20 серпня 2025 року м.Київ № 640/7234/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Національна академія прокуратури України, Тренінговий центр прокурорів України про визнання протиправними та скасування наказів,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Національна академія прокуратури України, Тренінговий центр прокурорів України, в якому позивач просив суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Р. Рябошапки від 05.03.2020 № 129 "Про ліквідацію Національної академії прокуратури України";
визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Р. Рябошапки від 05.03.2020 № 130 "Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України";
визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Р. Рябошапки від 05.03.2020 № 131 "Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів".
Відповідно до постанови Верховного Суду від 20.04.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021 у справі № 640/7234/20 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.
15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду".
Відповідно до абзаців 1-3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя, а до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2023, головуючим визначено суддю Шевченко А.В.
Ухвалою суду від 16.06.2023 заяву судді Шевченко А.В. про самовідвід задоволено, а матеріали справи передано до відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду згідно із ч. 1 ст. 31 КАС України.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 справу було прийнято до провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 даний позов було залишено без руху та запропоновану позивачу усунути недоліки шляхом подачі до суду уточненої заяви (копії направити іншим учасникам справи) де вказати, які саме права та законні інтереси позивача порушено при прийнятті спірних рішень.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що Законом України «Про прокуратуру» не передбачено жодних повноважень Генерального прокурора щодо ліквідації Національної академії прокуратури України. На переконання позивача, Офіс Генерального прокурора, не будучи правонаступником Генеральної прокуратури України стосовно управління майном Національної академії прокуратури України (далі - НАПУ), не уповноважений розпоряджатися будь-яким майном Національної академії прокуратури України.
Також позивач наголошує, що відповідно до положень Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується за рішенням органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а оскільки Національну академію прокуратури України утворено Кабінетом Міністрів України, тому саме цей орган уповноважений вирішувати питання щодо її ліквідації.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просить суд у задоволенні позову, оскільки позивачем належним чином не обґрунтовано, яким чином спірні накази порушують його права та обов'язки.
Від Національної академії прокуратури України до суду надійшли пояснення щодо суті заявлених позовних вимог, де третя особа просить суд у задоволенні позову відмовити.
Тренінговий центр прокурорів України (далі - ТЦПУ) направив до суду пояснення відповідно до яких просить суд відмовити у задоволенні позову.
Також від ОСОБА_2 надійшли пояснення де вона просить суд позов задовольнити та вважає спірні накази протиправними.
Треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 будучи належним чином повідомленими про необхідність надання письмових пояснень по суті спору, своїм правом не скористались, письмових пояснень або заяви про продовження строку для надання таких пояснень суду не надали.
Від Офісу Генерального прокурора надійшли письмові заперечення, у яких зазначено, що Офіс виходячи зі специфіки статусу НАПУ та її підпорядкування, на законних підставах на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 №175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» має право приймати рішення та здійснювати заходи з ліквідації НАПУ, розпорядження майном, що перебувало на її балансі.
Щодо клопотання Офісу Генерального прокурора та НАПУ про закриття провадження у справі, то на думку суду воно задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у ст. 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом". У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1 - 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з даного позову, позивач оскаржує накази Офісу Генерального прокурора щодо ліквідації Національної академії прокуратури України, а також утворення Тренінгового центру прокурорів України, тобто позивач не погоджується з рішеннями суб'єкта владних повноважень, що спрямоване на реалізацію його владних управлінських функцій, застосування якого впливає та зачіпає права чи інтереси ОСОБА_1 при здійсненні останнім діяльності ректора Національної академії прокуратури України, яка пов'язана з проходження публічної служби.
Отже, в цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органів прокуратури на предмет їх відповідності вимогам законодавства.
За такого правового регулювання саме позивач визначає порушене право, спосіб захисту та ініціює відкриття провадження.
