19 серпня 2025 року м. Київ справа №320/44180/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс»
до Головного управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2024 №00514940701, форми «Р», яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2 207 618 грн за основним платежем та 551 905 грн штрафної санкції, податкове повідомлення-рішення від 10.06.2024 №00514770701, форми «Р», яким застосовано штрафну санкцію на суму 1020, 00 грн, та податкове повідомлення-рішення від 10.06.2024 №00514820701, форми «В4», яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 4 715 930, 00 грн.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені контролюючим органом за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки при їх прийнятті було істотно порушено його право на участь у перевірці. Позивач стверджує, що його належним чином не було повідомлено ані про початок перевірки, ані про здійснення контрольно-перевірочних заходів. За наявною інформацією, податковим органом надсилалися поштові повідомлення на адресу позивача, однак вони поверталися відправнику вже на другий день після надходження з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Це свідчить про фактичну відсутність повідомлення, що, в свою чергу, унеможливило участь позивача в перевірці та позбавило його права надати первинні документи, пояснення чи інші докази. Позивач вказує, що про факт здійснення перевірки йому стало відомо лише після подання податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2024 року.
Крім того, позивач наголошує, що відсутність посадових осіб за зареєстрованою податковою адресою зумовлена тим, що фактичне місцезнаходження адміністративного складу, керівництва товариства посадових осіб - м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 26, оф. 102. Ця інформація була офіційно повідомлена контролюючому органу шляхом подання форми №20-ОПП від 30.08.2022, отже податковому органу достеменно було відомо про фактичне місцезнаходження товариства.
У зв'язку з наведеним, позивач вважає, що перевірка була проведена з істотним порушенням норм Податкового кодексу України та принципів належного адміністративного провадження.
Позивач також зазначає, що всі первинні документи, на підставі яких сформовано податковий кредит за період грудень 2023 року - лютий 2024 року, наявні та належним чином оформлені. У зв'язку з цим висновки контролюючого органу про начебто відсутність документального підтвердження податкової звітності є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у відзиві наголошує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки. Зокрема, відповідач посилається на положення пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України та вказує, що документи, пов'язані з проведенням перевірки, були надіслані на адресу місцезнаходження юридичної особи - ТОВ «Сколаро плюс», яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, а саме: м. Київ, вул. Лейпцизька, 15. Таким чином, дії контролюючого органу щодо направлення кореспонденції на вказану адресу відповідач вважає правомірними. Також відповідач посилається на положення пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, відповідно до яких у разі ненадання платником податків первинних документів до завершення перевірки вважається, що такі документи у нього відсутні. Оскільки позивач не подав контролюючому органу жодних документів, що підтверджують правомірність формування від'ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2024 року, відповідач вважає висновки перевірки обґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення - законними та такими, що не підлягають скасуванню.
Позивач подав відповідь на відзив, якому наполягає на задоволенні позовних вимог та зазначає про безпідставність наведених у відзивах доводів.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання на 31.10.2024.
У зв'язку з неякою відповідача у судове засідання, призначене на 31.10.2024, судове засідання не відбулося. Наступне судове засідання призначено на 15.11.2024.
08.11.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
13.11.2024 до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача.
У судовому засіданні 15.11.2024 суд ухвалив відкласти розгляд справи на 22.11.2024 задля надання відповідачу часу для ознайомлення з відповіддю позивача на відзив відповідача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 19.12.2024.
У судовому засіданні 19.12.2024 позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд задовольнити їх в повному обсязі; відповідач проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» перебуває на обліку в Головному управлінню ДПС у м. Києві та є платником податку на додану вартість (реєстрація платника ПДВ: 01.10.2021 № 200582462). Основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» є оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (КВЕД 46.69).
Головним управлінням ДПС у м. Києві, на підставі повідомлення від 05.04.2024 №757/26-15-07-01-01-19, виданого Головним управлінням ДПС у м. Києві, та згідно наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 04.04.2024 №2169-п, на підставі п.п.10.1.4 п. 20.1, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.8 п 78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2024 року, яке визначене з урахуванням від'ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах за грудень 2023 року, січень 2024 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 20.03.2024 №9064584904.
За результатами перевірки складено акт про результати документальної позапланової невиїзну перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» декларації з податку на додану вартість, з від'ємним значенням, яке становить більше 100 тис. грн за лютий 2024 року, від 17.05.2024 №48314/Ж5/26-15-07-01-01-20/44609910.
