Справа № 500/3420/25
11 серпня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 квітня 2025 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській області із заявою про перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій просив здійснити перерахунок і виплату з 01 січня 2024 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв'язку зі зміною (збільшенням) розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а саме базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, який становить 166 540,00 грн (50 х 3 028х 1,1 = 166 540,00), виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року, який відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» становить 3 028 гривень та не врахування у загальний стаж для нарахування грошового утримання половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І. Франка за спеціальністю правознавство з 01.09.1979 по 25.06.1984 рр. та період проходження строкової військової служби з 11.05.1975 по 20.06.1977 рр., який складає 36 років 4 місяці 22 дні.
28 квітня 2025 року позивач отримав рішення відповідача про те, що ним відмовлено йому у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. У відмові відповідач зазначив, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду в 2021-2025 роках не змінився в порівнянні з 2020 роком, оскільки статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з січня 2025 - 2102 грн. Також зазначив, що стаж роботи позивачу визначено відповідно до статей 137, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402 відповідно до наявного стажу роботи на посаді судді та врахування зазначеного наявного стажу, який становить 31 рік 09 місяців та 21 день. При цьому відповідач не зазначив жодного правового доводу, який би міг бути підставою для відмови у задоволені його заяви.
Відповідачем, також порушено вимоги відомчого підзаконного акту - постанови Правління Пенсійного фонду України за № 3-1 від 25 січня 2008 року, яка, згідно п.п. 1,7, 8 зобов'язує пенсійний фонд проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді виключно відповідно до вимог ч.4 ст.124 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і ніяк не згідно Закону України «Про інформацію» тощо.
Таким чином відповідач, розглядаючи заяву позивача порушив, окрім наведених вище законів відомчого підзаконного акту і рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року за №2-р/2020, рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2020 (справа № 620/1116/20) щодо дотримання гарантованих державою Україна прав судді у відставці, автоматичного перерахунку його утримання. Вказана обставина стверджена і Рішенням Ради суддів України №7 від 09 квітня 2021 року.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 10.06.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через електронний суд із відповідними письмовими доказами 19.06.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-IX у ст. 7 встановив на 2022 рік:
1) прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;
2) прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX у ст. 7 встановив на 2023 рік:
1) прожитковий мінімум для працездатних осіб: 2684 гривні
2) прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: 2102 гривні.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-IX у ст. 7 встановив на 2024 рік:
1) прожитковий мінімум для працездатних осіб: 3028 гривні
2) прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: 2102 гривні.
Відповідно до ст. 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Згідно ст. 4 Закону №966-XIV прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Таким чином, зокрема, звертаємо увагу суду на правовий висновок, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 року у справі №240/9028/24, де вказано: "Законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
В зв'язку з цим у довідках-розрахунках, наданих позивачем, розмір суддівської винагороди розраховано «без врахування обмежень», встановлених Законами України про державний бюджет. Однак, з вищевикладеного нормативно правового регулювання, а також правового висновку Великої Палати Верховного Суду вбачається, що Закони України про державний бюджет визначали розрахункову величину, виходячи з якої належить обчислювати посадовий оклад судді (та, відповідно, розмір суддівської винагороди в цілому). Як наслідок, саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102 гривні) є тією розрахунковою величиною, виходячи з розміру якої має обчислюватися розмір суддівської винагороди в т.ч. для перерахунку пенсії позивача.
Слід зауважити, що статтею 7 Закону України від 09.11.2023 №3460-IX «Про державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу суддів, становить 2102 грн., тобто на рівні 2020 року. Отже зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з 01.01.2024 не відбулося.
Вказана норма не визнана неконституційною, тому підстав для її незастосування у органів Пенсійного фонду України відсутні. Отже зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з 01.01.2024 не відбулося.
Таким чином, у органів Пенсійного фонду України відсутні правові підстави для здійснення позивачу перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
08 грудня 2016 року рішенням Вищої ради юстиції за № 3268/0/15-16 позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області, у зв'язку з поданням ним заяви про відставку, а наказом голови Апеляційного суду Тернопільської області від 16.12.2016 - відраховано як суддю зі штату цього суду.
Починаючи з грудня 2016 року і дотепер Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Тернопільській області) виплачує позивачу щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці.
14 квітня 2025 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській області із заявою про перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій просив здійснити позивачу перерахунок і виплату з 01 січня 2024 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв'язку зі зміною (збільшенням) розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а саме базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, який становить 166 540,00 грн (50 х 3 028х 1,1 = 166 540,00), виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року, який відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» становить 3 028 гривень.