Відтак, з огляду на наведене, суд вважає помилковими твердження відповідача та третьої особи про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки правовідносини, які склались між учасниками цієї справи стосуються оскарження фізичною особою законності наказів органу прокуратури.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 05.03.2020 Генеральним прокурором Рябошапкою Р.Г. прийнято наказ № 129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», яким відповідно до ст. 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» та п. 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 03.03.2020, припинено Національну академію прокуратури України (код ЄДРПОУ 26297233) шляхом ліквідації; утворено комісію з ліквідації Національної академії прокуратури України; установлено, що відповідно до ч. 4 ст. 105 Цивільного кодексу України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження ОСОБА_1 - ректора Національної академії прокуратури України, припиняються.
Наказом Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 05.03.2020 № 130 «Деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України» відповідно до ст. 9, 80 Закону України «Про прокуратуру» та п. 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 03.03.2020, утворено Тренінговий центр прокурорів України на базі Національної академії прокуратури України, що ліквідується.
Також наказом Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 05.03.2020 № 131 «Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів України» відповідно до ст. 9, 80 Закону України «Про прокуратуру» та п. 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 03.03.2020, закріплено за Тренінговим центром прокурорів України на праві оперативного управління державне майно Національної академії прокуратури України, що ліквідується.
Вважаючи протиправними такі накази, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2021, яке залишено без змін постановою від 18.05.2021 Шостого апеляційного адміністративного суду у задоволенні позову було відмовлено.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 20.04.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021 у справі № 640/7234/20 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.
Верховний Суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушеного права позивача оскаржуваними наказами, однак вирішили спір по суті позовних вимог, надавши оцінку доводам позивача про відсутність/наявність у відповідача повноважень щодо прийняття оскаржуваних наказів. Водночас, суд касаційної інстанції визнав такі висновки судів передчасними з огляду на таке.
Так, процесуальним законом передбачено, що розгляду заяви по суті позовних вимог передує встановлення судом порушеного права, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень. Верховний Суд звернув увагу, що подання не будь-якої позовної заяви зумовлює початок адміністративного провадження. Розгляд адміністративної справи судом є можливим лише за умови встановлення факту порушеного права.
В свою чергу, належне обґрунтування позивачем порушених прав, свобод чи законних інтересів оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень, встановлення судом такого факту, створює передумови для розгляду і вирішення справи судом.
Відсутність же порушеного права особи є підставою для відмови у прийнятті до розгляду позовної заяви, та унеможливлює розгляд судом справи по суті позовних вимог, за результатами з'ясування судом обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Таким чином, Верховний Суд зазначив, що посилання судів попередніх інстанцій на відсутність порушених прав позивача і одночасний розгляд позовної заяви по суті вимог є помилковим. Все вищевикладене дало Верховному Суду підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено усіх фактичних обставин справи та не досліджено відповідні докази щодо дійсних підстав позову (в частині стверджуваного позивачем порушення його трудових прав), які мають значення для правильного вирішення справи, а з урахуванням повноважень касаційного суду суд касаційної інстанції не наділений правом досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
Враховуючи висновки Верховного Суду та надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Постанова № 175) ліквідовано НАПУ та погоджено пропозицію Генерального прокурора щодо здійснення заходів з ліквідації НАПУ Офісом Генерального прокурора. Зазначено, що Тренінговий центр створюється на базі Академії, що ліквідується. Затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися Тренінговим центром та його регіональними відділеннями. Внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2011 № 329 «Деякі питання матеріального забезпечення працівників Національної школи суддів України та Національної академії прокуратури України».
Наказом Генерального прокурора від 05.03.2020 № 129 відповідно до ст. ст. 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», та п. 25 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113), Постанови № 175 припинено НАПУ шляхом ліквідації. Утворено комісію з її ліквідації та установлено, що відповідно ч. 4 ст. 105 Цивільного кодексу України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження ОСОБА_1 - ректора НАПУ, припиняються.