Як вбачається з вищезазначеного акта, повідомлення про початок перевірки від 05.04.2024 №757/26-15-07-01-01-19, запит про надання документів від 05.04.2024 №575/26-15-07-01-01-19 та копію наказу від 04.04.2024 №2169-п направлено платнику 05.04.2024 на податкову адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс»: 01015, м. Київ, вул.Лейпцизька, 15. Вказані відправлення повернуто на адресу Головного управління ДПС у м. Києві з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
У зазначеному акті зафіксовано: «…перевіркою з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2024 року встановлено його завищення у сумі 4 715 930 грн (показник рядка 19 Декларації) та заниження податку на додану вартість у сумі 2 207 618 грн (показник рядка 18 Декларації) у результаті допущених порушень податкового законодавства..».
Акт від 17.05.2024 №48314/Ж5/26-15-07-01-01-20/44609910 направлений платнику 17.05.2024 на податкову адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс»: 01015, м. Київ, вул.Лейпцизька, 15. Вказане відправлення повернуто на адресу Головного управління ДПС у м. Києві з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.06.2024 №00514940701, №00514770701, №00514820701.
Податковим повідомлення-рішення від 10.06.2024 №00514940701 встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України. Збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 2 759 523, 00 грн.
Податковим повідомлення-рішення від 10.06.2024 №00514770701 встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» пункту 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України (ненадання Товариством з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки). Застосовано до позивача штраф в розмірі 1020, 00 грн.
Податковим повідомлення-рішення від 10.06.2024 №00514820701 встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України і зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість. Встановлено завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 4 715 930, 00 грн.
Вищезазначені податкові повідомлення-рішення направлені платнику 10.06.2024 на податкову адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс»: 01015, м. Київ, вул.Лейпцизька, 15. Вказане відправлення повернуто на адресу Головного управління ДПС у м.Києві з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Уважаючи указані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Статтею 79 ПК України визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки.
Зокрема, пунктом 79.1 статті 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.
Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім, що також узгоджується із приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України.
У зв'язку із наведеним слід зазначити, що за пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відтак законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків, зокрема, коли останні надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представнику.
Як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» зазначено процедурні порушення відповідачем порядку проведення перевірки, внаслідок чого у позивача була відсутня можливість забезпечити надання всіх необхідних документів.
Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18) зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов'язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).
Згідно з постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частині другій статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом; податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 зазначила таке: аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.
Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.
Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, у першу чергу судом досліджується питання наявності чи відсутності порушень відповідачем вимог законодавства під час призначення та проведення перевірки.
Крім того, у застосуванні положень пункту 79.2 статті 79 ПК України в взаємозв'язку з приписами пункту 42.2 статті 42 ПК України Верховний Суд дотримується усталеної позиції, згідно якої з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
Означена позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2015 у справі №21-425а14, від 28.01.2020 у справі №818/998/17, від 15.02.2024 у справі №640/9016/20, від 19.04.2024 у справі № 440/4696/18.
Верховний Суд також сформував усталений підхід (зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 520/8681/18, від 11.06.2020 у справі № 823/1606/17, від 12.08.2021 у справі № 640/3605/19), що наказ вважається надісланим контролюючим органом в порядку, встановленому законом, у разі повернення за закінченням терміну зберігання поштою наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки, направленого на податкову адресу платника податків рекомендованим поштовим відправленням.
Отже, істотною обставиною при вирішенні питання своєчасного повідомлення платника податків про проведення відносно нього перевірки є встановлення дати, з якої наказ про проведення перевірки вважається врученим у відповідності до вказаних вимог податкового законодавства.
Наведене також дає підстави для висновку, що у випадку надіслання копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення контролюючий орган має враховувати особливості, пов'язані із правилами вручення поштових відправлень в Україні.
Про обґрунтованість такого висновку свідчать і наступні зміни, що були внесені законодавцем до пункту 79.2 статті 79 ПК України. Зокрема, Законом України від 30 листопада 2021 року №1914-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», який набрав чинності з 01 січня 2022 року, пункт 79.2 статті 79 ПК України доповнено новим абзацом такого змісту: «У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу».
