про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі
19 серпня 2025 року м. Київ № 320/5022/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 11 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 11 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області щодо неврахування під час складання щодо ОСОБА_1 довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області видати на ім'я ОСОБА_1 оновлену довідку про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що враховується для перерахунку пенсії заявника, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, в тому числі, процентної надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби), доплати, підвищення)) та премії у відсотках, встановлених станом на день звільнення за відповідною або аналогічною посадою, з якої було звільнено з військової служби із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом за 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня відповідного календарного року) на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку з дня звільнення пенсії та подати до Головного управління Пенсійного фонду України вказану довідку.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що він проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області та відповідно до Витягу з Наказу № 154 о/с від 11 травня 2023 року його виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.
Позивач вказує, що відповідач протиправно, починаючи з 29 січня 2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, у зв'язку з чим, представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій остання просила нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 29 січня 2020 року по день виключення зі списків особового складу грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням у 2020-2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, проте, відповідач листом від 21 липня 2023 року повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Дослідивши матеріали даної адміністративної справи, суд встановив таке.
Так, позовна заява підписана представником позивача - адвокатом Єрьоміною В.А. 18 грудня 2023 року, а зареєстрована судом 30 січня 2024 року.
До позовної заяви представником позивача також було додано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій остання послалась на правові позиції Верховного Суду, а також на те, що на момент звільнення позивача зі служби, виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З цього приводу, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно частин першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У частині п'ятій статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та послідовною, й викладена, зокрема, у постановах від 27 грудня 2024 року у справі № 420/15311/23, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 тощо.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, за правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ ( далі - Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ) положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України)
Закон України № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ а, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Верховний Суд неодноразово вже висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX.
Так, Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:
правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);
у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин) (пункт 65.1. Постанови).
Суд також враховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Отже, з урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року. (пункт 63.3. постанови Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23)
З огляду на нормативно-правове регулювання спірних відносин, заявлений позивачем спірний період (29 січня 2020 року по 11 травня 2023 року) умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього.
Період з 29 січня 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Проте, період з 19 липня 2022 року по 11 травня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Щодо початку перебігу тримісячного строку для звернення до суду в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 11 травня 2023 року, суд зазначає, що його слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відповідає статті 116 КЗпП України, якою передбачено, що про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Тобто, саме дата вручення позивачу відповідного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Суд зауважує, що письмовим повідомленням про остаточний розрахунок при звільненні в розумінні статті 116 КЗпП України є грошовий атестат.
При цьому, суд наголошує, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
З огляду на вказане та враховуючи, що позивач звернувся до суду у грудні 2023 року (зареєстрована позовна заява 30 січня 2024 року) з позовними вимогами, які охоплюють період з 19 липня 2022 року по 11 травня 2023 року позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду.
Згідно частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Частиною шостою статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Поважними за змістом вказаної норми визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Також як вже зазначалось судом, представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка вмотивована тим, що на момент виникнення спірних правовідносин з 29 січня 2020 року по 11 травня 2023 року діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню.
Суд не погоджується з вказаною позицією представника позивача, оскільки вона спростовується вищевказаними правовими висновками Верховного Суду.
За таких підстав, оскільки судом після відкриття провадження у справі встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог статті 160, 161 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність надання позивачу десятиденного строку для усунення виявлених судом недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 11 травня 2023 року, в якій вказати підстави для поновлення цього строку та надати докази поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 160, 161, частиною тринадцятою статті 171, статтями 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху після відкриття провадження у справі.
2. Встановити ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.
3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до частини чотирнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Жук Р.В.