Крім того, на виконання вимог Закону № 113, а також ст. ст. 81, 87 Цивільного кодексу України, ст. ст. 8, 9 Закону України «Про прокуратуру», ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» наказом Генерального прокурора від 05.03.2020 № 130 утворено ТЦІТУ на базі НАПУ, що ліквідується, затверджено його Статут. Відповідно до ст. ст. 9, 80 Закону України «Про прокуратуру» та п. 25 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113, Постанови № 175 наказом Генерального прокурора від 05.03.2020 № 131 за Тренінговим центром на праві оперативного управління закріплено державне майно Академії, що ліквідується.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності і роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора.
Офіс Генерального прокурора очолює Генеральний прокурор, який має двох перших заступників та заступників, а також заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
В ч. 1 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» закріплено перелік повноважень Генерального прокурора, який не є вичерпним. Так, відповідно до п. 10 ч. 1 цієї статті Генеральний прокурор виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, межах своїх повноважень, на основі виконання Конституції і законів України. на Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності.
Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення. Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
З огляду на викладене, Генеральний прокурор уповноважений на видачу наказів з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.
У позові ОСОБА_1 зокрема, зазначає, що ні Законом України «Про прокуратуру», ні іншим законодавством не передбачено повноваження Генерального прокурора на утворення інших установ, окрім прокуратур.
Також позивач стверджує, що повноваження Генерального прокурора чи Офісу Генерального прокурора щодо створення/припинення установи, яка здійснює підготовку прокурорів і підвищення їх кваліфікації, мають бути визначені в окремому законі, але у жодному законі вони не передбачені. Право управління об?єктами державної власності, яким є майно (ст. 3 Закону України «Про управління об?єктами державної власності»), не включає право управління суб?єктами - юридичними особами (НАПУ та ТЦПУ).
Ліквідація НАПУ потребувала припинення відносин, пов'язаних з підвищенням кваліфікації прокурорів і здійсненням спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора, за відсутності потреби в управлінні такими відносинами з боку Офісу Генерального прокурора, чого фактично не відбулось. Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальним, не передбачені підстави, порядок та наслідки ліквідації НАПУ.
З аналізу положень ст. 80 Закону України «Про прокуратуру» у чинній та попередній редакції вбачається, правонаступником НАПУ, що ТЦПУ з огляду на свій правовий статус, основні функції і завдання, є по суті правонаступником НАПУ.
Офіс Генерального прокурора не має повноважень розпоряджатись усім майном НАПУ без відповідних рішень уряду та процедур Фонду державного майна України, оскільки здійснює управління лише щодо нерухомого майна, а також ураховуючи те, що НАПУ має статус національної та наукової установи.
Тобто доводи ОСОБА_1 є безпідставні та не ґрунтуються на нормах законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.10.2002 № 1582 «Про утворення Академії прокуратури України» утворено Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України. Міністерству освіти і науки доручено здійснити заходи, пов?язані з утворенням Академії.
Міністерству фінансів доручено забезпечити виділення Генеральній прокуратурі асигнувань для забезпечення функціонування Академії починаючи з 01.09.2003.
Указом Президента України від 25.10.2007 № 1013/2007 «Про надання Академії прокуратури України статусу національної», ураховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності Академії прокуратури України та її вагомий внесок у розвиток національної освіти і юридичної науки, надано Академії прокуратури України статус національної і надалі іменовано її - Національна академія прокуратури України.
З моменту створення постановою Кабінету Міністрів України від 25.10.2002 № 1582 та до 16.07.2015, згідно з законодавчими актами, зокрема, згідно із Законом України «Про прокуратуру», НАПУ мала статус державного вищого навчально-наукового закладу, який забезпечував підготовку фахівців з вищою освітою, здійснював спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів, а також науково-дослідну діяльність. НАПУ функціонувала при Генеральній прокуратурі України (ст. 80 Закону № 1697).
Законом від 02.07.2015 № 578-VIII ч. 1 ст. 80 Закону України «Про прокуратуру» викладено в новій редакції, а саме:
«Національна академія прокуратури України є державною установою із спеціальним статусом, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів. На Національну академію прокуратури України не поширюється законодавство про вищу освіту.
Для забезпечення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та підвищення кваліфікації прокурорів до Національної академії прокуратури України можуть відряджатися прокурори.
