПАНІЯ «ТЕТ-ОКС» та ТзОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД», реєстрацію яких було зупинено та по яких Комісією регіонального рівня в інших податкових періодах було прийнято рішення комісії про реєстрацію таких податкових накладних в ЄРПН.

Крім того перевіркою встановлено придбання позивачем від ТзОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» автомобіля VOLVO на суму 1 515 909,0 грн., ПДВ - 303 182,0 грн., як компенсація вартості об'єкта фінансового лізингу Автомобіль VOLVO, що підтверджено відповідною видатковою накладною від 12.05.2022 № 1 та податковою накладною від 12.05.2022 № 4. Позивачем до перевірки надано Договір про переведення боргу № 12/05-2022/1, укладений між ТзОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» (далі - Первісний боржник) та ТзОВ «ВОЛПЕКС» далі - Новий боржник) та ТзОВ «Альфа Лізінг Україна» (далі - Кредитор).

Згідно з п.1.5 даного Договору на дату укладення цього Договору заборгованість Первісного боржника по сплаті періодичних лізингових платежів по графікам платежів на користь Кредитора складається з наступного: загальний розмір відшкодування вартості об'єктів лізингу в сумі 1 819 091,0 грн., в т.ч. ПДВ - 303 182,0 гривень.

Однак, при проведенні перевірки аналізуючи банківські виписки позивача встановлено, що позивачем перераховано на ТзОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» 766 716,04 грн. в тому числі ПДВ 127 786,01 грн. (платіжна інструкція від 20.05.2022 №3251) та на ТзОВ «Альфа Лізінг Україна»", як відшкодування вартості об'єкта фінансового лізингу 826 402,0 грн., в тому числі ПДВ 123 508,0 грн (платіжна інструкція від 07.096.2023 № 5234).

Згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних ТзОВ «ВОЛПЕКС- ЗАХІД» на адресу ТзОВ «ВОЛПЕКС» виписало податкову накладну №4 від 12.05.2022 на загальну суму 1819091,0 грн.

Відповідач вважає, шо позивачем безпідставно віднесено в травні 2022 року до податкового кредиту суму ПДВ в частині сплати ПДВ у розмірі 123 508,0 грн. як відшкодування вартості об'єкта фінансового лізингу на ТОВ «Альфа Лізінг Україна», оскільки відповідно до умов договору про переведення боргу від 12.05.2022 № 12/05- 2022/1 позивач зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок ТОВ «Альфа Лізінг Україна», як відшкодування вартості об'єкта фінансового лізингу, в сумі 826 402,0 грн. без ПДВ.

Судом визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 35181/13-01-07-04 від 13.08.2024р.. яким встановлено завищення підприємством сум від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 107 473,0 грн. в т.ч. за листопад 2019р. - 53 473,0 грн., за березень 2024р. - 54 000,0 грн.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У разі якщо за результатами звітного (податкового) періоду податковий кредит платника перевищує його податкові зобов'язання, у платника формується від'ємне значення податку на додану вартість звітного (податкового) періоду, яке відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПКУ може бути, зокрема, заявлене до бюджетного відшкодування або зараховане до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до абзацу другого пункту 200.10 статті 200 ПКУ платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до статті 200 ПКУ та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 статті 200 ПКУ, - за результатами перевірки, зазначеної у пункті 200.11 статті 200 ПКУ, що проводяться відповідно до ПКУ.

Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 N 21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за N 159/28289 (далі - Порядок N 21).

Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу III Порядку № 21 до декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку.

У складі декларації подаються передбачені Порядком № 21 додатки (за наявності подій, які підлягають відображенню у таких додатках) (пункти 9, 11 розділу III Порядку N 21).

При заповненні розділу III декларації «Розрахунки за звітний період» здійснюється обрахунок різниці між сумою податкових зобов'язань за звітний (податковий) період (рядок 9 декларації) та податкового кредиту (рядок 17 декларації). При цьому до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду включається від'ємне значення попереднього звітного періоду (рядок 16.1 декларації, у який згідно з підпунктом 5 пункту 4 розділу V Порядку N 21 переноситься значення рядка 21 декларації за попередній звітний (податковий) період).

Таким чином, при розрахунку різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду враховується увесь обсяг податкового кредиту, зазначений у рядку 17 декларації, до складу якого входить, у тому числі, сума від'ємного значення попереднього звітного періоду.

Якщо в результаті розрахунку значення різниці між сумою податкових зобов'язань і податкового кредиту отримано від'ємне значення, то таке від'ємне значення звітного (податкового) періоду може бути, зокрема, заявлене до бюджетного відшкодування або зараховане до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Сума від'ємного значення, що не перевищує суми, обчисленої відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 ПКУ на момент подання податкової декларації, та підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, відображається у рядку 20.2 декларації та деталізується у додатку 3 (таблиця 2) до декларації «Розрахунок суми бюджетного відшкодування» (Д3) (далі - Додаток 3).

Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, відображається у рядку 21 декларації та деталізується у додатку 2 до декларації "Довідка про суму від'ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду".