Також суд повторно зауважує, що Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що невиконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України є істотним порушенням процедури перевірки, тобто є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень та інших рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Як приклад, можна навести постанову Верховного Суду від 15.02.2024 по справі №640/9016/20.
Суд враховує, що відповідно до статті 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно до пунктів 85.2, 85.6 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки. У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Цьому обов'язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків первинні фінансово-господарські, бухгалтерські та інші документи (в тому числі, засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) їх копії), які б підтверджували задекларовані об'єкти оподаткування, суми податкових зобов'язань, дотримання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункт 85.4 статті 85 ПК України.
Отже, надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов'язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацом другим пункту 44.7 цієї статті в редакції до внесення змін Законом від 16.01.2020 №466-ІХ), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Така теза неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, але не виключно, у постановах від 05.05.2020 (справа №826/678/16), від 16.04.2020 (справа №826/7760/15), а також у постановах від 20.03.2020 у справі №2а-9423/12/2670, від 09.10.2019 у справі №808/9397/13-а, від 05.05.2020 у справі №826/678/16.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що документальну позапланову невиїзну перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2024 року, яке визначене з урахуванням від'ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах за грудень 2023 року, січень 2024 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 20.03.2024 №9064584904, призначено наказом Головного управління ДПС у м.Києві від 04.04.2024 №2169-п.
Відповідач в акті перевірки зазначив про направлення повідомлення про початок перевірки від 05.04.2024 №757/26-15-07-01-01-19, запит про надання документів від 05.04.2024 №575/26-15-07-01-01-19 та копію наказу від 04.04.2024 №2169-п платнику 05.04.2024 на податкову адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс»: 01015, м.Київ, вул.Лейпцизька, 15. Вказані відправлення повернуто на адресу Головного управління ДПС у м.Києві з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Акт про результати перевірки від 17.05.2024 №48314/Ж5/26-15-07-01-01-20/44609910 також направлений платнику 17.05.2024 на податкову адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс»: 01015, м.Київ, вул.Лейпцизька, 15. Вказане відправлення повернуто на адресу Головного управління ДПС у м.Києві з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
У свою чергу, позивач в адміністративному позові пояснив, що документи, пов'язані з проведенням перевірки, були надіслані на податкову адресу місцезнаходження юридичної особи - ТОВ «Сколаро плюс», яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, а саме: м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, та повернулися відправнику вже на другий день після надходження з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». На підтвердження означених обставин позивачем долучено до матеріалів справи копії конвертів зі штрифкодовими ідентифікаторами та інформацію з трекінгу АТ «Укрпошта» за такими поштовими відправленнями.
При цьому, позивач наголошує, що відсутність посадових осіб за зареєстрованою податковою адресою зумовлена тим, що фактичне місцезнаходження адміністративного складу, керівництва товариства посадових осіб - м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 26, оф. 102 і ця інформація була офіційно повідомлена контролюючому органу шляхом подання форми №20-ОПП від 30.08.2022, отже податковому органу достеменно було відомо про фактичне місцезнаходження товариства. Відтак, на думку позивача, такі дії контролюючого органу свідчать про фактичну відсутність повідомлення, що, в свою чергу, унеможливило участь позивача в перевірці та позбавило його права надати первинні документи, пояснення чи інші докази.
Надаючи оцінку вказаним доводам, суд виходить з такого.
З урахуванням положень пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України такою є дата, зазначена поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суди в обов'язковому порядку повинні встановлювати причини невручення документів платнику податків та наявності/відсутності підстав вважати направлену кореспонденцію врученою відповідно до вимог статті 42 Податкового кодексу України, а відтак, і наявністю підстав вважати платника податків обізнаним про призначення перевірки до її початку.
Також, слід звернути увагу на окремі положення Поряду надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними унормований Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 99 Правил рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
У разі коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу (пункту 101 Правил).
За правилами абзаців першого, другого пункту 116 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об'єкта поштового зв'язку місця призначення.
Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (абзац перший пункту 117 Правил).
Таким чином, Правила надання послуг поштового зв'язку передбачають, що у разі невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення. Саме ж рекомендоване поштове відправлення ще протягом одного місяця зберігається об'єктом поштового зв'язку місця призначення, забезпечуючи тим самим адресату можливість отримати таке поштове відправлення на підставі вищевказаного повідомлення. Після спливу встановленого строку зберігання поштове відправлення повертається відправнику з відміткою - «За закінченням терміну зберігання» (крім виключень, визначених Правилами). Такий підхід забезпечує адресату можливість отримати надіслане йому поштове відправлення згодом у разі, якщо з тих чи інших причин він його не отримав під час виходу працівника поштового оператора за його адресою.