Національна академія прокуратури України є юридичною особою, що діє на підставі законодавства України та статуту, який затверджується Радою прокурорів України.
Національна академія прокуратури України функціонує при Генеральній прокуратурі України».
Отже, з набранням чинності вказаною редакцією ч. 1 ст. 80 Закону України «Про прокуратуру» з 16.07.2015 НАПУ втратила статус державного вищого навчально-наукового закладу, який здійснює науково-дослідну діяльність.
Рішенням Ради прокурорів України від 01.11.2017 № 19 затверджено Статут Академії у новій редакції (далі - Статут).
Згідно з п. 1.4 Статуту Академія є державною установою зі спеціальним статусом, у системі правосуддя, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів, та функціонує при Генеральній прокуратурі України.
Взаємодія з Генеральною прокуратурою України, прокурорами всіх рівнів, Радою прокурорів України, Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів здійснюється на основі та в порядку Закону України «Про прокуратуру» та прийнятих на його виконання нормативно - правових актів.
Відповідно до п. 8.1 - 8.5 Статуту фінансування Академії здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законодавством.
Головним розпорядником бюджетних коштів є Генеральна прокуратура України.
До матеріально-технічної бази НАПУ належать будівлі, споруди, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інші цінності.
Нерухоме майно, що знаходиться на балансі НАПУ, належить державі в особі Генеральної прокуратури України та не може бути предметом застави. Інше майно НАПУ належить їй на правах, визначених законодавством України. Академія має земельні ділянки, які надані їй у постійне користування відповідно до вимог чинного законодавства України.
За приписами розділу 9 Статуту припинення діяльності Академії відбувається шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації в порядку, встановленому законодавством України. Законом № 113, який набрав чинності 25.09.2019, передбачено утворення ТЦПУ.
Відповідно до п. 25 Розділу ІІ «Перехідні положення» Закону № 113 ТЦПУ створюється на базі Національної академії прокуратури України. Цим законом внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» та викладено ст. 80 у новій редакції, положення якої взагалі не передбачають функціонування НАПУ та врегульовують статус та інші питання діяльності виключно ТЦПУ.
За змістом ст. 80 наведеного Закону ТЦПУ є державною установою, що здійснює підвищення кваліфікації прокурорів. На ТЦПУ не поширюється законодавство про вищу освіту, він є юридичною особою, що здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону та статуту, який затверджується Генеральним прокурором. Генеральний прокурор призначає та звільняє з посад керівника Тренінгового центру прокурорів України та його заступників. ТЦПУ функціонує при Офісі Генерального прокурора і може мати регіональні відділення.
Згідно з ч. 1 ст. 80 Закону України «Про прокуратуру» редакції Закону № 2203-1X від 14.04.2022 Тренінговий центр прокурорів України є державною установою, що здійснює підвищення кваліфікації прокурорів, державних службовців органів прокуратури та первинну підготовку прокурорів - стажистів окружних прокуратур.
На Тренінговий центр прокурорів України не поширюється законодавство про вищу освіту.
Для забезпечення підвищення кваліфікації, проходження первинної підготовки прокурори, державні службовці можуть відряджатися до Тренінгового центру прокурорів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об?єктами державної власності» суб?єктами управління об?єктами державної власності є органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами.
Кабінет Міністрів України є суб?єктом управління, що визначає об?єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об?єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб?єктам управління, визначеним цим Законом (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про управління об?єктами державної власності»).
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що Офіс Генерального прокурора здійснює управління об?єктами державної власності, які належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про управління об?єктами державної власності» на органи управління покладаються завдання:
ведення обліку об?єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об?єктів;
прийняття рішень про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності тощо.
Тобто, управління об?єктами державної власності включає в себе повноваження щодо створення, реорганізації і ліквідації підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності, тому доводи позивача про їх відсутність у Генерального прокурора є безпідставними.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 80 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній до 25.09.2019, НАПУ функціонувала при Генеральній прокуратурі України. Статтю 80, яка визначала її статус, включено до Розділу VIII цього Закону «Прокурорське самоврядування та органи, що забезпечують діяльність прокуратури».