Для висновку про правомірність декларування платником податків від'ємного значення ПДВ податковий орган в межах проведення документальної перевірки, перевіряє правильність декларування платником податків як податкового зобов'язання з ПДВ, так і податкового кредиту з цього податку за звітний (податковий) період.

Податковий орган при проведенні такої перевірки не обмежений розміром від ємного значення ПДВ, який задекларовано у податковій декларації, оскільки повинен пересвідчитись у правильності визначення платником податків від ємного значення різниці між сумами податкового зобов язання та податкового кредиту.

При проведенні перевірки відповідачем було проведено аналіз правильності визначення платником податків від'ємного значення різниці між сумами податкового зобов'язання та податкового кредиту за весь період, що підлягав перевірці та було встановлено завищення позивачем сум від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 107 473,0 грн. в т.ч. за листопад 2019р. - 53 473,0 грн., за березень 2024р. - 54 000,0 грн.

В апеляційній на додаткове рішенням зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні зазначає, що виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління ДПС України у Львівській області на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

При цьому з оскаржуваного судового рішення не зрозуміло чим керувався суд роблячи такий висновок.

25 січня 2024 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЛПЕКС» та Адвокатським об'єднанням «Шокало та партнери» укладено Договір №1-25/01/24 про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 1.1 Договору, сторони домовились, що АО зобов'язується надавати Клієнту правову допомогу, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання у випадку, якщо така оплата прямо передбачена договором.

Згідно із Додатковою угодою №2 до Договору №1-25/01/24 про надання правової допомоги від 25.01.2024 р. вищенаведена правова допомога у сумі становить 30 000 гривень.

Виходячи із зазначеного, сторони домовилися, що винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту в даній справі здійснюється за плату відповідно до домовленості, і до сплати підлягає гонорар в сумі 30000,00 грн.

Позивач оплатив Адвокату за надання правничої допомоги 30000,00 грн. згідно платіжної інструкції № 6437 від 22.08.2024 року.

Позивач надав суду акт №2/25 від 28.02.2025 приймання-передачі адвокатських послуг, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 30000 грн.

Частинами 1, 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів прийому передачі наданих послуг тощо).

За змістом частин сьомої, девґятої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у звґязку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом пґяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Звертає увагу, що повний текст рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі №380/18188/24 виготовлено та підписано 03.03.2025 року.

03.03.2025 року позивач подає заяву про ухвалення додаткового рішення з додатками тобто дотримується процесуального строку 5 днів після ухвалення рішення, однак додаткову заяву та акт №2/25 від 28.02.2025 приймання - передачі адвокатських послуг подає з порушення цього строку.

Виходячи з вищезазначеного, ГУ ДПС у Львівській області вважає, що Львівський окружний адміністративний суд зобов'язаний був при розгляді питання про винесення додаткового судового рішення брати до уваги лише подані 03.03.2025 позивачем заяву та додатки, оскільки подання додаткової заяви та акту було здійснено позивачем з порушенням процесуальних строків, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Окрім цього судом першої інстанції не надано можливості відповідачу по справі надати обґрунтовані заперечення на заяву позивача від 12.03.2025, вказати на недотримання норм статті 139 КАС України чим порушено норми процесуального законодавства.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Наказу ГУ ДПС у Львівській області № 2295-ПП від 29.04.2024 р. та на підставі направлень ГУ ДПС у Львівській області №№ 6441, 6442, 6443, 6448, 6449, 6450, 6451, 6452, 6453 від 18.06.2024 р. в період з 18.06.2024 р. по 08.07.2024 р. проводилася документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛПЕКС» (далі - ТОВ, позивач) податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2017 по 31.03.2024, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 05.09.2014 по 31.03.2024. 15 липня 2024 року Головним управлінням ДПС у Львівській області було складено Акт №30026/13-01-07-04/39377343 про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛПЕКС» податкового та валютного законодавства (далі - Акт №30026/13-01-07-04/39377343).

Не погоджуючись із Актом №30026/13-01-07-04/39377343, позивачем було направлено заперечення в порядку, визначеному ст. 86 Податкового кодексу України на даний Акт відповідачу. За результатами розгляду заперечення позивача постійно діюча комісія з розгляду спірних питань ГУ ДПС у Львівській області вирішила висновки акту перевірки вважати правомірними, а заперечення залишити без задоволення.

13.08.2024 року Відповідач виніс податкові повідомлення-рішення, зокрема: податкове повідомлення-рішення від 13.08.2024 року № 35181/13-01-07-04, яким встановлено завищення підприємством сум від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 107 473 грн.; податкове повідомлення-рішення від 13.08.2024 року № 35186/13-01-07-04, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств на загальну суму 2 516 310 грн.; податкове повідомлення-рішення від 13.08.2024 року № 35187/13-01-07-04, яким збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ на загальну суму 1 148 584 грн.

Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно п. 75.1., 75.1.3 ст. 75. ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Стаття 1 Закону України № 996-XIV дає визначення термінам:

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з абзацом другим пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з абзацом першим пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК України (абзац перший пункту 198.6 статті 198 ПК України).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 ПК України).

У пункті 200.4 статті 200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 вказаного Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 вказаного Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вирішуючи спір суд першої інстанції віро зауважив, що у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 (справа № 826/15568/16), від 10.04.2020 (справа № 808/954/17), від 06.03.2020 (справа №803/13/16) викладена правова позиція, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У спорах щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, важливим є те, що, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Позивач надав суду відповідні первинні документи, які належно оформлені, містять всі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій свідчить про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Аналогічні за змістом та по суті висновки зроблені Верховним Судом у ряді постанов: від 24 січня 2018 року (справа № 2а-19379/11/2670), від 28 жовтня 2019 року (справа № 280/5058/18), від 26 лютого 2020 року (справа № 826/1308/18), від 06 травня 2020 року (справа № 640/4687/19).

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону № 996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

Крім того суд правильно зазначив, що у справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов'язкових реквізитів).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій.

Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню № 35181/13-01-07-04 від 13.08.2024р., яким встановлено завищення підприємством сум від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 107 473 грн., суд першої інстанції вірно вказав, що таке прийняте за наслідками документальної планової виїзної перевірки позивача та на підставі Акту перевірки № 30026/13-01-07-04/39377343 від 15.07.2024р.

При цьому, в Акті перевірки № 30026/13-01-07-04/39377343 від 15.07.2024р. не згадано про порушення ТОВ «ВОЛПЕКС» норм Податкового кодексу України, що призвело до завищення залишку від'ємного значення декларацій з податку на додану вартість на загальну суму 107 473,00 грн., в т.ч. за листопад 2019р. - 53 473,00 грн., за березень 2024р. - 54 000,00 грн.

У даній спірній ситуації судом першої інстанції зґясовано, що у листопаді 2019 року Позивачем було включено до Декларації з ПДВ податкове зобов'язання на суму 2 467 226,00 грн. До податкового кредиту було включено вхідний податковий кредит в розмірі 173 739,00 грн. за мінусом розрахунків коригування 89 314,00 грн. Разом 84 425,00 грн. Окрім того, внаслідок реєстрації митних декларацій в податковий кредит було включено суму в розмірі 1 222 349,00 грн. Разом податковий кредит за листопад 2019р. склав 1 306 744,00 грн. (1 222 349 грн. + 84 425 грн.). Розмір податкового зобов'язання за вказаний період становив 2 467 226,00 грн. Від розміру податкового зобов'язання в сумі 2 467 226,00 грн. віднімається податковий кредит в розмірі 1 306 744,00 грн. та виходить позитивне значення в сумі 1 160 452,00 грн. Від суми позитивного значення в розмірі 1 160 452,00 грн. віднімається сума від'ємного значення згідно Додатку 2 попереднього звітного періоду, а саме: червень 2019р - 100 135,00 грн., серпень 2019р. - 716 780,00 грн., жовтень 2019р. - 343 537,00 грн. Виходить до сплати - 0,00 грн.

Всі отримані податкові накладні та митні декларації були зареєстровані без порушення термінів реєстрації та віднесенні до податкового кредиту коректно. Жодних претензій щодо даних документів зі сторони контролюючих органів не було встановлено.

У березні 2024 року Позивачем було включено до Декларації з ПДВ податкове зобов'язання на суму 1 742 071,00 грн., від якого віднято розрахунки коригування на суму 24 375,00 грн. Загалом розмір податкового зобов'язання становив 1 717 696,00 грн. До податкового кредиту було включено вхідний податковий кредит на суму 199 489,00 грн. та суми реєстрації митних декларацій в розмірі 1 793 425,00 грн. за мінусом розрахунків коригування в сумі 45 440,00 грн. Разом податковий кредит становив суму у розмірі 1 947 474,00 грн. Таким чином, якщо від податкового зобов'язання в розмірі 1 717 696,00 грн. відняти податковий кредит в розмірі 1 947 474,00 грн. виходить від'ємне значення в сумі 229 778,00 грн., що збільшує від'ємне значення попереднього періоду, що переноситься на наступний місяць.

Оскільки, як уже вказувалось вище всі отримані податкові накладні та митні декларації були зареєстровані без порушення термінів реєстрації та віднесенні до податкового кредиту коректно, жодних претензій щодо даних документів зі сторони контролюючих органів не було виявлено, то суд першої інстанції підставно вважав, що у вказаних періодах (листопад 2019р., березень 2024р.) ТОВ «ВОЛПЕКС» не було допущено жодних порушень при підготовці та подачі Декларації з податку на додану вартість, при цьому відповідач не обґрунтовував законність зазначеного податкового повідомлення рішення жодними нормами законодавства та належними і допустимими доказами, а твердження про те, що в акті перевірки не описано дане порушення, що є опущенням перевіряючих не заслуговують на увагу.

