19 серпня 2025 року справа № 580/7861/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каліновської А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у складенні подання до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про повернення громадянці України ОСОБА_1 суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% за придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 24,9 кв.м, у розмірі 12 000, 00 грн;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві скласти та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення громадянці України ОСОБА_1 суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% за придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 24,9 кв.м, у розмірі 12 000, 00 грн згідно квитанції від 22.06.2023 №9309-4421-4953-4157.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач безпідставно відмовив у поверненні сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, адже угода була укладена вперше, що звільняє від сплати такого збору.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у визначений судом строк відзив на позов не подав, тому суд на підставі ч.2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновку вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI «Перехідні положення» Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).
Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що 22.06.2023 позивач придбала квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 24,9 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.06.2023, укладеного із ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубковим Денисом Юрійовичем, (зареєстровано в реєстрі за № 655).
Під час посвідчення цього договору позивач сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 12000 грн, що підтверджується квитанцією від 22.06.2023 №9309-4421-4953-4157.
Позивач 28.05.2025 звернулась до відповідача із заявою про повернення помилкового сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу в сумі 12000 грн.
Відповідач листом від 23.06.2025 №2600-0503-8/113666 відмовив позивачу у формуванні подання до Головного управління Казначейської служби України в м. Києві про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, незважаючи на те, що Позивачка надала інформаційну довідку з з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна по суб'єкту, а також підтвердила технічну неможливість отримання довідки з місця проживання.
Не погодившись із вищезазначеною відмовою відповідача, позивач звернулась в суд з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до ч.9 ст.1 Закону України від 26.06.1997 №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №400/97-ВР) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 ч.1 ст.2 Закону №400/97-ВР передбачено, що об'єктом оподаткування є: для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом №400/97-ВР врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740).
Згідно з абз.1 п.15-1 цього Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до п.15-3 Порядку №1740 нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З аналізу наведених норм вбачається, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Суд звернув увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Згідно з висновками Верховного Суду у постановах від 30.01.2018 (справа №819/1498/17), від 31.01.2018 (справа №819/1667/17), від 20.03.2018 (справа №819/1667/17), від 14.05.2019 (справа №819/259/17), які обов'язкові для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Верховний Суд вказав, що відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартири конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Судом встановлено, що із доданої до заяви інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - ОСОБА_1 - № 424445703 від 28 квітня 2025 року, вбачається, що позивачкою фактично набуто у власність лише один об'єкт житлової нерухомості - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 24,9 кв.м.
Разом з цим, з метою отримання довідки про невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду представником позивачки було направлено відповідні заяви до Луганської ОДА (ОВА) та АТ «ОЩАДБАНК» про видачу такої довідки.
У відповідь на заяву від 21.05.2025 Луганська ОДА (ОВА) повідомила, що інформація щодо участі або не участі (використання або невикористання нежитлових чеків) громадянина у приватизації державного житлового фонду могла перебувати у володінні відповідного органу приватизації, створеного Луганською міською радою (або державним підприємством, організацією, установою, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходився відповідний державний житловий фонд) та відділенні Ощадного банку України за місцем проживання ОСОБА_1 у місті Луганськ. Також Луганська ОДА (ОВА) повідомила, що органи влади Луганської міської територіальної громади, які б здійснювали свої повноваження перебуваючи на підконтрольній території України, не утворювались. Отже, рекомендовано звернутись до АТ «ОЩАДБАНК».
Крім того, у відповідь на аналогічну заяву від 20.05.2025 АТ «ОЩАДБАНК» повідомив представника позивача, що наразі АТ «ОЩАДБАНК» не здійснює видачу довідок за місцями проживання громадян в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією з причин зупинення діяльності установ банку на вказаних територіях та відсутності доступу до даних списків та журналів.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Верховний Суд у вищевказаних рішеннях вказав, що оскільки саме Держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на Державу.
Тому посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири позивачем вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.
Отже, доводи позивача про визнання протиправною такої відмови є обґрунтованими, а відповідна позовна вимога - підлягає задоволенню.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі - Порядок №787).
Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підп.2 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що належним і ефективним способом повного захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача скласти в порядку, межах, спосіб та строки, визначені законодавством, подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 10168,80 грн та подати його до органів Державної казначейської служби.
За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до повного задоволення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню, то судові витрати зі сплати судового збору, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу у сумі 4000 грн, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17 , від 24.10.2019 у справі №820/4280/17, від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 , у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №520/6161/19.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в сумі 7500 грн представник позивача надав суду у копіях: договір про надання правової допомоги від 12.12.2022 №161-12; акт наданих послуг від 02.05.2025; рахунок на оплату юридичних послуг від 02.05.2025 №667; платіжна інструкція від 05.05.2025 №79.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI).
Згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 “Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.
У висновку ЄСПЛ, викладеному у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), у пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України» (Заява №72277/01), у пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України» (Заява №66561/01), суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, а у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі “Lavents v. Latvia» (Заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну ціну.
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що згідно ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, однак відповідач не подав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, суд дійшов висновку, що під час прийняття додаткового рішення в даній справі в частині стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, серед усього іншого, враховано складність предмета спору (доказування), тривалість витраченого часу на опрацювання всіх матеріалів справи, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та факт часткового задоволення позову, тому суд приходить до висновку, що вказана сума витрат у розмірі 40000,00 грн. є неспівмірною із наданою позивачу правничою допомогою.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає достатньо обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу у загальній сумі 2000 грн відповідачем, тому подана заява позивача підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у складенні подання до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про повернення ОСОБА_1 суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 12 000, 00 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м.Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368) скласти та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн згідно квитанції від 22.06.2023 №9309-4421-4953-4157.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 2000 (дві тисячі) грн.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Альона КАЛІНОВСЬКА