Фінансування Академії здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. При цьому головним розпорядником бюджетних коштів є Генеральна прокуратура України (Офіс Генерального прокурора) (ст. 89 Закону України «Про прокуратуру», п. п. 8.1, 8.2 Статуту Академії).
Керівництво НАПУ (перший проректор і проректори) призначалися Генеральним прокурором. З ректором Генеральним прокурором укладається контракт строком до трьох років, який може бути продовжено (п. п. 5.2, 5.3 розділу 5 Статуту Академії).
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що НАПУ, функціонуючи при Генеральній прокуратурі України, забезпечувала діяльність прокуратури в межах своїх завдань та підпорядковувалась Генеральній прокуратури Україні.
Загальні положення щодо здійснення ліквідації юридичної особи визначені статтями 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов?язки переходять до правонаступників.
Згідно ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується:
за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв?язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;
за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади;
за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.
Частиною 3 ст. 105 ЦК України визначено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
Згідно з Постановою № 175 Академію ліквідовано та погоджено пропозицію Генерального прокурора про здійснення заходів з її ліквідації Офісом Генерального прокурора, а також взято до відома, що Тренінговий центр прокурорів України створюється на базі Академії.
Відтак твердження ОСОБА_1 щодо обов?язкового утворення такої комісії Кабінетом Міністрів України є безпідставними.
Офіс Генерального прокурора, виходячи зі специфіки статусу Академії та її підпорядкування, на законних підставах на виконання Постанови № 175 має право приймати рішення та здійснювати заходи з ліквідації Академії, розпорядження держаним майном, що перебувало на її балансі.
Враховуючи викладене Генеральним прокурором на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом, видано наказ від 05.03.2020 № 129, яким утворено комісію з ліквідації Національної академії прокуратури України.
Слід також звернути увагу, що наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора» днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.12.2019 відбулася державна реєстрація змін до установчих документі юридичної особи «Генеральна прокуратура України», зокрема, змінилось повне найменування, скорочене найменування на Офіс Генерального прокурора.
З аналізу вказаних положень слідує, що до Офісу Генерального прокурора перейшли функції та повноваження Генеральної прокуратури України.
Оскільки НАПУ утворено постановою Кабінету Міністрів України від 25.10.2002 № 1582, рішення про її ліквідацію прийнято цим же органом.
Крім того, Постановою № 175 на Офіс Генерального прокурора покладено здійснення заходів з ліквідації НАПУ.
Таким чином, доводи позивача стосовно відсутності у Генерального прокурора повноважень щодо ліквідації НАПУ та розпорядження її майном є безпідставними та спростовуються наведеними нормативно - правовими актами.
Окрім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб?єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об?єктів права власності Українського народу, зазначених у ч. 1 ст. 148 цього Кодексу.
Управління об?єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб?єкти.
Згідно з ч. 1 ст. 137 Господарського кодексу України (далі - ГК України) правом оперативного управління визнається речове право суб?єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Нерухоме майно, яке рахується на балансі НАПУ, передавалося Генеральній прокуратурі України на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України відповідно до вимог Положення про порядок передачі об?єктів права державної власності, затвердженого постановою Уряду від 21.09.1998 № 1482, та закріплювалося за нею на праві оперативного управління.
Нерухоме майно, яке рахується на балансі Національної академії прокуратури України, передавалося Генеральній прокуратурі України на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України відповідно до вимог Положення про порядок передачі об?єктів права державної власності, затвердженого постановою Уряду від 21.09.1998 № 1482, та закріплювалося за нею на праві оперативного управління, а саме:
об?єкти нерухомості, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 24, передані від Державного концерну «Укроборонпром» за розпорядженням Уряду від 03.07.2013 № 486-р «Про передачу нерухомого майна у м. Києві»;
об?єкти нерухомості, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, передані від Міністерства оборони за розпорядженням Уряду від 03.11.2000 № 435-р «Про передачу будівлі № 59 військового містечка № 116 у м. Києві в оперативне управління Генеральної прокуратури України».