Враховуючи вказане суд вірно вважав, що податкове повідомлення-рішення № 35181/13-01-07-04 від 13.08.2024р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню № 35186/13-01-07-04 від 13.08.2024 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств на загальну суму 2 516 310 грн., суд встановив, що в ньому зазначено про те, що на порушення вимог п. 5, п. 6, п. 7, п. 19 П(С)БО 16, п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України ТОВ «ВОЛПЕКС» (внаслідок проведення операцій без реального настання правових наслідків, проведення лише операцій з оформлення документів без реального отримання послуг від ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 занижено фінансовий результат до оподаткування за період з 01.04.2017 по 31.03.2024 на загальну суму 12 620 397,00 грн. Вказані дії ТОВ «ВОЛПЕКС» призвели до заниження підприємством податку на прибуток за період з 01.04.2017 по 31.03.2024 на загальну суму 2 271 671,00 грн.

Відповідач вважає, що вищевказані ФОПи не надавали реальних послуг ТОВ «ВОЛПЕКС».

Надаючи оцінку вказаним твердженням суд слушно вважав, що взаємовідносини з вищевказаними підприємцями за суттю наданих послуг можна поділити на 3 групи:

1) Взаємовідносини з ФОПами, які надавали агентські послуги - ФОП ОСОБА_2 (прізвище до одруження ОСОБА_8 ), ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 ;

2) Надання послуг ФОП, який надавав експедиторські послуги для забезпечення перевезення товарів, що продавались позивачем в Україні - ФОП ОСОБА_1 ;

3) Надання послуг ФОПами, які надавали експедиторські послуги по перевезенню зовнішньоекономічних товарів, які імпортувались позивачем - ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 .

Судм першої інстанції зґясовано, що позивачем було укладено відповідні договори з ФОП ОСОБА_2 (прізвище до одруження ОСОБА_8 ), ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 , відповідно до яких відповідний ФОП надавав агентські послуги, спрямовані на реалізацію продукції Товариства третім особам, за що і отримував відповідну винагороду.

Реальність проведення операцій між ТОВ «ВОЛПЕКС» та відповідними ФОПами підтверджують Акти прийому-передачі наданих послуг та Звіти про посередницькі послуги агента, які містять підписи та печатки сторін та усі необхідні реквізити.

Згідно матеріалів справи вбачається, що отримання актів прийому-передачі під час проведення податкової перевірки визнається відповідачем. До відповідних актів додавався звіт про посередницькі послуги агента за відповідний період, з якого вбачається найменування покупця товару, номер договору та дата його укладення, дата оплати по договору, сума оплати за товар, а також вказаний розмір комісії агента в процентному відношенні до суми реалізованого ним товару.

При цьому суд правильно вказав, що акти прийому-передачі з даними ФОПами були складені належним чином, з них явно вбачається суть правовідносин. Відсутність основних засобів та/або працівників у ФОП не може автоматично свідчити про нереальність господарських операцій з ними, оскільки ФОП є формою індивідуального підприємництва з особливим спрощеним механізмом функціонування.

Обґрунтовуючи свої доводи про нереальність господарських операцій, відповідач вказує на те, що у контрагентів позивача відсутні основні засоби, трудові ресурси, інші об'єкти, які пов'язані з оподаткуванням тощо.

З цього приводу суд першої інстанції вірно врахував, що Верховний Суд у постанові від 09 січня 2025 року по справі № 160/11204/21 вказав: відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагент податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку, то у разі підтвердження факту отримання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанова Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі № 813/4931/13-а).

Верховний Суд також зазначав, що податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Відтак, посилання контролюючого органу на можливі порушення вимог податкового законодавства контрагентом позивача не можуть бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій за укладеними з ним договором.

Надання агентських послуг спрямоване на реалізацію товару. В даному виді підприємницької діяльності не має значення, чи є в агента основні засоби, трудові ресурси, транспортні засоби тощо. Важливим є тільки те, який в нього рівень знань, особистих контактів, здібності та кваліфікація, а також наскільки професійно та ефективно він забезпечує реалізацію товару.

З огляду на це правильним є висновок про те, що вищевказані первинні документи підтверджують реальність наданих послуг.

У постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 826/10402/17 зазначено, що податкове законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають ідентифікуватись ті чи інші господарські операції. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою спірних послуг, потрібно надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги.

У постанові від 12.08.2024 у справі № 640/36803/21 Верховний Суд зазначив: відповідно до сталої та послідовної практики Верховного Суду, норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом… За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.12.2019 у справі № 826/13060/18.

Щодо взаємовідносин ТОВ «ВОЛПЕКС» з ФОП ОСОБА_1 , то суд встановив, що 16.04.2018 р. між ТОВ «ВОЛПЕКС» та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір на організацію перевезень вантажів № 1604/18, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_1 надавав послуги по організації в інтересах позивача транспортно-експедиційного обслуговування вантажів, пред'явлених для перевезення автомобільним транспортом.

