20 серпня 2025 року справа №320/4064/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Вісьтак М.Я., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати противоправними дії відповідача, що виявились у відмові призначити позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, виходячи з вислуги 28 років 01 місяців 17 днів;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ виходячи з вислуги 28 років 01 місяців 17 днів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/4064/25 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що він проходив службу в Національній поліції України. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області позивачу призначено пенсію відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Ураховуючи наявність вислуги років, необхідної для призначення пенсії позивач звернувся до відповідача про призначення пенсії згідно п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Проте ГУПФ України у Київській області повідомило Позивача про відмову у призначенні Позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону № 2262, у зв'язку із відсутністю необхідної календарної вислуги років на момент звільнення зі служби. З такою відмовою відповідача у призначені пенсії позивач не погоджується та вважає її незаконною.
04.03.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262 пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше. Водночас для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.
Окремо у відзиві виділено, що в разі звільнення особи з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати вислуга має бути 25 років і більше.
Таким чином, на думку відповідача у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, а тому відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262.
Суд звертає особливу увагу, що до відзиву, всупереч вимогам ухвали про відкриття провадження у справі не додано матеріалів пенсійної справи позивача, натомість відповідач посилається на відсутність матеріалів пенсійної справи ОСОБА_2 , чого суд не витребовував, оскільки вказана особа не стосується даної справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач проходив службу в Національній поліції України, що підтверджується копією витягу з наказу від 05.03.2022 № 40о/с, яким майора поліції ОСОБА_1 (позивача) звільнено зі служби.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , позивач 18.09.1995 позивач прийнятий на посаду майстра технічного контролю Установи ЮА-45/85; по 16.09.1996 (08 місяців 25 днів) безперервно проходив службу в органах внутрішніх справ та органах системи виконання покарань, у подальшому до 01.06.2001 (04 роки 08 місяців 25 днів) був помічником начальника Бучанської виправної колонії Київської області. Зазначене разом складає 5 років 5 місяців 20 днів.
Як вбачається з вищевказаного наказу, вислуга років позивача на день звільнення становить в календарному обчисленні 17 років, 09 місяців, 05 днів, усього вислуги років - 23 роки 04 місяці, 22 дні.
Позивачем також додано копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , з огляду на зміст якого останній отримує пенсію за вислугу років (Національна поліція).
З огляду на зміст відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області позивачу призначено пенсію відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (пункт "б"), крім того, у відповіді зазначено, що загальний страховий стаж позивача складає 28 років 11 місяців 23 дні.
Перед отриманням зазначеної відповіді позивач звернувся до відповідача про призначення пенсії згідно п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Проте ГУПФ України у Київській області повідомило Позивача про відмову у призначенні Позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону № 2262, у зв'язку із відсутністю необхідної календарної вислуги років на момент звільнення зі служби. З такою відмовою Відповідача у призначені пенсії Позивач не погоджується та вважає її незаконною.
Вирішуючи спір по суті, суд застосовував наступні релевантні джерела права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Приписами статті 1 Закону №2262-ХІІ визначено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги, зокрема, на військовій службі мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Згідно з частиною 4 статті 17 Закону №2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб" (далі - Постанова №393).
Вирішуючи справу №805/3923/18-а Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 дійшов наступного висновку: "… основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку…".
При цьому, Верховний Суд відступив від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 у справі №295/6301/17.
Таке правове регулювання та наведені вище висновки Верховного Суду у справі №805/3923/18-а дозволяють зробити висновок про те, що передбачена Постановою №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону №2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.
Таким чином, Закон №2262-ХІІ як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 Закону №2262-ХІІ, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
В свою чергу, встановлені статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Постанови №393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно з зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.
За наслідками розгляду справи №480/4241/18 Верховний Суд в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.04.2021 зробив наступні правові висновки:
1. В цілях Закону №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
2. Для призначення пенсій за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду відступив від висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 22.11.2018 у справі №161/4876/17, від 15.08.2019 у справі №281/459/17, від 27.03.2020 у справі №569/727/17 та інших, у яких Верховний Суд дійшов висновку про неможливість пільгового обчислення вислуги років та невідповідності в цій частині Порядку №393 Закону №2262-ХІІ.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд враховує правову позицію Верховного Суду в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену у постановах від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, та від 21.10.2021 у справі №620/940/19, зокрема про те, що для призначення пенсій за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Постанови №393.
Судом було встановлено, що вислуга років на пільгових умовах позивача становить 05 років, 07 місяців, 17 днів (згідно з відомостями з наказу про звільнення).
У свою чергу, відповідач у своїй відповіді на звернення позивача підтвердив, що календарна вислуга позивача становила на момент звернення 22 роки, 6 місяців.
Враховуючи наведене, період часу 05 років, 07 місяців, 17 днів (пільгова вислуга) є календарною одиницею виміру та повинен бути врахований до "вислуги років", яка підлягає обчисленню та застосуванню в порядку статей 12, 17 та 17-1 Закону №2262-ХІІ та Постанови №393, разом із визначеним періодом часу 22 роки, 6 місяців (календарна вислуга).
Як наслідок, вислуга років позивача з врахуванням пільгового стажу служби на дату звільнення становить 28 років 01 місяців 17 днів (05 років, 07 місяців, 17 днів + 22 роки 6 місяців). Тобто вислуга років позивача з врахуванням пільгового стажу служби становить більше 25 календарних років, у зв'язку з чим позивач має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Крім того суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії та частини 3 статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Аналізуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що порушене право позивача має бути відновленим шляхом зобов'язання відповідача призначити Позивачу пенсію за вислугу років, згідно з пунктом «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач сплатив 1211,20 грн. судового збору, відтак ці кошти підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 291 КАС України, суд,-
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що виявились у відмові призначити ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, виходячи з вислуги 28 років 01 місяців 17 днів.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ виходячи з вислуги 28 років 01 місяців 17 днів.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.