Суд звертає увагу, що Законом № 113 та Законом України «Про прокуратуру» визначено існування лише ТЦПУ, який створюється на базі НАПУ, тому передача товарно-матеріальних цінностей з балансу Академії здійснювалася безпосередньо на баланс ТЦПУ, як це визначено Цивільним кодексом України, Законом України № 113, Законом України «Про прокуратуру».
Враховуючи викладене, Офіс Генерального прокурора на виконання постанови № 175 мав право приймати рішення та здійснювати заходи з ліквідації НАПУ, розпорядження держаним майном, що перебувало на її балансі, створювати ТЦПУ.
Також безпідставними є доводи щодо відсутності повноважень у Генерального прокурора створювати ТЦПУ, оскільки такі повноваження надано Генеральному прокурору ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності».
Крім того, не ґрунтуються на нормах законодавства доводи позивача про те, що ліквідація НАПУ потребувала припинення відносин, пов'язаних з підвищенням кваліфікації прокурорів і здійсненням спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора, оскільки завдання покладено на ТЦПУ.
Щодо тверджень позивача про те, що наказом Генерального прокурора від 05.03.2020 № 131 порушено права Академії, гарантовані чинними Указом Президента України «Про надання Академії прокуратури статусу «національної» від 25.10.2007 № 1013/2007 та Указом Президента України «Про положення про національний заклад (установу) України» від 16.06.1995 № 451/95 (в редакції від 02.12.2017 № 401/2017), суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 16.06.1995 № 451/95 «Про Положення про заклад (установу) України» затверджено Положення про національний заклад (установу) України.
Відповідно до п. п. 1, 2 Положення про національний заклад (установу) України це Положення визначає умови і порядок надання державному закладу (установі) України гуманітарної сфери статусу національного.
Статус національного надається закладу (установі) України, який досяг найвищих показників у своїй діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу нації, реалізації ідеї національного відродження і розвитку України, запровадження державної мови і є провідним серед галузевої групи закладів (установ) гуманітарної сфери.
За приписами п. 6, 7 Положення про національний заклад (установу) України заклад (установу) може бути позбавлено статусу національного указом Президента України в разі, якщо заклад (установа) втрачає показники діяльності, передбачені у п. 3 цього Положення.
Подання щодо позбавлення закладу (установи) статусу національного вноситься міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого заклад (установа) перебуває, і погоджується із заінтересованим державним органом. Проект указу з цього питання подає Кабінет Міністрів України з необхідними обґрунтуваннями. З огляду на наведені норми Положення про національний заклад (установу) України ним встановлені підстави набуття та позбавлення закладу статусу національного.
При цьому, норми вказаного Положення жодним чином не стосуються порядку та підстав ліквідації такого закладу. Крім того, спірними наказами Генерального прокурора не вирішувалось питання щодо позбавлення НАПУ статусу національної.
Надання НАПУ статусу Національної не перешкоджає прийняттю рішення щодо її ліквідації та розпорядження державним майном, що перебувало на її балансі.
Указ Президента України від 16.06.1995 № 451/95 (6 редакції від 02.12.2017 № 401/2017) та затверджене ним Положення про національний заклад (установу) України, врегульовують порядок надання статусу національного закладам (установам) указом Президента України, позбавлення цього статусу. Цей нормативний акт не стосується питань їх ліквідації.
Натомість п. 16 Порядку та критеріїв надання закладу вищої освіти статусу національного, підтвердження чи позбавлення цього статусу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 912, передбачено, що у разі реорганізації закладу вищої освіти із статусом національного шляхом його поділу або в разі ліквідації такого закладу вищої освіти статус національного втрачається.
Отже, доводи позивача щодо необхідності погодження ліквідації Національної академії прокуратури України з Президентом України не ґрунтуються на вимогах закону.