Вказаним договором не встановлено обмежень виконавця щодо фактичного перевезення вантажів замовника. Виконавець згідно договору має забезпечити своєчасне і якісне перевезення вантажів замовника та несе за це відповідальність. При цьому, коло перевізників визначається на його розсуд. Тобто ФОП ОСОБА_1 забезпечував перевезення вантажів позивача та не був обмежений в праві безпосереднього перевезення.

Відповідно до п.8.1. Договору № 1604/18 від 16.04.2018 підтвердженням надання послуг є Акт прийому-передачі наданих послуг. Тобто первинним документом, який підтверджує факт надання послуг, є саме Акт, а не заявки на перевезення чи свідоцтв на право власності транспортних засобів, технічних паспортів, звітів водіїв про проведені роботи, як це вказано відповідачем в Акті перевірки. Крім цього, отримання відповідних актів прийому-передачі під час проведення перевірки визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Судом першої інстанції зґясовано, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності 28.08.1996 р.; основний КВЕД: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; має в наявності ліцензії та в користуванні транспортні засоби; перебуває на обліку в податкових органах. Тобто ФОП ОСОБА_1 близько 28 років здійснює господарську діяльність, не перебуває в стані припинення, є платником ПДВ.

При цьому суд правильно зауважив, що відсутні правові підстави у позивача вимагати у своїх контрагентів копії свідоцтв на право власності транспортних засобів, технічних паспортів, звітів водіїв про проведені роботи, зважаючи на те, що відповідні водії не перебувають у трудових відносинах з позивачем, як то вважає відповідач. Окрім того, відповідач нормативно не обґрунтував, чому відповідні свідоцтва про право власності на транспортні засоби чи звіти водіїв є первинними документами, що підтверджують надання послуг між замовником та виконавцем робіт. Тобто відсутня норма, яка дозволяє позивачу вимагати від ФОП ОСОБА_1 надавати внутрішні звіти (типу Форма 20-ОПП), зобов'язати звітувати про наявні трудові ресурси, надавати свідоцтва на транспорт, звіти про роботу водіїв тощо.

Також суд віно відхилив твердження фіскального органу про те, що ФОП ОСОБА_1 в період з 01.01.2018 по 31.12.2020 не мав транспортних засобів, оскільки регіональний центр МВС у Львівській області надав відповідь на запит ГУ ДПС у Львівській області від 23.09.2024 № 11069/5/13-01-05-02-07, яка підтверджує належність транспортних засобів вказаному ФОПу.

Крім того, додатковим підтвердженням реальності надання послуг перевезення вантажів Товариству зі сторони ФОП ОСОБА_1 є акти про надання послуг та товарно-транспортні накладні, підписані клієнтами - отримувачами товару. Вказані документи містять дату надання послуги, а також інформацію про товар, перевізника, транспортний засіб, вантажовідправника, вантажоодержувача тощо, на них проставлені підписи та печатки відповідальних осіб Товариства та клієнта (вантажоодержувача). Більше того, при здійсненні ФОП ОСОБА_1 перевезень в межах України реєструвались відповідні податкові накладні, які податковим органом не були зупинені, що свідчить про те, що в момент їх реєстрації зауважень щодо реальності операцій з боку відповідача не було.

У даній спірній ситуації судом зґясовано, що у трьох випадках ФОП ОСОБА_1 надавав експедиторські послуги пов'язані з перевезенням товарів, що імпортувались позивачем, а надання відповідних послуг підтверджувалось:

1. Митною декларацією №UA209190/2020/022006 від 24.08.2020 року, замовленням на перевезення вантажу від 20.08.2020, Рахунком на оплату №3086 від 20 серпня 2020 року на суму 17 000 грн., Актом надання послуг №3951 від 25 серпня 2020 року на суму 12 000 грн. та CMR №2142554/01 від 21.08.2020;

2. Митною декларацією №UA209190/2020/021462 від 18.08.2020 року, замовленням на перевезення вантажу від 17.08.2020, Рахунком на оплату №2997 від 17 серпня 2020 року на суму 17 000 грн., Актом надання послуг №3902 від 19 серпня 2020 року на суму 17 000 грн. та CMR №2140163/01 від 17.08.2020;

3. Митною декларацією №UA209190/2020/023229 від 03.09.2020 року, замовленням на перевезення вантажу від 31.08.2020, Рахунком на оплату №3217 від 01 вересня 2020 року на суму 17 000 грн., Актом надання послуг №4206 від 03 вересня 2020 року на суму 17 000 грн. та CMR №0011127 від 01.09.2020.

Більше того факт подання під час проведення перевірки відповідних митних декларацій, ТТН та CMR, як документів, що підтверджують реальність господарських операцій, підтверджується самим Актом перевірки. Також опрацювання цих документів посадовими особами податкового органу підтверджується також додатком 4 (Узагальнений перелік документів, які було використано при проведенні документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Волпекс» податкового та валютного законодавства…, а саме п.4 розділів Податкові зобов'язання по податку на додану вартість, Податковий кредит по податку на додану вартість, Висновок щодо повноти декларування податку на прибуток, від'ємного значення об'єкта оподаткування, в яких зокрема вказано, що опрацьовувались «банківські виписки, договора, контракти, видаткові накладні, податкові накладні, розрахунки коригувань, акт виконаних робіт (наданих послуг), акти прийому передачі, рахунки, ВМД, CMR, відомості по нарахуванню заробітної плати, тощо».