Зважаючи на те, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду збільшився і становить 166 540,00 грн, а доплата позивача за вислугу років у розмірі 70% становить 116 578, 00 грн, що разом складає суму 283 118,00 грн. (166 540,00 + 116 578,00 = 283 118,000), із якої його щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 82% становить 232 156,76 гривень, а тому позивач просив ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити йому перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2024 року у розмірі 232 156,76 гривень.
28 квітня 2025 року позивач отримав рішення відповідача про те, що ним відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. У відмові відповідач зазначив, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду в 2021-2025 роках не змінився в порівнянні з 2020 роком, оскільки статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з січня 2025 - 2102 грн. Також зазначив, що стаж роботи позивача визначено відповідно до статей 137, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402 відповідно до наявного стажу роботи на посаді судді та врахування у загальний стаж для нарахування грошового утримання половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І. Франка за спеціальністю правознавство з 01.09.1979 по 25.06.1984 рр. та період проходження строкової військової служби з 11.05.1975 по 20.06.1977 рр., який складає 36 років 4 місяці 22 дні.. При цьому відповідач не зазначив жодного правового доводу, який би міг бути підставою для відмови у задоволені заяви.
Відповідачем, також порушено вимоги відомчого підзаконного акту - постанови Правління Пенсійного фонду України за № 3-1 від 25 січня 2008 року, яка, згідно п.п. 1,7, 8 зобов'язує пенсійний фонд проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді виключно відповідно до вимог ч.4 ст.124 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і ніяк не згідно Закону України «Про інформацію» тощо.
Таким чином відповідач, розглядаючи заяву позивача порушив, окрім наведених вище законів відомчого підзаконного акту і рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року за №2-р/2020, рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року (справа № 620/1116/20) щодо дотримання гарантованих державою Україна прав судді у відставці, автоматичного перерахунку його утримання. Вказана обставина стверджена і Рішенням Ради суддів України №7 від 09 квітня 2021 року.
Не погодившись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 28.04.2025, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами пункту 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України регламентовано, що статус суддів визначається виключно законами України. При цьому матеріальне та соціально- побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді.
Зміст статей 126, 130 Конституції України акцентує увагу на тому, що Конституція і закони України гарантують, у тому числі незалежність суддів. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді установлюється лише Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 4 Закону № 1402-VI1I визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть уноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-УТІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (наприклад, законами України про Державний бюджет України на відповідний рік), що повністю узгоджується з наведеними вище приписами ст. 130 Конституції України.
За положеннями ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Як наголошує ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя в суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб (частина четверта статті 135 Закону № 1402- VIII).
Загальновідомим є факт, який не заперечується відповідачем, що позивач має право на застосування додатково до свого посадового окладу регіонального коефіцієнту 1,1 унаслідок здійснення правосуддя в Апеляційному суді Тернопільської області, розташованого у м. Тернопіль, який має кількість населення у понад 100 000 осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що прожитковий мінімум на одну особу, зокрема для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року, становить 3 028 гривень.
Зазначена обставина вказує на зміну (збільшення) розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а саме базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, який становить 166 540,00 гривень (50 х 3028x1,1 = 166 540,00).
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, регулюється розділом IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.02.2023 № 7-2, яка набрала чинності 20.03.2023) (далі - Порядок).
За Порядком № 3-1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється за зверненням судді у відставці шляхом подання до пенсійного органу заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання.
Верховний Суд уже розглядав питання стосовно механізму перерахунку розміру щомісячного довічного утримання суддів і в постанові від 27.10.2022 у справі №640/10564/21 зазначив:
«Довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою не є юридичним фактом, з яким пов'язується виникнення права на перерахунок. Суддівська винагорода визначається безпосередньо законом.
Відповідно до cm. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відомості про суд, де працював суддя, вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці подаються до Пенсійного фонду під час призначення судді щомісячного довічного грошового утримання і зберігаються у матеріалах особової справи. Ці відомості залишаються незмінними.
Розмір суддівської винагороди, визначений cm. 135 Закону № 1402-V1II, і, відповідно розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, може змінитися лише у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлюється Законом України про бюджет на відповідний рік. Про ці зміни Пенсійний фонд знає безпосередньо з закону.