Також безпідставними є доводи позивача з приводу порушення при ліквідації НАПУ норм постанови Кабінету Міністрів України від 04.07.2018 № 529, якою затверджено Порядок утворення, реорганізації та ліквідації державних наукових установ (далі - Порядок), оскільки згідно із п. 16 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» наукова (науково-дослідна, науково-технологічна, науково- технічна, науково-практична установа (далі - наукова установа) - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, утворена в установленому законодавством порядку, для якої наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною.
Пунктом 29 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» основною діяльністю наукових установ визначено проведення фундаментальних досліджень, прикладних наукових і науково-технічних (експериментальних) розробок, надання науково-технічних послуг, проведення наукової і науково-технічної експертизи, підготовка наукових кадрів, розвиток і збереження наукової інфраструктури.
В той же час, відповідно до п. 1.11.4. Статуту НАПУ, на який посилається позивач в обґрунтування належності НАПУ до наукових установ зазначено наступне: до основних завдань НАПУ належить організація та проведення наукових досліджень у галузі права з метою впровадження результатів наукової роботи та їх подальшого використання у прокурорській діяльності.
Тобто, зазначений пункт Статуту НАПУ не містить положень, визначених Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» про проведення фундаментальних досліджень, прикладних наукових і науково-технічних (експериментальних) розробок, надання науково-технічних послуг, проведення наукової і науково-технічної експертизи, підготовку наукових кадрів, розвиток і збереження наукової інфраструктури.
Крім того, до основних завдань НАПУ згідно з п. 1.11 Статуту також належать здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора з метою отримання та удосконалення ними знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення правил прокурорської етики та засвоєння правил особистої безпеки прокурора; підвищення кваліфікації працівників прокуратури, у тому числі військових прокурорів; впровадження в процес спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та підвищення кваліфікації прокурорів позитивного досвіду прокурорської діяльності (у тому числі досвіду іноземних держав), інноваційних форм викладання тощо.
Таким чином, наукова діяльність не є для НАПУ основною, а відтак вона не є науковою установою.
Відповідно до ч. 9 ст. 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» при науковій установі можуть утворюватися спеціалізовані вчені ради із захисту дисертацій за спеціальностями відповідно до основних напрямів діяльності цієї наукової установи у порядку, передбаченому законодавством України.
Пунктом 8 наказу Міністерства освіти і науки України від 09.03.2016 № 241 припинено повноваження спеціалізованих вчених рад Д 26.730.01 та Д 26.730.02 НАПУ, що також свідчить про втрату нею статусу державного вищого навчально-наукового закладу після набрання чинності 16.07.2015 змінами до Закону № 1697.
Не відповідає вимогам наукової установи і визначений Статутом Академії порядок її управління.
Так, за п. 5.2. Статуту Академії ректор, перший проректор та проректори Академії призначаються на посади Генеральним прокурором України.
В той же час за ч. 2 ст. 9 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» керівник державної наукової установи обирається шляхом таємного голосування на зборах колективу наукових працівників цієї установи на строк до п?яти років у межах строку, визначеного статутом (положенням) державної наукової установи, з правом бути переобраним і призначається на посаду власником (власниками) наукової установи або уповноваженим ним (ними) органом, або засновником у порядку, передбаченому цим Законом і статутом (положенням) державної наукової установи.
Згідно зі ст. 12 цього Закону для надання державної підтримки науковим установам незалежно від форми власності, діяльність яких має важливе значення для науки, економіки та виробництва, створюється Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави.
Відповідно до даних Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, розміщеного на веб-сайті Міністерства освіти і науки України за посиланням: http://rni.mon.gov.ua/public/rni?page=1 відомості про включення до вказаного реєстру Національної академії прокуратури України відсутні.
Відтак Академія статусу наукової установи не має, доказів протилежного позивачем не надано. Не здійснювала НАПУ також й діяльність щодо надання вищої освіти.
Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку (ст. 2 Закону України «Про вищу освіту»).
Відповідно до п. п. 5, 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освІти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.
Заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про вищу освіту» заклад вищої освіти як суб?єкт господарювання може діяти в одному із таких статусів: бюджетна установа; неприбутковий заклад вищої освіти; прибутковий заклад вищої освіти. Юридична особа (крім наукової установи) набуває статусу закладу вищої освіти з моменту отримання ліцензії на провадження освітньої діяльності.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов?язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність. НАПУ на час видання оскаржуваних наказів мала ліцензію на провадження освітньої діяльності.
Відповідно до п. 1.4 Статуту НАПУ вона є державною установою зі спеціальним статусом, у системі правосуддя, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів, та функціонує при Генеральній прокуратурі України.
Щодо посилань позивача на те, що ліквідація НАПУ, передання її майна ТЦПУ, припинення його повноважень як ректора, безпосередньо впливають на його трудові права, також про порушення трудових прав працівників НАПУ, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб?єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб?єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб?єкта владних повноважень протиправними та зобов?язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб?єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб?єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий у відношенні будь-якої особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку суб?єкта владних повноважень.
Згідно з п. 8 ст. 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб?єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Системний аналіз зазначених положень статей Конституції України, КАС України, свідчать, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод та інтересів особи у публічно-правових відносинах.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб?єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб?єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або що мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Таким чином, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб?єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивач має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, від 10.09.2018 у справі № 820/4285/17, від 11.09.2018 у справі № 826/17/16, від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16.
Як вбачається зі спірного наказу Генерального прокурора від 05.03.2020 № 129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України припинено НАПУ шляхом ліквідації, утворено комісію з ліквідації НАПУ, установлено, що відповідно до ч. 4 ст. 105 ЦК України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження ОСОБА_1 - ректора НАПУ, припиняються.
Відповідно до ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
З огляду на викладене, повноваження щодо управління справами юридичної особи віднесено до повноважень ліквідаційної комісії.
Натомість повноваження колишнього ректора НАПУ ОСОБА_1 є такими, що припинились.
На думку суду, позивач не обґрунтував належним чином, яким чином порушуються його права, як фізичної особи, наказами Генерального прокурора від 05.03.2020 № 129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», № 130 «Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України» та № 131 «Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів України».
Підстав для представництва інтересів інших осіб - працівників НАПУ, позивачем також не надано.
Доводи позивача про те, що оскаржувані накази зачіпають його права, оскільки у зв?язку з незаконною ліквідацією НАПУ, незаконним створенням ліквідаційної комісії припинено його повноваження ректора не можуть братися до уваги, оскільки перехід до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення повноважень щодо управління справами юридичної особи є прямою вказівкою закону і похідним від рішення про припинення юридичної особи.
Також посилання ОСОБА_1 на порушення його трудових прав та трудових прав колективу НАПУ безпідставні, оскільки ці права підлягають захисту у межах розгляду відповідних трудових спорів, а у разі їх вирішення на користь позивачів по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.
Обрання способу припинення юридичної особи є виключним правом (дискреційним повноваженням) відповідної уповноваженої особи (власника). При цьому жодним нормативно-правовим актом не передбачено право найманого працівника, яким є позивач, втручатися у його реалізацію, тому позов на думку суду є необґрунтованим.
Крім того, відповідно до п. і розділу VII контракту від 12.09.2019, укладеного між Генеральною прокуратурою України та ОСОБА_1 у зв?язку з призначенням його на посаду ректора НАПУ, строк дії цього контракту триває з 12.09.2019 до моменту реорганізації (ліквідації) НАПУ, але не більше трьох років з дня його укладенння.
Так, наказом Генерального прокурора від 06.09.2022 № 104к ОСОБА_1 звільнено з посади ректора НАПУ у зв'язку із закінченням строку дії контракту з 12.09.2022 (п. 8 ч. 1 ст. 36 К3пП України).
Тобто, зазначене також свідчить про відсутність порушення його прав позивача оспорюваними наказами Генерального прокурора.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, як необґрунтовані та безпідставні, а спірні накази не порушують його права та законні інтереси.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України).
Згідно зі ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Беручи до уваги положення ст. 139 КАС України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.
Керуючись ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.