Відтак, враховуючи вказане, правильним є висновок суду, що вищевказані документи повністю підтверджує реальність фінансово-господарських відносин із вказаним підприємцем, а позиція податкового органу з даного питання є необґрунтованою та не відповідає фактичним фінансово-господарським правовідносинам.

Щодо взаємовідносин ТОВ «ВОЛПЕКС» з ФОП ОСОБА_3 та з ФОП ОСОБА_4 , то судом встановлено, що 20.09.2017 р. між ТОВ «ВОЛПЕКС» та ФОП ОСОБА_3 укладено Договір на організацію перевезень вантажів № 2009/17; 29.11.2016 р. між ТОВ «ВОЛПЕКС» та ФОП ОСОБА_4 було укладено Договір на організацію перевезень вантажів № 2911/16. Відповідно до умов даних Договорів ФОПи надавали послуги по організації перевезень вантажів у міжнародному сполученні та організовували транспортно-експедиційне обслуговування вантажів Товариства, пред'явлених для перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до п.8.1. вказаних Договорів підтвердженням надання послуг є Акт прийому-передачі наданих послуг.

Відтак суд слушно зауважив, що первинним документом, який підтверджує факт надання послуг, є саме Акт. Отримання відповідних актів прийому-передачі під час проведення перевірки визнається відповідачем.

Судом у даній спірній ситуації зґясовано, що ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 є незалежними підприємцями, які самі формують свої активи і механізми роботи, а тому правильним твердження, що відсутність чи незадекларованість основних засобів та відсутність працівників у ФОП не може автоматично свідчити про нереальність господарських операцій з ним, оскільки ФОП є формою індивідуального підприємництва з особливим спрощеним механізмом функціонування.

Яку же вказувалось вище відповідач нормативно не обґрунтовує того, на якій підставі позивач може вимагати у своїх контрагентів копії відповідних свідоцтв на право власності транспортних засобів, техпаспорта, звіти водіїв про проведені роботи, зважаючи на те, що відповідні водії не перебувають у трудових відносинах з позивачем. Також відповідач нормативно не обґрунтовував чому відповідні свідоцтва про право власності на транспортні засоби чи звіти водіїв є первинними документами, що підтверджують надання послуг між замовником та виконавцем робіт.

Крім цього, суд вірно вказав, що висновок посадових осіб відповідача про те, що ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 у відповідний період не мали транспортних засобів спростовується відповіддю регіонального центру МВС у Львівській області, отриманої на запит ГУ ДПС у Львівській області від 23.09.2024 № 11069/5/13-01-05-02-07.

У даному випадку підтвердженням реальності надання послуг Товариству зі сторони ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є фактури, CMR, пакувальні листи, сертифікати якості та митні декларації, підписані іноземними постачальниками Товариства та митними органами Польщі. Вказані документи містять інформацію про товар, перевізника, транспортний засіб, вантажовідправника, вантажоодержувача тощо. На них проставлені підписи та печатки відповідальних осіб.

Суд першої інстанції також правильно врахував, що при імпорті мінеральних добрив базою оподаткування митом та ПДВ згідно положень ст.279 МК України та ст.190 ПК України є митна вартість товарів. При цьому відповідно до підпункту 5 ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. Переважна більшість імпортних операцій мінеральних добрив позивачем здійснювалось на умовах поставки FCA. Таким чином, для розрахунку бази оподаткування ПДВ та мита до фактурної вартості, що була фактично сплачена за відповідні мінеральні добрива, додавались витрати на транспортування товару, які підтверджувались, зокрема, відповідними документами ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Факт подання під час проведення перевірки відповідних митних декларацій та CMR, як документів, що підтверджують реальність господарських операцій, підтверджується Актом перевірки. Також опрацювання цих документів посадовими особами податкового органу підтверджується додатком 4 (Узагальнений перелік документів, які було використано при проведенні документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Волпекс» податкового та валютного законодавства…, а саме п.4 розділів Податкові зобов'язання по податку на додану вартість, Податковий кредит по податку на додану вартість, Висновок щодо повноти декларування податку на прибуток, від'ємного значення об'єкта оподаткування, в яких зокрема вказано, що опрацьовувались «банківські виписки, договора, контракти, видаткові накладні, податкові накладні, розрахунки коригувань, акт виконаних робіт (наданих послуг), акти прийому передачі, рахунки, ВМД, CMR, відомості по нарахуванню заробітної плати, тощо».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вищенаведене повністю підтверджує реальність фінансово-господарських відносин із вказаними підприємцями, а позиція податкового органу з даного питання є необґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним фінансово-господарським правовідносинам.

