19 серпня 2025 року Справа № 280/5233/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )
до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітряних Сил, 6; код ЄДРПОУ 00034022)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Міністерства оборони України (далі - відповідач, Міністерство), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України, оформлене витягом з протоколу засідання з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 49/в від 27 грудня 2024 року, про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, встановлену пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як особі, що втратив 20% працездатності внаслідок захворювання пов'язаного з захистом Батьківщини.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Заруднім І.В., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 18.06.2025 серія АР №1246781.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 . Під час виконання службових обов'язків позивач отримав поранення, у зв'язку з чим в подальшому встановлено, що ступінь втрати професійної працездатності позивача у відсотках становить 20%. З метою отримання одноразової грошової допомоги позивач звернувся із відповідною заявою, разом з тим, п. 28 проколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 № 49/в заявнику відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності встановлено у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Водночас позивач вважає, що вчасно вчинив всі необхідні дії для отримання належних документів для оформлення одноразової грошової допомоги, але з незалежних від нього причин такі документи були видані вже після спливу 3-х місячного строку після звільнення з військової служби. Отже, оскільки позивач втратив 20% працездатності без установлення інвалідності у зв'язку із захворюваннями, пов'язаними із захистом Батьківщини, вважає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги. Просить задовольнити позов.
Ухвалою суду від 20.06.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
02.07.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що підставою для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є дотримання сукупності умов: отримання військовослужбовцем захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби та встановлення причинного зв'язку захворювання військовослужбовця із виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності. Оскільки доказами, наданими позивачем, підтверджується втрата працездатності без встановлення йому інвалідності, як особі звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби, однак за п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011) та п. 18 Положення від 25.12.2013 № 975 слід дійти до висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності внаслідок захворювання під час проходження ним військової служби. Крім того, відповідач вважає, що визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб'єктом владних повноважень не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені. Просить відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 07.04.2024 № 100 ОСОБА_1 звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) №58-РС від 26.03.2024 у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) і вважати, що справи та посаду здав та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 07.04.2024 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
18.04.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено документи позивача для встановлення причинного зв'язку отриманої травмування/поранення.
Згідно витягу з протоколу засідання штатної 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2859 від 29.07.2024, визнано, що захворювання солдата ОСОБА_1 , які підтвердження довідкою ВЛК КНП «Міська лікарня №9» ЗМР від 26.06.2024 №1479, довідкою про безпосередню участь у бойових діях від 29.05.2024 №6255 виданою командиром Військової частини НОМЕР_2 , довідкою про обставини травми №1291 від 24.02.2023 виданою командиром Військової частини НОМЕР_2 , військово-медичними документами та документами лікувальних закладів МОЗ України, а саме захворювання «М54.17 Дегенеративно-дистрофічне ураження поперекового відділу хребта. Екструзія L5-S1, протрузії L4-L5. Вертеброгенна радикулопатія С1 зліва, сенсорні розлади, больовий синдром, обмеження вертебродинаміки хронічний перебіг стадія неповної ремісії. СПО (01.02.2024): мікродискектомія L5 зліва. ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНЕ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.
Довідкою МСЕК від 13.08.2024 серії АГ №0021856 визначено ступень втрати професійної працездатності у відсотках: 20% (двадцять). Причина втрати професійної працездатності: захворювання, так, пов'язане із захистом Батьківщини.
З метою отримання одноразової грошової допомоги позивач звернувся із відповідною заявою.
Відповідно до п. 28 Витягу з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розслідування питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 року № 49/в солдату в запасі ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що згідно з підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено виплату одноразової грошової допомоги у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Заявника звільнено з військової служби 07.04.2024, а 13.08.2024 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Позивач вважає протиправним рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням виплати одноразової грошової допомоги, оформлене п. 28 протоколу від 27.12.2024 № 49/в, яким йому відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок часткової втрати працездатності через отриману травму, пов'язану із захистом Батьківщини, та, захворювання пов'язаного з проходженням військової служби, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон України № 2232-ХІІ).
Відповідно до ст. 41 Закону України № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України № 2011-XII.
Статтею 16 Закону України № 2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Частиною 1 ст. 16 Закону України № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Відповідно до ч. 9 ст. 16-3 Закону України № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок № 975.
Згідно із положеннями пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Абзацом другим пункту 7 Порядку № 975 визначено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Суд зазначає, що аналіз вищевказаних положень Закону України № 2011-ХІІ та Порядку № 975 дає підстави для висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності обмежено:
тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби;
причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов'язків військової служби.
Встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причинами такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Разом із тим це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Вищенаведене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі № 161/69/17 та від 12.03.2019 у справі № 760/18315/16-а, в яких колегія суддів дійшла висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові від 24.05.2024 у справі № 340/2722/22.
Крім того Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20.06.2018 у справі № 553/1642/15-ц, від 29.08.2018 у справі № 755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі № 456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.
Крім того, повертаючи справу №540/3059/20 на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 08.04.2024 вказав, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки медико-соціальної експертної комісії у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові від 26.04.2024 у справі № 260/2081/23.
Суд враховує, що позивач негайно після звільнення розпочав процедуру проходження МСЕК, яка звершилась отриманням довідки про часткову втрату працездатності (20%) лише 13.08.2024.
Таким чином, суд вважає, що встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності, який відраховується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв'язку із наявністю об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача звільнено з військової служби 07.04.2024, а вже 18.04.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено документи позивача для встановлення причинного зв'язку отриманої травмування/поранення.
Відтак, тримісячний строк закінчувався 07.07.2024, проте, довідка МСЕК про встановлення часткової втрати працездатності фактично видана лише 13.08.2024.
Доказів того, що затримка у видачі відповідної довідки зумовлена поведінкою самого позивача, до матеріалів справи не надано, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позивач не мав об'єктивної можливості подати документи для призначення йому одноразової грошової допомоги у визначений законодавцем тримісячний строк з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищенаведене, відповідач дійшов помилкового висновку, що ступінь втрати працездатності позивача внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини встановлено у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби, тому що відповідно до пункту 3 Порядку № 975 - днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як вбачається з матеріалів справи, після звільнення з військової служби (за сімейними обставинами), позивач вчиняв всі необхідні дії, направлені на встановлення йому ступеню втрати працездатності, діяв без необґрунтованих зволікань, а порушення строку видачі довідки МСЕК після спливу 3-х місяців з дня звільнення позивача з військової служби, спричинено обставинами, які не залежали від його волевиявлення, в тому числі тривалим розглядом документів в державних органах. При цьому даний строк був перевищений лише на 36 днів.
Слід вказати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Конституційним Судом України наголошено, що в умовах збройної агресії повномасштабного характеру законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого ч. 1 ст. 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні ч. 5 ст. 17 Основного Закону України. Виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі №826/17220/17.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Враховуючи, встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення прийняте без врахування всіх обставин у справі, а тому не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2ст.2 КАС України, відповідно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги передбаченої підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», інших судових витрат не заявив, відтак розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250, 295, 297 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене п. 28 протоколу від 27.12.2024 № 49/в, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок часткової втрати працездатності через отриману травму пов'язану із захистом Батьківщини та захворювання пов'язаного з проходженням військової служби.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, встановлену пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Міністерство оборони України, місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр. Повітряних Сил, 6; код ЄДРПОУ 00034022.
Повне судове рішення складено 19.08.2025.
Суддя М.О. Семененко