Тобто, у випадку надіслання копії наказу і повідомлення про проведення перевірки поштою контролюючий орган має враховувати особливості, пов'язані із правилами вручення поштових відправлень в Україні.
Суд повторно звертає увагу, що про обґрунтованість такого висновку свідчать і зміни, що були внесені законодавцем до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України.
Як вже було встановлено судом, копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, повідомлення та запит про надання документів було направленні рекомендованим листом з повідомлення про вручення за податковою адресою позивача.
Однак, такі документи разом з поштовим листом повернулися до контролюючого органу з відміткою на довідці Укрпошти про невручення адресату, причина - «адресат відсутній за вказаною адресою». При цьому, суд звертає увагу, що повідомлення про початок перевірки від 05.04.2024 №757/26-15-07-01-01-19, запит про надання документів від 05.04.2024 №575/26-15-07-01-01-19 та копію наказу від 04.04.2024 №2169-п направлено платнику 05.04.2024 (п'ятниця) на податкову адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс»: 01015, м.Київ, вул.Лейпцизька, 15, а повернуті вказані відправлення на адресу Головного управління ДПС у м.Києві з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» 09.04.2024 (вівторок). Тобто, фактично, позивач мав 1 робочий день для отримання вказаних поштових відправлень. Аналогічні обставини мали місце щодо направлення платнику акта від 17.05.2024 №48314/Ж5/26-15-07-01-01-20/44609910 17.05.2024 (п'ятниця) на податкову адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс»: 01015, м.Київ, вул.Лейпцизька, 15, оскільки вказане відправлення повернуто на адресу Головного управління ДПС у м.Києві з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» 20.05.2024 (понеділок).
На думку суду, зважаючи на приписи положень пункту 79.2 статті 79 ПК України в взаємозв'язку з приписами пункту 42.2 статті 42 ПК України, оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку. З наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків.
Відтак, враховуючи відсутність жодних доказів, якими б підтверджувалося виконання покладеного на відповідача обов'язку своєчасного повідомлення платника податків про проведення відносно нього перевірки, суд визнає обґрунтованими доводи позивача про порушення його право на участь у перевірці.
При цьому, суд окремо звертає увагу, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків (постанова Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 823/1606/17). Таким чином, суд визнає безпідставними аргументи щодо необхідності надсилання контролюючим органом поштових повідомлень за адресою, відмінною від тієї, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і є податковою адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс».
З урахуванням означеного, суд дійшов висновку про фактичну неможливість позивачем виконати свій обов'язок щодо надання документів, що належать до предмета перевірки або пов'язані з предметом перевірки, внаслідок неповідомлення його про проведення перевірки до її початку та під час її проведення.
Суд зауважує, що означене порушення відповідачем процедури проведення перевірки могло істотно вплинути на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, здійснених за результатами такої перевірки, на підставі яких прийняті спірні рішення, оскільки відповідач дійшов висновків про ненадання платником податків первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також про завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного період, у сумі 4 715 930 грн (показник рядка 19 Декларації) та заниження податку на додану вартість у сумі 2 207 618 грн (показник рядка 18 Декларації) у результаті допущених порушень податкового законодавства виключно на підставі аналізу інформації, наявної у відповідача, без надання можливості позивачу виконати свій обов'язок щодо надання документів, що належать до предмета перевірки або пов'язані з предметом перевірки.
На переконання суду, у випадку надання позивачем первинних документів щодо здійснення ним господарських операцій з контрагентами за період, що перевірявся, та здійснення контролюючим органом аналізу таких документів висновки, відображені в акті перевірки, на підставі яких винесено спірні рішення, могли б істотно відрізнятися.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що встановлені під час розгляду справи порушення контролюючим органом процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є достатньою самостійною підставою для скасування прийнятих за результатами її проведення рішень.
Водночас, незважаючи на те, що вказані обставини є достатньою самостійною підставою для задоволення позову, суд, керуючись закріпленим в статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, також вважає за доцільне надати правовий висновок викладеним в акті перевірки твердженням контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.