Враховуючи вищевказану інформацію, вірним є твердження, що податковий орган під час проведення перевірки прийшов до хибних висновків, оскільки ТОВ «ВОЛПЕКС» надав усі необхідні первинні документи, які належним чином оформлені та підтверджують і обґрунтовують здійснені господарські операції, відтак податкове повідомлення-рішення № 35186/13-01-07-04 від 13.08.2024р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню № 35187/13-01-07-04 від 13.08.2024р., відповідно до якого ТОВ «ВОЛПЕКС» збільшено грошову суму зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 14060100» на загальну суму 1 148 584,00 грн., в т.ч. за податковим зобов'язанням - 918 867,00 грн., за штрафними санкціями - 229 717,00 грн суд першої інстанції встановив, що визначена відповідачем у цьому податковому повідомленні-рішенні сума зобов'язання з ПДВ складається з трьох частин:

- сума ПДВ (722 716,00 грн.), яка була включена до податкового кредиту через нібито нереальність послуг наданих ФОП ОСОБА_1 ;

- сума ПДВ (180 217,00 грн.), яка була включена до податкового кредиту на підставі податкових накладних від ТОВ «КОМПАНІЯ «TET-ОКС» та ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД», реєстрацію яких було спочатку зупинено, а згодом на підставі рішення Комісії регіонального рівня реєстрацію таких податкових накладних в ЄPПH було проведено;

- сума ПДВ (123 508,00 грн.), яка була вказана в платіжній інструкції від 07.09.23 №4251 на оплату ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» як відшкодування вартості об'єкта фінансового лізингу.

Основною причиною виключення Відповідачем зі складу податкового кредиту сум ПДВ по ФОП ОСОБА_1 є їхня формальність, нереальність та юридична дефектність. Тобто, Відповідач вважає, що ФОП ОСОБА_1 не надавав реальних послуг ТОВ «ВОЛПЕКС».

Оцінку реальності та дійсності господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 уже надавалось вище, та було повністю підтверджено факт існування таких.

Щодо сум ПДВ, які включені були до кредиту на підставі податкових накладних від ТОВ «КОМПАНІЯ «TET-ОКС» та ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» то суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до норм ПКУ, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснювалася з урахуванням таких граничних строків:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - в останній день (включно) даного календарного місяця;

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

У випадку реєстрації податкової накладної за рішенням суду або за рішенням Комісії ДПС - така податкова накладна реєструється днем її подачі на реєстрацію.

Згідно з п. 203.1 ст. 203 ПКУ податкова декларація з ПДВ подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Судом першої інстанції встановлено, що підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «КОМПАНІЯ «TET-ОКС» подало на реєстрацію ПН № 26 від 21.06.2022р. (сума ПДВ 57 009,00 грн.). Реєстрацію даної ПН було зупинено, а 19.07.2022р. було прийнято рішення Комісії про її реєстрацію. Таким чином, ПН № 26 від 21.06.2022р. було зареєстровано в ЄРПН датою її подачі - 21.06.2022р. 20.07.2022р. Позивач подав податкову декларацію з ПДВ за червень 2022р., де включив до складу податкового кредиту вказану суму ПДВ у розмірі 57 009,00 грн.

ТОВ «КОМПАНІЯ «TET-ОКС» подало на реєстрацію ПН № 30 від 25.07.2022р. (сума ПДВ 69 208,00 грн.). Реєстрацію даної ПН було зупинено, а 02.08.2022р. було прийнято рішення Комісії про її реєстрацію. Таким чином, ПН № 30 від 25.07.2022р. було зареєстровано в ЄРПН датою її подачі - 25.07.2022р. 20.08.2022р. Позивач подав податкову декларацію з ПДВ за липень 2022р., де включив до складу податкового кредиту вказану суму ПДВ у розмірі 69 208,00 грн.

ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» подало на реєстрацію ПН № 2 від 16.02.2023р. (сума ПДВ 54 000,00 грн.). Реєстрацію даної ПН було зупинено, а 16.03.2023р. було прийнято рішення Комісії про її реєстрацію. Таким чином, ПН № 2 від 16.02.2023р. було зареєстровано в ЄРПН датою її подачі - 16.02.2023р. 20.03.2023р. Позивач подав податкову декларацію з ПДВ за лютий 2023р., де включив до складу податкового кредиту вказану суму ПДВ у розмірі 54 000,00 грн.

Отже, ТОВ «ВОЛПЕКС», згідно норм чинного законодавства України, правомірно включив суму в розмірі 180 217,00 грн. до податкового кредиту з податку на додану вартість у відповідні податкові періоди.

Щодо суми ПДВ (123 508,00 грн.), яка була вказана в платіжній інструкції від 07.09.23 №4251 на оплату ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» як відшкодування вартості об'єкта фінансового лізингу суд першої інстанції встановив, що 12.05.2022р. між ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» (Первісний боржник), ТОВ «ВОЛПЕКС» (новий боржник) та ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ Україна» було укладено трьохсторонній Договір про переведення боргу № 12/05-2022/1, відповідно до умов якого ТОВ «ВОЛПЕКС» отримало від ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» автомобільвартістю 1 819 091,31 грн. в т.ч. ПДВ 303 181,89 грн. згідно видаткової накладної №1 від 12.05.2022р.

