20 серпня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2034/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 17.02.2024 по 15.04.2024 (включно);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 17.02.2024 по 15.04.2024 (включно).
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 06.02.2024 р. було припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби, а з 16.02.2024 р. його було виключено зі списків особового складу військової частини, однак повний розрахунок при звільнені відбувся 16.04.2024 року. У зв'язку із вказаним позивач стверджує, що за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідача слід зобов'язати виплатити йому середнє грошове забезпечення.
Відповідач заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні.
Рух справи у суді
Судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 30.05.2024 р. у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду відмовлено.
Ухвалою суду від 15.11.2024 р. зупинено провадження у адміністративній справі №600/2034/24-а до набрання законної сили судовим рішенням Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22.
Ухвалою суду від 15.08.2025 р. поновлено провадження по справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до наказу від 06.02.2024 р. №96-ОС та від 15.02.2024 р. №130-ОС звільнений з військової служби та з 16.02.2024 р. його було виключено зі списків особового складу військової частини. (а.с. 11-12).
Матеріали справи місять банківську виписку про виплату позивачу 20.02.2024 р. заробітної плати в сумі 541822,29 грн та 16.04.2024 р. компенсації речового майна в сумі 116341,01 гривень. (а.с. 9)
Матеріали справи місять довідку про середній заробіток з 01.12.2023 р. по 31.01.2024 р. від 27.05.2024 р. №330, відповідно до якої, середньоденне грошове забезпечення складає 821 гривень, а середньомісячне 25451,01 гривень. (а.с. 23).
Мотивувальна частина
Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана згодом Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, ч. 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Отже, після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключені звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Таким чином, суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно із виплатою належних позивачу при звільненні сум, донарахованих за рішенням суду.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 16.04.2024 р. шляхом виплати компенсації речового майна в сумі 116341,01 гривень.
Матеріали справи місять довідку про середній заробіток з 01.12.2023 р. по 31.01.2024 р. від 27.05.2024 р. №330. Відповідно до вказаної довідки за грудень 2023 р. та січень 2024 р. позивачу нараховано грошове забезпечення в сумі 50902,02 гривень. У вказаних місяцях загальна кількість днів складає 62 дні. Середньоденне грошове забезпечення складає 821 грн (50902,02/62 дні).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 17.02.2024 наступний день після виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) по 15.04.2024 р. становить 59 календарний день.
У низці постанов Верховного Суду викладено висновок щодо необхідності проведення умовного поділу періоду за який особа має право на виплату середнього заробітку на 2 частини: до набрання чинності змін до КЗпП України, тобто до 19.07.2022 і після цього.
Такий висновок, зокрема викладено у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, а також в постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
Відтак, у період з 09.02.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
При цьому, як зазначено Верховним Судом до цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже, визначаючись щодо суми середнього заробітку за період з 17.02.2024 по 15.04.2024, суд звертає увагу, що затримка виплати позивачу грошового забезпечення становить 59 календарний день, а тому обмеження шістьма місяцями у даному випадку не застосовуються до спірних правовідносинах.
Як було визначено судом, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, становить 821 гривень. Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.02.2024 по 15.04.2024 (59 календарних днів) становить 48439 грн (821 грн х 59 календарних днів).
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами не доведено суду правомірність своєї бездіяльності стосовно затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби, а тому він зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за такий період.
У зв'язку із вказаним суд дійшов висновку про задоволення позову
Судові витрати
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору, відсутні підстави для стягнення вказаних витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 139, 241, 250, 257 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 17.02.2024 по 15.04.2024 (включно).
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 17.02.2024 по 15.04.2024 (включно), в сумі 48439 гривень.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Т.М. Брезіна