За таких обставин, довідка про суддівську винагороду має виключно інформаційний характер. Видаючи таку довідку, голова суду чи інша особа, що діє від його імені, лише інформує Пенсійний фонд про розмір та складові суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIIІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови ВС від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а, від 12 вересня 2024 у справі №580/2522/24 тощо).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2 270 грн), на 01 січня 2022 року (2 481 грн), на 01 січня 2023 року (2 684 грн), на 01 січня 2024 року (3 028 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - була неправомірною.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду, які містяться у постановах від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а, від 13 вересня 2023 року №240/44080/21, від 20 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а, від 12 вересня 2024 у справі №580/2522/24 - виплата суддівської винагороди регулюється, виключно, статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21 (провадження К/990/25505/23) у подібних правовідносинах з питання - чи може обчислюватися суддівська винагорода для визначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»), сформулював наступні правові висновки:
1.Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2. суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;
3. зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
З огляду на наведене вище, а також ураховуючи те, що позивач обіймав посаду судді апеляційного суду, звільнився у відставку та маю статус судді у відставці, а тому має право на відповідні гарантії, встановлені Законом № 1402-VIII для судді апеляційного суду, зокрема, на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII) відповідно до базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами (частини третя - п'ята статті 135 Закону № 1402-VIII).
Разом з тим, відповідно до постанови Верховного Суду України від 13 грудня 2023 року у справі № 420/9332/21 пунктів 65-75 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у юридичних закладах вищої освіти та період проходження строкової військової служби.
З огляду на викладене, стаж роботи позивача, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді складає 36 років, 4 місяці 22 дні, з яких:
- стаж роботи на посаді судді з 25.02.1985 по 16.12.2016, що становить 31 рік 10 місяців 22 дні;
- половина строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І. Франка за спеціальністю правознавство з 01.09.1979 по 25.06.1984 рр.;
- період проходження строкової військової служби з 11.05.1975 по 20.06.1977 рр.
З 01 січня 2024 року змінився (збільшився) розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а саме базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, який становить 166 540,00 грн, а доплата за вислугу років у розмірі 70% становить 116 578, 00 грн, що разом складає суму 283 118 грн (50 х3 028х 1,1 = 166 540,00+116578,00), із якої щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці повинне складати 82% (50% + 32% (11 років 10 місяців 22 дні відпрацьованих понад 20 років + 2 роки 6 місяців навчання у ЗВО + 2 роки строкової військової служби - разом повних 16 років х 2%) суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді становить 232 156, 76 гривень.
Також позивачем зазначено, що раніше йому безпідставно, в порушення норм законів, вказаних нижче, не зараховано в стаж роботи судді половина строку навчання у ЗВО та період проходження строкової військової служби.
Абзацом 4 пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). На час його обрання та перебування на посаді судді питання визначення стажу, який додав право на відставку судді регулювалося частиною 4 статті 43 Закону України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ «Про статус суддів», статтею 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 585/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 №545 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» і в них зазначалось, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Відповідно до п. 11 Перехідних положень Закону України від 07.07.2010 № 2453- VI «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Частиною 2 ст.245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;
7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;
11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;
12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;
13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. А відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові Верховного Суду 25.03.2020р. у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, а тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Таким чином, суд може та навіть зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, за №3083-3026/К-0218-1900/25 від 28 квітня 2025 року в частині про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді не врахування у загальний стаж для нарахування грошового утримання половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І. Франка за спеціальністю правознавство з 01.09.1979 по 25.06.1984 рр. та період проходження строкової військової служби з 11.05.1975 по 20.06.1977 рр., який складає 36 років 4 місяці 22 дні та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести ОСОБА_1 , як судді у відставці перерахунок та виплату з щомісячного довічного грошового утримання судді з урахуванням зарахованого стажу 36 років 4 місяці 22 дні та фактично виплачених сум.
Що стосується заявлених ним позовних вимог про наявність підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», для розрахунку посадового окладу позивача, то починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, а відтак підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкти владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, за №3083-3026/К-0218-1900/25 від 28 квітня 2025 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового в частині не врахування у загальний стаж для нарахування грошового утримання половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І. Франка за спеціальністю правознавство з 01.09.1979 по 25.06.1984 рр. та період проходження строкової військової служби з 11.05.1975 по 20.06.1977 рр., який складає 36 років 4 місяці 22 дні.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І. Франка за спеціальністю правознавство з 01.09.1979 по 25.06.1984 рр. та період проходження строкової військової служби з 11.05.1975 по 20.06.1977 рр., що дає право на збільшення грошового утримання судді зарахувавши його у загальний стаж для нарахування грошового утримання, який складає 36 років 4 місяці 22 дні.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 , як судді у відставці грошового утримання з врахуванням стажу роботи, що дає судді право на відставку половину строку навчання в Львівському державному університеті ім. І. Франка за спеціальністю правознавство з 01.09.1979 по 25.06.1984 рр. та період проходження строкової військової служби з 11.05.1975 по 20.06.1977 рр., з урахуванням зарахованого у загальний стаж для нарахування грошового утримання, стажу 36 років 4 місяці 22 дні та фактично виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 11 серпня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769).
Головуючий суддя Подлісна І.М.