У рамках операції ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» було зареєстровано податкову накладну № 1 від 12.05.2022р. Станом на 12.05.2022 року заборгованість перед ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ Україна» становила 1 052 375,27 грн. Погашення цієї заборгованості відбувалось щомісячно згідно договору про переведення боргу.

Судом встановлерно, що у вересні 2023 заборгованість перед ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ Україна» була повністю погашена. При цьому, жодного ПДВ не виникало, оскільки це були операції з погашення боргу, а тому податкові накладні не реєструвалися та не включалися до податкового кредиту.

ТОВ «ВОЛПЕКС» придбало Автомобіль у ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» за 1 819 091,31 грн. в т.ч. ПДВ 303 181,89 грн., а заборгованість перед ТОВ «АЛЬФА-ЛІЗИНГ Україна» становила 1 052 375,27 грн., тобто у ТОВ «ВОЛПЕКС» виник борг перед ТОВ «ВОЛПЕКС-ЗАХІД» в розмірі 766 716,04 грн., який був оплачений в повній сумі згідно платіжного доручення № 3251 від 20.05.2022 року.

При цьому суд підставно зауважив, що податкову накладну № 4 від 12.05.2022 року на суму ПДВ 303 182,00 грн. ТОВ «ВОЛПЕКС» включило собі у податковий кредит в червні 2022 року, а не у травні 2022 року, як зазначено в Акті перевірки. Більше того, податкового кредиту в розмірі 123 508,00 грн. немає в декларації ні за травень, ні за червень, немає і в деклараціях за інші періоди.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що окрім податкової накладної № 1 від 12.05.2022р., виписаної на підставі видаткової накладної № 4 від 12.05.2022 року на суму 1 819 091,30 грн. в т.ч. ПДВ 303 182,00 грн., по даних операціях не було включено до податкового кредиту жодних інших накладних, зокрема в травні 2022 року. Сума 303 182,00 грн. була включена в податковий кредит в червні 2022 року (додаток 1 до податкової декларації, розділ ІІ №49). Крім того, факт виділення в платіжній інструкції від 07.09.23 №5234 суми ПДВ не свідчить, що позивач відніс цю суму до податкового кредиту у відповідних податкових деклараціях, оскільки віднесення відповідних сум до податкового кредиту здійснюється не шляхом зазначення відповідних сум в платіжних інструкціях, а шляхом відображення їх в податкових деклараціях.

Таким чином правильним є твердження суду, що ТОВ «ВОЛПЕКС» не було допущено жодних порушень, всі податкові зобов'язання та податковий кредит по ПДВ було задекларовано згідно чинного законодавства, а тому Податкове повідомлення-рішення № 35187/13-01-07-04 від 13.08.2024р. являється протиправним та підлягає скасуванню.

Зважаючи на вищевикладене, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Надаючи оцінку додатковому рішенню суд апеляційної інстанції виходить з того, що 03 березня 2025 року представник позивача подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення (вх. №17609) про стягнення з відповідача на користь позивача 30000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно поданих доказів, 25 січня 2024 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЛПЕКС» та Адвокатським об'єднанням «Шокало та партнери» укладено Договір №1-25/01/24 про надання правової допомоги.

Актом №2/25 від 28.02.2025 приймання-передачі адвокатських послуг, підтверджено вартість наданих послуг - 30000 грн.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 14 липня 2021 року у справі №200/7763/19-а, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 Постанови).

Колегія суддів, враховуючи принцип обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Головного управління ДПС України у Львівській області на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи, рішення прийнято з дотримання норм матеріального та процесуального прав, тому у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити.

Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційні скарги Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року та на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі №380/18188/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М. А. Пліш

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко

Повний текст судового рішення складено 18.08.2025

Попередній документ

129649002

Наступний документ

129649004

Інформація про рішення:

№ рішення:	129649003
№ справи:	380/18188/24
Дата рішення:	13.08.2025
Дата публікації:	22.08.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Восьмий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних)

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відмовлено у відкритті провадження (22.12.2025)
Дата надходження:	24.11.2025
Предмет позову:	про скасування податкового повідомлення-рішення

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

15.10.2024 10:30	Львівський окружний адміністративний суд
29.10.2024 12:00	Львівський окружний адміністративний суд
12.11.2024 13:00	Львівський окружний адміністративний суд
28.11.2024 12:00	Львівський окружний адміністративний суд
10.12.2024 11:00	Львівський окружний адміністративний суд
14.01.2025 13:00	Львівський окружний адміністративний суд
04.02.2025 11:00	Львівський окружний адміністративний суд
25.02.2025 10:00	Львівський окружний адміністративний суд
27.02.2025 13:00	Львівський окружний адміністративний суд
13.08.2025 14:00	Восьмий апеляційний адміністративний суд