У контексті зазначеного суд також вважає необхідним відмітити, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки враховуючи вище положення пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, первинні документи визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.
Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. В іншому випадку, обмеження судом предмету дослідження призвело би до неповноти дослідження та порушення справедливого судового розгляду.
Відтак, за предметом спору, суд вважає необхідним вказати, що долучати на підтвердження правомірності декларування показників податкової звітності платник податків має право на будь-якій стадії податкового спору, ненадання первинних документів не означає їх відсутність в момент перевірки, що узгоджується із висновками Верховного Суду викладені у постанові від 12.02.2019 № 820/6512/16.
Суд вважає необґрунтовану позицію відповідача щодо посилань на пункт 44.6 статті 44 ПК України та висновки вказані у постановах Верховного Суду перелічені у відзиві, оскільки такі стосуються випадків за предметом спору та зокрема, за наявності належного повідомлення платника податків щодо обставин перевірки чи не врахування наданих платником податків до перевірки первинних документів.
Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника;
Відповідно до підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді;
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно із пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За пунктом 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996) встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту, крім того, повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов'язань з ПДВ, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимозі статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.
У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що такі правові наслідки, як виникнення у платника податків права на формування в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат, настають лише у разі реального (фактичного) вчинення платником податків господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Вчинення господарської операції пов'язано з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою для отримання платником податків податкової вигоди, як то податковий кредит та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, не здійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності у зв'язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні (встановлені правовими нормами) реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб'єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних бухгалтерського та податкового обліку.
Такі ж висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №826/16277/14, від 20.02.2018 у справі №818/920/17, від 08.10.2019 у справі №826/6836/18.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу. Велика Палата в цій постанові звернула увагу, що відповідно до положень статті 90 КАС обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі, будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з'ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При вирішенні адміністративної справи № 200/3458/21 у постанові від 15.03.2023 Верховним Судом сформовано обов'язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою в податковому праві діє принцип презумпції добросовісності платника податків, який означає, що з метою забезпечення виконання податкового обов'язку особа вжила усіх передбачених законодавством заходів і її дії (бездіяльність) не мають на меті чогось іншого, крім як виконання вимог податкового законодавства до того часу поки податковими органами не доведено зворотного. Контролюючий орган на підтвердження недобросовісності поведінки платника податків повинен надати відповідні докази та вказати дані, що свідчать про наявність у останнього реальної можливості за допомогою розумних заходів з належною обачністю пересвідчитися в тому, що від його імені здійснюються податкові правопорушення і, що він міг завадити їх вчиненню або їх припинити.
Законодавство не містить певних конкретних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку.
На думку суду, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Матеріалами справи підтверджено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» за лютий 2024 року задекларовано податковий кредит у сумі 6 923 548,00 грн (рядок 17 Декларації з податку на додану вартість від 20.03.2024), який складається з показників рядку 10.1 (придбання товарів/послуг та необоротних активів на митній території України) у сумі 4063, 00 грн, рядку 11.1 (ввезені на митну територію Україні товари, необоротні активи з основною ставкою) у сумі 1 262 246, 00 грн та 16.1 (від'ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду: значення рядка 21 попереднього звітного (податкового) періоду у сумі 5 657 239, 00 грн.
За твердженням позивача, від'ємне значення, яке виникло за лютий 2024 року є результатом господарської діяльності та задекларованих показників податкового кредиту за період грудень 2023 року по лютий 2024 року, а саме: грудень 2023 року на суму 1 968 084,00 грн, січень 2024 року на суму 1825 801,00 грн, лютий 2024 року на суму 1 266 309,00 грн, який основним чином виник за рахунок зовнішньо економічної діяльності та імпорту продукції, яка є предметом господарської діяльності.
Так, з метою здійснення господарської діяльності, 05.05.2023 між ТОВ «Сколаро плюс» (Покупець) та фірмою EVACARE POLIMER SAN.VE TIC.LTD.STI (Продавець) укладено Контракт №є 2023/0505 (надалі - Контракт № 2023/0505).
Відповідно до предмету Контракту №є 2023/0505 Продавець зобов'язується продати та відгрузити, а Покупець - купити та сплатити на умовах визначених цим Контрактом, матеріали ПВХ для виробництва підошв взуття в кількості та за цінами, визначених в рахунках-фактурах, чи Додаткових угодах (специфікаціях) до цього Контракту, що є невід'ємними частинами цього Контракту.
