Справа № 500/3043/25
19 серпня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, у якому просить:
- стягнути з відповідача на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції в розмірі 22462,91 грн, а також пеню в розмірі 393,05 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що згідно з даними, що надані відповідачем до Державного реєстру з загальнообов'язкового державного соціального страхування та сформованими розрахунками сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік у відповідача складає 10 осіб.
Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875, становить - 1 особа.
Середня річна заробітна плата штатного працівника складає 44925,82 гривень.
Таким чином, за 1 робоче місце, незайняте особою з інвалідністю, відповідач до 15 квітня 2025 року повинен був самостійно сплатити адміністративно- господарські санкції у розмірі: 22462,91 гривень.
У зв'язку з тим, що відповідач порушив терміни сплати адміністративно- господарських санкцій на 35 днів, він повинен сплатити пеню у розмірі 393,05 гривень.
Оскільки вказані вище суми відповідачем не сплачено, станом на момент подання даного позову заборгованість перед Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю становить 22855,96 гривень, що і стало підставою звернення до суду.
Ухвалою суду від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
26.06.2025 на адресу суду засобами поштового зв'язку направлено відзив на позовну заяву, який містить заперечення на позов. Відповідач пояснює, що дійсно за час ведення господарської діяльності протягом січня - травня 2024 року не було працевлаштовано осіб з інвалідністю. З метою дотримання ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вжито заходи - у червні і липні 2024 року прийнято особу з інвалідністю, але через захворювання протягом серпня 2024 року і аж до припинення підприємницької діяльності 01 лютого 2025 року не використовував будь-яку найману працю, оскільки в цей період часу вже не здійснював будь-яку діяльність через незадовільний стан здоров'я.
Просить у задоволенні адміністративного позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.
Ухвалою суду від 03.07.2025 постановлено запропонувати позивачу надати суду та витребувати від Тернопільського обласного центру зайнятості належним чином засвідчені докази по справі. Ухвалою суду від 10.07.2025 постановлено запропонувати відповідачу надати суду належним чином засвідчені докази по справі.
На виконання даної ухвали про надання доказів та окремих документів відповідач надав суду розрахунок середньооблікової чисельності штатних працівників, яким встановлено інвалідність: січень 2024 року - 10 осіб ( з них 0 осіб з інвалідністю); лютий 2024 року - 10 осіб ( з них 0 осіб з інвалідністю); березень 2024 року - 10 осіб ( з них 0 осіб з інвалідністю); квітень 2024 року - 10 осіб ( з них 0 осіб з інвалідністю); травень 2024 року - 10 осіб ( з них 0 осіб з інвалідністю); червень 2024 року - 10 осіб ( з них 1 особа з інвалідністю, а саме громадянка ОСОБА_2 на посаді продавець продовольчих товарів (наказ про прийняття на роботу № 6 від 03.06.2024, повідомлення в ДПС України від 03.06.2024, у трудових відносинах за червень 2024 року - 27 календарних дні); липень 2024 року - 9 осіб ( з них 1 особа з інвалідністю, а саме громадянка ОСОБА_2 на посаді продавець продовольчих товарів, у трудових відносинах за липень 2024 року - 22 календарних дні, звільнена з займаної посади 22 липня 2024 року (наказ про припинення трудових відносин № 16 від 19 липня 2024 року, на підставі п.1, ст.36 КЗпП України).
Відповідач також зазначив, що за час ведення підприємницької діяльності, видавався наказ про організацію проведення пошуку працівників у відповідності до штатного розпису. У 2024 році такий наказ № 1 також виданий 05 січня 2024 року. Також проводилися за результатами цих пошуків співбесіди, серед них дійсно були особи з інвалідністю, однак вказані кандидати не підійшли за кваліфікаційним рівнем. Інші шукачі роботи з інвалідністю прийняли рішення відмовитися від запропонованої вакансії.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач зазначає, що згідно з даними, що надані відповідачем до Державного реєстру з загальнообов'язкового державного соціального страхування та сформованими розрахунками сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік у відповідача складає 10 осіб.
Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875, становить - 1 особа.
Середньооблікова кількість осіб з інвалідністю у відповідача в 2024 році згідно даних, що надані відповідачем до Державного реєстру з загальнообов'язкового державного соціального страхування становить 0 осіб.
Даний норматив працевлаштування відповідачем не дотримано.
Середня річна заробітна плата штатного працівника складає 44925,82 гривень.
Таким чином, за 1 робоче місце, незайняте особою з інвалідністю, відповідач до 15 квітня 2025 року повинен був самостійно сплатити адміністративно- господарські санкції у розмірі: 22462,91 гривень.
Дана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях підтверджується розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік.
Відповідно до частини 2 статті 20 Закону № 875, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
У зв'язку з тим, що відповідач порушив терміни сплати адміністративно- господарських санкцій на 35 днів, він повинен сплатити пеню у розмірі 393,05 гривень.