Загальна сума Контракту № 2023/0505 є сума рахунків-фактур, узгоджених сторонами. У ціну товару включена вартість тари, упаковки та маркування, укладання, навантаження та транспортування, відповідно до базисних умов постачання (п. 2.1.).
Пунктами 2.2.-2.4. Контракту № 2023/0505 визначено, що ціна товарів встановлюється в доларах США, що відображається у рахунках-фактурах, розрахунки здійснюються у доларах США на підставі рахунків, які виставляє Продавець на ім'я Покупця, з відстроченням платежу за домовленістю сторін, про що зазначається в рахунках-фактурах. Допускаються комбіновані розрахунки, а саме можлива часткова передоплата (але не менше 20 % від суми рахунку), та часткова оплата за цим Контрактом з відстроченням платежу.
Згідно з розділом 3 Контракту № 2023/0505 поставка товару відбувається на умовах, які вказуються у Рахунках-фактурах до кожної такої партії товару, чи
Додаткових угодах (специфікаціях) згідно правил Інкотермс 2010. Датою відвантаження товару вважається дата транспортного документу (CMR). Покупець зобов'язаний прийняти постачання від будь-якого з Вантажовідправників, запропонованих Продавцем, у випадку, якщо це обумовлено в додатку до Контракту на конкретну партію товару.
Крім того, 24.06.2022 між ТОВ «Сколаро плюс» (Покупець) та фірмою JIANGMEN HUAYU IMPORT & EXPORT CO., LTD (Продавець) укладено Контракт №2022/0624 (надалі
- Контракт №2022/0624).
Відповідно до предмету Контракту № 2022/0624 (розділ 1 Договору) Продавець зобов'язується продати та відвантажити, а Покупець - купити та сплатити на умовах визначених цим Контрактом, будівельні матеріали, сантехнічне, освітлюване та інше обладнання, пристосування та матеріали в кількості та за цінами, визначеними в рахунках-фактурах, чи Додаткових угодах (специфікаціях) до цього Контракту, що є невід'ємними частинами цього Контракту.
Загальна сума Контракту № 2022/0624 є сума рахунків-фактур, узгоджених сторонами. У ціну товару включена вартість тари, упаковки та маркування, укладання, навантаження та транспортування, відповідно до базисних умов постачання (п. 2.1.).
Пунктами 2.2-2.4. Контракту № 2022/0624 визначено, що ціна товарів встановлюється в доларах США, що відображається у рахунках-фактурах, розрахунки здійснюються у доларах США на підставі рахунків, які виставляє Продавець на ім'я Покупця, з відстроченням платежу за домовленістю сторін, про що зазначається в рахунках-фактурах. Допускаються комбіновані розрахунки, а саме можлива часткова оплата за цим Контрактом з відстроченням платежу.
Згідно з розділом 3 Контракту №2022/0624, поставка товару відбувається умовах, які вказуються в Додаткових угодах (специфікаціях) та рахунках-фактурах до кожної такої партії товару, згідно правил Інкотермс 2010. Датою відвантаження товару вважається дата транспортного документу (CMR). Покупець зобов'язаний прийняти постачання від будь-якого з Вантажовідправників, запропонованих Продавцем, у випадку, якщо це обумовлено в додатку до Контракту на конкретну партію товару.
Також 02.01.2023 між ТОВ «Сколаро плюс» (Покупець) та KBT Polska Sp. Z 0.0. (Продавець) укладено Контракт № UA/2023/01/PS (надалі - Контракт № UA/2023/01/PS), відповідно до предмету якого Продавець зобов'язується у власність Покупця комплектуючі для дитячих майданчиків, а Покупець - оплатити та прийняти товар. Поставка товару здійснюється партіями.
Згідно розділу 2 Контракту № UA/2023/01/PS ціна на товар встановлюється в ЄВРО і приймається на умовах FCA Piaseczno (Incoterms 2010), включаючи вартість пакування, маркування, тари. Загальна вартість Контракту становить 200 000,00 ЄВРО.
Пунктом 3.1. Контракту № UA/2023/01/PS визначено, що поставкою товару вважається надання товару на складі Продавця в місті Piaseczno, Польща, для навантаження на транспортний засіб, наданий Покупцем на дату погоджену сторонами.