Розмір пені підтверджується розрахунком на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій у сумі 393,05 гривень.
Несплата адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю, у тому числі військовослужбовцям, які отримали каліцтва, захворювання при захисті Батьківщини і дітям з інвалідністю, необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.
Оскільки вказані вище суми відповідачем не сплачено, тому заборгованість перед Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю становить 22855,96 гривень.
На виконання ухвали суду від 03.07.2025 по справі № 500/3043/25 Тернопільський обласний центр зайнятості повідомив, що за інформацією Бережанського управління Тернопільської філії Тернопільського обласного центру зайнятості ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у 2024 році подав 3 звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» без зазначення вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю. Особи з інвалідністю для працевлаштування у 2024 році до даного роботодавця не направлялися.
З матеріалів справи слідує, що ФОП ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 01.02.2025.
У 2024 році відповідачем виданий наказ № 1 від 05 січня 2024 року, зі змісту якого слідує, що зважаючи на збільшення виробничих потужностей, обсягів реалізації продукції, збільшення кількості торговельних точок, вжито заходи щодо невідкладного пошуку пекаря, касира торгівельного залу, водія. Звернути увагу на першочергове працевлаштування осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб. Для пошуку кандидатів розмістити оголошення на сайтах з пошуку робіт, місцеві групи в соцмережах, використати базу даних безробітних Бережанського центру зайнятості.
Також відповідачем долучено до матеріалів справи довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №732946 від 04.11.2024, якою ОСОБА_1 встановлено першу А групу інвалідності.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.
Відповідно до частин першою та другою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно з частинами першою, другою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316) затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Кабінетом Міністрів України;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.
Нормами чинного законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, визначено обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії.
Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця.
Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю щомісяця був встановлений Законом України «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року. Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316.
На час спірних правовідносин (у 2024 році) законодавство не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії.
Суд зазначає, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 23.07.2019 у справі № 820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22 та від 29.11.2023 у справі № 200/5659/21.
Так, судом з матеріалів справи не встановлено дотримання відповідачем нормативу щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю в 2024 році.
Суд зазначає, що передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин, другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Такий правовий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18, від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22, від 22.08.2023 у справі № 120/2403/20-а, від 06.03.2024 у справі № 120/7955/21-а.
Вказаний висновок суд вважає таким, що зроблений за подібних обставин справи та підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Так, хоча відповідачем подавалися звіти за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на протязі 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії в 2024 році, однак за інформацією Тернопільського обласного центру зайнятості, оформленою листом на адресу суду від 09.07.2025 №06-2/1716, відповідач не зазначав про наявність вакансій для інвалідів, а відтак особи з інвалідністю для працевлаштування не направлялися.
Під час розгляду справи відповідачем не доведено виконання нормативу щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю в 2024 році, тому суд дійшов висновку про те, що відповідач не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.03.2023 по справі №460/5056/21, яка в силу приписів с. 5 ст. 242 КАС України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У відзиві на позовну заяву позивач зазначив, що у червні-липні 2024 року було працевлаштовано особу з інвалідністю ОСОБА_2 .
Так, матеріалами справи підтверджується, що згідно трудового договору № 6 від 04.06.2024 відповідач працевлаштував особу з інвалідністю - ОСОБА_2 (звільнена з 22.07.2024 згідно наказу № 16 від 19.07.2024), однак матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем будь-яких дій для працевлаштування осіб з інвалідністю до 04.06.2024 та після 19.07.2024.
Працевлаштування однієї особи з інвалідністю у червні - липні 2024 року не свідчить про виконання відповідачем нормативу щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю в 2024 році.
Суд зазначає, що передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин, другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Так, під час розгляду справи відповідач належних доказів вжиття ним заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю або виконання ним нормативу щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю в 2024 році до суду не подав.
Такий правовий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18, від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22, від 22.08.2023 у справі № 120/2403/20-а, від 06.03.2024 у справі № 120/7955/21-а.
Так, зважаючи на те, що відповідачем не подавалися звіти за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на протязі 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії в 2024 році для вакансій осіб з інвалідністю, під час розгляду справи відповідачем не доведено виконання нормативу щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю в 2024 році, суд дійшов висновку про те, що відповідач не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.03.2023 по справі №460/5056/21, яка в силу приписів с. 5 ст. 242 КАС України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки в даному випадку Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю виступало в якості суб'єкта владних повноважень, судові витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 22462,91 грн (двадцять дві тисячі чотириста шістдесят дві гривні дев'яносто одна копійка), а також пеню в розмірі 393,05 грн (триста дев'яносто три гривні п'ять копійок), усього 22855,96 грн (двадцять дві тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять грн 96 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 19 серпня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (місцезнаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46021 код ЄДРПОУ 14032334);
відповідач:
- Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.