Відповідно до розділу 4 Контракту № UA/2023/01/PS оплата за товар здійснюється банківським переводом наступним чином: 100 % вартості партії товару оплачується авансовим платежем на підставі виставленого рахунку-фактури в Євро на рахунок Продавця протягом 10 днів.
На виконання умов вищевказаних контрактів протягом грудня 2022 року - лютого 2023 року Покупець отримав товари, визначені в контрактах, що підтверджується: ВМД UA400040/2024/005595 від 26.02.2024, UA400040/2024/004874 від 19.02.2024, UA400040/2024/004087 від 12.02.2024, UA400040/2024/004089 від 12.02.2024, UA205050/2024/007257 від 01.02.2024, UA400040/2024/002470 від 29.01.2024, UA205050/2024/006665 від 27.01.2024, UA205050/2024/006065 від 24.01.2024, UA205050/2024/003817 від 03.01.2024, UA400040/2024/000128 від 03.01.2024, UA205050/2024/003800 від 02.01.2024, UA205050/2023/077231 від 28.12.2023, UA500490/2023/008514 від 27.12.2023, UA400040/2023/042493 від 26.12.2023, UA205050/2023/075625U1 від 12.12.2023, UA205050/2023/075265 від 10.12.2023, UA500490/2023/007974 від 05.12.2023, UA400040/2023/040122 від 05.12.2023.
На підтвердження факту поставки товарів за означеним договором позивачем долучено до матеріалів справи копії вищевказаних ВМД, виписку по рахунку за період з 01.12.2023 по 13.05.2024, оборотно-сальдову відомість по рахунку 281 за період з 01.12.2023 по 13.05.2024.
Судом встановлено, що первинні документи позивача оформлені у порядку, передбаченому Законом № 99 та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Мінфіну від 24.05.95 № 88 (далі - Положення № 88).
Нормами Закону №996 визначено, що всі юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з статтею 1 Закону №996 первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження опрацьованих документів, регістрів та звітності протягом установленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством згідно із законодавством та установчими документами, передбачено частиною третьою статті 8 Закону №996.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно зі статті 9 Закону №996, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Також, для контролю та впорядкування опрацювання даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Звернемо увагу, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають: змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вимоги Положення №88 пункту 2.4 при заповненні обов'язкових реквізитів первинних документів: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складання; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
За статтею 1 Закону № 996, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Усі первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що відповідає вимогам статті 9 Закону №996 та підтверджують реальність здійснення господарських
Отже, наявні в матеріалах справи докази (документи) підтверджують, що господарські операції по придбанню позивачем товарно-матеріальних цінностей та послуг у контрагента є реальними, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, та безпосередньо пов'язані з власною господарською діяльністю.
Відповідно до норм пункту 200.1, підпункту "в" пункту 200.4 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума, в тому числі, зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
У розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу VПК України.
Право па віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За приписами абзацу 4 пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПКУ.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
На дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.
Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.
Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).
Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.
Під час розгляду адміністративної справ відповідачем не надано доказів щодо недійсності первинних документів, на підставі яких позивачем відображено в бухгалтерському та податковому обліку господарські операції.
На думку суду, з урахуванням ненадання відповідачем жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві доводів, та враховуючи досліджені докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає, що висновки про порушення позивачем пункту 44.3 статті 44, пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України є безпідставними та не підтверджуються належними та допустимими доказами, а спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Враховуючи наведене вище, суд вважає винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті вимог законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем - суб'єктом владних повноважень правомірності своїх рішень.
З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у м. Києві від 10.06.2024 №00514940701, форми «Р», яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2 207 618 грн за основним платежем та 551 905 грн штрафної санкції, від 10.06.2024 №00514770701, форми «Р», яким застосовано штрафну санкцію на суму 1020, 00 грн, та від 10.06.2024 №00514820701, форми «В4», яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 4 715 930, 00 грн.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судового збору 30 280,00 грн.
Враховуючи задоволення позовних вимог на користь позивач слід стягнути судовий збір на суму 30280,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 10.06.2024 №00514940701, №00514770701, №00514820701.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сколаро плюс» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, код ЄДРПОУ 44609910) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) судовий збір у розмірі 30 280,00 (тридцять тисяч двісті вісімдесят гривень 00 копійок).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.